Основні положення теорії групування.

Вибір ознаки групування – одне з найсерйозніших питань теорії групування.

Основні принципи вибору такі:

в основу групування необхідно покласти найбільш суттєві ознаки, що відповідають задачам дослідження;

слід урахувати конкретні історичні і територіальні умови (умови місця і часу), в яких знаходиться явище, зміна цих умов може призвести і до зміни групувальної ознаки;

якщо вивчається явище, на яке впливає декілька різних факторів, необхідно проводити групування за кількома ознаками у комбінації. При цьому слід зважати на те, що групування з великою кількістю груп стає ненаочним. Тому на практиці використовують складні групування не більш ніж за трьома ознаками.

Число груп залежить від задач дослідження і виду ознаки, покладеної в основу групування, обсягу сукупності, ступеня варіації групувальної ознаки.

Якщо групування проводять за атрибутивною ознакою, то кількість груп, на які поділяється сукупність, визначається кількістю різновидів (варіант) цих ознак, наприклад, групування населення за статтю (альтернативна ознака) передбачає 2 групи, групування населення Києва по районах – 10 груп тощо).

Статистичні таблиці та вимоги до них.

Для повної характеристики явища, що вивчається дані про одиниці сукупності необхідно зводити і відображати в табличній формі.

У таблицях відображають не весь обсяг інформації, а лише найбільш доцільні, вміло підібрані дані.

Статистичні таблиці – це особлива форма раціонального системованого і наочного узагальнюючих характеристик статистичної сукупності.

Подібно граматичному реченню кожна таблиця має підмет і присудок. У підметі проводиться перелік елементів, або груп явища тобто тих ознак про які йде мова в таблиці. У таблиці підмет знаходиться зліва, а присудок зверху. У підметі вказується зміст рядків, а в присудку зміст граф.

Підмет таблиці - це перелік найменування тих явищ і груп, які характеризують показники таблиці.

Присудок – це показники, які характеризують підмет.

Графи, які містять підмет нумеруються великими літерами алфавіту, а графи, які містять присудок – арабськими цифрами.

Якщо в присудку наведена характеристика явища на якийсь визначений момент часу або стан цього явища на якийсь період, то такі таблиці називаються статистичними.

Якщо присудок в таблиці характеризує розвиток явища в часі, або його стан за ряд періодів, то такі таблиці називають динамічними.

Залежно від цілей опрацювання статистичних даних таблиці бувають простими, груповими і комбінаційними.

Простими називаються таблиці у підметі яких немає групувань. Вони діляться на перелікові, територіальні, хронологічні (динамічні).

В комбінаційних таблицях групування здійснюється по двох чи більше групувальних ознаках, наприклад: розприділення д/о підприємств по областях.

Групові – це таблиці у яких сукупність, що вивчається розприділена у підметі на групи за досліджуваною ознакою. Правильна побудова статистичних таблиць є важливим чинником успішного опрацювання і аналізу статистичних даних.

У правильно побудованій таблиці не має бути жодного зайвого слова, яке б заважало думці і в той же час не має повноти.

Сукупність раціональних способів, встановлених теорією і вироблених практикою, для надання таблиці більшої виразності, глядності, що полегшує читання і засвоєння змісту таблиці називається технікою оформлення статистичних таблиць.

Види відносних показників

Відносний показник - виражає міру співвідношення 2-х показників.
Відносні статистичні показники характеризують кількісні співвідношення між різнойменними чи однойменними показниками.
Значення відносних показників для аналізу досить велике, адже за їх допомогою порівнюють характеристики окремих одиниць груп і сукупностей у цілому, вивчають структуру явищ та закономірності їх розвитку, аналізують виконання плану, вимірюють темпи розвитку і інтенсивність поширення суспільних явищ.
Кожна відносна величина являє собою дріб, чисельником якого є порівнювана величина, а знаменником — база порівняння, тобто величина, з якою порівнюють.
Відносна величина = Порівнювальна величина / Базісна величина = 500 / 400 = 1,25
Відносна величина показує, у скільки разів порівнювана величина перевищує базисну або яку частку перша становить щодо другої, іноді — скільки одиниць однієї величини припадає на 100, на 1000 і т. д. одиниць іншої (базисної) величини.
Якщо базову величину показника приймають за одиницю, формою її виразу буде коефіцієнт (кратне відношення), якщо за 100 - то буде відсоток.
Коефіцієнт як форма виразу відносної величини показує, у скільки разів порівнювальна величина більша від базової (чи яку частину від неї становить, якщо величина коефіцієнта менша за одиницю).
У статистичній практиці коефіцієнти, як правило, використовують для вираження відносних величин у випадках, коли порівнювальна величина перевищує базову більше як у 2-3 рази. Якщо таке співвідношення має менші розміри, застосовують відсоткові числа.
У випадках, коли базову величину приймають за 1000, відносні показники виражають у промілях (%о). Наприклад, якщо частка осіб сільського населення району з вищою освітою становить 16%о, це означає, що на кожну 1000 сільського населення у середньому припадає 16 чоловік з вищою освітою.