Раціони годівлі тварин. Визначення потреби тварин у кормах

Кормами називають продукти рослинного і тваринного походження та

промислового синтезу, придатні для годівлі сільськогосподарських тварин.

Вони повинні бути нешкідливими для здоров’я та добре поїдатись тваринами.

Корми рослинного походження є основними, інші – доповнюють раціон

за вмістом компонентів, що підвищують його біологічну цінність і поліпшують

використання поживних речовин.

Зелені корми – це трави пасовищ, сіножатей і сіяних культур, які

використовують на корм тваринам у свіжому вигляді. У середньому трави містять 70-85% води. У сухій речовині трави є 12-20% сирого протеїну, 2-5%жиру, до 30% сирої клітковини, 6-9% сирої золи. Перетравність органічної речовини трав близько 70-75%. Поживність 1 кг трави в середньому становить 0,18-0,20 кормової одиниці та 14-28 г перетравного протеїну. Протеїн трав має високу біологічну повноцінність, він багатий на каротин (40-60 мг/кг), вітаміни

Е, К та групи В.

Поживність та поїдання зеленого норму з алежить від фази вегетації

рослин. Після цвітіння в них різко зменшується вміст протеїну, каротину,

збільшується кількість клітковини, інкрустуючих речовин – лігніну, кутину,

суберину, - які знижують перетравність корму.

Для безперебійного забезпечення тварин зеленими кормами протягом

Веснянолітньоосіннього періоду розробляють зелений конвейер. В його систему включають спеціальні посіви на зелений корм озимого жита, озимої пшениці, багаторічні сіяні та природні трави, вико-вівсяні або горохоячміння суміши першого та другоро строків посіву, кукурудзу на зелений корм, гичку цукрових і кормових буряків, післяукісні, післяжнивні посіви. Для збільшення вмісту протеїну в зеленому кормі застосовують сумісні посіви злакових і бобових трав.

Соковиті корми. До них належать коренебульбоплоди, силос, сінаж.

Коренебульбоплоди – кормові і цукрові буряки, бруква, турнепс, морква, куузіку, каптопля, топінамбур – високоцінні корми для всіх видів

сільськогосподарських тварин. Основну масу поживних речовин

коренебульбоплодів становлять безазотисті екстрактивні речовини, переважно цукор і крохмаль (9-19%). Більшість коренебульбоплодів містить вітаміни групи В, вітамін С, а морква – каротин. Поживність 1 кг коренебульбоплодів коливається від 0,1 до 0,3 кормової одиниці. Коренебульбоплоди сприятливо діють на процеси травлення, мають молокогінні властивості.

До соковитих кормів належать і баштанні культури – гарбузи, кормові

кавуни і кабачки. Вони характеризуються високим вмістом води (85-90%),

багаті на вуглеводи, каротин (крім кабачків), вітаміни групи В і С. Загальна поживність їх 0,07-0,12 кормової одиниці в 1 кг корму.

Силос є основним соковитим кормом у раціонах великої рогатої худоби та овець взимку. Суть силосування зводиться до перетворення цукрів корму бактеріями в органічні кислоти (переважно молочну), завдяки чому утворюється кисле середовище (рН 4-4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

На травах, поки вони ростуть, є безліч різних мікроорганізмів, які при

закладанні маси в сховище спочатку бурно розвиваються і при наявності кисню окислюють цукор до води і вуглекислого газу, внаслідок чого втрачається 6-12% поживних речовин. Якщо ж маса закладається у сховище повільно і трамбується погано, температура підвищується до 50-60?С і вище, втрати поживних речовин сягають 40%.

Для одержання доброякісного силосу необхідно, щоб у сировині була

достатня кількість цукрів, масу слід подрібнювати, ретельно трамбувати та ізолювати від доступу повітря, а траншею треба закладати за 3-4 дні.

Вологість силосованої маси для злаків 65-70%, для бобових трав 60-65%.

Крупне подрібнення рослин з високою вологістю запобігає втраті соку.

Рослини вологістю менше 75% подрібнюють до 1-2 см, 75-80 до 5-6 і понад 89% до 8-12 см, якщо стебло не дуже грубе, бо тоді залишається багато з’їдків.

Починають згодовувати силос із злакових через чотири тижні після

закладання, із бобових – через шість.

Для свиней і птахів готують комбінований силос. Основними

компонентами є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-воскової та воскової стиглості, гарбузи, варена або сира картопля, отава багаторічних трав, трав’яне борошно тощо.

Доброякісний силос має ароматно-фруктовий, слабокислий запах,

зелений або жовтувато-зелений колір, зберігає структуру листочків і стебел рослин, охоче поїдається тваринами. Неякісний силос має неприємний запах,чорно-бурий колір, порушену структуру

При заготівлі сінажу консервування корму здійснюється за рахунок

фізіологічно сухої маси при відсутності кисню. У такому середовищі не

розвиваються гнильні та оцтовокислі бактерії, дріжджі, пліснява. Молочнокислі бактерії підкислюють його до рН 4,8-5,1. При цьому в сінажі нагромаджується близько 1% органічних кислот.

Технологія заготівлі сінажу така: траву косять і залишають у валках для

пров’ялювання. Бобові трави плющать. Коли злакові трави мають вологість 55%, а бобові 60%, їх згрібають, подрібнюють і перевозять до сховищ. Тут масу ретельно трамбують і після заповнення сховища герметично закривають. Застосування сінажу в годівлі корів, овець, молодняка жуйних дає можливість максимально механізувати і автоматизувати роздавання корму. Він сипкий, в два рази легший за силос, а за поживністю займає проміжне місце між сіном і силосом.

Грубі корми. До них належать сіно, солома, полова, стебла кукурудзи та деякі інші відходи рослинництва з високим вмістом клітковини, а також трав’яне борошно.

Сіно одержують шляхом висушування трави до вологості 15-17% в

польових умовах та штучно з допомогою спеціальних агрегатів. Поживність сіна становить у середньому 0,4-0,5 кормової одиниці і залежить від ботанічного складу трав, умов їх вирощування та заготівлі. Сіно злакових трав має в середньому 7-12% протеїну, бобових і бобово-злакових 12-17%. Жиру в сіні 1-1,2%, клітковини 25-30% і безазотистих екстрактивних речовин (БЕР) 38- 42%.

Згідно з діючим стандартом сіно ділять на чотири види: сіяне бобове,

сіяне злакове, сіяне бобово-злакове і сіно природних сіножатей.

Солома і полова містять велику кількість клітковини (35-45%), мало

протеїну (злакових культур 4-5%, бобових 6-7%). Солома бідна на фосфор і каротин. Поживність 1 кг соломи озимих зернових 0,20-0,22, ярих 0,23-0,33 кормової одиниці. Згодовують солому великій рогатій худобі, вівцям, коням. Якщо вона входить до раціону в значних кількостях, її потрібно ретельно готувати до згодовування.

Трав’яне борошно виготовляють із свіжоскошеної подрібненої трави при

висушуванні на агрегатах. Поживність його близька до концентратів, а за

вмістом вітамінів, мінеральних речовин перевищує їх у 2-3 рази. В 1 кг

свіжескошеного трав’яного борошна містится 150-200 мг і більше

каротину.Каротин у трав’яному борошні швидко окислюється і, щоб його

зберегти, при заготівлі борошна вносять антиокислювачі – сантохін, дилудин та інші. Виготовляють трав’яне борошно розсипним або гранульованим.

Концентровані та інші корми. До концентрованих кормів належать

зерно і продукти його переробки, залишки борошномельного, олійного

виробництва, сухі дріжджі та інші сухі відходи харчової промисловості.

Зернові корми діляться на дві групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза,

пшениця, жито, просо та інші) і бобові (горох, люпин, соя, боби кормові, вика, сочевиця). До складу зерна злакових входить 8-12% протеїну, 2-3% жиру (овес і кукурудза 4-6%), 60-70% крохмалю і 2-4% золи. Протеїни злакових мають порівняно невисоку біологічну цінність, оскільки бідні на лізин, метіонін та інші незамінні амінокислоти.

Зерно бобових містить 25-35% протеїну високої біологічної цінності, до

50% крохмалю, 4,5-7% клітковини. Бобові включають у раціон

сільськогосподарських тварин для балансування їх за протеїном. Особливо цінний для тварин протеїн сої. Однак у бобових, зокрема в сої, люпину, є шкідливі речовини (антиферменти, алкалоїди, глюкозиди та інші), тому перед згодовуванням їх потрібно піддавати термічній обробці.

Висівки, борошняний пил, зернову січку одержують при переробці зерна

на борошно і крупи. Використовують їх, головним чином, у комбікормовій

промисловості.