Сертифікація продукції та атестація виробництва
Сертифікація – це гарантія відповідності продукції (процесів, послуг) вимогам, встановленим стандартами або іншою нормативною документацією. Таку гарантію видає третя сторона – орган з сертифікації (першою стороною є виробник, постачальник або продавець, другою стороною – споживач або замовник). Основні положення сертифікації регламентовані ДСТУ 3410-96.
Сертифікація передбачає наступні види робіт:
а) сертифікацію продукції (процесів, послуг) за ДСТУ 3413-96, а також імпортної продукції за ДСТУ 3417-96;
б) атестацію виробництв за ДСТУ 3414-96;
в) сертифікацію систем якості за ДСТУ 3419-96;
г) акредитацію випробувальних лабораторій (ДСТУ 3412-96), органів з сертифікації продукції (ДСТУ 3411-96), органів з сертифікації систем якості (ДСТУ 3420-96) та аудиторів (ДСТУ 3418-96);
д) реєстрацію в Реєстрі об’єктів обов’язкової сертифікації за ДСТУ 3415-96, об’єктів добровільної сертифікації за ДСТУ 3416-96 та інформацію про них у виданнях;
е) технічний нагляд за виконанням вимог до об’єктів за пунктами А, Б, В, Г додатку Е до ДСТУ 3413-96).
В Україні створена система сертифікації – УкрСЕПРО (рис. 21.3). Формує систему Національний орган з сертифікації – Держстандарт України. Він акредитує (підтверджує правомочність) випробувальні лабораторії, органи з сертифікації та атестує аудиторів. Органи з сертифікації поділяються на галузеві та територіальні (центри стандартизації, метрології та сертифікації), та спеціалізуються на сертифікації конкретних видів продукції, послуг та сертифікації систем якості. Випробувальні лабораторії, аудитори спеціалізуються на конкретних видах продукції або процесах.
Рис. 21.3. Система сертифікації УкрСЕПРО
Схеми (моделі) сертифікації представлені на рис. 21.4. При виборі схеми (моделі) сертифікації необхідно керуватися наступними правилами:
- сертифікат (знак) відповідності на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу у випробувальній лабораторії, що акредитована;
- сертифікат (знак) відповідності на разову партію виробів видається на основі вибіркових випробувань кожному виробу партії;
- якщо продукція випускається серійно або масово, підприємству видається ліцензія на право застосування сертифікату або знаку відповідності для кожного виробу на термін дії сертифікації, за умови періодичних випробувань зразків продукції та перевірках виробництва, або атестації виробництва, або сертифікації системи якості та регулярного технічного нагляду.
| Масштаб виробниц-тва | Роботи за сертифікацією | Документація | |||
| Сертифі-каційні випробу-вання | Атестація вироб-ництва | Сертифі-кація систем якості | Технічний нагляд | ||
| Одиничні вироби | Кожного виробу | - | - | - | Знак відповідності. Сертифікат відповідності |
| Партії виробів | Вибіркові з партії | - | - | - | "-" Для кожного виробу партії |
| Масове виробництво | |||||
| 1-а модель | Вибіркові з потоку | - | - | Проводить-ся за повною програмою | "-" Для кожного виробу потоку |
| 2-а модель | "-" | Проводи-ться | - | Проводить-ся за скороченою програмою | "-" Атестат виробництва |
| 3-я модель | "-" | - | Проводи-ться | "-" | "-" Сертифікат СЯ |
Рис. 21.4. Схеми (моделі) сертифікації в УкрСЕПРО
Сертифікація поділяється на обов’язкову та добровільну. Обов’язкова сертифікація здійснюється винятково в системі УкрСЕПРО. Добровільну сертифікацію можуть проводити недержавні організації, які зареєструвалися в Реєстрі УкрСЕПРО (наприклад, Українська Асоціація якості). Обов'язковій сертифікації підлягає продукція за показниками безпеки, екологічності та відповідності (взаємозамінності). Перелік такої продукції затверджується Держстандартом. Добровільна сертифікація (додатково до обов'язкової) проводиться за ініціативою виробника за будь-яким іншим показником.
Продукція, що імпортується в Україну, підлягає національній сертифікації в УкрСЕПРО за обов'язковими показниками (безпека, екологічність, сумісність). Існує процедура визнання сертифікації інших країн, регіональної та міжнародної, якщо відповідні нормативні документи використовуються в Україні як національні.
У першому випадку сертифікація імпортної продукції проводиться за правилами УкрСЕПРО, у другому − орган з сертифікації видає імпортеру свідоцтво про визнання іноземного (регіонального, міжнародного) сертифікату (знаку відповідності).
До складної продукції, призначеної для компетентного споживача (устаткування, прилади виробничо-технічного, наукового призначення) додаються сертифікати відповідності, форми яких приведені в ДСТУ 3498-96.
Підприємства серійного та масового виробництва укладають з органом із сертифікації ліцензійні угоди, що містять взаємні зобов'язання сторін на термін дії сертифікації. Термін дії ліцензійної угоди – до 3-х років. Його чинність може бути зупинена або анульована достроково: за ініціативою підприємства; за приписом технагляду при наявності невідповідностей; за наявності обґрунтованих претензій споживачів до якості продукції.
Чинність ліцензійної угоди відновлюється при усуненні недоліків. У протилежному випадку вона анулюється. По закінченню терміну дії угоди роботи з сертифікації повторюються за повною або скороченою програмою за рішенням органу з сертифікації. Суперечності між підприємством та органу з сертифікації вирішує Апеляційна комісіяДержстандарту. Оплату робіт з сертифікації, незалежно від їхнього результату, здійснює підприємство. Правила визначення вартості робіт викладені у додатку до ДСТУ 3413-96.
Порядок проведення сертифікації продукції регламентований ДСТУ 3413-96 та загалом включає:
- подання підприємством (заявником) заявки;
- відбір та направлення у випробувальну лабораторію зразків продукції;
- аналіз заявки і результатів випробувань та прийняття рішення про можливість сертифікації продукції з визначенням схеми (моделі) сертифікації;
- отримання сертифікату на одиничний виріб, партію (або дозволу маркувати продукцію знаком відповідності), свідоцтва про визнання іноземної сертифікації;
- реєстрацію продукції, яка сертифікувалася, в Реєстрі УкрСЕПРО і надання інформації про неї в документах Держстандарту;
- укладення ліцензійної угоди на термін дії сертифікації серійної та масової продукції, технічний нагляд.
Національним знаком відповідності маркується найпростіша продукція та складна продукція, призначена для некомпетентного споживача (наприклад, побутова радіоелектронна техніка). Знак відповідності у круглій рамці означає, що сертифікація проведена за обов’язковими вимогами; у квадратній рамці – крім того за іншими вимогами нормативної документації на продукцію; без рамки – за деякими вимогами нормативної документації. Поруч зі знаком вказуються код органу з сертифікації та інформація про показники, відповідність яких гарантується встановленим вимогам.
Атестація виробництва проводиться з метою оцінки технічнних можливостей підприємства-виробника забезпечити стабільний випуск продукції, що сертифікувалася. Порядок атестації регламентований ДСТУ 3414-96. Атестація проводиться за ініціативою підприємства за другою моделлю сертифікації продукції.
Атестація виробництва здійснюється за наступними основними етапами: подача заявки, попередня оцінка, затвердження програми та методики атестації, перевірка виробництва та атестація його технічних можливостей, технічний нагляд за виробництвом, що атестувалося .
Заявка складається за встановленою формою, до неї додається комплект документів, а також інструкція з атестації технічних можливостей (ІАТМ). Вона складається на виробництво одного конкретного виду продукції або на виробництво конструктивно подібних за технологією виробів. Інструкція з атестації технічних можливостей містить відомості про процеси, устаткування та обладнання, що використовуються при виготовленні продукції. Її центральною ланкою є блок-схема процесу виробництва.
Блок-схема виробництва повинна включати перелік та стислий опис усіх операцій виготовлення продукції від надходження матеріалів, комплектуючих виробів на підприємство до відвантаження готової продукції. Зазвичай, блок-схема розподіляється на частини за окремими виробництвами або за спеціалізованими цехами.
На блок-схемі визначені головні етапи технологічного процесу, вказуються ланцюги зворотнього зв'язку для інформації, яка дозволить приймати оперативні рішення про проведення коригуючих впливів на попередні операції з метою отримання задовільного результату у головних етапах технологічного процесу. Атестація технічних можливостей виробництва здійснюється за головними етапами технологічного процесу.
ІАТМ включає програму та методику випробувань для атестації технічних можливостей виробництва та їх межі:
- межі зміни показника (номінальні та граничні значення);
- характеристику процесу виготовлення (умови, при дотриманні яких забезпечується бездефектний випуск або випуск з встановленим граничним рівнем дефектності продукції за даним показником);
- характеристику контролю (суцільній, вибірковий), застосування якого забезпечить допустиме відхилення показника;
- відмітку про атестацію технічних можливостей виробництва.
Попередня оцінка виконується комісією органу з сертифікації, до складу якої повинен входити хоча б один аудитор системи УкрСЕПРО. За результатами попередньої оцінки складається висновок, у якому встановлюється готовність підприємства до атестації виробництва та доцільність проведення наступних етапів робіт. Програма та методика атестації коригуються та затверджуються. Перевірка виробництва та атестація його технічних можливостей ставить основним завданням перевірку відповідності інформації, наведеної у вхідних матеріалах, фактичному стану безпосередньо на підприємстві та проведення необхідних випробувань для атестації технічних можливостей виробництва.
У перевірці беруть участь члени комісії, фахівці та керівники підприємства. Перевірка виконується відповідно до затвердженої програми та методики атестації. За результатами перевірки складається звіт, що містить відомості про відповідність або невідповідність виробництва, які заявлені раніше, його технічні можливості. За позитивними результатами перевірки орган з сертифікації видає підприємству атестат виробництва та укладає ліцензійну угоду.
Контрольні питання
1. У яких аспектах розглядається та як формується конкурентоспроможність продукції?
2. Як класифікуються показники якості продукції?
3. Які методи існують для визначення значень показників якості?
4. Що таке рівень якості продукції та які етапи оцінки рівня якості?
5. Що таке “система якості” у концепції міжнародних стандартів ДСТУ ISO 9000?
6. Які завдання та функції технічного контролю якості продукції?
7. Які існують методи статистичного регулювання технологічних процесів?
8. Яка система сертифікації існує в Україні, та які вона має схеми (моделі)?
9. У чому полягає сутність обов’язкової та добровільної сертифікації?
10. Який порядок проведення сертифікації продукції?
11. Що таке атестація виробництв та який порядок її проведення?
Завдання з розв’язанням
Розрахувати рівень конкурентоспроможності автоклавів для термообробки морепродуктів.
1. Встановлюємо номенклатуру показників автоклавів, визначаємо їх характер та відносимо їх відповідно до ефекту або витрат.
| Код | Назва | Характер | Ефект | Витрати | ||
| Баж. | Небаж. | Капіт. | Поточ. | |||
| К0 | Максимальна температура нагріву, Со | Класи-фікацій-ний | - | - | - | - |
| К1 | Ємність, т | Оцінний | + | |||
| К2 | Цикл термообробки, годин | Оцінний | + | |||
| К3 | Ціна, тис. грн | Оцінний | + | |||
| К4 | Експлуатаційні видатки, грн∙год | Оцінний | + | |||
| К5 | Ресурс в 1-й рік експлуатації, годин | Оцінний | + | |||
| К6 | Опір ізоляції, не менше, МОм | Обме-ження | - | - | - | - |
| К7 | Концентрація газів у навколишній атмосфері, не більше, % | Обме-ження | - | - | - | - |
2. Встановлюємо значення показників автоклавів, конкуренто-спроможність яких аналізується, та виокремлюємо базовий зразок з групи зразків аналогічної продукції.
| Зразок | Значення показників | |||||||
| К0 | К1 | К2 | К3 | К4 | К5 | К6 | К7 | |
| А | ||||||||
| Б | ||||||||
| В | ||||||||
| Базовий |
3. Розраховуємо рівень конкурентоспроможності зразків, що оцінюються:
У подальших розрахунках беруть участь тільки оцінні показники К1 ÷ К5.
Як зазначено вище, інтегральний показник – це відношення ефекту від застосування продукції споживачем до витрат на досягнення цього ефекту.
У даному прикладі інтегральний показник І – це річна продуктивність автоклаву: ємність К1, віднесена до циклу термообробки К2 за ресурс К5 (вимірюється у тонах), віднесена до зведених витрат: капітальним (ЕН = 0,15) К3 плюс експлуатаційним К4 за ресурс К5 (вимірюється у грн, для чого ціна К3 множиться на 1000).
| Зразок |  | 150К3 | К4К5 | 150К3+К4К5 | І | Ркс |
| Базовий зразок | 0,66 | |||||
| А | 0,85 | 1,29 | ||||
| Б | 0,11 | 0,17 | ||||
| В | 0,67 | 1,01 |
Розраховуються інтегральні показники оцінюваних зразків та рівень їхньої конкурентоспроможності: Укс = 
.
Відповідь: Зразок А є конкурентоспроможним, оскільки: Укс>1; зразок Б – не конкурентоспроможний, оскільки Укс<1; зразок В – умовно конкурентоспроможний, оскільки Укс≈1.
Завдання для самостійного розв’язання
Завдання 1. Прийняти рішення про вихід на ринок СНД з новим верстатом, що має такі показники: К1 – висота центрів, мм (номінал 500); К2 – максимальна кількість оборотів, об/хв.; К3 – максимальна подача на оборот, мм; К4 – максимальна глибина різання, мм; К5 – річний фонд робітничого часу, годин; К6 – ціна, тис. грн; К7 – експлуатаційні витрати, грн/год.; К8 – рівень шуму, дБ (не більше 25 дБ).
Значення показників зразка, який оцінюється і аналогів, наявних у продажу, наведено нижче:
| Показники | К1 | К2 | К3 | К4 | К5 | К6 | К7 | К8 |
| Зразок, який оцінюється | 15,0 | |||||||
| Аналоги | ||||||||
| 1. Одеса | 15,0 | |||||||
| 2. Москва | 10,0 | |||||||
| 3. Баку | 7,5 | |||||||
| 4. СПб | 15,0 | |||||||
| 5. Тбілісі | 3,5 | |||||||
| 6. Мінськ | 20,0 | |||||||
| 7. Черкаси | 5,0 | |||||||
| 8. Челябінськ | 10,0 |
Відповідь: Новий токарний верстат неконкурентоспроможний на ринку СНД (Укс < 1).
Завдання 2. Прийняти рішення про вихід підприємства на Західноєвропейський ринок з новим вантажним автомобілем, що має такі показники: К1 – вантажопідйомність, т (номінал 7); К2 – максимальна швидкість, км/год (у місті 60, на шосе 130); К3 – річний фонд часу роботи, годин; К4 – ціна, тис. у.о.; К5 – ціна комплекту шин, тис. у.о.; К6 – пробіг шин, тис. км; К7 – експлуатаційні витрати на 1 км пробіг, у.о.; К8 – пробіг при екстреному гальмуванні, м (не більше 20).
Значення показників зразка, який оцінюється і аналогів, наявних у продажу, наведено нижче:
| К1 | К2 | К3 | К4 | К5 | К6 | К7 | К8 | |
| Зразок, який оцінюється | 1,0 | 0.9 | ||||||
| Аналоги | ||||||||
| 1. Опель | 2,0 | 1,7 | ||||||
| 2. Вольво | 2,0 | 1,8 | ||||||
| 3. Мерседес | 2,0 | 1,9 | ||||||
| 4. КаМАЗ | 1,5 | 1,5 | ||||||
| 5. МАЗ | 1,5 | 1,2 | ||||||
| 6. КрАЗ | 1,5 | 0,9 | ||||||
| 7. ЗІЛ | 1,2 | 1,0 | ||||||
| 8. ГАЗ | 1,0 | 0,7 | ||||||
| 9. КАЗ | 1,2 | 1,1 |
Відповідь: Вантажний автомобіль є абсолютно конкурентоспроможним на західноєвропейському ринку (Ркс >1).
Завдання 3. Для регулювання технологічного процесу виготовлення металевих корків в продовж зміни було взято три вибірки по сім виробів. Контролювався внутрішній діаметр пробки 34 
1. Результати вимірів у таблиці. Вихід за межі допуску загрожує або руйнуванням горла пляшки під час закривання пробки, або втратою герметичності. Прийняти рішення про регулювання процесу. Прийняти рішення про подання партії корків, виготовлених упродовж зміни, на приймальний контроль (n1 = 0, n2 = n3 = 1).
| № виробу | № вибірки | ||
| 32,5 | 33,0 | 34,0 | |
| 33,0 | 31,0 | 34,5 | |
| 34,0 | 33,5 | 34,0 | |
| 34,0 | 33,0 | 34,5 | |
| 34,5 | 33,0 | 34,0 | |
| 33,0 | 34,0 | 34,5 | |
| 34,0 | 33,5 | 34,0 |
Відповідь: Технологічний процес нестабільний. Партія металевих корків бракується.
Завдання 4. Для регулювання технологічного процесу свердління отвору діаметром 20 0,1 у продовж зміни було взято п’ять вибірок по сім виробів. Результати виміру отвору в таблиці. Вихід за межі допуску не є загрозою для конструкції. Отвір закривається еластичною заглушкою. Прийняти рішення про регулювання процесу. Прийняти рішення про подання партії виробів з просвердленим отвором, впродовж зміни, на приймальний контроль за будь-якими 3-ма вибірками (n1 = 1, n2 = 2, n3 = 3).
| № виробу | № вибірки | ||||
| 20,04 | 19,97 | 20,02 | 20,03 | 20,05 | |
| 20,08 | 20,01 | 20,07 | 20,11 | 20,06 | |
| 20,03 | 19,94 | 20,09 | 20,09 | 20,12 | |
| 20,05 | 19,97 | 20,06 | 20,08 | 20,09 | |
| 20,04 | 19,97 | 20,02 | 20,03 | 20,05 | |
| 20,08 | 20,01 | 20,07 | 20,11 | 20,06 | |
| 20,03 | 19,94 | 20,09 | 20,09 | 20,12 |
Відповідь: Технологічний процес нестабільний. Партія виробів приймається.
Частина ІІІ
ПЛАНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Глава 22
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
22.1. Сутність планування та різновиди планів підприємства
22.2. Принципи, організація і методи планування
22.3. Система планових норм та нормативів
Ключові поняття і терміни: планування; об’єкти планування; стратегічне планування; тактичне планування; оперативне планування; норма; норматив
Студент повинен вміти:характеризувати сутність планування; формулювати переваги планування; формулювати принципи і методи планування; обґрунтувати необхідність норм і нормативів при розробці планів; розрізняти поняття норм і нормативів
22.1. Сутність планування та різновиди планів підприємства
Планування – це вид управлінської діяльності (функція управління), пов’язаний із складанням планів підприємства та його окремих підрозділів. Плани містять перелік того, що повинно бути зроблене, визначають послідовність, ресурси і час виконання робіт, необхідних для досягнення поставлених цілей.
Численні дослідження зв’язку між плануванням та результативністю діяльності підприємства показали, що планування на підприємстві, зазвичай, означає вищі доходи, більші прибутки та загальне поліпшення фінансово-економічного стану підприємства. Основні причини необхідності планування можна сформулювати наступним чином:
- планування забезпечує координацію зусиль і править орієнтиром як для управлінського персоналу, так і для рядових працівників. Коли весь персонал розуміє, куди рухається підприємство і що вони мають зробити для досягнення цілей, можна значно ефективніше координувати і стимулювати діяльність колективів підрозділів з досягнення цілей;
- планування спонукає керівників і весь персонал передбачати зміни, реагувати на них належним чином, враховувати наслідки змін;
- планування зменшує дублювання управлінських функцій і робіт, допомагає заздалегідь встановити необхідність в ресурсах і намітити джерела їх отримання за плановими періодами;
- розроблені в процесі планування цілі стають базою для здійснення функції ефективного контролю. За наявності істотних відхилень досягнутих результатів від планових можна вдатися до коригування діяльності окремих ланок підприємства і досягти кращих кінцевих результатів.
Протягом існування командно-адміністративної системи в СРСР діяла струнка система п’ятирічних і деталізованих річних планів підприємств. Основним методом їх розробки був баланс і носили вони суворо директивний характер. Реформою 1965 року в країні почав здійснюватися перехід до економічних методів управління і на перше місце в діяльності підприємств був поставлений прибуток, в результаті чого країна досягла значних успіхів в економічному розвитку. Однак, уже наприкінці 80-х років темпи економічного зростання почали уповільнюватись. Початок 90-х років – поступовий перехід до ринку і розвал СРСР – можна характеризувати як закінчення ери директивної системи планування.
В процесі ринкових перетворень і створення в Україні самостійної моделі економіки відбулися зміни і в системі планування. На жаль, ці зміни переважно полягали в послабленні ролі планування на усіх рівнях народного господарства. Розвиток ринкових відносин не заперечує планування, а тільки переміщує цю роботу у первісні виробничі ланки. Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки стратегічне планування, а і детально розробляють тактичні і оперативні плани по кожному підрозділу, по кожному окремому робочому місці. У країні в цілому теж зберігається необхідність планування і його не можна замінити невидимою регулюючою рукою ринку. Так, держава повинна обов’язково планувати стратегію свого економічного розвитку, розробляти великі соціальні, екологічні і науково-технічні програми, формувати і розподіляти бюджет країни, планувати витрати на охорону здоров’я, освіту, оборону та інші цілі.
Сучасне планування внутрішньовиробничої діяльності можна уявити як розробку варіантів бажаного майбутнього стану підприємства і знаходження шляхів більш ефективного наближення до нього.
Таким чином, планування на підприємстві – це процес безперервної творчої діяльності у напрямку організації виробництва і реалізації тих видів продукції і послуг, які користуються попитом у теперішній час і в довгостроковій перспективі, встановлення найважливіших економічних і соціальних цілей його розвитку, пошуку найкращих технічних засобів і організаційних способів вирішення перспективних цілей і задач. Загальним підсумком будь-якої планової діяльності на підприємствах усіх форм власності є проекти планів, які мають різноманітні назви: комплексний план соціально-економічного розвитку, стандарт-план, замовлення-наряд, бізнес-план та ін., що характеризують свій особистий об’єкт планування та систему конкретних показників подальшого розвитку цього об’єкту. Конкретними об’єктами планування на підприємстві виступають такі окремі сфери діяльності, як виробництво, маркетинг, розробка нової продукції, постачання, продаж, фінанси, праця та ін.
Планування на підприємстві все тісніше пов’язується із маркетингом і менеджментом, і являє собою складову частину економічної системи, її основним регулятором. Взаємодіючи на мікрорівні з маркетингом, організацією виробництва, управлінням підприємством, внутрішньовиробниче планування дозволяє знаходити відповіді на такі фундаментальні питання, які визначають основну сутність планування:
1. Яку продукцію, товари чи послуги слід виробляти підприємству?
2. Скільки продукції, товарів чи послуг підприємству вигідно виробляти і які економічні ресурси слід для цього використовувати?
3. Як цю продукцію треба виробляти, яку технологію використовувати і як організовувати виробництво?
4. Хто буде споживати вироблену продукцію, за якими цінами її можна продавати?
5. Як підприємство пристосовується до ринку і як воно буде адаптуватися до внутрішніх та зовнішніх змін ринку?
Усі різновиди планів підприємства можуть бути систематизовані за багатьма класифікаційними ознаками. Наприклад: типам цілей, змістом планів, рівнем управління, терміном дії, сферам застосування, стадіям розробки, ступенем точності тощо.
За типами цілей планування може бути стратегічним, тактичним і оперативним. У процесі планування переслідують три основних типи цілей:
- ідеали, котрі не вважаються досяжними, але до яких передбачається наближення у плановому періоді або за його межами;
- цілі або віхи, до яких передбачається наблизитися в рамках планового періоду або котрі можуть бути досягнуті пізніше;
- задачі, які необхідно вирішити у межах планового періоду.
Стратегічне планування включає вибір і обґрунтування засобів, задач і цілей для досягнення раніше встановлених або традиційних для підприємства ідеалів. Такими стратегічними ідеалами можуть бути економічне зростання, розвиток людського потенціалу, періодичне оновлення продукції, розширення ринків збуту. Таке планування найчастіше буває довгостроковим.
Тактичне планування, яке у практичній роботі ототожнюють з поточним плануванням, полягає в обґрунтуванні задач і засобів, необхідних для досягнення раніше встановлених або традиційних цілей.
Оперативне(оперативно-календарне) плануванняявляє собою вибір засобів вирішення задач, котрі поставлені або встановлені вищим керівництвом, а також є традиційними для підприємства. Таке планування буває, зазвичай, короткостроковим.
Останнім часом чимало виробничих підприємств почало використовувати для планування своєї діяльності річні бізнес-плани, які являють собою комплексний достатньо деталізований документ, що поєднує в собі елементи оперативно-календарного, тактичного і стратегічного плану. Такі бізнес-плани отримали назву корпоративних. Корпоративні бізнес-плани розробляються за функціональним принципом і передбачають розрахунок планових показників за усіма напрямами виробничо-господарської діяльності підприємства та усім його ланкам.
За змістом планів виділяють такі їх різновиди, як плани створення і освоєння нової продукції, техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технологічні, постачальницько-збутові, фінансово-інвестиційні, бізнес-плани та ін. Кожен із вказаних різновидів планів передбачає свою систему планових показників, котрі характеризують специфічні особливості конкретної сфери діяльності підприємства.
Нарівні з категорією "план" широке розповсюдження мають декілька споріднених категорій, таких як − "прогноз", "захід", "програма", "концепція". Маючи загальну економічну природу, кожна з них часто виступає як складова частина прогнозу чи плану, але в той же час зберігаючи свою самостійність.
Прогноз являє собою систему науково обґрунтованих уявлень про можливі стани об’єкту у майбутньому, про альтернативні шляхи його розвитку.
План – документ, який містить систему показників та комплекс різних заходів щодо вирішення соціально-економічних завдань.
Захід – намічена до реалізації конкретна міра впливу для вирішення поставленої задачі.
Програма – документ, що являє собою пов’язаний за ресурсами, виконавцям і строкам здійснення комплексу соціально-економічних та інших завдань і заходів, направлених на вирішення визначеної проблеми.
Концепція – керівна ідея, загальний задум, тобто основний шлях, яким треба іти для досягнення поставленої цілі у прогнозі, плані чи програмі.
22.2. Принципи, організація і методи планування
Принципи планування визначають зміст усієї планової діяльності на підприємстві. Правильне і комплексне їх дотримання створює вагомі передумови ефективної роботи підприємства і зменшує можливість отримання негативних результатів планування.
Основоположним принципом планування є принцип альтернативності, який вимагає проведення багатоваріантних планових розробок (альтернатив). Відповідно до цього принципу, за основу повинен бути покладений найкращий варіант з двох або декількох можливих. Даний принцип виходить із сутності планування і пов`язаний з можливостями розвитку виробничо-господарської діяльності підприємства за різними траєкторіями.
Принцип системності передбачає, що процес розробки та обґрунтування будь-якого планового рішення повинен відштовхуватися від визначення загальної мети системи і підкоряти діяльність усіх підсистем підприємства досягненню цієї мети. Принцип дозволяє розділення будь-якої системи на множину підсистем і створення системи показників та використання методів і моделей, які б відповідали змісту кожного об`єкта.
Неперервність економічного розвитку, удосконалення технології і організації виробництва на основі науково-технічного прогресу обумовлює дотримання принципу неперервності планування. Цей принцип означаєпідтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження планів різного часового аспекта, своєчасне коригування планів відповідно до змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства.
Принцип цілеспрямованості та пріоритетності вимагає, щоб кожен план носив цільовий характер, тобто був спрямований на досягнення визначених цілей, а в якості пріоритетів виділялися проблеми, від вирішення яких залежить ефективний розвиток підприємства. Дотримання цього принципу дозволяє зосередити ресурси на головних напрямках підвищення ефективності функціонування підприємства.
У тісному зв`язку з принципами цілеспрямованості та пріоритетності реалізується принцип комплексності, який передбачає зв`язок показників об`єкта планування з іншими пов`язаними об`єктами, процесами та явищами.
З метою забезпечення найбільш ефективного функціонування об`єкта планування необхідно дотримуватися принципу оптимальності, що означає вибір найкращого, найбільш ефективного варіанту плану із усіх можливих.
Збалансований і пропорційний розвиток підприємства та його підрозділів можливий при врахуванні у процесі розробки планів принципу збалансованості і пропорційності. Його сутність полягає у балансовій ув`язці планових показників та встановленні раціональних пропорцій розвитку підрозділів, використання ресурсів, формування активів та в інших сферах діяльності підприємства.
У тісному зв`язку із зазначеними принципами повинен реалізовуватися принцип соціальної орієнтації, який вимагає забезпечення пріоритетності у вирішенні соціальних проблем і, насамперед, проблем споживачів продукції чи послуг підприємства та працівників самого підприємства.
Принцип участі означає, що максимальна кількість працівників підприємства стають учасниками планової діяльності незалежно від їх посади і змісту основних функцій і робіт, які вони постійно виконують. При цьому члени колективу підприємства отримують більш глибоке розуміння цілей і задач підприємства, а також проблем, що знижують ефективність його діяльності. Плани підприємства та його підрозділів, розроблені при участі рядових працівників, стають їх особистими планами. Втілення принципу участі у плановій роботі зміцнює командний дух, дає можливість працівникам розвивати себе як особистість.
Організація планової роботи на підприємстві залежить від його розмірів, організаційного типу виробництва, особливостей продукції (робіт, послуг) та інших факторів. На невеликих підприємствах не існує глибокого розділення управлінських функцій і вищі керівники самостійно визначають усі деталі планової роботи і практично самі здійснюють розробку планів.
На середніх і великих підприємствах і фірмах використовують три схеми організації роботи з складання планів: зверху вниз за ієрархічними рівнями структури підприємства; знизу вверх; зустрічне планування.
Організаційно планування на більшості великих і середніх підприємств здійснюється централізовано за схемою “зверху вниз”. При такому підході планові стратегії у вигляді цілей, задач, основних напрямків та головних господарських завдань розвитку підприємства та механізмів їх реалізації розробляються на вищому рівні управління. Потім цілі, задачі і показники за мірою просування на нижчі рівні організаційної структури підприємства включаються до планів підрозділів уже в більш деталізованій формі. Після узгодження планових завдань з конкретними виконавцями плани остаточно затверджуються керівництвом підприємства.
При організації планової роботи знизу вверх за рівнями управління планування здійснюється від планів робочих місць, бригад, дільниць та інших нижчих підрозділів до загального плану підприємства шляхом погоджень, поєднання та корегувань. Така схема вважається децентралізованою.
Зустрічне планування поєднує обидві попередні схеми і усуває недоліки кожної з них. У процесі планування зверху вниз здійснюється попереднє планування за головними цілями і складання загального плану підприємства. При цьому на більш низьких рівнях управління здійснюється конкретизація цих планів. Потім починається зворотній хід планування знизу верх і у план включаються більш ефективні рішення і усуваються розбіжності між окремими частинами об`єкту планування. У деяких ситуаціях може бути здійснений багатократний процес погоджень плану.
У виробничих підрозділах підприємств функції планування найчастіше виконують служби оперативно-календарного планування і контролю. Їх завдання – складання планів виробництва на кожну зміну, добу, неділю, місяць, квартал, рік з урахуванням загальних цілей і обмежень, а також організація і контроль виконання планів.
На підприємствах України використовують наступні методи планування: балансовий, нормативний та математико-статистичний. Балансовий метод передбачає погодження ресурсів, які має або буде мати підприємство, і потреб у них впродовж планового періоду. Цей метод реалізується через складання системи балансів – матеріально-речових, вартісних і трудових. Баланси являють собою двохсторонню бюджетну таблицю, у лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, а у правій – їх розподіл.
Нормативний метод полягає у тому, що за основу планових завдань на конкретний період і відповідно в основу балансів закладаються норми витрат різноманітних ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та ін.) на одиницю продукції. Нормативний метод може бути самостійним, а також допоміжним по відношенню до балансового методу.
Математико-статистичні методи полягають у оптимізаційних розрахунках на базі різного виду моделей. Найпростішими моделями є статистичні моделі, які відображають залежність двох величин. Статистичні моделі найчастіше використовують у сфері фінансового планування. При знаходженні оптимальних варіантів вибору різних видів сировини, матеріалів, технологій застосовують методи лінійного програмування.
22.3. Система планових норм і нормативів
Система планових норм і нормативів (нормативна інформація) – це норми і нормативи використання різноманітних ресурсів, а також методичні документи і комп`ютерні програми для їх розрахунку та інструкції з впровадження у виробництво.
Основними підсистемами системи планових норм і нормативів підприємства є:
- норми і нормативи витрат сировини та матеріалів;
- норми і нормативи для визначення потреб в обладнанні;
- норми і нормативи з праці і заробітної плати;
- фінансово-економічні норми і нормативи;
- календарно-планові нормативи.
Основу системи планових норм і нормативів підприємства складає масив кількісних значень конкретних норм та нормативів. Термін “норма” у перекладі з латинської означає у широкому розумінні правило, якому підкоряється процес або його результат. Норма – це максимально припустима величина абсолютних витрат сировини, матеріалів, палива, енергії для виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг).
Під нормативами розуміють показники, що характеризують відносну величину (ступінь) використання засобів та предметів праці на одиницю площі, маси (наприклад, коефіцієнт використання металу, відсоток угару тощо).
Найважливіша вимога, яка висувається до нормативної інформації, – це прогресивність, тобто при формуванні нормативних показників повинні враховуватися заходи з впровадження у плановому періоді нової техніки, удосконалення технології та організації виробництва. Поряд з цим нормативні показники повинні бути обґрунтованими, тобто реальними для виконання в конкретних виробничих умовах.
Неперервне удосконалення технології та організації виробництва, раціоналізація роботи усіх ланок підприємства призводять до постійних змін нормативної інформації, необхідності її систематичного перегляду, що зумовлює динамічність норм, які використовуються у плануванні.
Система планових норм і нормативів повинна бути комплексною, тобто складати основу і забезпечувати усі види планових розрахунків усіх ланок підприємства.
Норми і нормативи витрат сировини і матеріалів займають одне із центральних місць у системі планових норм і нормативів підприємства, що пояснюється високими (до 70–80 %) матеріальними витратами в структурі собівартості багатьох видів продукції промисловості.
У складі норм витрат матеріальних ресурсів входять обґрунтовані величини корисних витрат сировини і матеріалів, а також обумовлені технологією і організацією виробництва відходів та втрат матеріалу. У машинобудуванні, наприклад, в норму витрат матеріальних ресурсів на один виріб включають масу обробленої деталі (чиста маса) і величину технологічних відходів (знятої у процесі різання стружки). Отже, планова норма витрат матеріалу на один виріб визначається масою запроектованої необробленої заготовки (виливки, поковки, штамповки, зварної конструкції та ін.), норма витрат матеріалів може бути виражена в кілограмах або в тонах на одну деталь або виріб (кг/шт, т/шт), електроенергії в кіловат-годинах на одну операцію, деталь або виріб, запасних частин – на тисячу годин роботи обладнання, паливно-мастильних матеріалів – на 100 км пробігу автотранспортного засобу та ін.
Норматив використання ресурсів визначається значенням коефіцієнтів, які характеризують відношення корисного витраченого матеріалу до встановленої норми на одиницю продукції, наприклад, маси деталі до маси заготовки. Чим вищий цей коефіцієнт і чим він ближчий до одиниці, тим економніше виробництво, менше відходів і втрат, нижча трудомісткість і собівартість продукції.
Широко використовуються також витратні коефіцієнти і коефіцієнти виходу продукту чи напівпродукту. Витратний коефіцієнт – це зворотня величина нормативу (коефіцієнту) використання матеріалів. Його значення завжди більше одиниці і визначається відношенням встановленої норми витрат сировини або матеріалу (заготовки) до корисної (чистої) маси деталі. Коефіцієнт виходу продукції відображає співвідношення загального обсягу виробництва продукту і кількості фактично витраченого сирого матеріалу.
Нормативи витрат засобів праці і виробництва визначають потребу підприємства у робочих місцях, виробничій площі, обладнанні, технологічному оснащенні, інструменті, запчастинах та інших ресурсах на виконання встановленого обсягу робіт чи послуг.
До нормативів, які характеризують плановий або фактичний рівень використання засобів праці і виробництва, відносять такі показники, як режим роботи обладнання, коефіцієнти змінності і завантаженості обладнання, нормативи фондовіддачі, рентабельності основних фондів, норми продуктивності обладнання та зняття продукції з одиниці виробничої площі, коефіцієнт оновлення обладнання і використання його потужності, норми простою обладнання у ремонті та ін.
До складу матеріальних нормативів, що використовуються у процесі внутрішньовиробничого планування, входять також нормативи поточних, технологічних і страхових запасів матеріалів, нормативи незавершеного виробництва, готової продукції і оборотних засобів у цілому, нормативи організації виробництва та якості продукції тощо.
Нормативи організації виробництва характеризують оптимальні співвідношення між основними елементами виробничих, технологічних і трудових процесів: нормативи тривалості виробничих циклів, розміри партій запуску-випуску виробів, нормативи випереджень за стадіями виготовлення продукції та ін. Норми і нормативи по праці детально розглянуті у главі 17.
Найбільш розповсюдженими методами розробки норм і нормативів є розрахунково-аналітичний та експериментальний. Сутність розрахунково-аналітичного методу зводиться до виокремлення окремих операцій або їх елементів із загального виробничого процесу виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), при здійсненні яких використовуються конкретні ресурси. Після цього детально аналізуються склад виокремлених елементів; кількість ресурсів, що витрачаються; вплив інших виробничих факторів. Далі проектуються варіанти поєднання засобів праці, предметів праці і живої праці, встановлюється найкращий (оптимальний) варіант, для якого розраховується потреба у відповідному ресурсі.
Експериментальний метод визначення норм і нормативів полягає у проведенні експериментів у виробничих або наближених до виробничих умовах. Норми і нормативи встановлюються після узагальнення отриманих даних та всебічного аналізу резервів виробництва.
В тому разі, коли неможливо встановити норму за допомогою наведених методів, використовують звітно-статистичний метод. Норми і нормативи визначаються при цьому на основі звітно-статистичних даних за минулі періоди і відображають усі недоліки, які мали місце у минулому. Якість нормативної інформації значної мірою залежить від організації робіт та нормування на підприємстві.
Розробка норм і нормативів повинна здійснюватися на основі використання відповідних методичних матеріалів, комп`ютерних програм, методик, інструкцій, які визначають призначення норм і нормативів, методи розрахунку, порядок розгляду і затвердження, періодичність оновлення нормативної інформації.
При розробці нормативної інформації особливу увагу необхідно приділяти аналізу основних напрямів удосконалення виробництва і розробці заходів з економії ресурсів, що нормуються, визначенню ефективності впровадження цих заходів.
Висока трудомісткість комплексу робіт з формування і підтримки прогресивності нормативної інформації підприємства вимагає якнайшвидшого переходу виключно на комп`ютерні технології в роботі підрозділів, які приймають участь в інформаційному забезпеченні виробничо-господарської діяльності підприємства.
Нормування витрат сировини і матеріалів на підприємстві здійснює відділ (бюро, група) матеріальних норм і нормативів, яке підпорядковується, зазвичай, головному інженеру або головному технологу. Цей підрозділ здійснює методичне і організаційне керівництво роботою по нормуванню і виявленню резервів економії матеріальних ресурсів для потреб основного виробництва.
Розробку нормативних матеріалів з використання засобів праці здійснює відділ головного механіка за участю відділів головного технолога, організації праці і зарплати, технічних бюро (груп) цехів, які визначають планові коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнти його використання і завантаженості.
Розробка, аналіз і перегляд нормативних матеріалів з праці і заробітної плати здійснюється під методичним керівництвом і при безпосередній участі відділу організації праці і заробітної плати та відповідних підрозділів у цехах та службах підприємства. Норми і нормативи з основних технологічних процесів найчастіше розробляються спеціалістами відділів головного технолога, головного металурга, головного хіміка, інших технологічних підрозділів підприємства. Норми виробітку та відрядні розцінки розраховуються, зазвичай, у цехових бюро організації праці і заробітної плати за участю технологічних підрозділів, майстрів, бригадирів і робітників з урахуванням впровадження заходів з удосконалення технології, оптимізації режимів роботи агрегатів, розробки раціонального балансу витрат робочого часу та передового досвіду виконання операцій та робіт.
Організацією розробки і впровадження фінансово-економічних нормативів опікуються відповідні фінансово-економічні підрозділи.
Розробка календарно-планових нормативів знаходиться у компетенції виробничо-диспетчерського (планово-виробничого) відділу та відповідних підрозділів у цехах. У проведенні цієї роботи беруть безпосередню участь і технологічні підрозділи підприємства.
Контрольні питання
1. Що являє собою планування як вид управлінської діяльності?
2. У чому полягає необхідність планування?
3. Які особливості притаманні плануванню на виробничому підприємстві?
4. У чому полягає сутність стратегічного, тактичного і оперативного планування?
5. Чим відрізняються поняття “план”, “прогноз”, “захід”, “програма” та “концепція”?
6. У чому полягають основоположні принципи планування?
7. Які схеми організації роботи зі складання планів використовуються на підприємстві?
8. У чому полягає сутність балансового, нормативного та математико-статистичного методів планування?
9. Що являє собою система норм і нормативів виробничого підприємства? З яких основних підсистем вона складається?
10. Які основні методи використовуються для розробки прогресивних норм і нормативів?
Глава 23
СТРАТЕГІЧНЕ ТА ТАКТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ
23.1. Визначення, принципи формування стратегічного плану
23.2. Складові плану стратегічних змін
23.3. Тактичне планування виробництва
23.4. План виробничої діяльності
23.5. Бізнес-планування
Ключові поняття: довгострокове планування; стратегія; школи стратегій; стратегічне планування; стратегічний набір; тактичне планування; поточний план; план виробничої діяльності; виробнича потужність; бізнес-планування
Студент повинен вміти: володіти принципами і методами складання стратегічних і тактичних планів; формувати план стратегічного розвитку підприємства; обґрунтовувати виробничу програму; складати бізнес-план техніко-технологічного розвитку виробництва