Якість силосу та критерії його оцінки
________________________________________________________
Як приготувати силос високої якості
Строки збирання.Збирання трав на силос повинно проводитись у той же період, що й для заготівлі сіна високої якості.
Оптимальні фази вегетації різних культур при заготівлі з них силосу подано в таблиці 11.
Таблиця 11
Оптимальні фази вегетації за силосування різних культур
| Культура | Фаза вегетації у період збирання |
| Кукурудза, сорго | Воскова, молочно-воскова стиглість зерна |
| Соняшник | Початок цвітіння |
| Суданська трава | Викидання цвіту |
| Люпин | Фаза блискучих бобів |
| Жито озиме | Початок колосіння |
| Соя | Побуріння нижніх бобів |
| Суміш однорічних бобових і злакових трав | Воскова стиглість насіння в бобових у двох-трьох нижніх ярусах (але до полягання трав) |
| Багаторічні бобові трави | Бутонізація – початок цвітіння |
| Багаторічні злакові трави | Вихід у трубку – початок колосіння |
| Суміш багаторічних бобових і злакових трав | Названі вище фази вегетації залежно від виду трав, наявність яких більша |
Оптимальне подрібнення.Теоретично силосозбиральний комбайн повинен подрібнити кукурудзу на частинки розміром 0,6-0,9 см. Трави подрібнюють меншим розміром ніж кукурудзу, а підв’ялену масу дрібніше, ніж масу з високим вмістом вологи, що дозволяє краще закласти силос та запобігти потраплянню повітря. Ступінь подрібнення зеленої маси залежить від вологості сировини, що силосується: за вмісту вологи 65-70 % ступінь подрібнення становить 1-1,5 см; за 75-80 % – 2-3 см, а за вологості більш ніж 80 % – 10-12 см.
Вміст вологи– один із найбільш важливих факторів при визначенні якості силосу. Оптимальна волога для силосування більшості культур повинна становити 60-70%. Але силос низької вологості (40-60%) консервують у сховищах без доступу кисню, якщо зверху їх закривають більш вологою масою та плівкою. Розрахунки бажаної вологості сировини проводять за квадратом Пірсона (рис.41).
Рис.41. Метод розрахунку бажаної 65 % вологості за
Квадратом Пірсона
Наприклад, вологість зеленої маси кукурудзи 80 %, соломи пшеничної 15 %. Силос необхідно приготувати вологістю 65 %. Від більшої величини по діагоналі віднімаємо меншу й одержуємо: силосованої маси вологістю 80 % потрібно 60 частин, соломи – 15, або на 100 т вологої маси треба 30 т (15: 50 х 100) сухого компонента, що у відсотках становить відповідно 77 і 23 %.
Визначення проценту сухої речовини в силосіє великою проблемою, оскільки він містить значну кількість летких органічних субстанцій (органічні кислоти, амоній, етанол), що випаровуються та втрачаються в процесі нагрівання. При цьому завищується вміст вологи в кормі та занижується його поживна цінність. Оскільки леткі органічні субстанції мають значну поживну цінність для тварин, то для визначення %вологи в силосі застосовують метод дистиляції в толуолі.
Зниження вмісту вологи.Вміст вологи може бути зменшений будь-яким із способів, або їх комбінацією: плющенням, підв’ялюванням, додаванням у масу, що силосується, сіна та соломи, внесенням сухої добавки зерна, меляси та ін., збільшенням розміру частинок.
Підсушування зеленої маси (особливо бобових) покращує якість силосу, зменшує втрати поживних речовин із соками, обмежує процеси ферментації. У результаті цього отримуємо силос із низьким вмістом органічних кислот і більш високим рН. Цукри та протеїн у меншій мірі ферментуються і тому вони більш доступні для споживання тваринами. Добре приготовлений силос із вологістю менше ніж 70 % краще поїдається, ніж високовологий.Але в такому силосі швидше проходять процеси нагрівання.
Швидкість заповнення сховища.Для запобігання псування силосу сховище потрібно заповнити упродовж 2-х днів або швидше, рівномірно розподілити і утрамбувати.
За використання консервантів необхідно враховувати їх економічну доцільність.
Практичне заняття № 6
Тема:Технології заготівлі сіна, сінажу, трав’яного борошна та інших грубих кормів
План:1. Сіно.
2. Солома.
3. Сінаж.
4. Інші грубі корми (полова, стрижні качанів кукурудзи,
кошики соняшнику та ін.).
Сіно
Сіно одержують висушуванням скошених трав до вологості 15-17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою спеціальних агрегатів. Поживність цього корму залежить від ботанічного складу рослин, фази вегетації за скошування, умов вирощування, заготівлі та зберігання. У середньому поживність 1 кг сіна становить 0,4-0,5 к. о., 40‑80 г перетравного протеїну, 3‑9 – кальцію, 1‑4 г фосфору і 10‑35 мг каротину. Жиру в сіні 1‑2,5 %, клітковини 25‑30 і безазотистих екстрактивних речовин 38‑42 %.
При висушуванні трав на сіно в рослинах відбуваються складні біохімічні процеси, що супроводжуються втратою поживних речовин. У свіжоскошеній траві клітини продовжують функціонувати в умовах «голодного обміну» за рахунок використання резервних вуглеводів, окислюючи їх до СО2 і води. При цьому частково розпадаються білки, окислюється каротин. Загальні втрати органічної речовини у цей період досягають 1 % за добу. У разі втрати 40 -50 % вологи клітини відмирають і настає фаза автолізу – безсистемної дії ферментів і внаслідок розпаду речовин втрачається 20‑25 % енергії. При висушуванні трав на сіно в польових умовах за рахунок біохімічних процесів, механічних втрат під час скошування, згрібання, транспортування загальні втрати поживних речовин становлять 30‑40, а каротину – до 90 %. Якщо сіно заготовляють у негоду, втрати досягають 50 % і більше. У разі змочування трав росою та дощем у період автолізу розвиваються мікробіологічні процеси, вимиваються розчинні речовини, сіно буріє й чорніє. На зволоженій масі за підвищеної температури розвиваються плісеневі гриби, які уражують корм токсичними речовинами.
Технологія заготівлі сіна складається з кількох операцій. Якщо його заготовляють розсипним, трави скошують (бобові для швидшого висікання плющать) і у разі потреби розтрушують. За втрати 45‑55 % води згрібають у валки, де досушують до вологості 22-35 % і підбирають у копиці, а за вологості не вище 20 % скиртують. Під час скиртування сіно з вищою вологістю пошарово перекладають сухою соломою або солять. Кухонну сіль вносять пошарово через кожні 40‑50 см по 8‑12 кг на 1 т сіна.
Подрібнене сіно має ряд переваг перед неподрібненим. Воно краще поїдається тваринами і можна механізувати процеси роздавання, зміщувати його з іншими кормами, але при заготівлі збільшуються механічні втрати. Заготовляють подрібнене сіно, досушуючи траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потім підбирають з одночасним подрібненням і транспортують до місця зберігання – сіносховищ. Оптимальна довжина подрібненого сіна – 8‑10 см.
При заготівлі пресованого сіна масу вологістю 25‑30 % підбирають прес-підбирачем й формують прямокутні паки масою до 25 кг, які обв’язують шпагатом чи дротом, або циліндричні рулони від 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полі, після чого підбирають і транспортують до місця зберігання.
Сіно також брикетують. У такому вигляді воно поєднує якості подрібненого та пресованого. При цьому відпадає потреба у в’язальному матеріалі й значно зменшується об’єм сіна, що поліпшує умови транспортування, розвантаження, зберігання і роздавання тваринам. За брикетування масу з валків підбирають, коли вологість її буде 15‑18 %. Якщо вологість вища, брикети після висихання розсипаються.
Для зменшення втрат поживних речовин під час сушіння застосовують активне вентилювання розсипного, подрібненого і пресованого сіна в скиртах або сіносховищах. Прив’ялену до вологості 35‑40 % масу складають пошарово на трапецієподібний дерев’яний чи металевий каркас (повітророзподільник), висота кожного шару 1,5-2 м, і подають за допомогою вентилятора гаряче або холодне повітря. Перші два дні вентилюють безперервно, потім, коли сіно у верхніх шарах стане сухим – періодично. За висихання першого шару сушать другий і так продовжують доти, доки загальна висота скирти не досягне 4‑5 м.
Середня добова норма сіна в раціонах корів у зимовий період становить 5‑7 кг, молодняку великої рогатої худоби до року – 2‑4, старше року – 4‑6, овець – 1‑2 і коней – 8‑10 кг.
За висушування подрібненої трави штучним зневодненням на спеціальних високотемпературних установках типу АВМ до вологості 10-12 % одержують трав’яне борошно або трав’яну січку(виключають додаткове подрібнення). У 1 кг свіжовиготовленого трав’яного борошна міститься 0,65‑0,75 к. о., 80‑120 г перетравного протеїну і 150-250 мг каротину. Для кращого збереження каротину (окислюється киснем повітря) трав’яне борошно гранулюють, зберігають у паперових чи поліетиленових мішках й обробляють антиокислювачами (сантохін, дилуідин).
Рис. 42. Досушування сіна в скирті примусовим вентилюванням
За подрібнення сіна дробаркою одержують сінне борошно. Воно має нижчу поживність, ніж трав’яне, і залежить від якості сіна. Трав’яне та сінне борошно згодовують різним видам і групам тварин. Коровам та бугаям його вводять до раціону 1‑2 кг, молодняку великої рогатої худоби – 0,5‑1, вівцям залежно від віку – 0,05‑0,3, свиноматкам і кнурам – 0,3‑0,8, поросятам – 0,03‑0,2 кг. Птиці до складу комбікорму вводять 3‑6 % трав'яного борошна за масою.
Господарську оцінку грубих кормів проводять органолептично, відповідно до вимог галузевих стандартів.
Сіно залежно від ботанічного складу та умов вирощування трав буває чотирьох видів:
- __________________________________________________________;
- __________________________________________________________;
- __________________________________________________________;
- __________________________________________________________.
Усі види сіна за якістю поділяють на три класи: перший, другий і третій. Якщо воно не задовольняє вимог класного, його відносять до некласного (нестандартного). У бобовому сіні першого класу має бути не менше ніж 90 % бобових рослин, другого – 75 і третього – 60 %. Таку ж кількість злакових рослин має містити залежно від класу і злакове сіно, а бобово-злакове ‑ бобових трав відповідно 50, 35 і 20 %. Для сіна природних сіножатей допускається вміст отруйних і шкідливих трав для першого класу 0,5, другого і третього 1 %.
При органолептичній оцінці якості сіна визначають колір, запах, фазу збирання трав за наявністю у сіні суцвіття чи насіння або за його кольором, облистяність, а також вологість, запиленість, вміст неїстівних домішок та ознаки псування. Якщо зразок сіна, взятий для дослідження, має більше ніж 10 % зіпсованого, використовувати його на корм без висновку спеціалістів ветеринарної медицини не можна.
Запаси грубих кормів у господарстві визначають обчисленням маси скирти через об’єм у кубометрах і масу 1 м3 сіна чи соломи. Маса 1 м3 сіна залежно від його ботанічного складу через 30 діб після скиртування коливається в межах 50‑70 кг, а соломи через 45 діб після скиртування – 35‑50 кг без полови і 40-60 із половою.
Об’єми скирт визначають за формулами:
високих гостроверхих
;
середніх і низьких гостроверхих
;
плоских
;
стогів круглих низьких
;
стогів круглих високих
,
де, О – об’єм, м3; П – перекидка, м; Ш – ширина, м; Д – довжина, м;
С – окружність, м.
Солома
В годівлі с/г тварин широко використовують солому і полову.
Залежно від виду рослин розрізняють: злакову і бобову солому. Солому хлібних злаків поділяють на яру і озиму. В кормовому балансі господарства найбільшу питому вагу має солома злаків.
Характерною особливістю соломи злакових культур є – високий вміст клітковини, низький вміст протеїну, жиру і каротину; зола бідна на кальцій, фосфор і натрій. Яра солома порівняно з озимою багатша на протеїн і білок, але бідніша на клітковину.
Хімічний склад соломи змінюється залежно від агрокліматичних умов вирощування, сорту, способів зберігання та інше.
Однією із кращих у кормовому відношенні є вівсяна солома. ЇЇ охоче поїдають ВРХ і коні, вона має легку послаблюючу дію. Ячмінна солома, особливо яра має закріплюючу дію.
Дуже грубою соломою, що потребує ретельної підготовки до згодовування, є солома озимого жита і пшениці. Її в основному використовують як підстилку. В 1 кг такої соломи міститься 0,2-0,22 к. о. та 5-8 г перетравного протеїну.
Рисова солома містить значну кількість клітковини, яка важко перетравлюється. До її складу входить до 14 % кремнієвої кислоти, яка також не сприяє травленню. За хімічним складом і поживністю її можна віднести до грубих кормів найнижчої якості. Перед згодовуванням її потрібно подрібнити і змішати із соковитими кормами – подрібненими коренеплодами, силосом. Гречана солома у кормовому відношенні поступається ярій, її важко висушити і зберегти від плісені. За згодовування соломи враженої пліснявою у тварин іноді виникає захворювання фагопіризм, яке проявляється у вигляді покрасніння і припухлості шкіри, шкіряного висипання. Гречану солому можна вводити в раціон у невеликій кількості.
Солому бобових культур (горохова, сочевиці, сераделли) вживають переважно ВРХ і вівці. Солома кормових бобів, кормового люпину, сої, конюшини, люцерни, буркуну дуже груба і до недавнього часу її практично не використовували в годівлі сільськогосподарських тварин. А тепер її згодовують у складі повнораціонних кормових гранул.
Солома бобових культур за енергетичною поживністю майже не відрізняється від соломи ярих хлібів, містить більше протеїну, кальцію і фосфору, але вражається грибками і плісенню у вологу погоду.
Оцінюючи якість соломи, необхідно звертати увагу на її колір, блиск, упругість і чистоту. Хороша свіжа солома – світла із блиском, упруга, без пилі. Стара солома, що довго лежить, – крихка, запилена, часто з прілим запахом.
У раціонах корів середньої і низької продуктивності, а також за виготовлення брикетів для відгодівлі молодняка ВРХ хороша солома повинна становити не більше 50 % від норми грубих кормів.
Хороші сорти ярої соломи тварини можуть поїдати у невеликій кількості без попередньої підготовки. Але, якщо солома займає у раціоні значну частину, вона повинна бути попередньо підготовлена до згодовування (подрібнена, пропарена та інше). Якщо вона уражена грибками, її необхідно піддати тепловій обробці.
Якщо солома в раціоні є основним грубим кормом, то її треба відповідно обробляти при підготовці до використання. Підготовлену солому тварини краще поїдають. Так, непідготовленої соломи корови поїдають 2‑3 кг, а здобреної коренеплодами і концентрованими кормами – 5‑6 кг.
Розроблено багато способів підготовки соломи до згодовування. Їх можна поділити на три групи:
фізико-механічні – _______________________________________________
____;
біологічні – _____________________________________________________
____;
хімічні – ________________________________________________________
____.
____________
Сінаж
Сінаж – це корм, виготовлений з прив’яленого та подрібненого травостою бобових і злакових багаторічних і однорічних трав. Заготівля сінажу проводиться в фазу фізіологічної сухості рослинної маси, що робить недоступною до неї воду для молочно-кислих бактерій. У сінажі усуваються процеси пліснявіння завдяки створенню анаеробних умов шляхом плющення, доброго подрібнення та ущільнення сінажної маси. Поживність сінажу вища, ніж силосу, в зв’язку з високим вмістом сухої речовини.
Із підв’яленої зеленої маси (вміст сухої речовини понад 30 %) одержують якісний корм, що відрізняється від силосу:
1) _____________________________________________________________;
2) _____________________________________________________________;
3) _____________________________________________________________;
4) _____________________________________________________________;
5) _____________________________________________________________.
Для заготівлі сінажу придатні різні корми, навіть ті, що містять невелику кількість цукрів (люцерна, еспарцет та інші бобові).
На сінаж бобові трави збирають у фазі початку бутонізації, а злакові – у фазі початку колосіння.
Сінажем із бобових трав у раціонах жуйних можливо замінити повністю всі грубі корми, силос і значну частину концентрованих кормів. Згодовування сінажу дійним коровам сприятливо впливає на кількість і склад молока, якість приплоду, його подальший ріст і розвиток.
Недоліки – при зберіганні часто виникає нагрівання корму (термічний ефект) та пліснявіння, оскільки з корму важко вилучити повітря.
Технологія заготівлі сінажу
Технологія заготівлі сінажу включає такі операції:
Ø ______________________________________________________________;
Ø ______________________________________________________________;
Ø ______________________________________________________________;
Ø ______________________________________________________________;
Ø _______________________________________________________________;
Ø _______________________________________________________________.
У герметичних умовах за вологості 50 % і ретельному ущільненні анаеробні умови створюються не пізніше ніж через 12 годин.
Хімічний склад і поживність сінажу
Сінаж готується з прив’яленої трави з вологістю 45-55 %. У сінажі повністю зберігаються листки та суцвіття рослин. Один кілограм сінажу багаторічних трав містить до 65 г перетравного протеїну, 40-100 мг каротину і відповідає 0,3-0,5 кормової одиниці. Втрати поживних речовин за приготування сінажу мінімальні й становлять від 8 до 12 %. Сінаж містить менше клітковини, ніж сіно. Якісний сінаж одержують з люцерни, конюшини, еспарцету, буркуну висіяних у чистому вигляді і в сумішках із злаковими культурами, сумішки вики з вівсом і гороху з вівсом.
Якісний сінаж із бобових рослин трав або злаково-бобових сумішей містить 48-58 % сухої речовини, 6-6,8 МДж ОЕ, 1 кг його відповідає 0,30‑0,34 к. о., містить 50-60 г перетравного протеїну і 18-20 г каротину. Сінаж із злакових багаторічних і однорічних трав за зазначеного вмісту сухої речовини і кормових одиниць містить 35-40 г перетравного протеїну.
Методи оцінювання якості сінажу
____________________________________________
4. Інші грубі корми (полова, стрижні качанів кукурудзи,
кошики соняшнику та ін.)
Полова – _______________________________________________________
________. Порівняно із соломою полова злаків бідніша на клітковину і багатша на протеїн, у ній мало кальцію і фосфору. Жуйні перетравлюють до 40 % органічних речовин, що містяться у полові. Кращою вважається полова без остистих злаків, тому що грубі остюки пошкоджують слизову оболонку ротової порожнини тварин, викликаючи її запалення. У 100 кг міститься 41 к. о. і 2,3 кг перетравного протеїну. У кормовому відношенні дуже добра вівсяна, просяна та полова безостих сортів ячменю і пшениці. Ляна багата жиром і кальцієм, її широко використовують у свинарстві, а також добре поїдається великою рогатою худобою.
Полова бобових рослин порівняно із злаковими багатша на протеїн. У полові вики, гороху, бобів міститься до 4 % протеїну, а у полові сочевиці – до 8 %.
Полова легко злежується і часто при зберіганні уражується пліснявою, а домішки у вигляді ґрунту і піску можуть викликати запори, кольки, тому перед згодовуванням її піддають тепловій або хімічній обробці.
Стебла і стрижні кукурудзи ______________________________________
________________
Стрижні кукурудзи _____________________________________________
________
Подрібнені й висушені кошики соняшнику ___________________________
________
Гіллячковий корм із листками _____________________________________
____________________________
Після об’їдання листків гілки можна пропустити через молоткові дробилки і одержанні хлоп’я вологістю 46-50 % запарювати і згодовувати ВРХ, вівцям та свиням.
ВРХ дають 2-5 кг на добу на 1 голову, вівцям – 0,5-1,0 кг, свиням – 0,5-2,0 кг.
Неможна згодовувати гілки бузини, берестка, вовчих ягід, черемхи.
Поживність гіллячкового корму із листяних порід прирівнюється до ярої соломи. У ньому міститься 20-90 мг/кг каротину (залежно від часу заготівлі і технології сушіння) вітаміни С, Е, групи В, РР, К, а також значна кількість кобальту і марганцю.
Гілки хвойних дерев (ялина, сосна) використовують для приготування вітамінного борошна.
Хвойне борошно використовується як джерело каротину і мікроелементів. Слід остерігатися підвищеного вмісту в них в’язких, смолистих, а іноді й отруйних речовин. Для їх видалення використовується термічна обробка.
Згодовують дорослим тваринам по 0,7-1,0 кг, молодняку – по 0,2-0,3 кг, свиням старше 6 місяців – по 40-50 г, птиці – по 5-8 г на голову за добу.