Надзвичайні ситуації природного характеру 9 страница

Характеристикою летальності проникаючої радіації прийнято показник 50 — величину поглинутої дози радіації, за якої 50 % осіб, що зазнали опромінення, вмирають через декілька днів або тижнів. Вважається, що ця величина знаходиться в межах від 600 до 300 рад. Проте дослідження показали, що у населення м. Хіросіми з низьки­ми захисними властивостями організмів, що було пов'язано з війною показник 50 дорівнював 154 рад.

Згубно діє проникаюча радіація на живі організми. Уражаюча дія радіації на живі клітини називається опроміненням. Опромінен­ня порушує нормальну діяльність організму, що проявляється у пигляді так званої променевої хвороби. Ступінь і розвиток промене­вої хвороби у людей і тварин від дози опромінення, яку одержав організм.

2.5.5. Радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припа­дає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи а димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, ноду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продук­ти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в лан­цюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху ми землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудне­ної території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило,

форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швид­кості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину. Так, після вибуху водневої бомби, проведеному США в 1954 р. у центральній частині Тихого океану (на атолі Бікіні), забруднена територія мала форму еліпса, який простягнувся на 350 км за вітром і на ЗО км проти вітру. Найбільша ширина смуги була майже 65 км. Загальна площа небез­печного забруднення досягла до 8 тис. км².

Під впливом різних напрямків і швидкостей вітру на різних ви­сотах у межах висоти піднімання хмари вибуху слід може набувати й іншої форми ніж еліпс. Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випроміню­вання до повного розпаду радіоактивних речовин.

Радіоактивне забруднення місцевості в межах сліду нерівномір­не. Найбільше радіоактивних речовин випадає на осі сліду, від якої ступінь забруднення зменшується у напрямку до бокових меж, а також від центру вибуху до кінця хмари.

Слід радіоактивної хмари радіоізотопів, які випали на землю, по­діляється на чотири зони забруднення (рис. 7).

Зона А — помірного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 40 Р, на внутрішній межі 400 Р. Еталонний рівень радіації через годину після вибуху на зовнішній межі зони — 8 Р/год. Площа цієї зони 78—80 % всієї території сліду.

Зона Б — сильного забруднення, зона радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 400 Р, а на внутрішній — 1200 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год вибуху на зовнішній межі зони 80 Р/год. Площа — 10—12 % площі радіоактивного сліду.

Зона В — небезпечного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год після вибуху на зовнішній межі зони — 240 Р/год. Ця зона охоплює приблизно 8—10 % площі сліду хмари вибуху.

Зона Г — надзвичайно небезпечного забруднення, доза радіації на її зовнішній межі за період повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р, а всередині зони 7000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год після вибуху на зовнішній межі зони 800 Р/год.

Рівні радіації на зовнішніх межах цих зон через 1 год після вибу­ху становлять відповідно 8, 80, 240, 800 Р/год, а через 10 год — 0,5; 5; 15; 50 Р/год. З часом рівні радіації на місцевості знижуються в 10 разів через кожні 7-кратні відрізки часу. Наприклад, через 7 год

Рис. 7. Слід радіоактивної хмари наземного ядерного вибуху з рівнями радіації через 1 год після вибуху:

1 — напрямок середнього вітру; 2 — вісь сліду; А — зона помірного забруд­нення; Б — зона сильного забруднення; В — зона небезпечного забруднення; Г — зона надзвичайно небезпечного забруднення; L — довжина сліду; b — ширина сліду

після вибуху потужність дози зменшується у 10 разів, через 49 год — у 100, через 343 год — у 1000 разів і т. д.

Основним джерелом забруднення місцевості є радіоактивні про­дукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів різних хімічних елементів, які утворюються в процесі поділу ядерного заряду і радіоактивного розпаду цих ізотопів. При поділі ядер урану-235 і плутонію-239 утворюється майже 200 ізотопів 70 хімічних елементів. Більшість радіоізотопів належить до короткоживучих — йод-131, ксенон-133, лантан-140, церій-141 та ін. з періодом напіврозпаду від кількох се­кунд до кількох днів. Стронцій-90, цезій-137, рубідій-10, криптон-8, сурма-125 та інші мають напіврозпаду від одного до кількох років. Радіоізотопи цезій-135, рубідій-В7, самарій-147, неодим-144 характе­ризуються надзвичайно повільним розпадом, який триває тисячі років.

Непрореагована частина ядерного палива, яка випадає на землю, — це ядра атомів урану і плутонію, що розділилися і є альфа-випромі-нювачами.

Залежно від потужності, висоти вибуху і метеорологічних умов радіоактивні випадання можуть мати різний характер. Розрізняють два види радіоактивних випадань:

— місцеві, локальні випадання утворюються поблизу місця ядер­ного вибуху на поверхні або близько поверхні землі. Розмір радіо­активних частинок цих випадань досягає 0,1—2 мм;

— тропосферні випадання мають розмір частинок 10—100 мк. Вони складаються з аерозолів, викинутих у тропосферу. Тропосферні аерозолі досягають поверхні землі в середньому через 15—20 днів після їх утворення. За цей час під дією руху повітряних мас та інших метеорологічних факторів вони можуть бути переміщені на великі відстані від місця появи і навіть обійти земну кулю;

— стратосферні випадання складаються з радіоактивних аеро­золів, викинутих в атмосферу вище тропопаузи, вони мають повсюд­ний (глобальний) характер. Розмір аерозольних частинок страто­сферних випадань не більше 10 мк.

Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості. Сильний вітер у приземному шарі атмосфери частину радіоактивного пилу, який випав на поверхню землі, може підняти в повітря і перенести на іншу територію, що призведе до зменшення ступеня забруднення в даному районі, але збільшення території, забрудненої радіоактив­ними речовинами.

Під час дощу, снігу, туману ступінь забруднення в районі випа­дання опадів вищий, ніж у суху погоду. За таких умов протягом одного і того ж часу з дощем або снігом на поверхню землі осідає значно більше радіоактивних речовин. Але сніг ослаблює іонізуючі випромінювання (внаслідок екранізуючої дії) і рівень радіації змен­шується. Випадання дощу сприяє перенесенню радіоактивних речо­вин у ґрунт, а на місцевості також знижується рівень радіації.

Нерівномірне забруднення території радіоактивними речовина­ми обумовлює і рельєф місцевості. У долинах, ярах, на берегах річок створюється щільне забруднення.

У лісових масивах рівень радіації на ґрунті менший, ніж на відкритій місцевості, тому що радіоактивний пил осідає на кронах дерев і випромінювання частково екранізується деревами. На листі, розміщеному високо і зовні крони дерев нагромаджується менше радіоактивних речовин, ніж на листі, розміщеному в середині крони і внизу. Листя, яке знаходиться в нижній зовнішній частині крони дерев, середньо забруднене радіоактивними речовинами.

Найбільше нагромаджується радіонуклідів у кронах лісових на­саджень на узліссях з підвітряного боку і у дерев, які ростуть осто­ронь, одиничних, особливо на підвищених, відкритих вітрові місцях.

Безпосередньо після випадання радіоактивних речовин починаєть­ся вертикальна і горизонтальна їх міграція під дією природних фак­торів. На першому етапі важливими в міграції радіоактивних речо­вин є метеорологічні фактори — атмосферні опади і вітер. Атмо­сферні опади, промиваючи крони дерев, переміщують радіонукліди з

верхніх частин крони у нижні, а потім і під полог лісу. Вітер, виду­ваючи тонкодисперсну фракцію радіоактивних речовин, переносить її з крон одних дерев на інші, частково — під полог насаджень і на прилеглу до лісу територію.

При переміщенні радіоактивних речовин під намет лісу поряд із дією метеорологічних факторів важливу роль відіграють процеси біологічної міграції — опадання листя, хвої, кори, плодів та інших забруднених елементів дерева. Радіонукліди, які залишилися в на­земній частині насаджень, частково проникають у внутрішні ткани­ни деревини, забруднюють її (табл. 15).

Таблиця 15. Коефіцієнти затримання радіоактивних речовин лісами

Ліс	Форма випадання	Коефіцієнт затримання, %
Сосновий ліс віком 60 років, зімкнутість крони 0,9	Випадання частинок до 50 мкм	80—100
Сосновий ліс віком 25 років, зімкнутість крони 0,8	Випадання частинок розмірами до 100 мкм	70—90
Сосновий ліс віком до ЗО років, зімкнутість крони 0,8	Випадання повторних частинок, піднятих з поверхні землі вітром	40—60
Березовий ліс віком 40 років взимку, зімкнутість крони 0,8	Випадання повторних (ґрунтових)частинок, піднятих з поверхні землі вітром	20—25
Березовий ліс віком ЗО—40 років влітку, зімкнутість крони 0,8	Глобальні випадання після ядерних вибухів	20—60
Сосновий ліс віком 50— 60 років, зімкнутість крони близько 1,0	Та сама	50—90

Ці дані показують коефіцієнт затримання радіоактивних речо­вин насадженнями. Коефіцієнт затримання залежить від типу і віку насаджень, сезонних і метеорологічних умов, фізико-хімічної форми і дисперсності радіоактивних речовин, які осідають із атмосфери.

Крім крони насаджень, другим рослинним фільтром для радіоак­тивних речовин, що осідають, є трав'яний ярус, затримуючі власти­вості якого також залежать від різних факторів (біомаси, розміру експонуючої поверхні до осідаючих радіоактивних частинок, харак­теристики цієї поверхні — шорсткості листків та ін.).

У міграції радіонуклідів, затриманих на наземних частинах де­рев, важливе значення має осінній листопад у листяних порід. У цей

період на лісову підстилку переміщується значна кількість радіоак­тивних речовин, які осіли в кронах дерев. Повільніше проходить міграція радіонуклідів у хвойних лісах, оскільки тривалість життя хвої три-чотири інколи до семи років.

При глобальних випаданнях у кронах лісових насаджень може нагромаджуватися 65—95 % гамма-випромінюючих продуктів поділу (головним чином, цезій-137 і церій-144).

У результаті фізичної і біологічної міграції в листяних лісах че­рез рік після разових випадань суміші продуктів поділу частка їх у кроні від загальної кількості в лісі знижується в кілька разів, відпо­відно збільшується забруднення лісової підстилки і ґрунту.

Вертикальне переміщення стронцію-90 в ґрунті залежить віл вод­ного режиму, механічного складу і фізико-хімічних властивостей ґрунту. В ґрунті під пологом лісу на міграцію стронцію-90 значно впливає рельєф місцевості. Цей радіонуклід переміщується інтен­сивніше біля підніжжя і середніх частин пагорбів, покритих лісом, порівняно з вершинами пагорбів.

У хвойних насадженнях самоочищення крон проходить у 3—4 рази повільніше і становить три-чотири роки, а інколи і більше. Після закінчення цього більш небезпечного періоду, радіоактивні речовини, які випали на ліс, переміщуються на лісову підстилку і ґрунт, де міцно фіксуються.

Лісова підстилка, після випадання радіоактивних речовин, стає потужним акумулятором радіонуклідів у лісовому біогеоценозі.

Після глобальних радіоактивних випадань концентрація важли­вих продуктів поділу в підстилках лісу більша в 10—1000 разів, ніж в інших фракціях лісової рослинності. У лісовій підстилці може зосереджуватися до 50—80 % радіонуклідів, які випадають з атмо­сфери, від загальної кількості радіоактивних речовин у всьому біогео­ценозі.

Висока сорбційна властивість ґрунтів щодо радіоактивних речо­вин, які випадають з атмосфери, призводить до того, що радіонукліди протягом тривалого часу затримуються в верхніх шарах ґрунту — (0—15 см). Порівняно повільна міграція більшості продуктів поді­лу, які осіли з глобальними радіоактивними випадами, відмічається багатьма дослідниками.

Надалі ліси запобігають рознесенню радіоактивних речовин з по­верхні ґрунту водою під час весняного танення снігу. Радіоактивні речовини затримуються у верхніх горизонтах лісових ґрунтів і не надходять у річки, менше переносяться вітром і знижують загрозу повторного забруднення території радіонуклідами.

Затримання радіоактивних речовин на поверхні сільськогосподар­ських посівів і природних сіножатей залежить від щільності забру­днення в даному районі (Кі/км²), характеру наземної частини рос-

ним, погоди та інших факторів. Радіоактивні речовини малих розмірів Краще затримуються на поверхні рослин, ніж великі. Випадання неликих частинок характерне для територій з великою щільністю иабруднення. Такі частинки скочуються з поверхні рослин під дією ший, а також задуваються вітром.

Під час випадання радіоактивних речовин на поверхню відкритих иодойм частина радіонуклідів під дією сили ваги опускається на цію, частина поглинається рослинами і тваринами, а частина розчи­няється у воді. Йод, молібден, стронцій, цезій, телур розчиняються у ноді на 60—95 %, а ніобій, цирконій та інші рідкісноземельні еле­менти розчиняються на 5—ЗО %.

Одразу після випадання радіоактивних речовин зменшується рівень радіації за рахунок радіоактивного розпаду. Особливо інтен­сивно це відбувається в перші години після вибуху. Пояснюється це цім, що із радіоактивних речовин, що випали, багато з малим періо­дом піврозпаду, які швидко розпадаються, і це впливає на зменшен­им рівня радіації. Якщо рівень радіації через 1 год після вибуху прийняти за 100 %, то через 2 год він становитиме 43, через 5 год — І Б, через 10 год — 6,4, через 30 год — 1,7, через 100 год — 0,17 % і т. д. І (є особливо велике значення має при організації захисту населення, введення режимів захисту населення.

Крім забруднення радіоактивними речовинами після ядерного иибуху, джерелами забруднення можуть бути уранова та радіохіміч­нії промисловість, місця переробки і поховань радіоактивних відходів ті користання радіонуклідів у народному господарстві, ядерні реак-рори різних типів.

Уранова промисловість займається видобутком і переробкою, зба-і'вченням урану і приготуванням ядерного палива. Основною сиро­виною для цього палива є уран-235. Під дією теплових нейтронів її і її зазнає реакції поділу. В урановій руді урану-235 знаходиться всього 0,7 %. На кожному з цих етапів виробництва можливе забру­днення навколишнього середовища радіонуклідами. Відходи заводів, ЩО містять радіоактивні речовини, можуть потрапити в річки й озера, можливе витікання фториду урану на збагачувальних заводах.

Радіоактивні речовини також потрапляють у навколишнє середовище у разі виникнення аварійної ситуації під час транспортуван­ні зберігання тепловидільних елементів (твелів) тощо.

У радіохімічній промисловості твели, які відслужили свій термін, нвдходять для регенерації ядерного палива: урану, плутонію і про­дуктів поділу урану. Підприємства регенерації ядерного палива є і і і релами радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Вони періодично зливають стічні радіоактивні води. Тому в на-

вколишньому середовищі можуть нагромаджуватися радіоактивні забруднення.

Забруднення радіоактивними речовинами навколишнього сере­довища може бути внаслідок аварії в місцях переробки, а також при руйнуванні сховищ радіоактивних відходів.

У вересні 1957 р. на Південному Уралі поблизу м. Киштим ста­лася велика аварія. Одним із найбільш небезпечних викинутих радіоізотопів був біологічно рухомий стронцій-90. Площа забруд­нення цим елементом становила 23 000 км².

У 1958 р. із сільськогосподарського використання було виведено 59 тис. га в Челябінській області і 47 тис. га — у Свердловській.

Радіонукліди як закриті джерела іонізуючих випромінювань широко використовуються у промисловості, сільському господарстві і медицині. При неправильному їх зберіганні та використанні радіо­активні випромінювання від них можуть бути небезпечними для навколишнього середовища.

Серйозною небезпекою може бути радіоактивне забруднення під час використання радіоактивних джерел у космічних дослідженнях і астронавтиці, оскільки внаслідок аварійних ситуацій запуску ра-кет-носіїв, посадці супутників і космічних кораблів радіоактивне джерело зі стронцієм-90 і плутонієм-238 може зруйнуватись.

Аварія або згорання радіоактивних джерел струму, які працюють на стронції-90 або плутонії-238, рівнозначні вибуху водневого боє-припасу.

Якщо згорає таке джерело струму потужністю всього 25 Вт, то забруднення стронцієм-90 таке саме, як під час вибуху ядерного боє-припасу потужністю 2 Мт.

У липні 1969 р. внаслідок аварії на американському супутнику плутонієм-238 була забруднена атмосфера над Індійським океаном. В атмосферу потрапили радіонукліди з активністю 17 • 10³ Кі.

Небезпечним є забруднення навколишнього середовища відхода­ми радіоізотопних лабораторій, які використовують радіонукліди у відкритому вигляді для наукової і виробничої мети. Скидання радіо­активних відходів у стічні води, навіть при допустимих концентра­ціях, з часом призведе до небезпечного нагромадження їх, що буде реальною небезпекою для людей і тварин.

Будівництво і експлуатація атомних електростанцій показали можливість ефективного використання атомної енергії в мирних цілях, але у разі аварій, викликаних різними причинами, може бути радіоактивне забруднення території небезпечніше, ніж після вибуху ядерного боєприпасу. В активній зоні ядерних реакторів знаходить­ся велика кількість радіоактивних речовин, але більшість реакторів не виділяє їх у навколишнє середовище в небезпечній кількості

А му воєнний час при застосуванні звичайної зброї або у мирний час внаслідок аварії може виникнути втрата теплоносія першого і. ті гуру охолодження реактора, повна розгерметизація палива, плав-н пня активної зони реактора і навіть часткове випаровування про­дуктів ядерного поділу з руйнуванням або без руйнування реакто­ра. У такому випадку навколишнє середовище буде забруднене про-іами поділу урану.

Радіонуклідний склад і кількість викинутих зі зруйнованого реактора радіонуклідів залежать від характеру руйнування, потуж­ності реактора, режиму перевантажень палива, тривалості роботи реактора, часу після останнього перевантаження палива. Ці забруд­нення за кількістю і якісним складом значно відрізняються від за­бруднення після ядерного вибуху.

У 1957 р. у Великобританії внаслідок великої аварії з викидан-пим в атмосферу радіоактивних речовин стронцію-90, йоду-131, це­ню 137 та ін. була забруднена територія близько 500 км².

У реакторі більшість радіонуклідів утворюється задовго до його руйнування і вміст короткоживучих радіонуклідів тут буде значно меншим, ніж під час вибуху ядерного боєприпасу. Цим і пояснюється попільний спад рівня радіації на місцевості, забрудненій радіоактив­ними речовинами, викинутими при руйнуванні ядерного реактора:

P_t=P_o(t/t_o)^-0.5

це Р, і Р₀ — потужність дози гамма-випромінювання на місцевості на час t і t₀ після руйнування реактора.

Аналізуючи дані про території радіоактивного забруднення, які можуть бути непридатними для проживання людей тривалий час Після ядерного вибуху потужністю 1 Мт і після руйнування ядерно­го реактора РВБК-1000 з енергетичною потужністю 1000 МВт, мож­нії пробити висновок про радіаційні наслідки, порівняні у табл. 16. Проте потужність доз випромінювання на місцевості у випадку руйнування ядерного реактора ніколи не буде такою високою, як після ядерного вибуху, і такі значення лишаються на невеликій території 11 ні налий час.

Руйнування реактора може відбутися під час землетрусу або по­тряної ударної хвилі й за радіаційними наслідками аналогічне руйнуванню звичайною зброєю.

Існує багато типів ядерних реакторів. АЕС, побудовані в Україні, оптуються на реакторах водо-водяних з корпусом під тиском (ВВЕР — водо-водяний енергетичний реактор) і канальних уран-графітових ремкторах (РВ5-К). Вони належать до реакторів на теплових повільних нейтронах.

Таблиця 16. Територія, непридатна для проживання після ядерного вибуху (1 Мт) і руйнування ядерного реактора РВБК-1000 (потужність 1000 МВт), км²

Доза, рад/рік		Період часу
1 рік	5 років	10 років	100 років
	15 000/2300	90/800	15/360	2/500
	2000/500	10/200	2/100	0/20
	300/100	2/40	0/20	0/5
	130/50	0/20	0/10	0/2

Реактори типу ВВЕР працюють на Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській, Південноукраїнській АЕС.

Інші конструктивні й технологічні основи в уран-графітових ре­акторах канального типу, в яких сповільнювачем служить графіт, а теплоносієм — вода. Атомні електростанції з реакторами такого типу працюють за одноконтурною схемою: пара для обертання турбіни одержуються безпосередньо в реакторі, і в нього ж повертається вода після конденсації пари, відпрацьованої в турбіні.

Важливим етапом в еволюції уран-графітових канальних реак­торів (інколи називають водо-графітовими, підкреслюючи, що теп­лоносієм служить вода, а сповільнювачем — графіт) було створення реактора РВБК-1000 потужністю 1 млн кВт. Такі реактори побудо­вані на Чорнобильській АЕС (а в Росії — на Ленінградській, Курській і Смоленській).

Одна з найважливіших вимог до ядерних реакторів — безпека АЕС у всіх режимах її роботи, як нормальних, так і аварійних. По­винна бути забезпечена надійна зупинка ланцюгової реакції поділу за будь-яких аварійних ситуацій: надійне охолодження активної зони в нормальних експлуатаційних та аварійних режимах, пов'яза­них із виходом із ладу різного обладнання. Необхідно не допустити руйнування оболонок твелів і викидання радіоактивного теплоносія й радіоактивних речовин за межі АЕС. Цього не вдалося добитися на Чорнобильській АЕС, що і призвело до катастрофічною забруд­нення великих територій. Із зруйнованого реактора, за офіційною оцінкою фахівців, було викинуто близько 500 млн Кі активності. Це у 3 млн раз більше порівняно з викиданням після аварії на амери­канській АЕС "Три-Майл Айленд". Радіоактивне забруднення екві­валентне забрудненню від вибуху 330 двадцятикілотонних бомб (ана­логічних скинутим на Хіросіму і Нагасакі).

У результаті аварії на ЧАЕС радіонукліди поширилися в Украї­ні на території 3,5 млн га сільськогосподарських угідь, забруднено 1,167 млн га лісів, 1687 населених пунктів,

Особливістю радіоактивного забруднення було те, що забруднення лося нерівномірно, плямами, з перенесенням на дуже великі ні м тані від аварії. Викидання радіонуклідів зі зруйнованого реакто­ри було не високим (до 1,5 км) і переважно у вигляді дрібнодисперс­ною аерозолю. У такому вигляді радіонукліди під впливом верти-і и мі,них переміщувань потоків повітря (інверсії, конвекції), зміни на­при мку і швидкості вітру формували характер забруднення території нмісім відмінний від забруднення під час ядерного вибуху.

Тривалість і мінлива інтенсивність викидання радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора, незначна висота переміщення радіоактивної хмари, метеорологічні умови, рельєф місцевості, висота і Густота забудови населених пунктів зумовили нерівномірність (пля­мистість радіоактивного забруднення місцевості).

Через це на незначних площах, навіть в окремих населених пунк­ти х були виявлені ділянки з різним ступенем забруднення. Найбільше радіоактивних речовин осіло в низинах, заплавах, лісах та з підііітряної сторони населених пунктів. Найменш забрудненими були поля з бідною рослинністю на підвищених місцях.

Період з 26 квітня по 5 травня характеризувався найбільш інтен-і пішим викиданням в атмосферу радіоактивних речовин. За цей час напрямок вітру змінився на 360°. Основні зони радіоактивного забру­днення сформувалися у західному, південно-західному і північносхідному напрямках від станції. Значно менші забруднення були на Південь від станції.

На місцевості, де не проводилися переорювання, рекультивації, перекопування, радіоактивні речовини, що випали, особливо на піща­них рухомих ґрунтах, легко переносяться вітром, бурями, транспор­том і відбувається рухоме повторне забруднення. Розподіл і перене­сения радіоактивних речовин відбувалися в атмосфері в основному | приземному шарі, тоді як під час ядерного вибуху значна частка Радіоізотопів потрапляє в тропосферу і стратосферу, а потім формує рпдіоактивну зону забруднення у вигляді глобальних опадів.

Після наземного ядерного вибуху діаметр частинок радіоактив­ного забруднення на ближньому сліді становить ЗО—50 мкм, а на дальньому — більше 6 мкм. Після аварії на АЕС утворився дрібно­дисперсний аерозоль від 0,5 до 3 мкм, що забруднював місцевість на шляху радіоактивної хмари. Тому ці радіоактивні частинки повільно исідали на землю, тривалий час перебували в повітрі, переносились ні і ром на значні відстані від аварії, легко проникали у приміщення Крізь незначні щілини. Ці радіоактивні речовини міцно утримува-пись поверхнями будинків, техніки, гілками і кронами дерев, одягом І іиуттям, шкірою тварин, всмоктувалися листям рослин, добре роз­чинялися у воді й засвоювалися гідробіонтами, проникали в організм іиїдини і тварини крізь слизові оболонки та шкіру.

Все це сформувало особливості ураження людей і сільськогоспо­дарських тварин, незначний вплив вітру і дощу на самодезактива-цію поверхонь забруднених об'єктів і труднощі в проведенні дезак­тивації будівель і техніки.

Якщо порівняти спад рівня радіації після ядерного вибуху і аварії на атомній електростанції, то і тут є велика різниця. Після вибуху реактора викидання не було тільки неодноразовим, а й продовжува­лося тривалий період, що було однією з причин невідповідності зни­ження рівня радіації після аварії і ядерного вибуху. Друга причина та, що під час аварії значно менше, порівняно з ядерним вибухом, було викинуто короткоживучих ізотопів, від яких залежить швид­кість зниження рівня радіації на місцевості.

Після аварії на АЕС в атмосферу було викинуто майже 450 різних радіонуклідів, багато з яких короткоживучі — ніобій-95, йод-131, стронцій-89 та ін.

Значну частину становив радіоактивний йод-131 з періодом на­піврозпаду 8,04 доби. Цей радіоізотоп на 50—70 % створив радіоак­тивність. Після цього з розпадом основної кількості короткоживучих радіонуклідів залишилися довгоживучі — стронцій-90, цезій-137, церій-144, рутеній-106, а також трансуранові — плутоній-238, -239 і -240, нептуній, америцій, уран, торій та радіоактивні гази: ксенон-133, криптон-85 (табл. 17).

ЗО травня 1986 р. вся територія радіоактивного забруднення (ЗмР/год і більше) була умовно поділена на три зони:

1) відчуження — територія обмежена ізолінією з рівнем радіації понад 20 мР/год і річною дозою більше 40 бер;

2) тимчасового відселення — від 5 до 20 мР/год і річною дозою 10—40 бер;

Таблиця 17. Активність радіонуклідів у четвертому енергоблоці ЧАЕС на момент аварії, Кі

Радіонуклід	Період напіврозпаду	Активність радіонукліда
Нептуній	2,35 доби	7,2-108
Йод	8,04 доби	8,6-107
Стронцій	50,5 доби	6,3-107
Ніобій-95	35,15 доби	1,3 -108
Стронцій-90	29,12 року	6-Ю6
Цезій-137	ЗО років	8-Ю6
Плутоній-238	87,74 року	2,6 -104
Плутоній-239	24 065 років	2,3-104
Плутоній-240	6 537 років	3,3-10"