Технологічна специфікація для верстання книг і журналів. Видавнича специфікація

Технологічну специфікацію для верстання видання [19] готує видавництво, тобто його працівник, який оформляє видання до складання та верстання. Це має бути документ, в якому відображаються такі вказівки:

• формат сторінки складання у квадратах і пунктах та кількість рядків у сторінці;

• гарнітура шрифту і його кегль, розміщення колонцифр, 'їхній розмір, відбивка від краю складання та до тексту;

• за наявності колонлінійок з колонцифрами - їхні гарнітура, кегль і рисунок, розташування;

• зміст, гарнітура та кегль шрифту колонтитулів, розташування рядків тексту, вид лінійок, розміщення колонцифр, відбивка від тексту і лінійок:

• зміст, гарнітура та кегль шрифту норми, відбивка від тексту і лівого краю сторінки складання:

• гарнітура та кегль шрифту сигнатури, відбивка від тексту, узгодження з нормою;

• розміри спусків до тексту на початкових сторінках, початкових заголовків від верхнього краю сторінки складання;

• мінімальна кількість рядків основного тексту на кінцевих сторінках, відбивка кінцівок від тексту, їхній характер, розміри;

• розміри відбивок від тексту заголовків і підзаголовків, таблиць, виводів, формул;

• порядок оформлення виносок, відбивка їх від текстур

• кількість та розміщення ілюстрацій, шрифт і розташування підписів до них;

• місце та порядок розміщення змісту на сторінці видання, розташування вихідних і випускних даних, анотації, каталожної картки;

• послідовність верстання, порядок та місце заверстування післямови, додатків, бібліографічних списків, указівок усіх видів;

• характер і заверстування титулу;

• порядок верстання початкових сторінок видання.

Видавнича специфікація [ 19] - це технологічний документ, у якому зазначаються: автор та назва видання, обсяг, формат, тираж, докладні вимоги до складання і верстання, кількість графічного та ілюстративного матеріалу, дані про папір і матеріали, друкарські та брошурувально-палітурні процеси.

У розділі, де йдеться про складання і верстання видання, мають бути зазначені:

• шрифти (гарнітура, кегль, інтерліньяж) для основного та додаткового текстів,
заголовків, таблиць і формул, підписів до ілюстрацій, виносок;

• формат рядка складання, висота сторінки складання у квадратах та рядках основного тексту, розмір середників при багатошпальтовому складанні;

• місце і характер виключання змісту;

• місце та порядок відбивки колонцифр і колонтитулів;

• текст та шрифт норми;

• розмір абзацних відступів в основному і додатковому текстах;

• розмір спусків у квадратах та рядках до основного тексту чи до заголовка;

• характер титульних елементів й обкладинки.

До специфікації потрібно додати вказівки щодо верстання, в яких зазначити:

• формат сторінки складання, кількість шпальт на ній, висоту сторінки в рядках основного і додаткового текстів;

• шрифт та розміщення колонцифр, відбивку їх від тексту в пунктах;

• розміри спусків до тексту, відбивку тексту від заголовка;

• способи виключання заголовків, кількість рядків основного тексту, які займають одно-, дво- чи багаторядкові заголовки;

• відбивку виносок від тексту, наявність і характер лінійки, що відокремлює виноску;

• наявність та характер макета;

• характер верстання ілюстрацій;

• порядок верстання початкових сторінок видання.

У дод. З наведено зразок видавничої специфікації. Цей документ призначений для друкарні. Він дає можливість працівникам, які планують роботу в її цехах, ознайомитися з особливостями майбутнього видання. Специфікація є ніби доповненням до розмітки видавничого текстового оригіналу; крім того, вона містить ті відомості, яких у розміченому оригіналі немає (наприклад, загальні відомості про тираж, характер палітурки і т.д.). Проте у специфікації є й інше призначення. Заповнюючи спещіфікацію, технічний редактор ще і ще раз може перевірити, чи все з того, що має бути вирішено задумом оформлення, справді виконано, чи щось не забуто.

Видавнича специфікація - офіційний документ. Друкарня, приймаючи до виробництва замовлення, аналізує його за розміткою, видавничого текстового оригіналу та специфікацією. Прийнявши замовлення за цими документами, вона юридично не має права не погодитися з будь-якими особливостями видання. З іншого боку, видавництво, передавши специфікацію до друкарні, також не має права що-небудь змінювати в тих особливостях видання, які відображено у специфікації.

Як же будується видавнича специфікація та як вона має бути заповнена?

Перша частина специфікації- загальна: в ній зазначаються прізвище автора і назва вішання, його обсяг та формат, тираж. Усі ці дані в бланку специфікації заповнюються відповідно до документів, одержаних технічним редактором разом із видавничим текстовим оригіналом (іноді це може бути план оформлення або інший документ).

Друга частина специфікації '— характеристика майбутнього видання з погляду його складання. Формат складання, формат верстання та розмір абзацного відступу, гарнітури і кеглі використовуваних шрифтів, характер внутрітекстових виділень та інші відомості визначаються тільки після завершення розмітки видавничого текстового оригіналу. Значною своєю частиною відомості про складання у специфікації повторюють цю розмітку.

За наявності макетів (наприклад, макетів початкових сторінок) у специфікації можна просто записати, що такий-то елемент необхідно виконувати згідно з макетом (наприклад, ''спускові шпальти верстати за.макетом").

Відомості про текст норми(Скорочена назва видання, номер замовлення або прізвище автора розміщуються унизу першої шпальти кожного аркуша для полегшення контролю під час виконання брошурувальних процесів.) заповнюються технічним редактором після погодження із завідувачем технічної редакції.

Дуже уважно треба давати відомості про графічний матеріал, бо він допомагає врахувати, скільки оригіналів передано до друкарні. У спеціальній таблиці слід записати загальну кількість окремих аркушів ілюстрацій. (Ця кількість може не збігатися з нумерацією ілюстрацій). У цю таблицю потрібно включити також оригінали зовнішнього оформлення видання, але зафіксувати їх окремо.

Третьою частиною специфікації є. відомості про друк майбутнього видання. Ці відомості дуже потрібні для працівників друкарні, оскільки за розміткою видавничого текстового оригіналу важко з'ясувати особливості його відтворення.

Кілька пунктів специфікації, що стосуються друку видання, заповнюються відповідно до чинних норм і правил. Наприклад, за нормативами при високому друці безпосередньо після складання можна друкувати тираж, якщо він не перевищує 25 тис. примірників. Отже, якщо тираж видання більший то у специфікації слід зазначити, ідо видання необхідно матрицювати або виготовляти два комплекти складання.

Таких правил та нормативів досить багато; для грамотного заповнення специфікації у складних випадках технічний редактор повинен бути добре обізнаний у цій справі. Техні чний г^дактор-початківець у цьому разі повинен консультуватися із завідувачем технічної редакції. Особливо багато труднощів спричиняють пункти специфікації про спуск шпальти для того чи іншого способу фальцювання зошитів (у два, три або чотири згини). Слід пам'ятати, що найчастіше треба задавати кількість шпальт для спуску, а це відповідає частці аркуша. Окремо заповнюються графи специфікації про друкування обкладинки і вклейок, накидок або вкладок. Вимоги, що є у специфікації про тип машин для друкування обкладинки, для друкарні не обов'язкові; працівникам поліграфічних підприємств на місці видніше, на яких саме машинах краще друкувати той чи інший елемент майбутнього видання. Тому ці відомості (відносно обкладинок та вклейок) можна не вносити у специфікацію.

Наступний розділ специфікації ("Брошурування") стосується фальцювання аркушів й обкладинки (якщо видання випускається в обкладинці, а не в палітурці). Потрібно чітко розуміти різницю між вкладкою і вклейкою, між шиттям ушиванням і наопашки, нитками та дротами.

Якщо видання планується випускати в палітурці, то всі відомості про неї повідомляються у спеціальному розділі специфікації.

Слід застерегти від заповнення граф, що стосуються ширини корінця. Точно задати ширину корінця при розмітці видавничого текстового оригіналу важко - остаточний обсяг видання у сторінках буде відомий тільки після підпису його до друку. Тому в специфікації слід зазначити, що корінець виконати за обкладинкою.

На перших порах багато труднощів спричинює заповнення розділу специфікації про матеріали на видання - папір, картон, тканини. Ці відомості мають відповідати плану оформлення видання.

Бувають випадки, коли характер ілюстрацій видання потребує паперу високої якості (наприклад, тоді, коли у виданні є растрові ілюстрації з дрібними деталями). Паперу потрібної якості у видавництві може не бути. Технічний редактор зобов'язаний інформувати завідувача технічної редакції про те, який папір вибрати з існуючих. Але це вже справа завідувачів технічної редакції, відділ)' постачання та інших служб. Тому заповнювати графи про матеріали - особливо це стосується видань зі складними ілюстраціями - можна тільки після узгодження із завідувачем технічної редакції.

Особливо старанно слід заповнити розділ "Додатки", у якому перераховується все, що передається друкарні. Тут треба зазначити, скільки передається сторінок видавничого текстового оригіналу, аркушів ілюстрацій, макетів і т.д.

Специфікація має бути підписана художнім та технічним редакторами. Заповнюється вона в кількох примірниках, один із яких має зберігатися у технічного редактора до виходу видання у світ.

У деяких випадках, окрім специфікації, заповнюється спеціальний бланк вказівок шодо верстання видання. Ці вказівки найчастіше даються при гранковому способі верстання видання і прикладаються до макета гранок.

Заповненням видавничої специфікації завершується робота технічного редактора над розміткою видавничого текстового оригіналу