Надзвичайні ситуації природного характеру 10 страница

3) жорсткого контролю — від 3 до 5 мР/год і річною дозою 5—10 бер.

Рівні радіації на зовнішніх і внутрішніх межах зон знизилися за і>п. після аварії в 10 разів. Зі зниженням небезпеки зовнішнього опро­мінення переважного значення в загальній уражаючій дозі набуло имутрішнє опромінення цезієм-137, стронціем-90, ізотопами плутонію.

У 1991 р. прийнятий Закон України "Про правовий режим тери-рорії, що дістала радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи", який визначає рівні забруднення місцевості та и и д екологічної зони.

Згідно зі статтею 1 Закону забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення по-ммд 0,1 бер за рік (перевищує природний доаварійний фон).

За статтею 2 забруднена територія поділяється на такі зони.

1. Зона відчуження — 30-кілометрова зона (40—80 Кі/км²), з якої
була проведена евакуація у 1986 р.

Зона відчуження потенційно небезпечна — є місця, де припадає 1000 Кі на км².

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, що ііпзнала інтенсивного забруднення довгоживучими ізотопами: цезієм під 15,0 Кі/км², стронцієм від 3,0 Кі/км², плутонієм від 0,1 Кі/км². І (є територія, де людина може дістати додаткову дозу опромінення монад 0,5 бер на рік.

3. Зона гарантованого добровільного відселення — це територія за щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезієм від 5,0 до 15 Кі/км², і тронцієм від 0,15 до 3 Кі/км², плутонієм від 0,01 до 0,1 Кі/км², на пій території людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,1 бер за рік.

4. Зона посиленого радіоекологічного контролю з щільністю за­
бруднення ізотопами: цезієм від 1,0 до 5,0 Кі/км², стронцієм від 0,02
до 0,15 Кі/км², плутонієм від 0,0005 до 0,01 Кі/км². На цій території
и юдина може отримати додаткову дозу опромінення 0,1 бер за рік.

За 10 років після аварії значно знизилась радіоактивність аеро-юлів повітря. Так, бета-активність повітря в м. Чорнобиль знизи­лись на 6—8 порядків і в 1995 р. становила 10⁵—10⁴ Бк/м³.

Характер фізико-хімічного стану радіоактивних речовин обу­мовило те, що під час аварії горів графіт і дуже сильно підвищува-пася температура. За таких умов утворилися оксиди і карбаміди деяких рідкісних металів. Ці радіоактивні частинки погано змива­ються водою з поверхні рослин, будівель, техніки, ґрунту, рослини їх не засвоюють, вони легко переносяться вітром, водою і поширю­ють територію забруднення. Забруднення такого типу раніше не було.

Великі ядерні країни з 1945 по 1963 р. провели 498 ядерних вибухів в атмосфері. У результаті цього в атмосферу викинуто 19,3 млн Кі радіоактивного стронцію і 33,7 млн Кі радіоактивного цезію, тобто загальна сума за всі роки становила 53 млн Кі, а після аварії на ЧАЕС сумарне викидання (без урану, плутонію і радіоак­тивних газів) радіонуклідів дорівнювало 500 млн Кі.

За оцінкою академіка А. Сахарова, сумарна довготривала дія радіа­ції від зруйнованого реактора адекватна вибуху десятимегатонної бомби або 500 двадцятикілотонних атомних бомб.

Радіаційні ураження людей і тварин.Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.91 № 106, розпорядженнями від 12.01.93 № 17-р і від 27.01.95 № 37-р до зон радіоактивного забруднення віднесено 2213 населених пункти (без Зони відчуження) дванадцяти областей України, в яких проживає 2 404 870 осіб (за станом на 1 січня 1995 p.). Площа зон радіоактивного забруднення, визначе­них Законами України, пов'язаними з Чорнобильською катастро­фою, становить 50,5 тис. км², із них Зона відчуження — 2,19 тис. км².

На місцевості, забрудненій радіоактивними речовинами, у людей і тварин можуть виникати радіаційні ураження, обумовлені як зов­нішнім променевим впливом, так і внутрішнім опроміненням внаслі­док потрапляння в середину організму радіоактивних речовин.

Зовнішнє загальне опромінення виникає від дії гамма-випромі-нювань.

Внутрішнє опромінення спричиняє дія радіоактивних речовин, які потрапили всередину організму з повітрям, їжею, водою, а також через шкіру і слизові оболонки.

При випаданні радіоактивних речовин можливий розвиток зміша­ної форми ураження як у людей, так і у тварин, обумовленої зовнішнім опроміненням і надходженням радіоактивних речовин в організм.

Клінічна картина радіаційного ураження при внутрішньому ура­женні дещо відрізняється від гостропротікаючої хвороби, виклика­ної зовнішнім опроміненням.

Зовнішнє гамма-опромінення, як і проникаюча радіація, спричи­няє у людей і тварин однакове ураження. При впливі проникаючої радіації організм одержує дозу за дуже короткий термін — від деся­тих частки секунди до секунди, а при зовнішньому опроміненні доза нагромаджується за час перебування на забрудненій території не­рівномірно. Основну дозу опромінення організм одержує за чотири доби: у першу добу — до 63 % сумарної дози до повного розпаду радіоактивних речовин, а за три доби — до 72 % загальної дози.

Опромінення може бути одноразовим і багаторазовим. Одноразовим вважається опромінення, одержане за перші чотири доби, а одер­жиме за більше ніж чотири доби вважається багаторазовим.

З 3 по ЗО добу нагромаджується від 5 до 35 %, а з 31 до 90 доби від 5 до 10 % сумарної дози до повного розпаду радіоактивних речовин.

Такий вплив опромінення залежить від потужності джерела опромінення, відстані до епіцентру вибуху, швидкості вітру. Тому особ­ин по важливо організувати захист у перші чотири доби.

Залежно від дози опромінення, проникаючої радіації чи радіоак-і штих речовин загальне зовнішнє гамма-опромінення спричиняє у людейі тварин гостру променеву хворобу. Вона може бути від лег­кого до надзвичайно важкого ступеня.

Променева хвороба у людей.Опромінення людей дозою від 100 до 200 Р призводить до легкого ступеня хвороби. У людини проявляється нездужання, загальна слабкість, головний біль, незначне змен­шення лейкоцитів у крові. При цьому ступені ураження люди виду­жують.

Середній ступінь розвитку хвороби виникає при дозі опромі­нення від 200 до 400 Р. Ознаками хвороби є важке нездужання, го­нившій біль, часте блювання, розлади функцій нервової системи, майже наполовину знижується кількість лейкоцитів. Люди видужують че­рез кілька місяців, але можливі часті ускладнення хвороби.

Важкий ступінь ураження виникає при дозі опромінення від 400 до 600 Р. Стан здоров'я хворого дуже важкий, сильний головний біль, блювота, пронос, буває втрата свідомості, проявляється різке збу­дження, крововиливи в шкіру і слизові оболонки, різко зменшується кількість лейкоцитів і еритроцитів, ослаблюються захисні сили організму і з'являються різні ускладнення. Без лікування хвороба часто (до 50 %) призводить до смерті.

Надзвичайно важкий ступінь хвороби розвивається при одер­жаній дозі опромінення 600 Р і більше. Симптоми такі, як і при важкому ступені ураження, але хвороба протікає дуже важко і при неефективному лікуванні таке ураження у 80—100 % випадків при­зводить до смерті.

Діючи на організм людини, іонізаційні випромінювання виявля­ють такі особливості: висока руйнівна ефективність поглинутої енергії, навіть мала доза може спричинити глибокі біологічні зміни н організмі; наявність прихованого періоду уявного благополуччя (при опроміненнях малими дозами він може бути дуже довгим); випромінювання має генетичний ефект, тобто впливає не тільки на даний організм, а й на його нащадків; різні органи організму мають не однакову чутливість до опромінення: найбільш чутливі крово-

творні органи (кістковий мозок, селезінка), щитовидна залоза, ста­теві й внутрішні органи, молочні залози; вплив опромінення зале­жить від частоти впливу іонізаційних випромінювань, одноразове опромінення у великій дозі призводить до тяжчих наслідків, ніж багаторазове у невеликих дозах; вплив від малих доз може підсумо­вуватися чи накопичуватися, це називається комуляцією.

Вплив на організм іонізуючого опромінення призводить до склад­них хімічних, фізичних і біологічних процесів.

Під впливом опромінення вода тканин організму розкладається на водень (Н) та гідроксильну групу (ОН), що утворюють оксид Н0₂ і перекис водню Н₂0₂ — продукти з високою хімічною активністю. Вступаючи в реакцію з молекулами білка, ферментів та інших струк­турних елементів тканин, вони руйнують її. У результаті цього упо­вільнюється та зупиняється ріст тканин, порушуються обмінні про­цеси, пригнічується активність ферментних систем, з'являються хімічні сполуки не властиві організму — токсини, що порушують життєдіяльність окремих функцій і систем організму.

Біохімічні зміни в організмі настають протягом мільйонних час­ток секунди і відбуваються як через декілька секунд, так і через десятиріччя після опромінення, що може призвести до зміни в ньо­му, виникнення раку або до загибелі. Цей процес може бути приско­рений або спровокований повторним опроміненням.

При рівномірному опроміненні всього тіла зі 100% дози кістко­вий мозок може поглинути 12%, молочні залози — 15, легені — 12, яєчники і сім'яники — 25, щитовидна залоза — 3, кісткова тканина — З, інші тканини 30 %. Ці цифри показують коефіцієнти радіаційно­го ризику органів.

Найбільш уразливою до опромінення є кровотворна система орга­нізму, її нормальне функціонування порушується при дозах опромі­нення 0,5—1 Гр (50—100 Р), і якщо доза не зростає, кровотворні органи мають високу здатність відновлюватись, можуть повністю відновити свої функції.

Високу чутливість до опромінення мають репродуктивні органи і очі. Опромінення сім'яників одноразовою дозою 0,1 Гр (10 Р) при­зводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза більша 2 Гр (200 Р) може призвести на тривалий період до сталої стерильності. Менш чутливі до ураження яєчники, проте доза більша 3 Гр (300 Р) може призвести до безпліддя. На відміну від інших органів, для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одно­разова. Очі уражуються при дозах 2—5 Гр (200—500 Р).

Дуже небезпечне опромінення дітей. Воно може призвести до номального розвитку кісток, розумової відсталості, втрати пам'яті.

Радіоактивні речовини, потрапляючи в організм, переважно ура­жують ті тканини та органи, в яких відкладаються: стронцій — у кістках, цезій — у м'язах, уран і плутоній — у печінці, товстому кишечнику, нирках, йод — у щитовидній залозі.

Такий негативний вплив на організм не здатний викликати ні­який вид енергії (теплової, електричної), поглинутий організмом у такій самій кількості. Так, смертельна доза опромінення для ссавців — В Гр (500 Р) відповідає поглинутій енергії випромінення 5 Дж/кг (5 • 10⁴ ерг/г). Ця енергія зігріла б тіло людини не більш як на 0,001 °С (склянка гарячого чаю).

Променева хворобау тварин. Легкий ступінь ураження тварин ниникає при дозі опромінення 150—250 Р. Спостерігається пригні­чений стан, блювота, відмова від кормів, почервоніння слизових обо­лонок, зменшення кількості лейкоцитів. Тривалість цього періоду під кількох годин до 2—3 діб.

Середній ступінь розвитку променевої хвороби у тварин виникає при дозі опромінення 250—400 Р. Тварини відмовляються від кормів, у них пригнічений стан, короткочасна лихоманка і пронос, на шкірі йслизових оболонках з'являються крововиливи, зменшується кількість лейкоцитів і лімфоцитів на 50 % і більше, а через два тижні змен­шується кількість еритроцитів і тромбоцитів, через 5 днів у овець починає випадати шерсть. Тривалість хвороби від 3 до 14 діб.

Важкий ступінь розвитку променевої хвороби у тварин розви-нається при дозі опромінення від 400 до 600 Р. Протікає хвороба з важким пригніченим станом, підвищеною температурою тіла, випа­данням шерсті, різким зменшенням лейкоцитів, еритроцитів, тром­боцитів, проносом, часто з кров'ю, крововиливами в шкіру і слизові оболонки. Настає зневоднення організму. З'являються ускладнен­ня. Якщо не проведено ефективного лікування до 60 % тварин гине.

Надзвичайно важкий ступінь розвитку хвороби спостерігаєть­ся при опроміненні дозою 600—750 Р і більше. Симптоми ураження такі, як і при важкому ступені ураження, але протікають ще важче, і тварини через 10—15 діб гинуть.

У тварин до дії опромінення існує видова особливість реакції на опромінення. Комахи і шкідники витримують дози опромінення в десятки тисяч рентген.

Тривале надходження всередину організму невеликої кількості радіоактивних речовин або опромінення невеликими дозами при­зводить до розвитку хронічної променевої хвороби.

Зовнішній вплив бета-частинок на людей і тваринвиявляється при зовнішньому забрудненні радіоактивними речовинами. З'явля­ються «бета-опіки» шкіри: у людей на руках, голові, шиї, попереку; у тварин різні ділянки шкіри можуть мати не однаковий ступінь ураження. Так, якщо тварини проходять по місцевості, де випали

радіоактивні речовини, уражуються ділянки тіла, які торкаються за бруднених об'єктів (ґрунт, рослинність та ін.). У таких випадках найчастіше уражуються міжкопитні щілини, суглоби, кінцівки, мор. ди, носові отвори і очі, пах і вим'я, рот.

Якщо тварини знаходяться на відкритій місцевості під час випа дання радіонуклідів, ураженими будуть спини, крупи, голови.

Важкість ураження залежить від тривалості контакту радіоак­тивних речовин з поверхнею тіла людини чи тварини, ступеня за­бруднення радіоізотопами, дози та її потужності, дрібності опромі­нення і реактивності організму.

Ураження шкіри бувають легкого, середнього і важкого ступеня. Після аварії на Чорнобильській АЕС основним ураженням лю-дей і тварин було внутрішнє внаслідок постійного надходження радіо­активних речовин в організм із їжею, кормами, водою і повітрям. У перші два місяці найбільш небезпечними були радіоізотопи йоду, які легко надходили в організм людей з продуктами і повітрям, а в організм тварин з повітрям і кормами. Поширенню радіонуклідів сприяла суха вітряна погода. Відсутність зимових кормів, викорис­тання зеленої маси пасовищ з низьким, забрудненим радіоактивни­ми речовинами травостоєм, коли тварини разом з кормами захоплю­вали і радіоізотопи, призвели до значного надходження їх в організм. Саме тому у тварин були запалення і некрози щитовидних залоз, ураження внутрішніх; органів, забруднення продукції і гною.

Так, на відстані 30—80 км від ЧАЕС на радіоактивному сліді при відносно невисоких дозах опромінення всього тіла (4—24 рад) і шлунково-кишкового тракту (12—73 рад) поглинуті дози на щито­видну залозу були відносно високими, до 380—2270 рад. Навіть у тварин, евакуйованих із тридцятикілометрової зони, дози опромінен­ня щитовидної залози досягали 2800—7140 рад.

Найбільш небезпечні для організму такі бета- і гамма- випроміню­вачі, які відкладаються в кістках: стронцій-90, стронцій-89, барій-140, ітрій-91, цезій-144. При тривалому надходженні радіоактивні речо­вини розподіляються і відкладаються в окремих тканинах і органах вибірково (табл. 18). При надходженні кількох радіоізотопів спе­цифіка відкладання кожного з них в основному органі чи тканинах збігається, уражаюча дія на організм посилюється і виявляється раніше.

Основна маса радіоактивних речовин виводиться з калом у перші 2—4 дні після надходження в організм, і такі виділення можуть бути джерелом забруднення навколишнього середовища,

Стронцій-90 і барій-140 в основному виводяться з калом, цезій-37 виділяється з калом менше, ніж стронцій-90, але більше виводиться з сечею і молоком. Цезій-137 у корів з калом виділяється інтенсив­ніше, ніж у кіз.

Таблиця 18.Розподіл і відкладання стронцію-90, цезію-137, і суміші бета-випромінювачів в організмі сільськогосподарських тварин, % добової дози.

Органи і тканини	Вівці	Свині
Стронцій-90	Церій-144	Цезій-137	Стронцій-90 + + цезій + фосфор-32
М'язи	0,58		255,0	435,0
Печінка	0,134	0,698	2,28	20,9
Нирки	—	0,012	1,46	4,1
Селезінка	—	0,057	0,27	1,4
Легені	—	0,150	3,64	8,0
Скелет	450,00	5,510	5,51	558,0
Всього	450,704	6,427	268,16	1027,4

У птахів радіоактивні речовини виводяться з яйцями: в шкара­лупі ізотопи стронцію і барію, у білку —- ізотопи цезію, в жовтку — ізотопи йоду, телуру, молібдену.

Для оцінювання уражаючої дії радіоактивних речовин і розроб­ки, планування та проведення заходів захисту сільськогосподар­ських тварин та використання продукції тваринництва значення мас величина біологічного напіввиведення (Т_б). Час, за який з організму виводиться половина радіоізотопу, що надійшов, називається біоло­гічним періодом напіввиведення. Поряд з виведенням радіоактив­них речовин постійно відбувається фізичний розпад радіоізотопів Г_ф), тому фактично кількість цих речовин в організмі зменшується в результаті двох процесів, які протікають одночасно незалежно один від одного.

Час, необхідний для зменшення наполовину кількості радіоізото­пу, який знаходиться в організмі, в результаті виведення і розпаду, визначається як ефективний період напіввиведення 2%)

Із наведеного співвідношення виходить, що ефективний період напіввиведення для короткоживучих радіоізотопів визначається в основному швидкістю радіоактивного розпаду, а для довгоживучих інтенсивністю біологічних процесів виведення.

Ефективний період напіввиведення різний для кожного радіоізо­топу і залежить від фізико-хімічних властивостей і кількості радіо­ізотопу, який надійшов, типу й особливостей його поділу і затримки

В організмі, функціонального стану організму, виду і віку тварини, а також строку з часу надходження ізотопу.

Вплив радіоактивних речовин на рослини.Радіоактивні речо­вини надходять у рослини двома основними шляхами: забруднення рослин радіоактивними речовинами, які осідають із атмосфери без­посередньо на рослини і засвоєння рослинами радіонуклідів з ґрун­ту. У вегетаційний період забруднення рослин радіонуклідами може відбуватися одночасно двома шляхами.

Забруднення сільськогосподарських рослин позакореневим шля­хом надходження обумовлюється природою радіоізотопів, умовами зовнішнього середовища, фізико-хімічними властивостями радіоак­тивних речовин і біологічними властивостями рослин.

Рівні радіоактивного забруднення рослин залежать від концент­рації радіонуклідів в атмосфері та інтенсивності їх осідання. Значну роль відіграє дисперсність радіоактивних речовин, чим більші час­тинки, тим менше їх затримується на рослинах. На ступінь фіксації рослинами радіонуклідів впливають хімічні властивості. У рослини проникають найбільш рухомі радіонукліди, у першу чергу йод і цезій.

На ступінь радіоактивного забруднення рослин впливають мор­фологічні особливості. Затримка рослинами радіоактивних речовин збільшується з ростом і розвитком вегетативної маси, із горизон­тальним розміщенням листя і стебел, наявністю складок, зморшку­ватості, опушеності й смолистих відкладень.

На рівні радіоактивного забруднення суттєво впливають умови зовнішнього середовища. Підвищена вологість повітря збільшує ступінь затримання на рослинах радіоактивних речовин, і навпаки, великий дощ змиває їх з рослин.

Зменшення забруднення рослин радіонуклідами з часом змен­шується завдяки дії всіх факторів зовнішнього середовища: зми­вання дощем, здування вітром, обтрушування тваринами, опадання з відмерлим старим листям.

Опромінення рослин відбувається радіоактивними речовинами, що знаходяться на рослинах і на поверхні ґрунту.

Радіаційне ураження рослин в основному відбувається внаслідок бета-випромінювання. Бета-промені сильніше поглинаються орга­нами рослин: листям, стеблами, точками росту, генеративними орга­нами і насінням.

У загальній поглинутій рослинами дозі випромінювання частка бета-випромінювання може в 10—15 разів перевищувати частку гам­ма-випромінювання залежно від виду і висоти рослин, тобто доза опромінення, яку одержує, рослина у 10—15 разів вища експозицій­ної дози гамма-випромінювання за дозиметричними приладами.

При ураженні радіоактивними речовинами рослин навесні й вліт­ку в момент їх активного росту вміст радіонуклідів виявляється найбільш високим у вегетативних органах — листі та стеблах рос­лин. Зерно забруднюється менше і неоднаково у різних культур і сортів: більше у колосових за рахунок безпосереднього потраплян­ня на них радіоактивних речовин, менше — у бобових і кукурудзи.

Променеве ураження у рослин виявляється у гальмуванні й за­тримці росту, зниженні урожайності, зменшенні репродуктивних властивостей насіння, бульб і коренеплодів. Знижуються харчові якості врожаю. Важке ураження призводить до повної зупинки ро­сту і загибелі рослин через кілька днів або тижнів після опромі­нення.

Опромінення рослин може бути зовнішнім, внутрішнім і зміша­ним. При зовнішньому опроміненні рослин бета-частинки рівномір­но опромінюють всі органи. Внутрішнє опромінення рослин відбу­вається тоді, коли радіоактивні речовини потрапляють у рослини через кореневу систему і листя.

Наявність джерел зовнішнього і внутрішнього випромінювання дає змішане опромінення.

Ступінь радіаційного ураження (від ледь помітного пригнічення росту до повної втрати урожаю і навіть загибелі всіх рослин) зале­жить в основному від таких факторів: одержаної дози опромінення і радіочутливості рослин під час опромінення.

Радіочутливість рослин кількісно характеризується величиною дози, яка викликає певний ефект — пригнічення росту, зниження урожайності, часткову або повну загибель. Різні сільськогосподарські культури мають різну радіочутливість. У табл. 19 наведені летальні дози опромінення сільськогосподарських культур. Радіочутливість рослин значно залежить від їхньої фази розвитку. Рослини, які фор­мують наземні плоди, найбільш чутливі до опромінення у фазі за­кладання і формування репродуктивних органів.

Таблиця 19. Летальні дози однократного опромінення рослин у фазі вегетації

Рослини	Доза опромінення, рад	Рослини	Доза опромінення, рад
Цибуля ріпчаста		Цукрові буряки	13 400
Овес	3 300	Рис	19 600
Кукурудза	4 200	Льон	20 700
Жито	4 350	Квасоля	36 000

Закінчення табл. 19

Ячмінь	4 350	Тис
Пшениця	4 500	Сосна веймутова
Горох	4 600	Ялина сиза
Бавовник		Модрина японська
Природні трави	12 000	Туя західна
Капуста	12 300	Береза	8 000
Помідори	12 400	Дуб червоний	8 000
Картопля	12 600	Клен червоний	10 000

Так, пшениця, жито, ячмінь та інші злакові культури найбільш чутливі у фазі виходу в трубку (табл. 20), кукурудза — у фазі вики­дання волотей, гречка, бобові й насінники дворічних культур — у ранній фазі бутонізації, картопля і коренеплоди — у фазі проростків.

Якість насіння найбільше знижується при опроміненні у фазі колосіння у зернових і цвітіння — у бобових. У овочевих культур насінники найбільш радіочутливі у фазі початку бутонізації.

Радіоактивні опади, осідаючи на рослини, не тільки уражують їх, а й забруднюють урожай. Забрудненість урожаю радіоактивними речовинами залежить від таких факторів: щільності осідання радіо­активних речовин; первинного затримання радіоактивних опадів у момент їхнього випадання на поверхні рослин, що залежить від виду рослин, розмірів і розчинності частинок опадів; втрат радіоактивних

Таблиця 20. Можливі втрати врожаю зерна озимої пшениці, жита і ячменю залежно від сумарної експозиційної дози опромінення і фаз роз­витку рослин у момент випадання радіоактивних речовин, %

Рівень радіації, Р/год	Фаза розвитку
Кущіння	Вихід у трубку	Колосіння і цвітіння	Молочна стиглість
20—40
40—60
60—80			ЗО
80—120
120—160
160—240
240—600

частинок із забруднених рослин, які обумовлені змиванням части­ні ік л рослин дощами, струшуванням вітром, опаданням відмерлих іапруднених частин рослин.

Наслідки радіоактивного забруднення лісу. У забрудненому ра­ним ктивними речовинами лісі поступово збільшується надходжен-mi радіонуклідів у рослини, у тому числі й у деревину, із ґрунту Чбрез корені, і це джерело стає головним у забрудненні деревини.

Поглинання і переміщення радіонуклідів, які випали в доступ­них формах, із ґрунту і підстилки в надземні частини деревних рос­лин суттєво неоднакові. Найбільш рухомим, що порівняно легко потрапляє у насадження некореневим шляхом, є цезій-137. Він сор­тується ґрунтами сильніше, ніж стронцій-90, і через це відносно менше переходить у дерев'янисті рослини з ґрунту.

Максимальні концентрації радіоактивних елементів відмічають в листках і хвої (пагонах) дерев, а мінімальні, як правило — в деревині стовбура.

Концентрація стронцію-90 в генеративних органах насаджень протягом вегетаційного періоду знижується. Наприклад, строніцію-90 у глоду найбільше було в квітках і найменше (1,5 раза) у зрілих плодах.

Радіонукліди цирконію, ніобію, рутенію, церію та інших елементів після випадання в підстилку і ґрунт відносно менше надходять у пмсадження через корені. З часом основним елементом, який нагро­маджується деревами з ґрунту, стає стронцій-90. Внаслідок щоріч­ного надходження стронцію-90 та інших радіонуклідів із ґрунту вміст радіоактивних речовин у деревині збільшується. Через 5—7 років концентрація в деревині радіонуклідів збільшується в 5—10 разів порівняно із забрудненням за перший рік.

Різні види трав'яної і деревної рослинності характеризуються неоднаковим нагромадженням стронцію-90. Так, під пологом березового лісу на вилугуваному чорноземі підмічена більше ніж 10-разо-на різниця вмісту стронцію-90 у різних видах рослин.

Епіфіти — рослини, які не мають власної, розміщеної в ґрунті кореневої системи, а прикріплюються до деревних і вищих трав'я­них рослин — ліани, мохи, лишайники та інші — відіграють важли-пу роль у сорбції радіонуклідів, які випадають з атмосфери. В епіфі­тах вміст цезію-137 був вищим у 4 рази, ніж у вищих рослинах з нормальною кореневою системою.

Значне випадання радіоактивних речовин на лісонасадження призводить до радіаційного ураження лісу (табл. 21, 22, 23, 24). Ураження дерев спричиняється в основному бета-випромінюван-пнми, які практично повністю поглинаються кроною, тоді як гам­ма-випромінювання поглинається не більш як на 15 %. Через це

відношення поглинутих кроною доз і випромінювання досягає 10 і більше.

Найбільш чутливі до опромінення хвойні породи, листяні породи по-різному реагують на вплив проникаючої радіації. Променеве ура­ження лісових насаджень виявляється у гальмуванні росту, затримці розвитку, зниженні репродуктивної властивості насіння. При більших дозах опромінення можлива загибель насаджень, яка виявляється в зупинці росту й усиханні (табл. 21).

Можливі й такі випадки забруднення, коли значна частина радіо­активних речовин проникає під намет лісу, не затримуючись у кро­нах дерев (забруднення листяних лісів у зимовий період або випа­дання радіоактивних речовин під час сильних дощів).