Типи словосполучень за структурою

Виділяється також підхід І.Р. Вихованця, який розрізняє прості та ускладнені словосполучення, беручи до уваги їх формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки, а саме: 1) кількість повнозначних слів у їх складі; 2) одноразовий чи кількаразовий вияв підрядного або сурядного зв’язку; 3) наявність чи відсутність поєднання підрядного й сурядного зв’язків; 4) кількість і характер форм (способів) синтаксичного зв’язку; 5) неускладненість чи ускладненість семантико-синтаксичних відношень між компонентами словосполучення [9, с.192-198]. Прості (елементарні) словосполучення, за І.Р. Вихованцем, є основним і первинним об’єктом синтаксису

словосполучення. Вони будуються на основі одноразового застосування підрядного або сурядного

зв’язку і співвідносного із синтаксичним зв’язком семантико-синтаксичного відношення [9, с.192]. Отже, елементарні словосполучення звичайно складаються тільки з двох мінімальних синтаксичних одиниць, поєднаних підрядним або сурядним зв’язком (синє небо, книга поета, напружено працювати, батьки й

діти). Елементарне словосполучення має формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну організацію, тобто будується за певною структурною схемою (структурним зразком), що являє собою абстрактну формулу, за якою оформляються численні словосполучення з різним лексичним наповненням компонентів. Ускладнені словосполучення, за І.Р. Вихованцем, являють собою різноманітні об’єднання елементарних словосполучень на основі підрядного або сурядного зв’язків. Ці синтаксичні конструкції охоплюють численні комбінації елементарних словосполучень і складаються мінімально з трьох компонентів. вірні лінії траншей, помітили вірні лінії траншей, замасковані кулеметні гнізда, іде скорим кроком, птицю з золотим пір’ям.

7.Поняття про речення. Основні ознаки речення.

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).

Речення - основна одиниця синтаксису.

Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).

Основними ознаками речення є смислова закінченість, предикативність, модальність, інтонаційна закінченість, наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів, наявність головних членів (головного члена).

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ ТА ІНТОНАЦІЯ ЗАВЕРШЕНОСТІ

Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності.

Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні).

Інтонація завершенності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.

Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.

Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.

Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).

Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер. нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, ще самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! — то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ».

Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.

Інтонація речення включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

8. типи речень за модальністю. Питання про окличні речення.

Модальність - це оцінка змісту мовцем з погляду реальності, можливості, вірогідності. Вона може бути реальною та ірреальною. Виражається формальними засобами (способи дієслів).

Реальна модальність (дійсний спосіб):

Кожна квітка радіє весною, кожна пташка вітає весну (В. Сосюра).

Ірреальна модальність (наказовий (бажані процеси) та умовний спосіб (ірреальні, ймовірні)):

Не тужи, не жалі мене мати (Б. Олійник).

Не тратьмо надії в літа молодії (Л. Українка).

За чорні натруджені руки ми двічі умерти могли б (М. Бажан)

Типи речень за модальністю - це те, що колись називалось у школі типами речень за метою висловлювань. [ссылка появится после проверки модератором]

За метою висловлювань розрізняють три типи речень: розповідні, спонукальні і питальні:

Розповідні речення містять у собі певну інформацію, повідомляють про якийсь факт чи подію (Вчора відбулося засідання Верховної Ради; Ми раді тебе бачити).

Серед речень цього типу виділяють:

стверджувальне - Є в Україні одне містечко.

заперечне - Не хотів я цього робити

Інтонація розповідних речень характеризується зниженням тону наприкінці речення.

Спонукальні речення закликають до дії, висловлюють наказ, побажання, вимогу чи дозвіл. Цей тип речення має свою, так звану спонукальну інтонацію, якій властиві високий тон і пришвидшений темп: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Леся Українка).

Серед питальних речень, які виражають думку- питання, виділяють такі речення: власне питальне і риторичне питальне.

Власне питальні речення потребують відповіді (Скажіть, котра година?).

Відповідь на риторичні питання не передбачена (Що ж це у світі діється?)

Інтонація питальних речень характеризується підвищенням тону на слові, з яким пов'язується питання

За емоційним забарвленням речення поділяються на окличні та неокличні.

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаються окличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін.: Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!

Неокличні речення можуть бути розповідними, питальними та спонукальними: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила — розповідне. Град буде — розповідне. Хто винен? — питальне. Сядь поряд — спонукальне.

9. Речення повні та неповні. Тире в неповному реченні.

За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зрозуміле й поза контекстом.

У неповному — бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного — дуби (Остап Вишня) складається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заглядають. 2. Аз другого, протилежного — дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення — саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий вигляд: ...аз другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби). Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні.

У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру [Шевченко] визначає сторони морські... Ні, це не звідси [дихає вітер], звідки мав би прибути жаданий човен (О. Ющенко).

У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі — не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. — Ти яку [картоплю] любиш? — поспитала Тимоху лагідно й заклопотано. — Червону чи білу [картоплю ти любиш] ? — Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: — Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна...

В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Довженко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, висо-чаться, підносяться, здіймаються. У неповному реченні ставиться тире, якщо пропущено присудок: Від маленьких дітей болить голова, а від великих — серце.

Тире не ставиться, коли немає потреби у підкресленні паузи: Мотря вибігла з хати. Маланка за нею.

Типи неповних речень.

НР − реч-ня без одного або кількох членів, які потрібні для смислового завершення реч-ня, підказуються його грам. буд. і смислом і зрозумілі із сусідніх речень, з обстановки, розмови, із внутр. лекс.-грам. буд./Десь за морями земля[знаходиться]./НР поділ. на: контекстуальні, ситуативні, еліптичні. Контекст-ні (далі НКР) − НР із неназваними членами, які були згадані в контексті (у тому ж реч-ні, якщо воно складне або найближчих). НКР можуть бути частиною СПР, ССР, БСР. /Нема цвітіння − більшого нема [цвітіння]./Ситуативні НР (далі СНР) − такі реч-ня з неназваними членами, які зрозумілі з ситуації, підказані обстановкою (Валгіна) Х-ні для усного діалогічного мовлення. Еліптичними є НР (далі ЕНР), в якому уявлення про пропущений член безпосередньо встановлюється зі змісту та будови, зі знач. та ф. синт. залежного слова. (Загнітко).

Найчастіше зустрічаються ЕНР з еліпсисами присудків, вираж. дієсл. з такою сем-кою: руху/І друга ніч[пройшла]./; мовлення/Зустріла матір десь біля криниці. Про грім, про дощ, про курку, про бичка[говорили]; сприймання (побачити, почути, запримітити, відчути, роздивитися); буття/Сивина − на скронях[знаходиться]; інфін. /Час на роботу [йти]. Є ЕНР, що вираж. вітання, прощання, прохання, побажання і не містять присудка./Води [дайте]/

11.неповні еліптичні речення.

Еліптичними є такі неповні речення, у яких уява про пропущений член речення безпосередньо встановлюється із власного змісту та будови, насамперед зі значення та форми синтаксично залежного слова. Еліптичні речення (від ст.-гр. еііеірзіз «нестача», «пропуск») надзвичайно емоційно насичені, експресивно забарвлені: Попрощався — й надвір (І. Гнатюк) — пропущено поспішив, кинувся, пішов, побіг; У Львові — нове товариство (3 газ.) — пропущено створилося, постало. М. У. Каранська підкреслює: «Невичерпним джерелом еліптичних речень є усне народне мовлення: Удачі тобі, майстре! (З преси)» Еліптичні речення розглядають як різновид неповних, але їх специфіка полягає в тому що вони семантично повні,а структурно -неповні.

Дехто з учених трактує їх самостійні речення окремого типу, особливістю структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту.

Приклад:"Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя" (О.Гончар)- у цьому двоскладному реченні не вжитий присудок, що засвідчується наявністю обставини тут, який може бути заміщений дієсловом міститься, перебуває, є. Водночас за інформативною семантикою це речення повне.

12.Типи речень за способами вираження граматичної основи.

За структурними ознаками речення поділяються на прості й складні. Просте речення містить у собі одну предикативну одиницю. Складне речення характеризується наявністю двох або кількох предикативних одиниць, що становлять смислову, граматичну та інтонаційну єдність. Кожна частина складного речення має свої граматичні центри. Наприклад, речення Автомобілі бігли по мосту, сміялись люди, цокотіли коні, округлі хмари танули на сонці (М. Р.) складається з чотирьох частин; у кожній частині е свої граматичні центри. Двоскладне речення має два граматичні центри – підмет і присудок (або групу підмета і групу присудка). Односкладне речення має один граматичний центр, тобто один головний член (поширений або непоширений), співвідносний або з підметом, або з присудком.

1. За будовою:

• двоскладні (граматична основа складається з підмета і присудка):

Йшов невеликий дощ.

• односкладні (граматична основа має або підмет, або присудок):

Дощило. Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом … — Л. Костенко; Відмикаю світанок скрипічним ключем. Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:

У газетах детально описують події тижня. Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:

Шилом моря не нагрієш. Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко). дієслівними формами на -но, -то:

Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом азивні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки)