Загальні підходи до наукових відкриттів

РОЗДІЛ V. ІНСТИТУТ ПРАВ НА НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЗУЛЬТАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ГЛАВА 22. ПРАВОВА ОХОРОНА НАУКОВИХ ВІДКРИТТІВ

Загальні підходи до наукових відкриттів

Найважливішим джерелом прискорення науково-технічного прогресу є використання досягнень науки і техніки й у першу чергу – відкриттів і винаходів. Фундаментальні дослідження науки, як правило, породжують основні відкриття не відомих раніше законів, явищ і властивостей тих чи інших об'єктів природи, а на їхній основі створюються піонерні винаходи, нові напрямки в техніці.

Наука, техніка, виробництво – три органічно зв'язаних ланки, що утворюють шлях від наукового відкриття і винаходу до їхнього використання. Потреби технічного прогресу ставлять перед наукою нові задачі. Відзначаючи, що техніка значною мірою залежить від стану науки, Ф. Енгельс разом з тим вважав, що у набагато більшій мірі наука залежить від стану і потреб техніки. Якщо в суспільства з'являється технічна потреба, то це просуває науку вперед більше, ніж десяток університетів.

Наукові відкриття, обумовлені розвитком виробництва, у свою чергу породжують нові знаряддя праці, більш прогресивні технологічні процеси і матеріали, сприяють могутньому розвитку продуктивних сил. Так , у 1947 р. з ініціативи видних діячів науки, у тому числі президента АН СРСР академіка С. І. Вавілова, для заохочення творчої ініціативи вчених, захисту авторського і державного пріоритету в області відкриттів у Радянському Союзі вперше у світі була введена система реєстрації відкриттів і охорона прав їхніх авторів.

Перше відкриття в СРСР було зареєстровано 26 червня 1957 року з пріоритетом від 15 березня 1947 року. Щорічно в Держкомвинаходів подавалося від 900 до 1 300 заявок на передбачувані відкриття від приблизно 5 000 авторів-заявників, але тільки 14 реєструвалося як наукові відкриття. За наступних 35 років у СРСР було зареєстровано близько 400 відкриттів, при цьому кількість заявок на відкриття перевищило 12 тисяч.[1]

Основи законодавчого регулювання відносин з наукових відкриттів були закладені Постановою Ради Міністрів СРСР «Про Комітет з винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР» від 14 березня 1947 р. Постанова передбачала охорону відкриттів. Практично система державної реєстрації відкриттів стала застосовуватися з 1957 р. Постановою Ради Міністрів СРСР від 24 квітня 1959 р. були затверджені «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції» та «Інструкція про винагороду за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції».[2]

У Положенні, затвердженому Постановою Ради Міністрів СРСР № 584 від 21.08.73 р., було дано уточнене визначення поняття "відкриття"; встановлені основні вимоги до оформлення заявок на передбачувані відкриття; визначено порядок проведення наукової експертизи відкриттів, що підтверджує вірогідність і світову новизну наукових положень, заявлених як відкриття, що встановлює державний і авторський пріоритет, а також моральне стимулювання авторів відкриттів, державний облік і інформацію народного господарства про відкриття для всебічного їхнього використання в науці і техніці.

Якщо після офіційної публікації про реєстрацію відкриття протягом року не надходив обґрунтований протест проти його новизни, вірогідності й авторського пріоритету, комітет вручав автору (чи авторам) диплом і заохочувальну винагороду (до 5000 карбованців). Диплом як форма охорони права автора на відкриття засвідчував визнання відкриття, його пріоритет, авторство, право на винагороду й інші права і пільги, надані законом.

Формами наукової діяльності є проведення фундаментальних та прикладних досліджень. При цьому під фундаментальними науковими дослідженнями розуміється теоретична та/або експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язок. У свою чергу, прикладними науковими дослідженнями виступають наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Відкриття в основному створювалися в наукових організаціях фундаментальної науки авторським колективом із трьох-п'яти чоловік. Зрозуміло, що результати прикладних наукових досліджень не могли стати науковим відкриттям.

Реєстрація відкриття поряд з різними елементами морального і матеріального стимулювання (грошові винагороди, премії, право на "ім'я" відкриття) дозволяла автору як науковцеві проводити планові роботи у тій галузі знань, до якої він виявляє найбільший науковий інтерес, забезпечувала йому право на самостійний вибір наукової тематики.[3]