Сутнісно-видова характеристика форм і систем оплати праці персоналу

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі: відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.) Системи:

-пряма відрядна (За прямої відрядної системи заробіток працівника (Dпвс) розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (V) та розцінки за одиницю продукції (р0):Dпвс = p0v). -непряма відрядна (Dпвс = s t kвн, де s — погодинна тарифна ставка; t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; kвн — середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються). -відрядно-преміальна (складається з відрядного заробітку (р0v) та премії (m) за досягнення певних результатів: Dвпс = р0 v +m) -відрядно-прогресивна (передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (nо) за звичайними відрядними розцінками р, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (n1), — за підвищеними розцінками (p1) залежно від ступеня виконання завдання, Dвпр = p n0 +pi ni) -акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання). Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами). Системи: -проста почасова оплата (розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):Dпп=s t). -почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку (s • t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних показників, Dпрем = s t + m). -за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

43. Інтелектуальна власність: поняття, значення та процес її трансформації.

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для харак­теристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності. Інтелек­туальна власність у широкому розумінні — це юридична катего­рія, яка застосовується для: — визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності); — позначення належності таких результатів творчої праці відпо­відним суб'єктам творчої діяльності; —закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і май­нових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:

1) об’єкти промислової власності, з-поміж об‘єктів промисло­вої власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними про­дукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове наймену­вання, зазначення походження товарів); 2) об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами; 3) інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.

1. 42. Поняття, характерні риси, елементний склад та значення нематеріальних ресурсів підприємства.

Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів.

До нематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству. Усі нематеріальні ресурси поділяються на об'єкти промислової, об‘єкти, які охороняються авторським правом і суміжними правами та інші об‘єкти інтелектуальної власності.

До об'єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, позначення та походження товару, фірмове найменування, способи захисту від недобросовісної конкуренції. До об‘єктів, які охороняються авторським правом і суміжними правами – твори в галузі науки, літератури та мистецтва, комп‘ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем, права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. До інших - раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, комерційні таємниці.

Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства. Промисловий зразок — це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на даному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для демонстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету. Раціоналізаторська пропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки та технології, які використовуються на даному підприємстві.. Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлінській, комерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "знати, як зробити". Товарні знаки та товарні марки — це оригінальні символи, якими товар даної фірми відрізняється від товарів конкурентів. Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого є досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо. Комерційна таємниця фірми – відомості, що безпосередньо зв‘язані з її діяльністю і розголошення яких може зашкодити суб‘єкту господарювання.

2. 44. Нематеріальні активи підприємства та їх вартісна оцінка.

Права на використання об'єктів, промислової та інтелектуальної власності називаються нематеріальними активами підприємства. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.

Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патентовласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.

Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство. Дозвіл па використання таких ресурсів називається ліцензією(добровільна\примусова, звичайна\виключна\повна, патентна\безпатентна). Він передбачає, що користувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (паушальна виплата). Фактично паушальна виплата є платою за ліцензію.

45. Методи оцінки вартості: 1) витратний: метод початкових витрат (визначення вартості н.а. за даними бухгалтерської звітності підприємства за кілька останніх років), метод вартості заміщення(максимальна вартість певного нематеріального активу ви­значається як мінімальна ціна аналогічного елемента нематеріа­льних активів), метод відновної вартості (сума витрат, необхідних для відтворення точної копії оцінюваного активу з урахуванням су­часних цін) 2) прибутковий: метод капіталізації прибутку(• виявлення джерел і розмірів чистого прибутку від викори­стання відповідного активу; •визначення ставки капіталізації чистого прибутку; • розрахунок вартості активу способом ділення чистого прибу­тку на ставку капіталізації), метод дисконтування майбутніх грошових потоків (•оцінкою майбутніх грошових потоків, що включають чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності та величину амортизації цього об'єкта; • визначенням ставки дисконтування; •розрахунками сумарної поточної вартості майбутнього при­бутку; •складанням одержаних результатів та приведеної до пото­чного періоду вартості об'єкта інтелектуальної власності.)3) ринковий: метод порівняльного аналізу продажу(порівнян­ня об'єкта оцінюваної інтелектуальної власності з вартістю ана­логічних об'єктів, що продані на ринку), метод звільнення від роялті(вартість активу визна­чається на основі умовного припущення, що вся інтелектуаль­на власність не належить підприємству. Тоді останнє частину виторгу мало було б виплатити у вигляді роялті).

49. Сутність, класифікація та структура основного капіталу підприємства.

Основний капітал — це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою вартість на готовий продукт частинами.Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції частинами в міру споживання. Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Укрупнена класифікація – 1 – будівлі споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, 2 – автотранспорт, меблі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, у т.ч. ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони, ін. офісне обладнання, 3 – інші основні фонди що не включені до 1 і 2 групи. Існує також поділ основних фондів на дві частини:

-активну (яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі)

-пасивну (що створює умови для здійснення процесу виробництва).

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову структуру основних фондів. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів основними серед яких є:

-виробничо-технологічні особливості підприємства

-НТП

-ступінь розвитку різних форм організації виробництва

-відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових О.Ф.

-вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування

-територіальне розміщення підприємства

3. 56. Поняття, значення, функціонально-елементний склад та класифікація інвестицій.

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіта­лу (грошей) у під-ку діяльність (для одер­жання прибутку).Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням).Класифікація інвестицій за об’єктами вкладання коштів: реальні та фінансові, за характером участі інвесторів : прямі і непрямі , за періодом інвестування: короткотермінові та довгострокові, за формою власності інвестиційних ресурсів приватні державні іноземні , спільні, за регіональною ознакою: внутрішні, закордонні. Фінансові інвестиції означають використання на­явного капіталу для придбання (купівлі) акцій, об­лігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробницт­ва) з метою оновлення існуючих і створення нових “капітальних” (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшо­го прибутку. Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордо­ном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вар­тості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, нази­ваються портфельними. Прямі - це безпосередня участь інвестора у процесі вибору об’єктів інвестування, вкладання коштів у ці об’єкти. Непрямі це процес інвестування який, здійснюється іншими особами, якими можуть бути інвестиційні чи фінансові посередники.

Капітальні вкладення - періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів (матеріальних активів) та об‘єктів соціальної інфраструктури підприємства.. Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розши­рене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціаль­ної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене відтво­рення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна під-ва. Елементний склад капітальних вкладень: 1) вартість будівель­но-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів вир-го устатку­вання, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати.

В інвестиційній політиці під-в та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення що­до відтворювальної структури капітальних вкладень, котра ві­дображає співвідношення довгострокових витрат на просте й роз­ширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове буд-во) відтворення основних фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переобладнання та реконструкцію діючих під-в у більшості галузей вир-ої сфери.

4. 62. Сутність, значення та класифікація інновацій.

Інноваційні процеси— сукупність прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Новини— результат інноваційних процесів. Нововведення— впроваджені в господарську практику (діяльність) новини.

Класифікація інноваційних процесів:глобальні, технічні, організаційні, економічні, соціальні, юридичні, локальні. Технічні —виявляються у формі нових продуктів (виро­бів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів); організаційні —охоплюють нові методи і форми органі­зації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сфе­рами науки і виробництва, форми організації різних типів ви­робництва та колективної праці тощо); економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом з реалізацією функцій прогнозування та плану­вання, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; стимулювання його творчої діяльності; поліпшення умов праці; охорона здоров'я людини та навколишнього природного сере­довища; створення комфортних умов життя); юридичні – нові та змінені закони, різні нормативно-пра­вові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств; локальні — внутрішньовиробничі чи внутрішньорегіональні новини, які зумовлюють переважно еволюційні пере­творення у сфері діяльності і тому не справляють особливо помітного впливу на ефективність функціонування та розвит­ку підприємств; глобальні —великомасштабні (загальнодержавні, міжна­родні) новини, що є у більшості своїй революційними, та які здатні кардинально підвищувати організаційно-технічний рі­вень виробництва.

Взаємозв'язок між окремими видами новин (нововве­день).Технічні новини зумовлюють передовсім відповідні ор­ганізаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств.

Усі локальні й глобальні нововведення можуть забез­печувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво, якщо вони використовуються підприємства­ми постійно та комплексно.Найбільший вплив на результа­тивність господарювання справляють технічні й організаційні нововведення.

63. 64. Науково-технічний і організаційний прогрес: поняття, роль та основні тенденції.

Науково-технічний прогрес (НТП)— це безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки, тобто постійний процес створення нових і вдосконалення застосо­вуваних технологій, засобів виробництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки. НТП властиві такі класичні форми: 1)еволюційна -> постійне поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів або технології їхнього виготовлення, модернізація чи створення нових мо­делей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки; 2)революційна -> зміна поколінь техніки й кінцевої про­дукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійсню­ється масовий перехід до нових поколінь техніки в провід­них галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР)— докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі но­вітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і способів техно­логії, організації та управління виробництвом, на характер трудової діяльності людей.

Визначальні особливості сучасної НТР:

• перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

• новий етап суспільного поділу праці, пов'язаний з пе­ретворенням науки на провідну рушійну силу економічної і соціальної діяльності;

• прискорення темпів розвитку сучасної науки г техні­ки; інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з вироб­ництвом;

• якісне перетворення всіх елементів процесу виробни­цтва — знарядь і предметів праці, самої праці (революція в робочих машинах, створення матеріалів з наперед зада­ними властивостями, збільшення частки творчості у праці).

Поняттяорганізаційного прогресу виступає як уза­гальнена характеристика процесу використання органі­заційних чинників розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих й застосуванні нових методів і форм організації виробни­цтва та праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.