Наукові підходи до інноваційного менеджменту. Системний підхід в інноваційному менеджменті

Поняття «управління» трактується як вплив на різні об'єкти, що має за ціль упорядкування, удосконалення й розвиток. В ранніх підручниках щодо наукових основ управління виробництвом, управління визначалося як цілеспрямований вплив на колективи людей для організації й координації їх діяльності в процесі виробництва. Англійське значення поняття управління виражається словом «менеджмент».

Менеджмент зі змістовної точки зору - це спосіб управління, координації й контролю; використання таких ресурсів, як праця, капітал й інших з максимальною ефективністю.

На підставі такої точки зору інноваційний менеджмент - це цілеспрямована система управління інноваційною діяльністю, її ресурсами, людьми, що беруть участь у розробці й впровадженні нововведень з метою досягнення максимальної ефективності інновацій як найважливішого фактора соціально-економічного розвитку.

З’явившись наприкінці XIX ст., наука про управління пройшла складний шлях розвитку. Перші спроби узагальнення практичного досвіду в управлінні змінилися створенням школи наукового менеджменту, засновником якої був Тейлор. Згодом на зміну первісним теоріям прийшли теорії, що потребують урахування складної сукупності науково-технічних і соціально-економічних факторів.

Водночас з науково-технічним прогресом й стрімкою еволюцією зовнішнього середовища відбувалася еволюція теорії й практики управління. Основні етапи еволюції науки про управління під впливом різних шкіл і підходів подано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Етапи еволюції науки про управління

Основні підходи та концепції	Форми реалізації та результати
Наукова школа управління (приблизно 1880 – 1925 рр.)
1. Використання наукового аналізу діяльності й завдань менеджменту. 2. Відбір, навчання й оптимальне розміщення кадрів. 3. Значення планування й прогнозування. 4. Значення забезпечення ресурсами. 5. Матеріальне й моральне стимулювання працівників	1. Створення передумов для оптимального функціонування. 2. Збільшення продуктивності праці. 3. Підвищення ефективності й стабільності виробництва. 4. Забезпечення безперебійності господарської діяльності. 5. Справедливість винагороди й підвищення продуктивності

Продовження таблиці 1.1
Класична школа (приблизно 1900 – 1965 рр.)
1. Принципи поділу праці. 2. Єдність цілей і керівництва. 3. Влада й відповідальність. 4. Співвідношення централізації й децентралізації	1. Дисципліна. 2. Порядок. 3. Справедливість і винагорода. 4. Ефективність. 5. Підпорядкування головної цілі компанії
Процесний підхід (приблизно 1900 р. – теперішній час)
1. Розуміння менеджменту як процесу. 2. Аналіз факторів впливу на процес. 3. Процес управління як система взаємозалежних функцій	1. Гнучкість, безперервність й інтенсивність управління. 2. Оптимізація функцій управління. 3. Взаємозв'язок і взаємозумовленість методів управління. 4. Підвищення ефективності управлінських рішень
Соціально-психологічний підхід (приблизно 1925 р. - теперішній час)
1. У центрі уваги особистість працівника. 2. Дослідження міжособистісних відносин. 3. Дослідження групової динаміки. 4. Використання конфліктології. 5. Мотивація як єдність економічних, соціальних і духовних потреб. 6. Застосування теорії очікувань	1. Оптимальний вплив на працівника. 2. Оптимальні розміщення кадрів і управління. 3. Використання неформальних методів координації, керівництва й організації. 4. Підвишення ефективності управління. 5. Єдність матеріальної й моральної винагород. 6. Глибоке задоволення роботою й досягнення самореалізації

Поведінкова школа (приблизно 1935 р. - теперішній час)
1. В центрі уваги людський ресурс. 2. Формування організації з урахуванням специфіки міжособистісних відносин. 3. Регулювання поводження персоналу через потреби, інтереси, цінності. 4. Мотивація персоналу	1. Найбільш ефективне використання потенціалу працівника. 2. Підвищення продуктивності праці. 3. Підвищення задоволеності працівника. 4. Гнучка система винагороди й заохочень працівників
Продовження таблиці 1.1
Проектний підхід (приблизно 1945 р. – теперішній час)
1.Організація розробки, впровадження й комерціалізації нововведення у вигляді інноваційного проекту. 2. Бізнес-планування проекту. 3. Аналіз проекту. 4. Оцінка проекту. 5. Організація фінансування інноваційного проекту	1. Особливий тип стратегічного планування, підбор необхідних виробничо-технічних і маркетингових заходів. 2. Багатокрокова процедура по дослідженню нововведення. 3. Проведення всеосяжного аналізу на основі фінансової звітності. 4. Оцінка фінансової стійкості й комерційної ефективності проекту. Облік ризиків. 5. Визначення потреби в фінансуванні, пошук джерел й організація грошових потоків під проект
Маркетинговий підхід (приблизно 1945 р. - теперішній час)
1. Орієнтація інноваційної фірми на стратегію маркетингу. 2. Розробка конкретних стратегій інноваційного маркетингу. 3. Розробка стратегії проникнення нововведення на ринок	1. Спрямованість діяльності фірми, її підсистем, структур і персоналу на комерціалізацію нововведень із урахуванням запитів потенційного споживача. 2. Комплексне дослідження ринку. 3. Установлення мети, вибір варіанта й часу виходу нововведення на ринок
Системний підхід (приблизно 1955 р. – теперішній час)
1. Розгляд менеджменту як складної ієрархічної соціально-економічної й науково-технічної системи. 2. Аналіз зовнішнього й внутрішнього середовища системи. 3. Розчленовування системи на підсистеми. 4. Вичленовування із системи науково-технічної й «людської» складових. 5. Облік прямих, зворотних зв'язків, ефектів взаємодії й взаємозумовленості. 6. Функціональна єдність	1. Логічність прийомів і методів впливу, оптимальність функцій менеджменту. 2. Підвищення ефективності управлінських рішень, їх результативності. 3. Гнучкість, адаптивність і пристосованість до вимог і цілей організації. 4. Оптимальне функціонування всіх підсистем з високою економічною ефективністю
Продовження таблиці 1.1
Життєвоциклічний підхід (приблизно 1955 р. – теперішній час)
1. Розгляд життєвого циклу організації як соціального організму. 2. Вивчення стадій життєвого циклу. 3. Визначення критичних точек розвитку. 4. Прогнозування й планування на основі життєвих циклів. 5. Виявлення тенденцій росту	1. Чітке планування, координація й керівництво. 2. Підвищення інформованості й компетентності менеджменту. 3. Прийняття оптимальних рішень. 4. Можливість розробки ефективної стратегії. 5. Прогнозування розвитку фірми й знаходження шляхів диверсифікації й експансії на нові ринки
Кількісні математичні підходи (приблизно 1955 р. – теперішній час)
1. Застосування економетричних моделей. 2. Застосування методів множинної регресії по методу «витрати – ефективність». 3. Застосування стохастичних (імовірнісних) моделей	1. Висока точність, ефективність й якість управлінських рішень. 2. Вибір пріоритетних напрямків розвитку фірми. 3. Точність розрахунків економічної ефективності виробничої діяльності. 4. Усунення невизначеності результатів, зниження ризиків

Особливість еволюції управління як наукової дисципліни полягала в тому, що вона розвивалася на основі декількох шкіл управлінської думки, які частково збігалися, а частково доповнювали й удосконалювали одна одну. Цим порозумівається те, що як у традиційному, так і в інноваційному менеджменті використовувалися знання й прийоми різних шкіл, а процес управління опирався як на теоретичні, так і на різні наукові підходи й практичні прийоми з менеджменту.

Менеджмент як наука є міждисциплінарним дослідженням, що використовує широкий спектр методів соціології, психології, логіки, педагогіки, наукознавства, математики й кібернетики, різних технічних й економічних наук.

Існує велика розмаїтість концепцій і підходів до інноваційного менеджменту. Найбільше місце як у стратегічному, так і в оперативному інноваційному менеджменті займають системний, маркетинговий, життєвоциклічний і проектний підходи. Вони виявляють головні закономірності розвитку інноваційної діяльності й формують особливий тип інноваційного управління.

Найбільш характерні риси інноваційного менеджменту:

- об'єктом інноваційного менеджменту є складні, ієрархічно змішані науково-технічні й соціально-економічні системи;

- об'єкт інноваційного менеджменту являє собою різноманітні інноваційні системи з різним поданням про досягнення цілей;

- інноваційні процеси мають імовірнісний характер і по своєї суті слабко детерміновані (певні);

- інноваційні процеси носять творчий характер і вимагають застосування методів креативного менеджменту;

- центральним суб'єктом інноваційних систем є інноватор - працівник інноваційної сфери;

- особистість новатора й інноваційного менеджера як суб'єктів інноваційної діяльності повинна розглядатися як складна соціальна система, що вимагає застосування новітніх соціально-психологічних, евристичних, дидактичних методів впливу;