Стаття 3. законодавство про охорону праці
Стаття 1. Визначення понять і термінів
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник– особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Коментар до ст. 1
Ця стаття дає загальне визначення поняття "охорона праці", яке містить в собі комплексний підхід до вирішення питань безпеки, збереження життя і здоров'я працюючих під час виконання певних робіт в умовах виробництва, правові, соціально-економічні, організаційні заходи, а також заходи протипожежної та радіаційної безпеки.
Документами, що визначають основні положення з питань охорони праці, є правові та нормативні акти, затверджені в установленому порядку органами державного нагляду за охороною праці відповідно до їх компетенції. Перелік міжгалузевих та галузевих нормативних актів зведено в Державний реєстр міжгалузевих, і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП).
Введено поняття "роботодавець" та "працівник".
Слід підкреслити, що особа, яка вступає в трудові правовідносини, повинна оформити трудовий договір з роботодавцем.
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Коментар до ст. 2
Сферу дії Закону України "Про охорону праці" значно розширено. Закон поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про підприємництво" "Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору, в тому числі у випадках, передбачених Законами України, — контракту, підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також: інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства."
Форма трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядок його реєстрації затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики від 27 червня 2001 року № 260.
Трудові правовідносини встановлюються шляхом укладання трудового договору між роботодавцем і працівником, оформлюються наказом по підприємству про прийняття на роботу з обумовленої в договорі дати. Ця дата і є початком роботи працівника на даному підприємстві, в установі, організації.
Трудові правовідносини вважаються припиненими з дня припинення дії трудового договору. Таким днем є останній день роботи працівника.
Як зазначено в коментованій статті, дія Закону поширюється і на всіх працюючих на підприємстві, в установі, організації. До такої категорії осіб належать:
· працівники, що перебувають у відрядженні на підприємстві, в установі, організації і беруть безпосередню участь у виробничому процесі;
· водії транспортних засобів, що в'їжджають на територію підприємства, установи, організації;
· учні, вихованці і студенти, які перебувають на підприємстві, в установі, організації з метою проходження виробничої практики.
До прийняття нових нормативно-правових актів з охорони праці чинними є діючі. В першу чергу це стосується саме фізичних осіб.
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Коментар до ст. 3
Законодавство про охорону праці являє собою нову його гілку, яка почала діяти на території України з 1992 року.
Законодавство про охорону праці являє собою систему взаємопов'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Нормативно-правові акти з питань охорони праці містяться в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП).
Починаючи з 1992 року, із введенням в дію Закону України "Про охорону праці" міністерства інші центральні органи виконавчої влади втратили право затвердження нормативних актів з питань охорони праці. Право затвердження надано Держнаглядохоронпраці України.
Нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, затверджуються наказом підприємства. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади надають методичну допомогу з даного питання.
Правове регулювання охорони праці в Кодексі законів про працю України міститься в розділі XI "Охорона праці", а також в розділах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок", "Праця молоді" та ін.
Складовою частиною законодавства про охорону праці є і Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Державний нагляд за проведенням профілактичних заходів з боку Фонду покладено на Держнаглядохоронпраці України.
Питання правового регулювання в галузі охорони праці регламентується також в законах "Про підприємства в Україні" (статті 17, 25), "Про підприємництво "(стаття 9), "Про колективні договори і угоди" (статті 7, 8), "Про оподаткування прибутку підприємств" (статті 5, 8, 12).
Частина друга коментованої статті закріпляє перевагу норм міжнародних договорів і угод, згода на які надана Верховною Радою, над нормами національного законодавства. Ця норма застосовується до всіх міжнародних договорів, регульованих нормами міжнародного права, в яких Україна бере участь.