Показники використання основних фондів

Для характеристики ефективності використання основних фондів застосовуються різноманітні показники, які можна об’єднати у чотири групи:

- показники екстенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання у часі;

- показники інтенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання по потужності (продуктивності);

- показники інтегрального використання основних фондів, які враховують сукупний вплив всіх факторів, як екстенсивних, так і інтенсивних;

- узагальнюючі показники використання основних фондів, які характеризують різноманітні аспекти використання (стану) основних фондів в цілому по підприємству.

До показників екстенсивного використання основних фондів відносяться коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаженості устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування ( ) визначається як відношення фактичної кількості годин роботи устаткування ( ) до кількості годин його роботи згідно норми ( ):

. (2.6)

Коефіцієнт змінності роботи устаткування ( ) визначається як відношення загальної кількості відпрацьованих устаткуванням машино-змін ( ) протягом однієї доби до загальної кількості встановлених одиниць устаткування на дільниці, в цеху тощо.

. (2.7)

Коефіцієнт завантаженості устаткування ( ) визначається як відношення фактичного коефіцієнта змінності роботи устаткування ( ) до планового значення цього ж коефіцієнта ( ).

. (2.8)

Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування ( ) визначається як відношення фактичної продуктивності устаткування ( ) до його нормативної продуктивності ( ):

. (2.9)

Прикладом показника інтегрального використання основних фондів є коефіцієнт інтегрального використання устаткування ( ), який визначається як добуток коефіцієнта екстенсивного і інтенсивного використання устаткування і який комплексно характеризує його експлуатацію і в часі, і за продуктивністю (потужністю):

. (2.10)

Узагальнюючими показниками використання основних фондів є фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність праці та рентабельність основних фондів.

Фондовіддача ( ) – це показник випуску продукції на 1 грн вартості основних фондів. Цей показник розраховується як відношення обсягів випуску продукції ( ) до вартості основних фондів ( ) за співставний проміжок часу (місяць, рік):

. (2.11)

Фондомісткість ( ) є зворотним до фондовіддач показником, який показує частку вартості основних фондів, що припадають на кожну гривню виготовленої підприємством продукції:

. (2.12)

Фондоозброєність праці ( ) визначається як відношення вартості основних фондів ( ) до чисельності працюючих на підприємстві ( ):

, (2.13)

Рентабельність виробничих фондів ( ) характеризує величину прибутку підприємства, яка припадає на 1 грн вартості виробничих фондів і розраховується як відношення прибутку ( ) до середньої вартості виробничих фондів (основних і оборотних) підприємства за певний період ( ):

. (2.14)

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів будь-яких підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20 % загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10-15 % робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; недостатньою кількістю робітників певних професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, та передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування.

Екстенсивне завантаження засобів праці можна поліпшити шляхом зниження частки недіючого устаткування, а також виведенням з експлуатації зайвого і неефективно використовуваного устаткування.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; впровадження гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30 %.

Суттєві резерви екстенсивного і інтенсивного використання основних фондів можна реалізувати за допомогою освоєння у найбільш стислі строки проектних показників, введення в дію нових технологічних агрегатів і ліній.

Для поліпшення використання основних фондів важливе значення має також впровадження на підприємствах достатніх економічних стимулів, які спонукали б працівників підприємств до найбільш раціональної експлуатації та належного зберігання основних фондів.

Нематеріальні активи

Нематеріальні активи – це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об’єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси для їхнього використання в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

До складу нематеріальних активів включають:

- права, що з’являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; свідоцтвами на знаки для товарів і послуг; найменування місця походження товару, фірмове найменування;

- права, що виникають внаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права (комп’ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем);

- права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо);

- права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

- монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

- права, що з’являються внаслідок укладених підприємством з іншими підприємствами та організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності.

Права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчуються патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності.

Не всі об’єкти інтелектуальної власності є патентоздатними, тобто не всі винаходи, корисні моделі та промислові зразки можуть бути запатентовані. Як правило, щоб винахід був запатентований, він має бути новим і вміщувати певний рівень винахідницької творчості.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, що засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, на комп’ютерні програми та бази даних особа, яка має авторське право, може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному примірнику товару і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Державна реєстрація авторських прав здійснюється відповідно до встановленого порядку Державним агентством України з авторських і суміжних прав, яке складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. При реєстрації прав автору видається свідоцтво встановленого зразка. При виникненні спору реєстрація визначається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Об’єкти інтелектуальної власності, до числа яких належать «ноу-хау» та раціоналізаторські пропозиції, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Це означає, що порядок їхнього використання на підприємстві або порядок їхнього продажу іншим суб’єктам господарювання визначаються керівництвом підприємства. Правовий захист таких об’єктів інтелектуальної власності здійснюється в межах чинного законодавства про комерційні таємниці, яке включає перелік відповідальностей, включаючи і кримінальну.

Існують три основні юридичні методи, які можуть бути використані для комерційної передачі об’єктів інтелектуальної власності, а саме: продаж, ліцензування та досягнення угоди про «ноу-хау».

Метод продажу власником всіх виключних прав і придбання їх іншою особою полягає в тому, що всі виключні права, які надаються, скажімо, патентом на винахід, передаються без обмеження часу або інших обмежень власником винаходу іншій фізичний або юридичній особі. Подібні принципи мають силу і при передачі інших об’єктів промислової власності.

Юридичний акт, за допомогою якого власник запатентованого виробу передає свої права іншій особі, засвідчується письмовим документом. Після підпису документу попередній власник втрачає права на запатентований виріб. Новим власником прав, які надаються патентом на винахід, стає одержувач патенту.

Другим юридичним методом передачі прав є ліцензування, тобто надання власником запатентованого виробу іншій фізичній або юридичній особі дозволу на здійснення в певній країні і в обмежений проміжок часу однієї або декількох дій, на які має виключне право власник винаходу. Юридичний документ, який засвідчує дозвіл на використання винаходу його власником, називається ліцензійним контрактом або ліцензією.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо.

Третій юридичний спосіб передачі і придбання нематеріальних ресурсів відноситься до «ноу-хау». Пункти, що стосуються «ноу-хау» можуть бути включені в ліцензійний контракт або в окремий письмовий документ. «Ноу-хау» можуть бути передані в речовій (матеріальній) або нематеріальній формі. У деяких випадках особа, яка отримує права на «ноу-хау» від попереднього власника, бере на себе зобов’язання не розкривати «ноу-хау» третім особам.

За використання об’єкта ліцензійної угоди виплачується певна матеріальна винагорода. Найбільш поширеною формою такої винагороди є роялті (періодичні відрахування), що встановлюються у вигляді ставок до обсягу продажу або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Замість роялті можна користуватися одноразовим паушальним платежем, тобто оплачувати фактичну ціну ліцензії. Розрахунки за ліцензії можуть також проводитися у формі передачі ліцензіару певної частки цінних паперів ліцензіата. Може застосовуватися і така форма розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, що передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом.

Оцінка вартості наявних нематеріальних активів є об’єктивно необхідною для розв’язання цілого ряду економічних питань, які постають перед підприємством (організацією). Необхідність даної оцінки обумовлена такими головними обставинами:

- включення нематеріальних активів до статутного фонду;

- розмежування майнових часток у статутному фонді при об’єднанні або при поділі підприємств (організацій);

- переоцінка вартості нематеріальних активів з плином часу;

- вирішення питань, які пов’язані з купівлею (продажем) прав на об’єкти інтелектуальної власності;

- здійснення звітності підприємства за результатами виробничо-господарської та комерційно-фінансової діяльності;

- необхідність отримання кредиту під заставу майна;

- визначення збитків, які пов’язані з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо.

Оцінка вартості нематеріальних активів здійснюється аналогічно оцінці вартості решти майна підприємства з урахуванням певних особливостей. Для оцінки вартості нематеріальних активів у виробничій практиці використовуються різноманітні методи, застосування яких здійснюється залежно від виду того чи іншого нематеріального активу та вибору підходу для оцінки нематеріальних активів.

Першу групу методів складають методи оцінки, які базуються на витратному підході, сутність якого полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів. Найбільш поширеними методами витратного підходу є:

- витратний метод, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів;

- метод початкових витрат, при якому вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років, виходячи з величини фактичних витрат і терміну створення нематеріальних активів;

- метод вартості заміщення дає можливість розраховувати максимальну вартість певного нематеріального активу на основі мінімальної ціни, яку необхідно заплатити за придбання аналогічного активу;

- метод відновної вартості передбачає визначення вартості нематеріального активу як суму витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу.

Прибутковий (доходний) підхід оцінки вартості нематеріальних активів ґрунтується на припущенні, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент залежить від розмірів доходів, які можна отримати з цього активу в майбутньому.

Прибутковий підхід реалізується за допомогою таких методів:

- метод капіталізації прибутків, який полягає у виявленні джерел і розмірів чистого прибутку, що його може дати підприємству у майбутньому оцінюваний актив;

- метод дисконтування майбутніх грошових потоків, суть якого полягає в тому, що розмір чистого прибутку, який очікується отримати у майбутньому від оцінюваного активу, коригується за допомогою показника ставки дисконтування.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів базується на визначенні вартості оцінюваного активу з урахуванням ринкової кон’юнктури на аналогічні активи. Цей підхід реалізується в таких методах:

- метод порівняльного аналізу продажу, який передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об’єктів, які вже були реалізовані на ринку у попередні періоди часу;

- метод звільнення від роялті, при якому вартість активу визначається шляхом умовного припущення, що всі об’єкти інтелектуальної власності, які використовуються на підприємстві, йому не належать. У цьому випадку підприємство було б зобов’язане виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цих об’єктів інтелектуальної власності певну суму грошей. Насправді цю суму грошей підприємство нікому не виплачує, а залишає за собою. Цю суму грошей підприємство вважає додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Ця ж сума грошей і є ринковою вартістю нематеріального активу, який оцінюється за даним методом.

Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Підприємство самостійно встановлює норму амортизаційних відрахувань залежно від очікуваного строку корисного використання того чи іншого нематеріального активу, але не більш 10 років.

Амортизація нематеріальних активів нараховується щомісячно, починаючи з місяця, який є наступним після зарахування нематеріальних активів на баланс підприємства.

Контрольні питання

1. Що таке капітал? Дайте визначення цього поняття і поясніть його роль у процесі виробництва матеріальних благ.

2. Дайте визначення і поясніть суть основного капіталу підприємства як різновиду капіталу.

3. Приведіть класифікацію складових основного капіталу підприємства.

4. Що таке власний і позиковий капітал підприємства.

5. Що таке статутний і резервний капітал підприємства?

6. Поясніть, що являють собою основні фонди підприємства.

7. Наведіть класифікацію та структуру основних фондів підприємства.

8. В чому полягає суть оцінки основних фондів підприємства.

9. Що таке балансова вартість основних фондів підприємства?

10. Що таке ліквідація вартості основних фондів підприємства?

11. У чому полягає суть фізичного, функціонального та економічного зносу основних фондів?

12. Що таке амортизація основних фондів?

13. Які ви знаєте методи амортизації основних фондів?

14. Як здійснюється розрахунок показника ступеня ефективності витрат на проведення капітального ремонту устаткування?

15. Які ви знаєте показники використання основних фондів?

16. Що таке нематеріальні активи як економічна категорія?

17. Що входить до складу нематеріальних активів?

18. Які ви знаєте методи оцінки вартості нематеріальних активів?

19. Як здійснюється амортизація нематеріальних активів?

Завдання з розв’язанням

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року становила 35 млн. грн. В цьому ж році введено в експлуатацію у березні нове обладнання на суму 6,0 млн. грн і списано у вересні обладнання, яке фізично і морально застаріло, на суму 4,0 млн. грн. У розрахунковому році обсяги виробництва товарної продукції на підприємстві становили 10 млн. грн. У цьому ж році підприємство отримало балансовий прибуток у сумі 1,5 млн. грн.

Визначити середньорічну вартість групи основних фондів в розрахунковому році, а також коефіцієнт вибуття основних фондів, показники фондовіддачі, фондомісткості і рентабельності основних фондів.

Розв’язання:

1. Середньорічна вартість основних фондів ( ) визначається за формулою:

де – вартість основних фондів на початок року; – вартість основних фондів введених в експлуатацію в розрахунковому році; – вартість основних фондів виведених з експлуатації в розрахунковому році; – число повних місяців, в які здійснюється введення чи виведення основних фондів.

млн. грн.

2. Коефіцієнт вибуття ( )основних фондів у розрахунковому році розраховується за формулою:

;

3. Показник фондовіддачі ( ) основних фондів розраховується за формулою:

,

де – обсяги виробництва товарної продукції.

4. Показник фондомісткості ( ) основних фондів розраховується за формулою:

5. Показник рентабельності ( ) основних фондів розраховується за формулою:

( ),

де – величина балансового прибутку, який отримало підприємство в розрахунковому році;

Завдання для самостійного вирішення

Завдання 1. Визначити середньорічну вартість основних виробничих фондів підприємства за таких умов: балансова вартість основних фондів на початок року – 290 тис. грн; введено в експлуатацію протягом року нових фондів: 1 березня – 26 тис. грн, 1 липня – 10 тис. грн; виведено з експлуатації протягом року: 1 травня – 14 тис. грн, 1 листопада – 7 тис. грн.

Відповідь: 273 тис. грн.

Завдання 2. Визначити показники використання основних фондів підприємства, виходячи з того, що повна вартість основних фондів на початок року становила 400 тис. грн. Протягом року в експлуатацію введено основних фондів на суму 90 тис. грн, вибуло основних фондів на суму 60 тис. грн. Річний обсяг виконаних робіт на підприємстві становив 7000 тис. грн. У найбільш завантаженій зміні у середньому зайнято 2500 робітників. Сума зносу основних фондів на кінець року 115 тис. грн.

Відповідь: 315 тис. грн; 19,6; 0,143.

Завдання 3. Вартість основних фондів на початок звітного року становила 8200 тис. грн. 1 липня вибуло основних фондів на суму 1300 тис. грн, а з 1 листопада введено основних фондів на суму 1400 тис. грн. Обсяг реалізованої підприємством продукції у звітному році становив 9100 тис. грн. Визначити середньорічну вартість основних фондів підприємства, фондовіддачу та фондомісткість продукції підприємства.

Відповідь: 7890 тис. грн; 1,15; 0,87.

Завдання 4. Визначити ступінь економічного зносу наявного устаткування на підприємстві у порівнянні зі світовими зразками, які мають такі характеристики:

Показники	Наявне устаткування на підприємстві	Світовий зразок
Продуктивність, шт/год
Ціна в еквіваленті у.о.

Відповідь: 0,09.

Завдання 5. Розрахувати норму амортизаційних відрахувань на придбання устаткування, балансова вартість якого складає 4000 тис. грн, ліквідаційна вартість прогнозується на рівні 5 % первинної вартості, нормативний період корисного використання становить 10 років.

Відповідь: 9,5 %.

Завдання 6. У металообробному цеху промислового підприємства діє 100 однотипних верстатів. З 1 вересня розрахункового року встановлено ще 30 верстатів, а з 1 липня виведено з експлуатації 8 одиниць устаткування. На підприємстві встановлено двозмінний режим роботи устаткування при тривалості зміни 8 годин. Число робочих днів на рік складає 250. Регламентована величина простоїв устаткування, спричинених його ремонтом і профілактичним обслуговуванням, становить 7 % режимного фонду часу. Продуктивність одного верстату в середньому дорівнює 5 деталей на годину. Запланований обсяги випуску виробів протягом року – 1750 тис. деталей. Визначити величину виробничої потужності металообробного цеху. Розрахувати очікуваний коефіцієнт використання виробничої потужності.

Відповідь: 17300 деталей; 0,89.