А на Хрещатику, а на Грушевського

Доживите за нас

Доживите за нас.

По минуте, по вздоху, каждый,

По удару сердечному, по поцелую, по сну,

Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды,

Бросить девчонку трупы тащить одну...

Долюбите за нас.

Наших маму, детей, невесту,

Додарите цветы, доскажите ребенку стих,

Мы и сами бы... Правда, стоять не смогли на месте,

Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих...."

Доскажите за нас.

Не молчите, хотя бы слово..

Ведь наврут, наворотят, перепишут и там и тут,

Мы могли бы без вас, просто пули летели снова,

И хлестали по нас, выбирая, кого убьют...

Дорастите до нас.

Понемногу, по милипрозренью,

Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них сильней,

Мы могли бы стоять, но от снайпера нет спасенья,

Нас спасал только Бог и пробитые спины друзей...

Вы увидите нас, замерев на Майдане... это

Не живые идут.. это мы, опустив щиты,

Возвращаемся к вам, отогнав озверевший "Беркут",

Чтоб навеки занять на Майдане свои посты..."

22.02.2014

Василь Зима

Двi стрiчки. Майдан

Дві стрічки подаровано мені

За крок до квітів, вкладених рядами

На землю, щедро зрошену слізьми,

Опалену і втоптану ногами.

Дрижить, неначе втомлена, рука,

Коли бездумно ті стрічки стискає:

Блакитну, що струмить як жаль-ріка,

І жовту, що як промінь сонця грає.

Здалося, смуток вузликом на них

Зав'язаний. Повз погляди дивлюся

Крізь щит, що весь у дірах кульових.

Не на колінах стоячи, молюся...

Якби могла я зниклих всіх знайти.

Загоїти невиліковні рани.

Переплести розділені світи

Стрічками, що розквітли на Майдані.

23.03.14

Кононенко Марія

I свiтлi вiршi напишiть

Присвячується загиблим під час подій української революції 2013-1014...

А також усім їх рідним, близьким та друзям. Тримаймося!..

Колись, до майбутньої крові,

Ми світлі писали вірші,

Складали листи і розмови,

І все, що кому до душі.

Аж впала полуда на очі,

А може, й на серце комусь...

Та проти жахливої ночі

Сказав хтось один: Не боюсь.

А потім їх стало багато.

І кров'ю людської ріки

Вмивалися руки у ката;

Слізьми умивались жінки.

Але над похмурим пожаром

Блакить темноту пробива.

Проміння гаряче й яскраве

Літає, мов пише слова

За тих, хто загинув-полинув

Від близьких у край золотий

(Хтось батька утратив, хтось сина.

Хтось матір, дитину)..: Простіть!

Простіть, що ми більше не з вами -

Покликали доля і час

Світитися з неба зірками,

Дивитись із нього на вас.

Нехай же минає вас лихо,

Ви пам'ять лише збережіть...

За нас помолітеся стиха.

І світлі вірші напишіть.

7.03.14

Кононенко Марія

Устиму Голоднюку та всій Небесній сотні

Вщухає дощ, ряснішає трава,

Стихає вітер, тягнеться до скроні

Яскрава квітка ніби ожива,

Вростаючи стеблом в мої долоні.

Глибоке небо та багряні сни.

Розбитий шлях і поминки щоденні.

Яскрава квітка прагне до весни,

Вростаючи стеблом в мої легені.

Усі молились, жоден не воскрес.

Та головне, що не лишились в пастці.

Яскрава квітка пнеться до небес

Крізь чорну дірку у блакитній касці.

Світлана Кошель

Ми варта нічна

Ми варта нічна, ми не віримо вже у дива.

І чай обпікає вуста, але гояться рани.

Казали, чекати морозів опісля Різдва,

Та нас і до того добряче трусило під ранок.

Намети, хоч де ти, ця справа давно не нова:

І можна прикинутись хворим, сліпим і безногим

І можна відсидітись вдома, де рідний диван,

Та ти ризикуєш потому сидіти без нього.

І поки ти дивишся шоу: оффлайн чи онлайн

І поки сидиш у зручній комунальній коробці

Це все не про тебе, але про всяк випадок знай:

Що поки ти тиснеш на мишку, тут тиснуть на хлопців

Димлять барикади. І йдуть тисячі громадян

На диво-ялинку, в свята по-спартанськи убрану.

Майдан вимерзає, але не вмирає Майдан.

Скажи, чи чекати тебе на граніті Майдану?

Палають серця і стоїть над Грушевського чад

І стяг український під небом тремтить переможно.

А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,

Навіки герої, яких забувати не можна.

Як речі звичайні по-іншому бачаться тут.

І слово просте набуває подвійного змісту.

Вогненні півонії в бочках ночами цвітуть

І чуєш, як грають Шопена твої екстремісти.

За правду, свободу, за чесні і рівні права

Виходь у життя і нехай Україна повстане.

Це більше не гра у ретвіти, репости й слова.

Виходь на майдан, за майдан і заради майдану!

І буде штормити, та нас ці вітри не знесуть.

І сніг у мішках, хай би що, до весни не розтане.

Є правда єдина, неписана істинна суть:

Ти крапля, що може зробити нас всіх океаном.

Усе неможливе сьогодні перейде межу.

І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.

Але я виходжу на площу, але я кажу:

Слава Україні – Героям слава!

Оксана Боровець

Коріння

Одна єдина ціль - єднання у біді.

Тоді чому ж ми - вороги брат брату?

Мета залита кров”ю в боротьбі

Та проти кого йдемо воювати..?

Ламать верхівки? Вони ж відростуть

І знову спалахнуть в своїм цвітінні…

Варто згадати про головну суть:

Біда ховається десь глибоко в корінні.

Julia Filament (Юлия Перегуда)

Я сплю, мов убитий

Я сплю, мов убитий, і сняться мені

Гранати, бруківка, коктейлі й щити,

Немов у Довженка, країна в огні,

У полум'ї битви зійшлись два світи.

Я сплю, мов убитий, і сняться мені

Старі й молоді, що стоять навкруги,

Ми всі розчинились в пекельній зимі,

Йдемо крізь морози, вітри та сніги.

Я сплю, мов убитий, і сняться мені

Держави мужі, ті, що їй вороги,

Що гнитимуть скоро в комфортній тюрмі -

Народ не пробачить їм владні борги.

Я сплю, мов убитий, і сняться мені

Майдан, і Грушевського, і "профспілки",

Запеклих боїв неполічені дні

І крик, що застряг у вухах на роки.

Я сплю, мов убитий, і сниться мені

Та куля, що в мене, як беркут, летить.

Я хочу прокинутись, тільки в цім сні

Я й справді убитий. І серце мовчить...

Марина Падалко

Мені йде двадцять третій рік

Мені йде двадцять третій рік.

Я маю безліч мрій і планів.

Я бачу тих, хто вмер і зник,

Тому я зараз на Майдані.

Тримаюсь мужньо в обороні

І ці моменти незабутні.

Я знаю: камінь цей в долоні

Назавжди змінює майбутнє...

Мені йде двадцять третій рік

І я лежу у власній крові.

Надію маю й кулі дві:

Одна у грудях,друга в скроні.

Хоч ми не воїни УПА,

Не козаки, що йшли стріляти.

Але померли недарма,

Нас будуть завжди пам'ятати.

Влад Зубенко

Плаче небо

Віє вітер, віє вітер, не вщухає злива,

Небо плаче, вбиті діти,

Матір не щаслива.

Сльози в землю тай у землю, скапують невпинно,

Плаче небо, плачуть люди

І на серці зимно.

Не побачать ті убиті що за ними стало

Чи отямились убивці,

Чи було їм мало.

Не розвіє вітер болю, що в серці вирує,

І чи прийде до нас воля,

Чи хто порятує.

Ми за волю і за долю рідних повтрачали.

Плаче небо, віє вітер,

Матері кричали.

Сльози в землю та й у землю скапують невпинно,

Плаче небо, плачуть люди

і на серці зимно.

Грицько С.

Присвячується Матерям Небесної Сотні

У матері син

Один.

Був.

У метрі сина нема

Одна.

До ніг Батьківщини поліг.

Труна об поріг.

І сніг...

Стоїть сирота-сиротина:

Був... і немає сина.

Сива... безсила....

Смерть красива?!

Кажуть, герой....

Голосить: "Ой! йой!..

Ростила, плекала барвінка,

Любила, кохала дитя,

А він до вдовиці-вкраїнки

Цвітом поніс життя!.."

Люта лютнева година,

Палає вогненна скорбота.

Матір ховає дитину.

На віки. Першу і соту.

Ганна Дудник

Небесній сотні

Героям слава, Україні слава

Над краєм лине, аж мороз іде

Небесну сотню Київ проводжає

А мати сина у труну кладе.

Спливають сльози на чоло воскове

Від болю в церкві всюди аж гуде

Криваво-білих квітів оберемки

- А мати сина у труну кладе.

Всю ніч матуся у вікно дивилась

На двері, на дорогу: "Де ж ти, де?"

За ночі дві, всю вишивану вшила

А нині сину до труни кладе.

Більше не вчуєш сину соловейка

До мами син у снах лише прийде

Героєм сину став ти на Майдані,

А мати сина у труну кладе.

Та що тій мамі з синової слави?

Для неї світ кругами з болю йде,

Чи не забуде з часом це держава

- Як мати сина у труну кладе.

Василь Гірчак

В черный дым и белый снег…

В черный дым и белый снег, в ледяную воду

Окунулся человек за свою свободу.

Твердой волей раскрошив нерушимый камень,

В спящих душах распалил золотое пламя.

Повернулся ключ в замке, петли заскрипели,

Стаи злобных черных птиц над огнем взлетели;

Хищный клюв терзает плоть, целит в сердце коготь,

Плачут ангела глаза сквозь туман и копоть.

В черный дым и белый снег, в ледяную воду

Превратился человек за свою свободу.

Ухмыляются со стен вскормленные рыла,

Черным саваном земля сыновей покрыла.

В белый снег и серый лед, в ледяную воду

Возвратился человек за мою свободу.

Уходя, оставил он нараспашку двери,

Завещая мне дышать, и мечтать, и верить...

Ива Тис

Стих украинских военных:

ПОСЛУШАЙ, БРАТ…

Что ж ты, Братан, стал оккупантом,

На Честь и Волю посягнул.

Безликим, вражеским десантом

На нашу Землю Ты шагнул!

Послушай, брат, ещё не поздно,

Нам не нужна твоя война,

Но вот войска уж смотрят грозно,

А следом встанет вся страна.

Мы защитим свою свободу,

Народа волю не сломать,

Но руки тянет к небосводу

Моля о мире слёзно мать!

Не омрачай девчонок грёзы,

Рекой пусть льётся лишь вино,

Не допусти детишек слёзы,

Пусть плачут женщины в кино.

Война всегда народам горе,

На ней бал правит сатана,

И урожай на минном поле

Смерть собирает, и сполна…

Она не смотрит на погоны,

Ей наплевать, чья плачет мать,

И урожай на бранном поле

Смерть не устанет собирать.

Мы ж посадить желаем сад,

Растить детей и строить дом.

За всё ответит казнокрад,

И защитит людей закон!

Ты помоги советом братским,

Да спрячь подальше автомат,

И не потворствуй силам адским,

Испепелив наш дом и сад.

Разведывательная рота 79-й отдельной аэромобильной бригады Николаева

обратилась к российским солдатам и офицерам в стихотворной форме.

А на Хрещатику, а на Грушевського

А на Хрещатику, а на Грушевського...

Беркути в небі — у повен у розмах! —

Вивчають польотів граматику.

А на Грушевського, на Хрещатику

Безкрилі круки,

Скувавши бронею душу й руки,

Їхні ганьблять імення...

А на Хрещатику, а на Грушевського

Ранком і в ночах холодно й грізно.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Стогнуть люди.

Стогне залізо.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Не чеканять паради.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Стоять барикади.

Гримлять барикади!

Розділивши собою

Грядуще і суще.

А на Хрещатику, а на Грушевського

В парадних будинків

Обпалені скроні.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Асфальти й бруківки,

Залиті смертю і кров"ю.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Новітні центуріони —

Муштровані чорні менти —

Стріляють в свободу!

Вбивають свободу!

В гідність людини!

В гідність народу!

Чорні в них душі, як чорні в них свити.

І страшно не вмерти —

Страшно так жити!

І страшно не вмерти —

Страшно так жити

І на Хрещатику. І на Грушевського.

І по всій Україні.

І як безсмертя прапор.

Як нескорений заповіт.

Над Українським Євромайданом

Білим голубом Правди

Мажористі ноти розлітаються в світ,

Серцем добуті із старих фортепіано...

А на Хрещатику, а на Грушевського

Бути музиці рано!

А на Хрещатику, а на Грушевського

Сльоза не загоїть рани.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Тіла хлопців наших

Гріє холод бетонних плит.

А на Хрещатику, а на Грушевського

Смертю смерть поправши

І не передавши врятований ранок

Нам у спадок на цій землі,

Небесна сотня

Небесним Чумацьким шляхом

Як на пост —

Вирушає у вічний політ!

О країна, цілована Богом...

19.02.2014 р. - 21.02.2014 р.

Андрій ДЕМИДЕНКО