Роль права в регулюванні суспільних відносини

Лекція № 6

Правове регулювання у сфері інформаційних відносин

Зміст

Групи правовідносин

Ознаки цивільних прав

Роль права в регулюванні суспільних відносини.

Групи правовідносин

Світовий досвід свідчить про те, що на рівні законів регулюється три групи пра­вовідносин:

• право громадян на доступ до інформації;

• захист інформації;

• охорона виключних прав.

Принципово не має значення, в якому середовищі, в яких умовах реалізуються конкретні суспільні відносини — якщо відбувається порушення прав та інтересів, то повинен бути забезпечений їх захист. Таким чином, права та інтереси повинні захи­щатись, в тому числі і в сфері Internet, а певна їх сукупність — і владою закону. При вирішенні питання, яке законодавство застосовувати: традиційне чи специфічно но­ве, — слід мати на увазі, що суспільні відносини, які мають правову специфіку завдя­ки використання Internet, потребують створення нових правових норм, а всі інші — забезпечуються нормами діючого законодавства.

Сьогодні відомо не так багато країн, де створюється національна система зако­нодавчого регулювання відносин в глобальному інформаційному просторі. Міжнаро­дні угоди з цих проблем ще тільки розробляються, судова практика ще тільки фор­мується. Однак нинішня ситуація несе у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не приділяють належної уваги цим питанням. Загроза полягає у можливій юридичній експансії, яка призведе до спроб поширення юрисдикції національної системи зако­нодавства однієї чи кількох країн на відношення у всій мережі Internet.

Перед юридичною системою країни стоїть дуже важливе завдання розробити систему національного законодавства у сфері відносин глобального інформаційного простору, яке повинно бути максимально гармонізованим з міжнародним законодав­ством, враховувати тенденції та напрямки його розвитку. Це нормативно-правові ак­ти, які встановлюють юридичний статус електронного документу, цифрового підпису, ЗМІ в Internet, такі, які регулюють особливості авторського права, економічних взає­мовідносин в умовах мережевих технологій, такі, які встановлюють відповідальність за комп'ютерні злочини та інше.

У 70-х роках з'явились перші дослідження щодо правового режиму машинної інформації, а саме — програм для ЕОМ, а на початку 90-х років видатний російський цивіліст Е. А. Суханов доводив, що найбільш загальними, принциповими проблема ми правової регламентації відносин у цій сфері є правова охорона програм для ЕОМ та економічно-правовий режим інформаційних ресурсів. На думку вченого, вирішен­ня цих ключових питань повинно стати основою всієї наступної законодавчої регла­ментації інформаційних відносин, тому що саме вони визначають і характер цієї рег­ламентації, і її місце в існуючому правопорядку, і можливі форми законодавчого роз­витку.

Від цього, наприклад, залежить, чи буде законодавство про інформатику розви­ватись в якості складової частини цивільного або господарського права, а, можливо, буде поступово відокремлюватись у самостійну законодавчу галузь чи підгалузь ком­плексного характеру, єдність якої повинна забезпечуватись окремим законодавчим актом кодифікаційного типу.

Якщо правовий режим програм для ЕОМ та інших інформаційних ресурсів буде будуватись за одним (або навіть декількома) із відомих традиційній правовій системі напрямками (наприклад, по типу авторсько-правового захисту, як це відбувається в наш час у багатьох розвинених країнах), а їх обіг в якості товарного продукту вклю­чатись у сферу майнових відносин, регламентованих цивільно-правовими договора­ми та іншими інститутами цивільного права, то мова буде йти лише про модифікацію цивільного законодавства, певному його пристосуванні до специфіки умов "інформа­ційного суспільства". Якщо ж правова регламентація цих інформаційних відносин вийде за вказані межі, то вже можна буде говорити про наявність поряд зі спеціаль­ним законодавством окремого "права інформатики" як комплексного правового утво­рення.

Безумовно, відповідь на це запитання цілком залежатиме від реального стану інформаційних процесів у суспільстві, а також від перспектив їх розвитку. З урахуванням наявних обставин обидва ці підходи (як і можливі перехідні позиції) мають право на життя.

Відомі цивілісти Ю. К. Толстой і А. П. Сергеев зазначають в своїх роботах, що у сучасному світі інформація виступає в якості особливого об'єкту договірних відносин, пов'язаних з її збиранням, збереженням і пошуком, переробкою, поширенням і вико­ристанням у різних сферах людської діяльності. Особливе місце при цьому відво­диться машинній інформації, що циркулює в комп'ютерному середовищі, яка зафік­сована на фізичному носії у формі, доступній для сприйняття ЕОМ, або така, що пе­редається по телекомунікаційних каналах.

Ознаки цивільних прав

На думку вчених інформація, як об'єкт цивільних прав повинна мати наступні ознаки:

• інформація є ідеальним компонентом буття, тобто благом нематеріальним;

• інформація — благо неспоживче, яке піддається лише моральному, але не фізичному старінню;

• інформація має можливість необмеженого тиражування, поширення і пере­ творення форм її фіксації.

Крім того, не слід закріплювати за будь-ким монополії на володіння і викорис­тання інформації, за винятком тієї, що є одночасно об'єктом інтелектуальної власно­сті або цивільних прав.

Автори А. Г. Кал пін та А. І. Масляєв вказують на множинність об'єктів цивільних правовідносин, серед яких є інформація та результати інтелектуальної діяльності.

Іншими словами, використовуючи термін "інформація", юристи мають на увазі фак­тично новий об'єкт цивільних прав.

Сучасний період розвитку інформаційних процесів характеризується розробкою законодавства, покликаного регулювати різні аспекти цього складного явища. Під інформацією розуміють відомості про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення. Окремі документи й окремі масиви докумен­тів, документи і масиви документів в інформаційних системах, у свою чергу, станов­лять інформаційні ресурси.

Визначення інформації; закріплене у статті 1 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, згідно якому під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. У статті 18 названого закону перераховані основні види інформації: статистична, масова, інформація про діяль­ність державних органів влади та органів місцевого та регіонального самоврядуван­ня, правова, інформація про особу, довідково-енциклопедичного характеру, соціоло­гічна тощо.

У ряді законодавчих актів наведені визначення інших видів інформації, зокрема, науково-технічної як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчиз­няні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громад­ської діяльності. Науково-технічна інформація поділяється на два види: відкриту та з обмеженим доступом. З урахуванням розвитку інформаційних відносин, наведений перелік видів інформації не вважається вичерпним.

Крім того, стаття 28 Закону України "Про інформацію" дає поняття відкритої ін­формації та інформації з обмеженим доступом, покладаючи в основу такого поділу передбачений нормами права порядок одержання, використання, поширення і збері­гання інформації. Контроль за режимом доступу до інформації здійснюється держа­вою і покладається на спеціальні органи, які визначають Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

Роль права в регулюванні суспільних відносини

Одним із об'єктивних показників зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин у сфері інформаційних процесів є прийняття в Україні законів "Про інфор­мацію" 1992 року і "Про науково-технічну інформацію" 1992 року, в яких інформація розглядається як об'єкт права власності. Ці закони передбачають створення право­вої бази для одержання і використання інформації у сфері товарно-грошових відно­син. Фізичні та юридичні особи, які реалізують інформаційний продукт, вважаються товаровиробниками з усіма правами та зобов'язаннями.

Що стосується інтелектуальної суті машинної інформації, то питання її правової охорони зводиться до того, щоб нетиповій (машинній) інформації надати типовий правовий режим, розв'язавши комплекс суперечливих питань. Питання щодо наяв­ності (або відсутності) творчих зусиль при створенні машинної інформації як інтелек­туального продукту є достатньо складним і дебатується не один рік.

В свою чергу, Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення не­добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 року ви­значає інформацію як відомості у будь-якій формі та вигляді, на будь-яки носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, ма­люнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно, відеофільми, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх еле­ментів, пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомо­сті. "Конвенция о формировании информационного пространства СНГ', затверджена Рішенням Ради голів держав СНД від 18 жовтня 1996 року під інформацією розуміє відомості про осіб, предмети, факти, явища та процеси незалежно від форми їх представлення.

Таким чином, інформація — важлива складова частина єдиного поняття "інфо­рмаційна система", що є абсолютно логічним, коли мова йде про інформаційні сис­теми як об'єкт цивільно-правового регулювання для з'ясування в зв'язку з цим місця та ролі інформації.

Контрольні питання: