Моделювання у процесі прийняття рішень

Модель— це уявлення про об'єкт, системи або ідеї в певній формі, що відрізняється від власне цілісності.

Головною характеристикою моделі вважається спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується. Оскільки форма моделі менш складна, а дані, що не стосуються справи й ускладнюють розуміння проблеми, вилучаються, модель часто збільшує здатність керівника розуміти й розв'язувати проблему, що стоїть перед ним. Модель також допомагає керівникові поєднати свій досвід і здатність міркувати з досвідом та думками експертів.

Є низка причин, що зумовлюють використання моделі замість спроб безпосередньої взаємодії з реальністю. До них належать: природна складність багатьох організаційних ситуацій, неможливість здійснення експериментів у реальному житті, навіть якщо вони потрібні, й орієнтація керівництва на майбутнє.

Розрізняють три базові типи моделей:

1) фізична —те, що досліджується за допомогою збільшеного або зменшеного опису об'єкта або системи;

2) аналогова — досліджуваний об'єкт, котрий поводиться як реальний, але насправді не є таким;

3) математична — модель, яка також називається символічною. У ній використовуються символи для характеристики властивостей або ознак об'єкта чи події.

Побудова моделі, як і управління, вважається процесом. Вирізняють такі основні етапи процесу, як постановка завдання, побудова, перевірка достовірності, застосування й оновлення моделі.

Як і всі засоби та методи, у процесі функціонування моделі науки управління можуть призвести до помилок. Ефективність моделі зменшиться у зв'язку із впливом потенційних погрішностей. Найчастіше трапляються недостовірні вихідні дані, обмежені можливості отримання потрібної інформації, страх користувача, недостатнє практичне використання, надмірно висока вартість.

Найпоширенішими типами моделей, за допомогою яких приймаються рішення, є:

— теорія ігор — метод моделювання оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів. Наприклад, прогнозування реакції конкурентів на зміну цін;

— модель теорії черг, або модель оптимального обслуговування, що використовується з метою визначення оптимальної кількості каналів обслуговування стосовно потреби в них. Принциповою проблемою вважається урівноваження витрат на додаткові канали обслуговування та втрат від обслуговування на рівні нижчому, ніж оптимальний;

— модель управління запасами, яку застосовують для визначення часу розміщення замовлень на ресурси та їх кількість, а також маси готової продукції на складах. Мета цієї моделі полягає у зведенні до мінімуму негативних наслідків накопичення запасів, що виражається у певних витратах;

— модель лінійного програмування, яка використовується, щоб визначити оптимальний спосіб поділу дефіцитних ресурсів за наявності потреб конкурування (планування асортименту виробів, розподіл працівників тощо);

— імітація, що передбачає процес створення моделі та її експериментальне застосування з метою визначення змін реальної ситуації;

— економічний аналіз, до якого належать майже всі методи оцінювання витрат та економічних вигід, а також відносної рентабельності діяльності підприємства. Типова економічна модель ґрунтується на аналізі беззбитковості.

Ключові поняття

Модель, фізична модель, аналогова модель, математична модель, теорія ігор, теорія черг, управління запасами, лінійне програмування, імітація, економічний аналіз

Контрольні питання

1. Що є головною характеристикою моделі?

2. Які розрізняють базові моделі рішень?

3. Назвіть найпоширеніші типи моделей прийняття рішень.

Література:

Дикань Н.В., Борисенко І.I. Менеджмент: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008.
МОДУЛЬ №2 Функції та технології управління

ТЕМА 5:«Функція мотивації»

Регулювання поведінки

Регулювання поведінки означає мотивацію на основі виявлення функціональних або бажаних видів поведінки і їх підкріплення. Метод базується на таких головних передумовах:

1) будь-яка поведінка має наслідки, які можуть бути позитивними (задовільними), негативними або нейтральними;

2) поведінка - це функція її наслідків. Позитивні наслідки збільшують ймовірність даного аспекту поведінки. Негативні наслідки зменшують таку ймовірність. А нейтральні наслідки ведуть до поступового зменшення ймовірності даного аспекту поведінки;

3) тe, що випливає з поведінки, важливіше за тe, що їй передує.

Типовий процес впливу на поведінку включає такі кроки:

1) визначте проблему або бажані зміни в термінах поведінки. Типове запитання може виглядати так: "Яка зміна поведінки приведе до того, чого хочу я або хочемо ми?";

2) відпрацюйте засоби, які дозволяють оцінити, чи змінюється поведінка;

3) здійсніть втручання, встановіть наслідок (винагороду або мотив), який доречний або має силу, і використайте його тільки для бажаної зміни. Порівняйте винагороду з результативністю;

4) здійсніть вимір і оцінку;

5) будьте терплячими, настійливими і послідовними.

Фундаментальні принципи, що пов'язані з регулюванням поведінки:

1) необхідність мати справу виключно з проявами поведінки, що спостерігаються;

2) використання частоти певних проявів поведінки як основних даних;

3) важливість спостерігання поведінки в межах конкретного збігу обставин.

Стратегії втручання з боку менеджерів базуються на зібраних даних про поведінку і спрямовані на те, щоб викликати в працівників уявлення, очікування і валентності. Позитивне і негативне підкріплення, покарання і гасіння це не що інше як стратегії регулювання поведінки, які систематично використовуються як наслідки або результати з метою добитися змін у вчинках і їх частоті.

Відомі чотири основні стратегії регулювання поведінки: позитивне підкріплення, негативне підкріплення, покарання і гасіння. Усім чотирьом стратегіям притаманні три загальні риси:

1) їх використовують для зміни частоти об'єктивних явищ поведінки або реакцій;

2) наслідки або результати повинні сприйматися як те, що залежить від певної реакції, а відносна швидкість має бути істотною для усвідомлення такої залежності;

3) характер впливу, який забезпечує певну частоту вчинків, визначає віднесення стратегії до тієї чи іншої категорії.

Позитивне підкріплення призводить до результату (результатів) з позитивною валентністю. Воно збільшує ймовірність того, що поведінка або дія проявиться, або частота дій зросте. Негативне підкріплення відображає намагання відсунути або виключити певний результат з негативною валентністю. Воно також збільшує ймовірність бажаної реакції поведінки. Покарання- це систематичне і залежне від обставин використання результату або наслідку з негативною валентністю. При цьому слід пам'ятати, що покарання і негативне підкріплення - це не одне й те ж саме. Покарання розраховане на те, щоб зменшити частоту реакції, але в більшості виробничих ситуацій така стратегія відносно неефективна тому, що вона часто веде до небажаних наслідків, а її вплив нерідко відчувається тільки в момент самого покарання. Гасіння - це процес, при якому вивчені реакції, дії або вчинки не підкріплюються. Інакше кажучи, менеджер намагається викликати очікування і валентність, що дорівнюють нулю. Існують, безумовно, і комбіновані стратегії.

Ключові поняття

Поведінка, позитивне покарання, негативне покарання, стратегія регулювання поведінки

Контрольні питання

1. Які кроки включає головний процес впливу на поведінку?

2. Назвіть принципи, за яким и регулюється поведінка.

3. Розкрийте сутність основних стратегій регулювання поведінки.

Література:

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – 608с.