Небезпека однофазного та двохфазного дотику людини до струмоведучих частин
Найбільш ймовірні випадки потрапляння людини під дію електроструму за механізмом двофазного включення (дотик людини одночасно до двох фаз) або однофазного включення (дотик до однієї фази за умови наявності електричного зв'язку між мережею і землею). Двофазне включення більш небезпечно, так як до тіла людини прикладається найбільша в даній мережі напруга - лінійна, в результаті через тіло людини піде більший струм (А) при фазній напрузі між початком та кінцем однієї обмотки джерела струму або між фазним і нульовим проводами. Двофазне включення є однаково небезпечним у мережі з ізольованою, так і з заземленою нейтралями. Ураження електричним струмом при дотику або наближенні до струмоведучих частин в однофазній мережі змінного струму, в мережі трифазного струму з різними режимами нейтралі, трансформаторів при нормальній роботі та в аварійних випадках.
112. Дія електричного струму на організм людини.(див. питання 109 і 106)
113. Технічні засоби електробезпеки. Захисне заземлення.
Електробезпека– це система організаційних і технічних заходів, що забезпечують захист людей від небезпечної і шкідливої дії електричного струму. Вимоги електробезпеки викладено в ГОСТ 12.1.019-79 «ССБП. Електробезпека. Загальні вимоги і номенклатура видів захисту». Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є:
· забезпечення недоступності струмопровідних частин для випадкового дотику (ізоляція);
· застосування електроенергії з безпечними величинами напруги;
· усунення небезпеки ураження людей струмом у разі появи напруги на частинах конструкцій електроустаткування;
· застосування індивідуальних захисних засобів від ураження електричним струмом.
Захисне заземлення, занулення і відключення – основні заходи захисту людей від ураження електричним струмом у разі появи напруги на частинах конструкцій електроустаткування.
Захисне заземлення– свідоме електричне з’єднання з землею чи її еквівалентом металевих частин електроустаткування. Мета – понизити до безпечної величини напругу відносно землі на металевих частинах електроустаткування, які випадково виявилися під напругою, і цим усунути небезпеку ураження людей електричним струмом. В установках напругою до 1000 В опір захисного заземлення в будь-яку пору року не повинен перевищувати 4 Ом. Оскільки опір заземлення значно менший за опір тіла людини (1000 Ом), то у випадку її дотику струм пройде через заземлюючий пристрій (сукупність заземлювачів – металевих провідників, які з’єднані з землею, і заземлюючих провідників, які з’єднують заземлювані частини електроустаткування з заземлювачами). Є штучні та природні, контурні та виносні.
114. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.
Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров'я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками або потерпівшим. Послідовність надання першої допомоги:
— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі
загрожують здоров'ю та життю потерпших, оцінити стан потерпшого;
— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для
життя потерпшого і послідовність заходів щодо його рятування;
— виконати необхідні заходи з рятування потерпших в послідовності
терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне
дихання, провести зовнішній масаж серця);
— підтримати основні життєві функції потерпшого до прибуття
медичного працівника( Якщо потерпілий при свідомості та стійке дихання і є пульсом, але до цього втрачав свідомість, його слід покласти на підстилку з одягу, розстебнути одяг, котрий затруднює дихання, забезпечити приплив свіжого повітря, розтерти і зігріти тіло та забезпечити повний спокій, дати понюхати нашатирний спирт, сполоснути обличчя холодною водою. Якщо потерпілий, котрий знаходиться без свідомості, прийде до тями, слід дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю).
— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо
транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.
115. Основні нормативні документи, що регламентують вимоги щодо пожежної безпеки.
Конституція України та інші закони України, постанови Вер.Ради України, укази Каб. Мін. України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті у межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку, необхідно також керуватись правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами будови електроустановок (ПБЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами.
Основним законодавчим нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки, є Закон України «Про пожежну безпеку» (17 грудня 1993 р.). Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки по всій території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
116. Визначення понять “пожежа” та “пожежна безпека”. Небезпечні фактори, пов’язані з пожежами.
Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.
Пожежна небезпека — можливість виникнення та (або) розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних факторів: токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка.
117. Основні причини пожеж.
Необережне поводження з вогнем; незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації; порушення режимів технологічних процесів; несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації; невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.
118. Організація пожежної охорони на підприємствах.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників та уповноважених керівниками осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Організація пож. безпеки на підприємстві здійснюється шляхом забезпечення комплексу заходів, направлених на попередження виникнення пожеж на об’єктах підприємства, головними компонентами якої є:
- технічна система, яка передбачає надійність обладнання, використання безпечних технологій, визначає обсяг вибухопожежонебезпечних речовин, проектні рішення, впровадження систем виявлення та гасіння пожеж тощо;
- персонал, його підготовкою, забезпеченням регламентами і правилами роботи;
- система управління.
Все це проводиться відповідно до Закону У. “Про пожежну безпеку” 17.12.1993, Постанови КМУ від 26.07.1994 року “Про заходи щодо виконання Закону України “Про пожежну безпеку”; Правилами пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МНС від 19.10.2004 року
119. Протипожежний інструктаж. Види інструктажу.
Вступний інструктаж. проводиться з усіма працівниками, щойно прийнятими на роботу (постійну або тимчасову) на підприємство, а також з учнями та студентами, які прибули на практику (виробниче навчання).
Первинний інструктаж. проводиться безпосередньо на робочому місці посадовою особою, відповідальною за пожежну безпеку цеху, з записом у журналі реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки. Його повинні проходити всі, хто поступив на роботу незалежно від часу та кваліфікації. Програма для проведення первинного інструктажу погоджується з начальником ДПД або СПБ.
Повторний інструктаж. проводиться на робочому місці з усіма працівниками не менш як раз на рік за переліком питань, з якими потрібно ознайомити працівників під час проведення вступного та первинного протипожежних інструктажів.
Цільовий інструктаж. проводиться з працівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт (зварювальних, розігрівальних та інших), при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або у спеціально відведеному для цього приміщенні: при введенні в дію нових або доопрацьованих нормативних актів з питань пожежної безпеки та при зміні технологічного процесу.
120. Державний пожежний нагляд. Основні функції.
В системі МНС державний пожежний нагляд є спеціальною службою. Центральним органом є департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ). Основні завдання: вдосконалення роботи щодо запобігання пожеж, забезпечення захисту від них міст, населених пунктів і об’єктів господарської діяльності, підвищення ефективності боротьби з вогнем, здійснення контролю за виконанням профілактичних заходів і вимог, встановлених Правилами пожежної безпеки. Контролююча функція:
- здійснення контролю за додержанням проектними і будівельними організаціями протипожежних вимог; участь у роботі державних комісій по прийняттю в експлуатацію будівель, споруд і підприємств; проведення експертизи проектів на забудову об’єктів щодо їх відповідності нормативним актам з пожежної безпеки
- перевірка стану готовності пожежних підрозділів і служб населених пунктів, окремих підприємств та об’єктів господарювання; розробка, разом із заінтересованими організаціями, правил пожежної безпеки при експлуатації будівель і виконанні будівельних робіт; розробка загальнодержавних правил пожежної безпеки, погодження проектів державних і галузевих стандартів, нормативно-технічних документів про пожежну безпеку;
- проведення пожежно-технічного обстеження об’єктів підприємств, небезпечних у пожежному і вибухопожежному відношенні; перевірка стану профілактичної роботи на підприємствах і на окремих об’єктах.
121. Системи пожежної безпеки. Система попередження пожеж.
Система попередження пожеж об’єднується загальним поняттям — пожежна профілактика. Пожежна профілактика — це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків і створення умов для пожежогасіння. Пожежна профілактика передбачає оцінку пожежної і вибухово-виробничої небезпеки та здійснення різних способів і засобів захисту: технологічних (автоматичне блокування, сигналізація і ін.); будівельних (димовидалення, легкорозбірні конструкції, шляхи евакуації, брандмауери і ін.); організаційних (створення пожежно-рятувальних частин, газорятувальних служб і ін.).
Система попередження пожеж має забезпечувати необхідний рівень безпеки працюючих і матеріальних цінностей. Її призначення полягає у тому, щоб: унеможливити виникнення пожеж; у разі виникнення пожежі гарантувати максимальну безпеку людей; забезпечувати одночасну пожежну безпеку як для працюючих, так і для матеріальних цінностей; попереджувати та не допускати негативного впливу на працюючих небезпечних чинників пожежі.
Розробка системи попередження пожежі має відповідати вимогам нормативно-технічної документації відповідно до конкретного виробничого процесу, речовин і тех.. устаткування.
122. Системи пожежної безпеки. Система пожежного захисту.
Необхідні:система протипожежного захисту; система організаційно-технічних заходів. Основним завданням системи пожежної безпеки є вирішення таких основних задач: попередження пожеж, вибухів, загорянь; локалізація осередків пожеж та вибухів; гасіння пожеж. Протипожежний захист промислових об'єктів забезпечується:
• правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій; правильним об'ємно-планувальним рішенням будівель і споруд; розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки;
• улаштуванням протипожежних перепон у будівлях, системах вентиляції, опалювальних та кабельних комунікаціях; обмеженням витікання та розтікання горючої рідини під час пожежі; спорудженням протидимного захисту;
• забезпеченням евакуації людей; використанням засобів пожежної сигналізації, сповіщування та пожежогасіння; організацією пожежної охорони об'єкта;
• засобами, що забезпечують успішне розгортання тактичних дій гасіння пожежі.
123. Класифікація матеріалів та речовин за їх пожежонебезпечними властивостями.
Класифікація речовин і матеріалів по пожежній небезпеці грунтується на їх властивостях і здатності до утворення небезпечних факторів пожежі або вибуху.
За горючістю речовини і матеріали поділяються на такі групи:
1) негорючі - речовини і матеріали, нездатні горіти в повітрі. Негорючі речовини можуть бути пожежовибухонебезпечними (наприклад, окислювачі або речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним);
2) важкогорючі - речовини і матеріали, здатні горіти в повітрі при дії джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його видалення;
3) горючі - речовини і матеріали, здатні самозайматися, а також загорятися під впливом джерела запалювання і самостійно горіти після його видалення.
З горючих рідин виділяють групи легкозаймистих і особливо небезпечних легкозаймистих рідин, займання парів яких відбувається при низьких температурах, визначених нормативними документами з пожежної безпеки. Пожежна небезпека будівельних, текстильних і шкіряних матеріалів характеризується наступними властивостями: горючість; займистість; здатність розповсюдження полум'я по поверхні; димоутворювальною здатністю; токсичність продуктів горіння.
124. Оцінка пожежної та вибухівної небезпечності речовин.
Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні. З них можна виділити: горючість; займистість; здатність розповсюдження полум'я по поверхні; димоутворювальною здатністю; токсичність продуктів горіння.
Перш за все визначають групу горючості даної речовини: негорючі, важкогорючі та горючі. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті та важкозаймисті.
Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння. За температурою спалаху розрізняють: легкозаймисті рідини (ЛЗР) —температура
спалаху не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,
етиловий спирт); горючі рідини (ГР) —температура спалаху
понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні
мастила, мазут, формалін).
Температура спалахування (для рідин та твердих речовин) — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Важливими показниками є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі.
125. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю.
Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) – це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться длявиробничого процесу. Поділяють на 5 категорій:
Категорія А (вибухонебезпечні приміщення) – горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 280 С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміш. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення)- вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 280 С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.
Категорія В (пожежонебезпечні приміщення)- горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.
Категорія Г – негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д – негорючі речовини та матеріали в холодному стані.