Вивчення верхньої прямої подачі

Вивчення передач м’яча двома руками зверху.

Техніка передачі полягає ось у чому. У вихідному положенні тулуб гравця розташований вертикально, ноги зігнуті в колінних суглобах. Ступінь їхнього згинання залежить від висоти траєкторії польоту м’яча: чим вища низхідна вітка, тим менший кут згинання. Ноги розставлені, одна нога попереду. Руки винесені вперед-вверх і зігнуті в ліктях. Руки стикаються з м’ячем на рівні лиця над головою, кисті знаходяться в положенні тильного згинання, пальці трохи напружені і зігнуті, вони щільно обгортають м’яч, утворюючи специфічну воронку (момент прийому). Основне навантаження при передачі лягає виключно на вказівні і середні пальці. Ноги і руки випрямляються, розгинанням в променевозапясних суглобах і еластичними рухами пальців м’ячу надається потрібний напрямок.

Вивчення нижньої прямої подачі

В початковому положенні гравець згинає ноги в колінних суглобах; ліва нога виставлена вперед, вага тіла перенесена на праву ногу, яка позаду; пальці лівої, зігнутої в ліктьовому суглобі руки, підтримуючи м’яч знизу, знаходяться над правою рукою, яка потім відводиться вниз-назад для замаху.

В першій фазі волейболіст, збільшуючи згинання в колінному суглобі ноги, що стоїть ззаду, відводить праву руку для замаху і одночасно підкидає м’яч. Тулуб гравця дещо нахилено вперед, погляд сконцентрований на м’ячі. У другій, ударній, фазі гравець зустрічним рухом правої руки наносить по м’ячеві удар, одночасно розгинаючи праву ногу і переносячи вагу тіла на ліву ногу, яка стоїть попереду. В момент удару долоня руки вігнута і напружена (інколи удар здійснюється внутрішньою частиною кулака). В заключній фазі рука після удару деякий час супроводить м’яч, ноги і тулуб гравця випрямляються. Після цього він входить в межі майданчика і займає положення ігрової стійки.

Нижня пряма подача може виконуватися з підкручуванням м’яча знизу-вгору. Підкручування в ударному русі здійснюється зігнутими в фалангах пальцями. При цьому внаслідок обертання зменшується лобовий опір повітря, і м’яч, обертаючись, перелітає через сітку, різко опускається по затухаючій вітці своєї траєкторії в безпосередній близькості від триметрової лінії.

Вивчення верхньої прямої подачі.

В підготовчій фазі волейболіст, нібито прицілившись в певну зону, підкидає м’яч і оптимально відводить руку для замаху. Амплітуда згинання правої опорної ноги при цьому незначна.

В основній фазі подачі зверху гравець розгинаючи праву ногу в колінному і гомілковостопному суглобі, зміщує тулуб вперед, переносячи масу тіла на ліву ногу. В цей же момент права рука рухається вперед-вгору назустріч м’ячеві з наростаючою швидкістю. Потім гравець долоневою поверхнею кисті б’є по м’ячу. Удар супроводжується миттєвим довільним зусиллям, фіксуючим дистальні ланки руки в положенні удару і гальмуючим подальше зміщення руки в просторі. Тулуб продовжує рухатись вперед, його маса переноситься на стоячу попереду ліву ногу, права нога повністю випрямляється в колінному суглобі. Увага зосереджена на м’ячі.

6, 7. Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18х9 метрів. Майданчик розділений посередині сіткою. Гра ведеться сферичним м'ячем колом 65—67 см вагою 260—280 г. Кожна з двох команд складається максимум з 12 гравців, а на полі одночасно знаходяться 6. Мета гри — ударом добити м'яч до ігрової поверхні майданчика половини супротивника або примусити його помилитися.

Гра починається введенням м'яча в гру за допомогою подачі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик за кількістю гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу права подачі від однієї команди до іншої в результаті розіграшу очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.

Волейбольна партія не обмежена в часі і триває до 25 очок. При цьому якщо перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія триватиме до тих пір, поки не буде досягнута потрібна перевага. Матч триває до того, як одна з команд виграє три партії. У п'ятій партії (тай-брейк) рахунок ведеться до 15 очок. У кожній партії тренер кожної з команд може попросити два тайм-аути по 30 секунд. Додатково у перших 4 партіях призначаються технічні тайм-аути після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).

Майданчик окреслюють лініями. Короткі лінії майданчика називаються лицьовими, довгі — бічними. Лицьові та бічні лінії створюють кути.

Перпендикулярно до лицьової лінії на відстані 3 м від правого кута за майданчиком проводять лінію завдовжки 15 см. Таку ж лінію проводять поза полем від правого кута як продовження бокової лінії. Цими двома лініями позначають місце подачі.

Середини бокових ліній з'єднують прямою, яка називається середньою лінією. Вона ділить майданчик на дві половини. На кожній половині майданчика на відстані 3 м від середньої лінії паралельно їй проводять лінії нападу. Частину майданчика, обмежену лініями нападу, середньою та боковими, називають площею нападу.

Гравців, що стоять біля сітки, називають гравцями передньої лінії (зони). Вони займають зони 4 (лівий гравець), 3 (центральний) і 2 (правий). Три інші — гравці задньої лінії. Вони повинні знаходитися дальше від сітки, ніж відповідні їм гравці передньої лінії і займають зони 5 (лівий), 6 (центральний) і 1 (правий).

5. Стійка – положення гравця, зручне для здійснення переміщень по майданчику і виходу в початкове положення для виконання технічного прийому. В залежності від обставин волейболіст приймає стійку, раціональну для певного виду дій. Наприклад, стійка під час нападаючого удару (рис.1) значно відрізняється від стійки під час прийому м’яча від нападаючого удару (рис.2), а стійка гравця, який готується до блокування (рис.3), відмінна від стійки волейболіста, що очікує м’яча після удару чи подачі суперника.

Приймаючи стійку, гравець переносить масу тіла на передню частину ступні, згинає ногу в суглобах і трохи нахиляє тулуб уперед. При цьому передпліччя зігнутих у ліктьових суглобах рук знаходиться на рівні поясу.

рис.1 рис.2 рис.3