Надзвичайні ситуації природного характеру 13 страница

Перша допомога — видалення або розкладання іприту на шкірі тварини протягом перших 5—15 хв після отруєння — запобігає або значно знижує ступінь ураження. Дегазацію іприту на шкірі твари­ни можна проводити хлорним вапном у вигляді кашки (1 частину хлорного вапна і 3 частини води) або хлорно-вапняним молоком (1 частина хлорного вапна і 9 частин води). Препарати хлорного вапна подразнююче діють на шкіру, тому після обробки їх потрібно добре змити водою.

Хороші результати дає промивання 15 %-м водно-спиртовим роз­чином хлораміну Б, він руйнує іприт не тільки на шкірі, а й частко­во той, що уже проник у неї. Можна обмивати лужними і мильними розчинами.

Уражені очі промивають 0,25 %-м водним розчином хлораміну або 2 % -ним розчином двовуглекислого натрію чи борної кислоти. Слизову оболонку рота і носа промивають 0,5 %-м розчином хлора­міну або 2—3 % -м розчином двовуглекислої соди.

Отруйні речовини загальноотруйної дїі об'єднують хімічні спо­луки, різні як за своєю фізіологічною дією, так і за хімічною будовою.

Як потенційні ОР загальноотруйної дії найбільше значення ма­ють синильна кислота (АС) і хлорціан (СК). Певну небезпеку через свою високу токсичність несуть гідриди миш'яку і фосфору, окис вуглецю і карбоніли металів.

Синильна кислота (АС) — безколірна рідина із запахом гіркого мигдалю, необмежено розчиняється у воді, сильна швидкодіюча отру­та. Незахищених людей і тварин пари синильної кислоти уражають через органи дихання, а також при надходженні в організм з їжею, кормами і водою. При концентрації понад 10 г/м уражує організм через шкіру.

Ознаки ураження: гіркота і металевий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть настає від паралічу серця.

Ознаками ураження тварин є подразнення слизових оболонок. Тварини стають неспокійними, відфоркуються, з'являється задишка, хитлива хода, судоми. Слизові оболонки очей, рота і носа стають яскраво-червоними, з'являються явища паралічу, смерть настає від зупинки дихання.

Сучасний фільтруючий протигаз надійно захищає органи дихан­ня людини від синильної кислоти, а шкіру — захисний костюм.

У разі ураження людини необхідно застосувати антидот, наприклад, амілнітрит. Роздавлену ампулу з антидотом швидко вводять під лицеву частину протигазу, за необхідності роблять штучне дихання. Додатково до амілнітриту внутрішньовенно вводять метиленову синь у фізіологічному розчині або розчині глюкози, 25—30 % -й роз­чин тіосульфату натрію, діоксіацетон. Комплексна антидотна тера­пія дає можливість зняти токсичну дію не менш як десяти смер­тельних доз синильної кислоти.

Синильну кислоту, яка потрапила на шкіру, змивають 2 % -м роз­чином соди або водою з милом.

Для дегазації синильної кислоти можна застосовувати водні су­спензії, приготовлені з 20 % їдкого натру і 10 %-го розчину залізно­го купоросу (1:2 за об'ємом). Можна обробити синильну кислоту лугом, але при цьому утворюється ціанистий натрій, тому доцільно змішати луг з окислювачем, наприклад 10 %-м КМп0₄.

Ураженим тваринам у перші хвилини після отруєння проводять інгаляцію амілнітритом або пропил нітритом. Для цього ампулу з амілнітритом роздушують у ватно-марлевому тампоні і вводять у ніс тварини. Потім вводять внутрішньовенно метиленову синь на 20 %-му розчині глюкози у вигляді 1 %-го розчину 1 мл на 1 кг маси тварини. Після цього вводять внутрішньовенно ЗО % -й розчин гіпосульфату — 150—250 мл великим тваринам і 20—ЗО мл малим.

Задушливі отруйні речовини мають високу леткість, під час вди­хання їх специфічно уражується легенева тканина і виникає ток­сичний набряк легенів. Такі властивості має фосген (CG), дифосген (DP), а також деякі сполуки, які містять фтор. Жодна речовина з цієї групи нині не є на озброєнні армій провідних країн. Але деякі з них, зокрема фосген, розглядаються як резервні ОР через наявність великих виробничих потужностей.

Фосген (CG) при температурі понад 8 °С — газ із запахом горіло­го сіна, важчий від повітря, погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках. Це нестійка ОР, заражає тільки атмосфе­ру. Тривалість дії фосгену влітку до ЗО хв, взимку — до 3 год. Три­вале зараження повітря може бути лише у місцях його застою.

Фосген уражує легені людини, спричиняючи набряк, подразнює очі й слизові оболонки. Має властивості кумулятивної дії. Основні симптоми ураження: подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Прихований період дії 4—5 год, за цей час роз­вивається ураження легеневої тканини. Потім з'являються кашель, посиніння губ, вух, кінчиків пальців ніг і рук, головний біль, задиш­ка, температура підвищується, до 39 °С. Смерть настає через дві доби від набряку легень.

Токсичність, патогенез і клінічна картина отруєння фосгеном і дифосгеном аналогічні.

При дії цих ОР на органи дихання збільшується проникність стінок капілярів, що й призводить до набряку легень.

В уражених тварин спочатку з'являються незначні витікання з носа, сльозотеча і рідкі кашлеві поштовхи. На свіжому повітрі по­дразнення слизових оболонок проходить, але пізніше тварини відмов­ляються від кормів і води. З'являється ціаноз слизових оболонок очей і носа, наявність хрипів у легенях, дихання утруднене і часте, пульс 80—90 поштовхів за хвилину, слабкого наповнення, тони сер­ця приглушені, з'являється піна. Набряк легень швидко прогресує і досягає максимуму через 10—12 год після отруєння.

Цей стан триває 2—3 год, після чого настає розв'язка: поліпшення або погіршення. Якщо тварина не гине протягом 12—15 год, то є надія на її одужання. У разі погіршення стану тварини смерть настає від різкої асфіксії, високої температури й розладу серцевої діяльності.

Прогноз при отруєнні ОР задушливої дії має бути обережним, особливо на початку отруєння. Якщо тварини проживуть перші 15— 20 год після ураження, то вони, як правило, видужують.

Від фосгену органи дихання надійно захищає протигаз. Засоби захисту шкіри не потрібно.

Всі люди, які потрапили в зону зараження, незалежно від їх суб'єк­тивного стану, мають бути евакуйовані. Не допускається виведення їх пішки, навіть якщо немає скарг. Необхідна швидка евакуація, тому що одягнутий протигаз внаслідок опору дихання підвищує фізичне навантаження на ураженого, тоді як йому потрібний по­вний спокій. Рекомендуються зігрівання тіла, гарячий чай, молоко або кава.

Тварин, уражених ядучими й отруйними речовинами, необхідно вивести із зараженої зони. Хороший результат дає кровопускання (до 1 % маси тварини) і внутрішньовенне введення 20 % -го розчину глюкози. Обов'язкове застосування серцевих засобів.

Для дегазації фосгену і дифосгену придатні розчини аміаку, амінів, лугів. Із приміщення ОР можна видалити вентиляцією.

Психотропні речовини (інкапаситанти) — це синтетичні або природні сполуки, які можуть спричинити у здорових людей ано­малії або фізичну нездатність виконання завдань, поставлених перед ними.

Психотропні речовини діють уражаюче на людей у надзвичайно малих дозах (міліграми-мікрограми на людину), які не виявляються звичайними методами індикації. Уражаючі концентрації психотроп­них речовин у 10 разів нижчі, ніж у зарину, і у 1000 разів нижчі, ніж у синильної кислоти.

Ці ОР спричиняють розумові й психічні аномалії. Такі ураження інколи розглядають як хімічну шизофренію. Деякі психоотрути можуть спричинити порушення координації рухів, тимчасову сліпо­ту або глухоту, блювоту, різку зміну кров'яного тиску, апатію, мля­вість, зорові та слухові галюцинації.

Представниками цієї групи є Бі-Зет (BZ), ЛСД (LCD), CH (SN). На озброєнні армій СІЛА знаходиться Бі-Зет.

Бі-Зет (BZ) — тверда кристалічна речовина, не розчиняється у воді, добре — в органічних розчинах. Випускається у вигляді по­рошку. Уражаючий стан — дрібнодисперсний аерозоль (дим). Бі-Зет уражає людину через органи дихання і шлунково-кишковий канал. Симптоми ураження виникають через 0,5—1 год (період прихованої дії): сухість і почервоніння шкіри, розширення зіниць, загальна слабкість, пригнічений стан, порушення контакту з ото­ченням, втрата орієнтування в часі й просторі, зорові й слухові га­люцинації. Тривалість токсичної дії залежить від дози — від кількох годин до доби.

До подразливих отруйних речовин належать хлорацетофенон (С), адамсит (РМ), Сі-Ес (CS) і Сі — Ар (CR). Ці ОР уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів. Після ураження з'являються такі симптоми: подразнення верхніх дихальних шляхів, опіки шкіри, печіння і біль в очах і гру­дях, сльозотеча, нежить, кашель, блювота.

2.6.3. Токсини

Токсинами називають хімічні речовини рослинного, тваринного, мікробного походження, які мають високі токсичні властивості й можуть уражати організм людини і тварини.

Основне призначення токсинів — це знищення або тимчасове ви­ведення зі строю людей, а також диверсії в тилу. Для досягнення однакового уражаючого ефекту необхідна бойова концентрація бо-тулінового токсину в два рази нижча концентрації Ві-Ікс і у шість разів — зарину.

У бойових умовах для зараження приземного шару атмосфери токсини можуть розпилювати у вигляді дрібнодисперсного аерозо­лю за допомогою авіаційних генераторів-аерозолів, касет або боєго­ловок ракет з дистанційним підривником. Такі способи використан­ня можуть призвести до зараження токсинами повітря над велики­ми площами і спричинити масові ураження людей і тварин.

При витраті ботулінового токсину 5—6 кг/км² утворюється хма­ра аерозолю з глибиною поширення до 6 км. На цій території кон­центрація токсину призведе до знищення або виведення з ладу 60 %

людей, якщо заходи їх захисту не будуть вжиті протягом 1 хв. Ура­жаюча дія аерозолю зберігається до 12 год.

Токсини часто відносять до біологічної зброї. Проте існують ва­гомі докази належності їх до хімічної зброї, оскільки за хімічним складом вони не відрізняються від хімічних сполук і можуть бути одержані синтетичним шляхом, не життєздатні й за будь-яких умов не можуть розмножуватися, вони не мають інкубаційного періоду, прихований період залежить тільки від дози і шляхів надходження в організм, ураження токсинами не є інфекційним захворюванням, а застосовують їх на основі тих же принципів, що й ОР.

Залежно від походження всі токсини поділяють на три групи: фіто-токсини — рослинного походження, одержувані від окремих рослин; зоотоксини — тваринного походження, продуковані деякими видами тварин і входять до складу отрути цих тварин, часто з виділенням у навколишнє середовище; мікробні токсини, які виробляються багать­ма видами мікроорганізмів і є причиною отруєнь та захворювань.

Ботуліновий токсин (XR) — продукт життєдіяльності бактерії Clostridium Botulinum. Це сірий порошок без смаку і запаху, силь­нодіюча отрута смертельної дії.

Найбільша токсичність при потраплянні у кров або через рани LD₅₀=1 • 10^-5 мг/кг, при інгаляції токсичність LCt₅₀ = 2 • 10^-5 —5 • 10^_5мг-хв/л, при аліментарному зараженні LD₅o 5 • 10^-5 — • 10-⁵ мг/кг.

Ураження настає після прихованого періоду 2 год — 2 доби, три­валість якого залежить від дози. Симптоми: сильна слабкість, нудо­та і блювота, запаморочення, двоїння в очах, погіршення зору, болі в шлунку, спрага. Через 1—10 діб настає смерть від паралічу серця і дихальних м'язів.

Для захисту від аерозолю ботулінового токсину застосовують про­тигази і респіратори. Лікування — симптоматичне, на будь-якій стадії застосовують антитоксини разом з антибіотиками, пізніше додатко­во вводяться судинорозширюючі засоби, стимулятори серцевої діяль­ності й дихального центру.

Стафілококовий ентеротоксин (PG) продукується бактерією зо­лотистий стафілокок Staphylococcus aureus. Надходить в організм через органи дихання, шлунково-кишковий канал і відкриті рани. Прихований період від 30 хв до 6 год залежно від дози і шляхів надходження в організм. Симптоми ураження: посилена слинотеча, нудота, блювота, сильний біль у животі, слабкість, знижений кров'я­ний тиск і температура, кривавий пронос. Токсодоза при перораль-ному надходженні в організм LD₅₀= 0,0004 мг/кг

Для захисту від аерозолів стафілококового ентеротоксину засто­совують протигази і респіратори. Лікування уражених базується на застосуванні методів симптоматичної терапії.

Із токсинів рослинного походження найбільше воєнне значення має рицин. Рицин — це тверда порошкоподібна речовина без запаху, може застосовуватися у вигляді дрібнодисперсного аерозолю. Одер­жують рицин із насіння рицини. За інгаляційною токсичністю подіб­ний до зарину і зоману. При аліментарному ураженні LD_b0 = 0,3 мг/кг.

Токсини тваринного походження продукуються деякими видами змій, а також окремими видами членистоногих (скорпіонами, паву­ками). Ці токсини можуть застосовуватися з диверсійною метою.

Захистом від токсинів є протигази, респіратори, протипилові ва­тяно-тканинні маски і пов'язки.

Дезактивація токсинів може бути досягнута водними розчинами формальдегіду й окисно-хлорними препаратами.

2.6.4. Фітотоксиканти

Фітотоксиканти (від грецьк. phyton — рослина і toxicon — отру­та) — токсичні хімічні речовини, призначені для ураження різних видів рослинності. Застосовують у мирний час при інтенсивній тех­нології в сільському господарстві. Залежно від фізіологічної дії і призначення поділяються на гербіциди, арборициди, дефоліанти і десиканти.

Гербіциди (лат. herba — трава, caedo — вбиваю) — органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення або пригнічення бур'янів, трав'яної рослинності, злакових і овочевих культур. Як гербіциди можуть застосовувати: 2,4-дихлорфеноксі-оцтова кислота, 2,4,5-Т трихлорфеноксіоцтова кислота, паракват, дикват, піклорам, іоксиніл, какодилова кислота.

Арборициди — органічні й неорганічні хімічні речовини, які за­стосовують для знищення кущів і дерев: 2,4-Д; 2,4,5-Т; 2,3,6-ТБ; сульфат амонію, паракват, дикват, далапон, тордон, фенурон.

Дефоліанти (лат. de — видалення, folium — листя) — органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для висушування і передчасного опадання листя: бутифос, ендотил, паракват, дикват, фолекс і 2,4-Д.

Десиканти (лат. desicare — висушувати) — також органічні й неорганічні хімічні речовини, які можуть застосовуватися для вису­шування листя і стебел сільськогосподарських культур. Найбільш поширені десиканти: динітрофенол, ендотал, хлорат магнію, пента-хлорфенол, арсеніт натрію

Більшість з цих препаратів широко застосовують у сільському господарстві для захисту врожаю, але у летальній дозі або для куль­тури, нестійкої до даної речовини, вони можуть знищити всі посіви.

За уражаючими властивостями є фітотоксиканти універсальної (суцільної) дії, які знищують всі види рослин, і вибіркової дії, що впли­вають тільки на певні види рослин. За ознаками дії на рослини роз­різняють контактні, системні й кореневі фітотоксиканти.

На озброєнні деяких країн фітотоксиканти є як табельні.

Неправильне використання хімічних засобів у сільському, лісо­вому господарствах чи виникнення аварій з викидами у навколишнє середовище аналогічних хімічних речовин потребує: вжиття негай­них заходів захисту населення, тварин, дегазації техніки, об'єктів і території.

2.6.5. Сильнодіючі ядучі речовини. Ураження людей та надання першої допомоги

На об'єктах господарювання є великий асортимент хімічних речо­вин, токсичних і шкідливих для здоров'я людей, тварин і небезпечних для навколишнього середовища. Ці речовини називають сильнодію­чими ядучими речовинами (СДЯР). Певні види СДЯР знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх виробляють або застосо­вують, на складах, сільськогосподарських об'єктах і підприємствах переробної промисловості, багато їх перевозять транспортом.

У воєнний час об'єкти зберігання СДЯР можуть бути зруйновані, у мирний час при виробничих аваріях або стихійних лихах СДЯР мо­жуть потрапити в навколишнє середовище і стати причиною уражен­ня людей, тварин, рослин і зараження навколишнього середовища.

Найбільш поширеними у галузях господарювання і небезпечни­ми є хлор, аміак, сірчаний ангідрид, сірководень, бензол, фтористий водень, ацетон, уайт-спірит, дихлоретан, бензин, азотна, сірчана, со­ляна кислота, фосген, синильна кислота та ін.

Хлор — зеленувато-жовтий газ із різким запахом. Отруйний, у 2,5 раза важчий за повітря, добре розчиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 570 кПа (5,7 атм) скраплюєть­ся в темно-зелену рідину. Випаровуючись в атмосфері, утворює білий туман, стелиться по землі й збирається в долинах, ярах, підвалах. Високі концентрації хлору 0,1—0,2 мг/л призводять до смерті че­рез 1 год (табл. 29).

Граничнодопустима концентрація хлору в повітрі — 1 мг/м³. Концентрація хлору 6 мг/м³ призводить до подразнення, концентра­ція 100 мг/м³ небезпечна для життя.

Таблиця 29- Фізико-хімічні і токсичні властивості СДЯР

СДЯР	Моле­куляр­на маса	Щіль­ність, г/см3	Температура кипіння, °С	Токсичні властивості	Дегазуючі речовини, кількість речовини на 1 т СДЯР
Уражаюча концентрацыя, мг/л	експозицыя	Смертельна концентрацыя, мг/л	Експозицыя, хв
Хлор	70,90	1,56	-34,6	0,01		0,1— 0,2		Вода— 150 т, гашене вапно, розчини лугів — 10 т, 10 %
Аміак	17,30	0,68	-33,4	0,2			ЗО	Вода — 2 т слабкі розчи­ни мінераль­них кислот
Сірчистий ангідрид	64,07	1,46	-10,0	0,4— 0,5		1,4— 1,7		Вода 10 т, роз­чин лугів — 13 т, 10%, аміак, гашене вапно 10 г
Сірковуг­лець	76,12	1,26	46,0	1,6-2,5				Сірчистий натрій або калій
Трихло- ристий фосфор	137,40	1,53	74,8	0,015— 0,08	ЗО	0,5— 1,0	ЗО	Луги, аміак
Фторис­тий водень	20,00	0,98	19,4	0,4		1,5		Те саме

Балон рідкого газу (місткістю 25 л) може утворити в повітрі смер­тельну концентрацію на площі 2 га.

Хлор дузке отруйний для людей і сільськогосподарських тварин. Може проникати з організм через неушкоджену шкіру, через органи дихання і травлення.

При легкому ступені отруєння настають почервоніння і свербін­ня шкіри, подразнення слизових оболонок очей, сльозотеча, уражен­ня верхніх дихальних шляхів: чхання, дертя і печіння в горлі, су­хий кашель, різкий біль за грудиною.

Середній ступінь отруєння характеризується розладам дихання і кровообігу, серцебиттям, збудженням і задишкою.

При великих отруєннях спостерігається: різке подразнення слизо­вих оболонок, сильні приступи кашлю, печіння і біль у носоглотці, різь

в очах, посилення задишки, сльозотеча, посиніння шкіри і слизових оболонок, некоординовані рухи, ниткоподібний пульс, дихання поверх­неве, втрата свідомості, судоми, набряк легень, зупинка дихання.

При високих концентраціях смерть настає миттєво.

На потерпілого необхідно надіти протигаз ЦП-5, ЦП-7 з короб­кою марки В або ізолюючий протигаз чи дихальний апарат. Винес­ти з небезпечної зони, за необхідності зробити штучне дихання. Зігріти тіло, промити слизові оболонки і шкіру 2 % -м розчином питної соди, або зняти тампоном із ІПП-8, або змити уражену поверхню чистою водою з милом.

У пошкоджені очі закапати 1 % -й розчин новокаїну.

При отруєнні середнього ступеня дати випити теплого молока із содою або лужної мінеральної води типу "Поляна Квасова", робити інгаляцію з 2 % -м розчином питної води, зігріти тіло, дати вдихати кисень або аміак (нашатирний спирт). Терміново госпіталізувати.

У разі витікання хлору з балона місце витікання необхідно помити водою або покрити мокрими ганчірками. Утворюється обледеніння і припиняється витікання газу. Якщо витікання не припиняється, можна поставити хомут з прокладкою із гуми, надіти аварійний фут­ляр або занурити у ванну з 10 % -м розчином гіпосульфіту чи вапна. Приміщення звільнити від газу можна, створивши водяну завісу, або пустивши в приміщення сірчистий газ, або розпилити з допомогою гідропульту 10 %-й розчин гіпосульфіту. Роботи слід проводити в ізолюючих протигазах. Це стосується і робіт з аміаком.

Аміак (NH₃) — безколірний газ з запахом нашатирю, при темпера­турі — 33—35 °С безколірна рідина, яка при температурі 78 °С твер­дне. Добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. Суміш аміаку зкиснем 4:3 вибухає. Горить в атмосфері кисню. Отруйний.

Аміак небезпечний при вдиханні парів, потраплянні на шкіру та слизові оболонки.

У людини аміак при легкому ступені отруєння подразнює сли­зові оболонки очей — сльозотеча, уражує верхні дихальні шляхи — першіння і печіння у горлі, біль у горлі при ковтанні, чхання.

Середній ступінь отруєння викликає задуху, головний біль, ну­доту, блювоту.

При тяжкому ступені отруєння аміаком порушуються дихання, діяльність серцево-судинної системи.

Смерть може настати від серцевої недостатності і набряку легень.

Потерпілому необхідно надіти протигаз з коробкою марки КД, М чи ізолюючий протигаз, винести його на свіже повітря, зігріти тіло. Прове­сти інгаляцію теплою водою зі вмістом 1—2 %-го розчину лимонної кислоти, рот прополоскати 2 % -м розчином соди або теплою водою.

При потраплянні на шкіру та слизові оболонки — промити 2 % -м розчином борної кислоти, при болях очей закапати по 1—2 краплі

1 % -го розчину новокаїну. Опіки шкіри можна промити водою, потім
опустити в теплу воду (35—40 °С), після чого накласти стерильну
пов'язку або змазати пеніциліновою маззю чи Вишневського. Якщо
утруднене дихання, закапати в ніс 2—3 % розчин ефедрину (4—
5 крапель), поставити гірчичники на шию, дати папаверин 2 % —
2,0 в/м-см³. Дати пити лужну мінеральну воду типу "Поляна Квасо­
ва" або тепле молоко. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.

Сірчистий ангідрид (S0₂) — безколірний газ з гострим запахом запаленого сірника. Добре розчиняється у воді, утворюючи сірчану кислоту. Впливаючи на організм, подразнює верхні дихальні шляхи, спричиняє запалення їх слизових оболонок, а також горла й очей. Високі концентрації у повітрі спричиняють задишку, призводять до втрати свідомості й смерті.

Потерпілому треба надіти протигаз з коробкою марки В, винести на чисте повітря, дати подихати кисень, промити слизові оболонки

2 %-м розчином питної соди.

Сірководень (H₂S) — безколірний газ з характерним запахом тух­лих яєць, важчий за повітря, у воді малорозчинний, дуже отруйний. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Подразнює слизові оболонки, спричиняє головний біль, нудоту, блювоту, біль у грудях, відчуття задишки, печіння в очах, з'являється металевий присмак у роті, сльозотеча. При появі таких симптомів потерпілого необхідно винести на повітря, очі і слизові оболонки не менше 15 хв промивати водою або 2 % -м розчином борної кислоти.

Азотна кислота (HN0₃) — безколірна рідина з температурою плавлення 41,6 °С, кипіння 82,6 °С (з розкладом), щільністю 1,52 г/см³. Концентрована кислота малостійка, під час нагріванні або під дією світла частково розкладається з утворенням двоокису азоту (N0₂), який надає кислоті бурий колір і специфічний запах.

Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому виникають різка слабкість, нудота, блювота, задишка, кашель, багато пінистого мокротиння, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легень протягом першої доби.

Сірчана кислота (H₂S0₄) — чиста 100 %-ва безколірна масляни­ста рідина, застигає в кристалічну масу при температурі +10,3 °С. Температура кипіння +296,2 °С (з розкладанням); 95 %-ва концентро­вана — твердне при температурі нижче -20 °С. Щільність 1,92 г/см³.

Туман сірчаної кислоти при концентрації 2,0 мг/м³ подразнює слизові оболонки носа і горла, при 6,0 мг/м³ відмічаються різко ви­ражені неприємні відчуття.

Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: утруднене дихання, ка­шель, охриплість.

Під час вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій вини­кає набряк горла, спазм голосових зв'язок, набряк легень, інколи їх опік, блювота, можливий шок, а потім смерть.

Соляна (хлористоводнева) кислота (НС1) — розчин хлористо­го водню у воді. Температура кипіння +108,6 °С, щільність 1,18 г/см³ (при концентрації НСІ 35 %). Міцна кислота "димить" у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хло­ристим воднем (соляною кислотою) супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежиттю, кашлем. Концентрація 50—75 мг/м³ пере­носиться важко, 75—150 мг/м³ згубно діє на організм.

Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислот за­безпечують фільтруючі й ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори. Для захисту від цих кислот можуть бути застосовані промислові протигази з коробкою В з аерозольним фільтром (короб­ка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною смугою), а від азотної кислоти з коробкою БКФ (захисний), промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислот захищають цивільні протигази ЦП-5, ЦП-7 і дитячі (табл. ЗО).

Таблиця ЗО. Орієнтовний час захисної дії промислових протигазів і універсальних респіраторів, год

Кислоти	Коробки протигазі, респіратори	Максимально допустима концентрація, мг/м3	гдк
Азотна	Вс/Ф,БКФ	14 000			ЗО
РУ-60МВ				—	—
Сірчана	Вс/Ф	22 000
РУ-60МВ				—	—
Соляна	Вс/Ф	16 000			ЗО
РУ-60МФ				—	—

При концентраціях вище допустимих мають застосовуватися тільки ізолюючі протигази, а для захисту шкіри — костюми з кислотозахисної тканини, захисні прогумовані костюми, гумові чоботи і рукавиці, спеціальні рукавиці для захисту від кислот.

184