Надзвичайні ситуації природного характеру 7 страница

Загороджувальною називають смугу місцевості, з якої прибрані лі­сові насадження і горючі матеріали, що розташовані на поверхні землі. Мінералізована — це смуга місцевості, з якої прибрані трав'яниста рос­линність, лісова підстилка та інші горючі матеріали до мінерального шару ґрунту. Ширина загороджувальної смуги має бути не меншою подвійної висоти полум'я вогню (інколи до 100м). Такі смуги улашто­вуються за допомогою дорожньої і землерийної техніки (див. рис. 4).

Для зупинки торфових пожеж (підземних) копають канави ши­риною по дну від 0,3 до 1 м, глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод

Рис. 4. Основні способи гасіння низових пожеж:

| — оточення пожежі; б — гасіння з фронту; в — гасіння з тилу; г — гасіння сильної пожежі комбінованим способом; 1 — гасильники; 2 — пе­рехід гасильників; 3 — опорна мінералізована смуга; 4 — загороджувальна мінералізована смуга

У місцях, де неможливе застосування спеціальних машин або не ефективні легкі механізми і ручна праця, використовують вибухові речовини для влаштування загороджувальних і мінералізованих смуг.

Гасіння пожежі водою — ефективний метод боротьби з вогнем. При випаровуванні вода поглинає велику кількість тепла і зона горіння охолоджується. Для подачі води можна використовувати поливально-мийні, пожежні машини і мотопомпи. Щоб вода швидше просочувала горючий матеріал, в неї додають невелику кількість змочувачів.

Більш ефективні, ніж вода, розчини вогнегасних і хімічних речо-ішн. Для їх випаровування потрібно більше тепла, ніж для випаро­вування води, і охолоджувальна їх властивість сильніша.

При гасінні лісових пожеж найбільше застосовують 20 %-ві (за вмістом основної речовини) водні розчини хлористого кальцію, хло­ристого магнію і сульфату амонію.

Для підвищення ефективності розчинів вогнегасних хімікатів у них додають змочувачі — мийні засоби.

Відпал (пуск зустрічного вогню) — це завчасний пуск вогню по надґрунтовому покриву назустріч низовій або верховій пожежі з метою створення на її шляху широкої загороджувальної смуги.

Відпал проводять від опорних смуг (рис. 5), якими можуть бути дороги, яри, річки та інші природні перешкоди. Якщо їх немає, опорні смуги у вигляді мінералізованих смуг створюють вручну або за до­помогою різних знарядь і механізмів.

Рис. 5. Приклад гасіння великої пожежі:

а — прокладання опорної мінералізованої смуги; б — пуск відпалу від мінера­лізованої смуги і частини берега струмка, де напрямок вітру упоперек русла, прокладання опорних додаткових смуг для спрямування лінії відпалу; в — пуск відпалу від решти берега струмка і від берега річки; 1 — опорна мінера­лізована смуга; 2 — початок пожежі; 3 — переважаючий напрямок вітру

Для прискорення відпалу можна застосувати пуск вогню "гребін­кою" (рис. 6). Надґрунтовий покрив підпалюють не тільки вздовж опорної смуги, а йперпендикулярно до неї через кожні 6—8 м. Гли­бина зубців, що утворюються, має бути не більше 3—4 м.

При гасінні низових пожеж застосовують два основних прийо­ми:оточення пожежі (гасіння кромки вогню по всьому периметру пожежі), гасіння пожежі з фронту (або тилу) з наступним просуван­ням до флангів, а потім у тил (чи до фронту пожежі).

Оточення пожежі доцільне при стійких пожежах, які поволі поши­рюються, а також тоді, коли сил і засобів, залучених для гасіння поже­жі, достатньо для того, щоб її локалізувати не більш як за ЗО—40 хв.

Гасіння пожежі з фронту і тилу застосовують при нестачі сил і засобів для одночасного оточення. Перший прийом спрямований на локалізацію слабких і, в деяких випадках, середніх пожеж, другий — сильних, коли гасіння з фронту утруднене.

Єдиний спосіб боротьби з верховою пожежею — це відпал (рис. 6). Стійка верхова пожежа буває при штилі або слабкому вітрі й через це не має ясно вираженого фронту: поширюється вона зі швидкістю 1 — 2 км/год. Таку пожежу потрібно охоплювати відпалом з усіх боків і для її зупинки достатньо відпалити смугу шириною 20—ЗО м. Врахо­вуючи, що при посиленні вітру пожежа може перейти у швидку, шири-

Ну підпаленої смуги необхідно збільшити до 100 м.

Швидка верхова пожежа міипирюється по кронах дерев за напрямком вітру (тобто по фронту), фланги і тил — це, по суті низова пожежа. Через це шнпмперед вживають заходів пин зупинки фронту пожежі, що починається. Відпал починають проти центру фронту пожежі дві команди, які розходяться с їдяться по опорній смузі або то трасі відпалу (якщо немає опорної смуги) у протилежні поки. Кожна команда спочатку підпалює надґрунтовий покрив на ділянці шириною 20-30 м. Наступну ділянку підпалюють після того, як во­мни, відійде від опорної смуги на 2—3 м.

Вогонь на флангах і в тилу мі ні дують такими ж способа­ми, як і при низових пожежах.

При гасінні торфових (підземних) пожеж зусилля зосереджують на захисті на-і пісного пункту, лісового масиву чи основного торфового поля від вогню. Для локалізації території, що горить, прокладають (прокопують) за до­помогою землерийної техніки загороджувальні смуги (кана­ті) шириною до 1 м і глиби­ні по до мінерального шару (абона 0,5 м нижче рівня грунтових вод). Водяними стволами-розпилювачами заливають місця горіння водою із змочувачами

Рис. 6. Способи прискорення відпалу:

а — випалювання попереджувальним вогнем; в — випалювання способом "гребінки"; в — "плямисте" випалюван­ня; г — ступеневий відпал; г — гасиль­ник; 1 — небезпечна зона. Поблизу фрон­ту пожежі знаходитися не можна; 2 — друга лінія попереджувального вогню; З — перша лінія попереджувального вог­ню; 4 — опорна мінералізована смуга; 5 — перша опорна мінералізована смуга (тимчасова); 6 — друга опорна мінералі­зована смуга (тимчасова)

Пересування людей і техніки організують обережно, щоб не про­валитися у вигорілі осередки торфу під мінеральним шаром ґрунту. Підозрілі місця попередньо обстежують щупами.

Гасіння польових пожеж організують такими ж способами, як і лісових низових пожеж. Слабкі польові пожежі (при швидкості вітру до 3 м/с) гасять захльостуванням, закиданням, затиранням кромки вогню підручними засобами, водою, хімікатами.

Більш сильні пожежі зупиняють улаштуванням загороджуваль­них смуг. При створюванні загороджувальної смуги хліб спочатку скошують, а потім землю орють трактором. Ширина смуги має бути 10—12 м. Для ліквідації іскор і головешок вздовж такої смуги роз­ставляють людей, які не допускають поширення вогню через заго­роджувальну смугу.

Пожежі, які поширюються з великою швидкістю (15—20 км/год), локалізують пуском зустрічного вогню (відпалом). Опорна смуга при цьому вибирається на такій відстані від фронту пожежі, щоб була можливість до підходу пожежі розставити людей з інтервалом 70— 100 м один від одного і одночасно по всьому фронту пустити зустріч­ний вогонь.

У всіх випадках гасіння пожеж необхідно безперервно вести спо­стереження і розвідку на ділянках, які не горять, встановлювати по­жежні пости із засобами гасіння з підвітряної сторони.

При виникненні пожежі в населеному пункті або на виробництві насамперед слід повідомити по телефону або посильним пожежну команду і приступати до боротьби з вогнем. Бензин, газ, органічні мастила і розчинники потрібно гасити піском, землею, пінними і порошковими вогнегасниками, а якщо осередок пожежі невеликий, накрити його азбестовим або брезентовим покривалом, великою тка­ниною чи одягом, намоченим у воді. Рідину та електропроводку, що загорілися, водою гасити не можна.

Локалізувати пожежу в населеному пункті можна різними спо­собами: оточенням, охопленням з фронту чи з тилу.

Оточення доцільно проводити при слабкому нестійкому вітрі, коли пожежа може поширюватися в усі боки з майже однаковою імовір­ністю. Для одночасного оточення осередку пожежі потрібно багато сил і засобів.

Охоплення осередку пожежі з фронту або тилу застосовують, якщо недостатньо сил і засобів або оточення пожежі за умовами обстанов­ки недоцільне.

При нестачі протипожежних сил, а також при ширині вулиць 50 м і більше, суцільні пожежі можна локалізувати захистом водяними струменями суміжних будівель, що не горять, з тим, щоб не допусти­ти їх загоряння.

Під час гасіння пожежі у населеному пункті, на об'єкті необхідно стежити за станом будівельних конструкцій і технологічного облад­нання і в разі небезпеки терміново попереджувати всіх учасників ліквідації пожежі.

Якщо горить електричне обладнання або проводка, необхідно пимкнути рубильник, вимикач, або електричні пробки, а потім гаси­ти вогонь.

Особливо важко гасити пожежі на фермах та в інших приміщен­нях для тварин. Основна трудність полягає у тому, щоб вивести тва­рин з палаючих приміщень, оскільки поява диму і вогню викликає у ширин сильний переляк і неспокій, що утруднює їх рятування. Щоб вивести тварин, відкривають навстіж усі двері та ворота. Якщо виходи підрізані вогнем, треба негайно розібрати частину стіни, найбільш відда­лену від осередку пожежі. Бажано, щоб тварин по можливості виво­дили люди, які постійно за ними доглядають і до яких тварини звикли.

Коні й велика рогата худоба з палаючих приміщень виходять спокійніше. На коня треба накинути мотузку або надіти вуздечку і швидко вивести з палаючого приміщення. Велику рогату худобу виводять двоє: один веде тварину, а інший підганяє її ззаду. Якщо тварина дуже нервує, їй слід закрити очі мішком або ганчіркою.

Особливо неспокійно поводять себе під час пожежі лошата, теля­та, вівці й кози. їх треба силою виганяти з палаючих приміщень. Ииганяючи кіз та овець, потрібно передусім вивести козла чи барана, а за ним гнати всю отару. В теплу пору року цих тварин виганяють І палаючих приміщень сильним струменем води. Великі труднощі виникають під час пожежі у свинарниках, оскільки свині опирають­ся, коли їх виганяють, і навіть кидаються на людей. Свиней можна виносити з приміщення за задні ноги або вуха.

Якщо займаються сіно, солома, складені у скирти, вогонь дуже швидко охоплює всю поверхню, тому насамперед треба збити полу­м'я. Для цього копицю, або скирту поливають спочатку розсіяним, а потім, починаючи згори, потужним струменем води. Після припи­нення горіння копицю або скирту розкидають баграми, граблями і милами, починаючи зверху. Горіле сіно чи солому розкидають і по­ливають водою. Так само гасять бавовну, льон, коноплі та інші куль­тури, складені в скирти, копиці та ін.

Під час гасіння пожежі на зернотоку, складах із зерном треба враховувати, що вода і дим псують зерно. Тому не слід поливати водою зерно в тих місцях складу, яким вогонь безпосередньо не за­грожує. Необхідно терміново вимкнути електрострум, зупинити ро­поту зерноочисних машин і вентиляторів, переключити потокові гази в димову трубку, включити розвантажувальне обладнання, потім при-

ступити до гасіння вогню. Зерно, яке зберігається в мішках, вино­сять із приміщення. Насамперед треба збити полум'я, а потім оста­точно погасити вогонь розсіяним струменем води. Після цього зер­но перелопачують, відокремлюючи горіле від негорілого.

Якщо пожежа застала в приміщенні, ви почули тріск вогню, за­пах диму, пригинайтесь до підлоги і повзіть підлогою під хмарою диму до дверей приміщення, але не відчиняйте їх відразу:

— необхідно обережно доторкнуться до дверей тильним боком до­лоні, якщо двері не гарячі, то обережно відчинити їх і швидко вийти;

— якщо двері гарячі — не відчиняйте їх, тому що дим та полум'я за дверима не дадуть вийти;

— у такій ситуації необхідно зачинити двері, щілини й отвори заткнути будь-якою тканиною, або двері завісити мокрою тканиною, щоб обмежити проникнення диму і вживати заходи для порятунку;

— відчинити вікно, висунутись і кричати: "Допоможіть, пожежа!";

— якщо неможливо відчинити вікно — треба розбити віконне скло твердим предметом (перед цим відверніться від вікна, щоб роз­бите скло не поранило обличчя) і звернути увагу людей, які можуть допомогти або викличуть пожежників;

— необхідно обов'язково зачинити за собою всі двері;

— не можна користуватися ліфтом;

— у висотному будинку не можна бігти вниз крізь вогнище, кра­ще рятуватись на даху будівлі.

Евакуація людей із районів пожежі в населеному пунктій у лісах— головне завдання протипожежних формувань. Під час ряту­вальних робіт командири протипожежних формувань організовують розвідку, оцінюють обстановку і розподіляють по об'єктах особовий склад і технічні засоби, організують взаємодію з іншими формуван­нями, які рятують людей. Дані про кількість людей, які перебувають в осередку пожежі й потребують допомоги, одержують від началь­ників об'єктів, спостерігачів та інших достовірних джерел.

У приміщеннях, де немає вогню, але заповнених димом, якщо там перебувають люди, потрібно відкрити вікна і двері для провітрюван­ня. Щоб відкрити вікно або вибити шибку, драбину ставлять збоку вікна, оберігаючи себе від опіків. Не треба бити по середині вікна, бо при цьому утворюються великі гості уламки. Бити треба по склу біля краю рами. Вибивши скло на одному-двох нижніх рядах рами, можна вибити шибки з верхніх рядів. Тоді через нижню частину віконної рами починається приплив чистого повітря, а через верхню частину буде виходити дим.

В окремих випадках, щоб випустити дим, з підвітряної сторони будівлі зривають окремі конструкції або перебивають у них отвори.

Задимленість зменшує розпилений струмінь води, який охолоджує дим і одночасно осаджує його тверді частинки. У першу чергу це потрібно робити там, де проводиться евакуація людей.

Важливо правильно вести пошук людей у будівлі, що горить. Перш ніж увійти в охоплену полум'ям будівлю потрібно з'ясувати її шіутрішнє планування і встановити ті місця, де можуть розміщува­тися люди. Потім одягнути протигаз з гопкалітовим патроном, оскільки фільтруючі протигази добре захищають від всіх відомих ОР і деяких сильнодіючих ядучих речовин, крім окису вуглецю, який утворюється при горінні. Ефективний й ізолюючий протигаз. Мож­на скористатися також респіратором, мокрою протипиловою тканин­ною маскою, ватно-марлевою пов'язкою або накритися з головою мокрою ковдрою, мішком, щільною тканиною чи верхнім одягом.

При обстеженні задимлених приміщень і споруд рятівники роз­биваються на пари. Один з них знаходиться зовні, а інший — тримаю-чись за мотузку, призначену для зв'язку з ним, входить у задимле­не приміщення. У будівлю, що горить і наповнена димом, рекомен­дується вповзти або входити пригнувшись. Це дасть змогу дихати повітрям, тому що дим піднімається вгору. Пересуватися в приміщен­нях треба вздовж стіни. Коли диму багато і пробиратися доводиться навпомацки, обов'язково потрібно простукувати ломом по підлозі, тому що можуть бути прогари і провали. Допоможе тут і електрич­ний ліхтарик.

Двері приміщень відчиняти обережно, стоячи навколішки і схо­тівшись за дверима, щоб не допустити спалаху газу, який утворився через неповне згорання деревини. Через це в задимленому приміщенні не можна користуватись для освітлення відкритим вогнем або смо­лоскипом. Рекомендується голосно запитувати: "Хто тут є?", уваж­но прислухатися, чи не чутно стогону, прохання допомогти. Розшу­куючи потерпілих, потрібно пам'ятати, що діти від жаху часто хова­ються під ліжка, у шафи, в кутки та інші місця. Треба швидко опи­тати мешканців будинку, щоб пересвідчитися, що з осередку пожежі ииведено всіх дітей та інше населення, і в палаючому будинку ніхто ік> залишився. Треба мати на увазі, що хворі, прикуті до ліжка, нама­гатимуться вийти з кімнати, отже, не знайшовши їх на місці, треба шукати біля входу чи вікон. Людину, яку відшукали в приміщенні, що горить, потрібно вивести в безпечне місце, якщо вона може руха­тися сама. Перед цим на неї потрібно надіти протигаз з гопкаліто-ним патроном або накинути мокре простирадло, ковдру чи скатерти­ну, а рот і ніс закрити мокрою хусткою, шарфом чи косинкою.

Дуже складні рятувальні роботи, якщо зруйновані коридори, сходи ибо коли вони непрохідні через високу температуру. Тоді для виве-

дення (винесення) людей потрібно влаштувати проходи, використову­вати вікна, балкони. Для евакуації людей, які знаходяться на дру­гому поверсі та вище, необхідно мати зовнішні приставні або автома­тичні драбини, рятувальні мотузки. Черговість евакуації визначаєть­ся ступенем небезпеки, яка загрожує тим, кого потрібно рятувати. Спочатку допомога надається людям, життю яких загрожує пожежа. Щоб не допустити у людей під час евакуації опіків, їх потрібно заку­тувати ковдрами, покривалами важких тканин. Якщо є насоси, ева­куацію людей потрібно проводити під захистом водяних струменів.

Коли виходи уже відрізані вогнем і сховатися у будь-якому без­печному місці не можна, потрібно взяти міцну вірьовку або зв'язати кілька простирадл. Прикріпити їх до батареї водяного опалення або до важкого предмета (його ширина має бути більше ширини вікон­ного отвору), перекинути вільний кінець через підвіконня і повільно спускатися, пропускаючи вірьовку між ногами і затиснутими ступ­нями. Бажано, щоб по всій довжині вірьовки були зроблені вузли, які б допомагали гальмувати спускання. Не можна прив'язувати вірьовку до віконної рами — вона може під дією ваги вивалитися з отвору.

Великі утруднення виникають при організації рятувальних робіт у населених пунктах у зонах лісових пожеж. Це пов'язано з тим, що пожежі в лісі одночасно можуть бути на великій площі, а люди розо­середжені. Тому важливо зібрати людей і вивести в безпечне місце до того, як пожежа встигне поширитися. Для евакуації людей із зони лісових пожеж можна призначити людей для супроводження, які ідуть у "голові" і "хвості" колони евакуації, а тих, хто не може рухатися самостійно, виносять через проходи. Евакуація потерпі­лих із зони пожежі може бути утруднена як на вулицях населених пунктів, так і в лісах через завали, що можуть утворитися після вибухів, аварій, бурь та ін.

При проведенні рятувальних робіт першочергове значення відво­диться наданню допомоги потерпілим. Надання першої допомоги по­чинається з гасіння одягу. Потрібно швидко збити полум'я і перекри­ти доступ повітря на місця, що горять (накрити потерпілого плащем або іншим одягом, засипати сирою землею, качати по землі). Після того, як полум'я буде збито, дуже обгорілий одяг знімають, але так, щоб не відірвати шматочки одягу, які пристали до обпеченої шкіри. Потім потерпілому потрібно надати першу медичну допомогу залежно від характеру ураження і в разі необхідності відправити в лікарню.

Після стихійного лиха, катастрофи потерпілих необхідно терміново евакуювати за небезпечні межі, захистити від негативного впливу

метеоумов (холодного вітру, дощу, снігу або спеки), забезпечити роз­міщення у приміщеннях або наметах, одягом, їжею, в холодний пе­ріод — гарячою водою.

Під час великих стихійних лих, катастроф у людей виникають нервово-психічні розлади, психічні збудження, затьмарення свідо­мості.

Внаслідок землетрусу у Ташкенті в 1966 р. у 75 % населення було зареєстровано розгубленість і реакції страху, зниження ціле­спрямованої діяльності, у 14 % постраждалих були гострі реактивні стани протягом доби, а у 11 % тривалі реактивні збудження.

Отже, великі стихійні лиха, катастрофи супроводжуються не тільки великими руйнуваннями, травмами, опіками але й панікою, розгубле­ністю, що веде до паралічу інстинкту самозбереження, що робить лю­дей нездатними до самозахисту та надання допомоги постраждалим.

Тому, важливо вести морально-психологічну роботу з людьми, які потратили в район надзвичайної ситуації, не допустити паніки, роз­губленості.

2.5. Осередок ядерного ураження. Вплив на людей і об'єкти

2.5.1. Елементи ядерної фізики

Атом є найменшою частинкою хімічного елемента. Кожний хі­мічний елемент складається з атомів. Атоми відрізняються один від одного масами і розмірами. Атом має складну будову. В центрі нього знаходиться ядро, навколо ядра обертаються електрони. Ядра атомів, у свою чергу, складаються з протонів і нейтронів. Число протонів характеризує хімічні властивості елемента і є його атомним номером, п сумарне число протонів і нейтронів в ядрі становить масове число елементів. Елементи, які мають різні масові числа при одному і тому ж атомному номері, називають ізотопами.

Між протонами, що входять до складу ядра, діють епекричні сили підштовхування. Але, крім того, між всіма елементарними ядерними частинками (протонами і нейтронами) діють ядерні сили зчеплення, які обумовлюють стійкі ядра. Менш стійкі ядра хімічних елементів И певних умов, можуть перетворюватися у більш стійкі ядра інших хімічних елементів.

Енергія, яка звільнюється при ядерних перетвореннях, називається птомною, а точніше, внутрішньоядерною.

Відомо три шляхи звільнення атомної енергії: радіоактивний розпад ндер, поділ важких ядер і сполучення легких ядер атомів у більш важкі.

Радіоактивним розпадом називається процес мимовільного пере­творення нестійких ядер атомів у більш стійкі.

У 1896 p. французький фізик Беккерель помітив, що сполуки урану мають властивість випромінювати якісь невидимі промені, які призводять до почорніння фотопластинок, світіння деяких речовин, іонізації повітря.

Через два роки П'єр і Марія (Склодовська) Кюрі з уранових руд виділили невідомий до цього хімічний елемент, який випромінював подібні промені, а діяли вони значно сильніше. Цьому елементу було дано назву "радій", що означає "променистий". З тих пір властивість речовин випромінювати промені подібно радію стали називати радіо­активністю, а самі речовини радіоактивними.

Радіоактивний розпад ядер супроводжується виділенням внутріш­ньої енергії радіоактивним випромінюванням, тобто випусканням у навколишнє середовище альфа-, бета- і гамма-променів.

Альфа-промені — це потік позитивно заряджених частинок, які являють собою ядра атомів гелію. З ядра, що зазнає радіоактивного розпаду, ці частинки викидаються зі швидкістю, яка досягає 20 тис. км/с. У повітрі альфа-частинки проходять шлях у кілька сантиметрів.

Бета-промені — це потік негативно заряджених частинок — елек­тронів, що випускаються ядрами атомів. Бета-частинки викидають­ся зядра радіоактивного атома з різними швидкостями. При цьому швидкість деяких електронів досягає швидкості світла. У повітрі вони проходять шлях у кілька метрів.

Гамма-промені, подібно до рентгенівського проміння, являють со­бою короткохвильове електромагнітне випромінювання і поширю­ються зі швидкістю світла. У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів.

Характерною властивістю природної радіоактивності є інтен­сивність, з якою відбувається розпад ядра. Кожному радіоактивно­му ізотопу властива певна швидкість розпаду. Одиницею вимірю­вання швидкості радіоактивного розпаду є, так званий період на­піврозпаду, тобто час, протягом якого половина атомів будь-якої кількості радіоактивної речовини зазнає розпаду. Способу, за допо­могою якого можна було б зупинити, уповільнити або припинити цей процес, ще не знайдено. Ніякі температурні умови, ні тиск не впливають на протікання радіоактивності.

Радіоактивний розпад — це внутрішньоядерні перетворення, що ведуть до зміни числа протонів у ядрі.

Довжина пробігу альфа-частинок у повітрі не перевищує кількох сантиметрів, у рідких і твердих тілах набагато більше. Пробіг, на­приклад, у металах менше 0,01 мм. Одяг людини поглинає альфа-частинки повністю, навіть листок паперу затримує їх.

Незважаючи на незначну проникаючу здатність альфа-частинок, цей вид випромінювання дуже небезпечний для живого організму,

пскільки, потрапляючи в організм через органи дихання або з їжею чи водою, уражає тканини.

При бета-розпаді потік бета-частинок, проходячи через середови­ще, в якому знаходиться джерело випромінювання, взаємодіє зато­ми ми речовин середовища. В результаті цієї взаємодії, так як і при проходженні альфа-частинок, відбувається іонізація атомів.

Бета-частинки мають значно більшу проникаючу здатність, ніж аль­фи частинки, але вони можуть бути затримані підошвою взуття, вікон­ним склом і будь-якими металевими пластинами товщиною кілька міліметрів. У живих тканинах максимальний пробіг бета-частинок не перебільшує 1,5 см. Основна частина радіоактивних продуктів, які утворюються під час ядерного вибуху, також є бета-активними.

Гамма-промені — це кванти енергії, які випромінюються ядрами томів. Цей вид випромінювання має найбільшу проникаючу платність, а іонізуюча здатність гамма-променів у сотні разів менша, ніж у бета-частинок. У повітрі на шляху в 1 см утворюється лише кілька пар іонів. Проникаюча здатність гамма-променів значно більша, ніж бета- і альфа-променів. У повітрі гамма-промені можуть Пройти декілька сотень метрів.

Природний радіоактивний розпад відбувається поступово, тому кількість атомної енергії, що виділяється за одиницю часу, порівня­но мала.

Загальна доза радіації, яку одержує людина за рік від природного рпдіаційного фону, становить близько 100 мбер.

Основним способом одержання великої кількості внутрішньоядерної енергії є спосіб, заснований на використанні явищ, які супроводжують процес поділу ядер атомів важких елементів. Виявляється, що при впливі нейтронів на ядра атомів урану або плутонію, відбу-
вається ядерна реакція, протягом якої ядра цих атомів поділяються
ми частинки, які являють собою радіоактивні ядра нових, більш лег­-
ких ніж уран, атомів.

Ланцюгова реакція поділу ядер важких атомів, що проходить і регульованою швидкістю, покладена в основу одержання внутріш­ньоядерної енергії на атомних електростанціях.

Третій шлях одержання ядерної енергії заснований на викорис-иіині реакції сполучення (синтезу) легких ядер у більш важкі.

Термоядерні реакції покладені в основу водневої зброї, зарядом якої є важкий і надважкий водень (дейтерій і тритій). Умовою, за якої може відбутися термоядерна реакція, є ядерна реакція (атомного нибуху), вибух її супроводжується дуже високою температурою. Потужність ядерних боєприпасів прийнято характеризувати кількістю енергії, яка виділяється під час вибуху. Цю енергію вимірюють величиною тротилового еквіваленту.

Тротиловий еквівалент — це така маса тротилового заряду, енер­гія при вибуху якого дорівнює енергії вибуху даного ядерного заряду. Тротиловий еквівалент вимірюють у тонах і кратних одиницях — кілотоннах (1 кт дорівнює 1 тис. т) і мегатоннах (1 Мт дорівнює 1 млн т). Наприклад, якщо ядерний заряд має тротиловий еквіва­лент (потужність) 20 кт — це означає, що при вибуху такого заряду звільниться енергія, яка дорівнює енергії при вибуху 20 тис. т тротилу.

За характером реакції одержання енергії ядерна зброя поділяється на ядерну, термоядерну і комбіновану.

В ядерних боєприпасах застосовується реакція поділу ядер важ­ких елементів — урану-235, плутонію-239, урану-233, які легко поді­ляються при захваті нейтронів будь-якої енергії, але особливо інтен­сивно тепловими.

Найменша кількість ядерного палива, в якій може проходити ланцюгова ядерна реакція, називається критичною масою.

Критична маса залежить від природи речовини, яка розщеплюється (уран, плутоній або суміші), від його щільності й ступеня чистоти, тому що домішка захвачує нейтрони. Критична маса залежить та­кож від матеріалу, який її оточує. Наприклад, оболонка природного урану при оточенні речовини, яка розщеплюється, є дуже добрим рефлектором, відбиваючи назад нейтрони, що виходять із речовини. При цьому маса, при якій стає можливою ланцюгова реакція, може бути зменшена у 2—3 рази. Так, критична маса для плутонію в ме­талевій фазі дорівнює приблизно 11 кг, а при доброму рефлекторі вона може бути зменшена до 5 кг.

У термоядерній зброї застосовуються ядерні реакції, які відбува­ються одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239 і з'єднан­ня ядер більш легких елементів у ядра атомів більш важких. Для здійснення реакції синтезу як термоядерне паливо застосовують ізото­пи водню: важкий водень — дейтерій, надважкий — тритій і з'єднан­ня дейтерію і літію — дейтерит літію.