Cтруминний друк

Друкуючий пристрій має головку, яка містить від 1 до 64 сопел, кожне з яких формує фарбовий струмінь з діаметром краплі »100 мкм і швидкістю декілька м/с. Головка переміщується вздовж аркушу паперу. Краплі фарби виштовхуються із сопел під імпульсним тиском. Продуктивність пристрою 400-600 зн./с. При цьому застосовується спеціальна швидкосохнуча фарба, водорозчинна [2].

Термографія — одержання копій здійснюється безпосередньо з оригіналу при експонуванні ІЧ випромінюванням на спеціальний термореактивний папір. Світлі ділянки оригіналу відбивають теплові промені, а темні поглинають їх і нагріваються. Теплова енергія спричиняє хімічну реакцію, утворюючи копію. Це термохімічний метод (прямий).

Існує також термофізичний метод (непрямий або термотрансферний). В цьому способі під дією тепла термоголівки чутливий шар стрічки розплавляється і зі своєї основи переходить на ЗМ, утворюючи копію [3].

Лазерний спосіб друку

Лазерний промінь невеликої потужності (найчастіше He–Ne або СО₂) переносить інформацію на електростатично заряджений барабан, покритий фотонапівпровідниковим шаром. Лазерний промінь діє безперервно з швидкістю 0,7 м/с. Використовується у вивідних системах обробки даних.

Магнітографія

На поверхні циліндра з магнітним покриттям (Fe₂O₃) створюється приховане зображення. У проявному вузлі до намагнічених ділянок барабана притягуються частинки феромагнітного порошку, утворюючи видиме зображення. Закріплення порошку відбувається втискуванням його в папір. Порошок, що залишився на барабані після перенесення зображення на папір знімається у вузлі очищення спеціальними щітками, а приховане магнітне зображення стирається магнітною голівкою [1].

Іонографія

Ця технологія базується на процесі локального осадження іонів на діелектричній поверхні під дією електричного струму, що подається на електроди, розміщені вздовж діелектрика. Для запису прихованого електростатичного зображення, яке потім проявляється тонером, напруга на керуючих електродах рівна близько 650В [3].

Елкографія — технологія названа по імені канадської фірми, що її розробила — Elkorsi Technology. Була винайдена канадським хіміком А. Кастенье. В 1995 р. її придбав японський виробник фарб Toyo Ink, створив друкарську машину під назвою ЕLCO – 200. Цей спосіб називають (Computer-to-Ink).

Спочатку на формний циліндр наноситься тонкий шар олії, потім з лінійки сопел подається рівномірний шар фарби. Друкуюча головка — це довга лінійка мікроскопічних електродів по всій ширині паперового полотна. Коли на електрод подається від’ємний електричний потенціал, то між ним і додатньо зарядженим формним циліндром, який служить анодом, виникає електромагнітне поле. В шарі фарби починається реакція електрокоагуляції, і в результаті виникає фарбовий згусток (гель), розмір якого пропорційний довжині імпульсу, що залежить від тональності зображення. Під час проявлення спеціальний гумовий ніж зішкрябує з формного циліндра рідку фарбу, залишаючи фарбові згустки, що прилипли до нього. Після цього фарбові згустки втискаються в папір, а вода швидко випаровується. Після цього поверхня формного циліндра очищається від залишків фарби і олії. Товщина фарби на відбитку різна і залежить від тональності оригіналу, як у глибокому друці.

Запитання для самоконтролю

1. Які Ви знаєте безконтактні способи друку?

2. В чому полягає суть електрографії?

3. Де застосовують струменевий друк?

4. В чому полягає утворення зображення за допомогою термографічного друку?

5. Що називають лазерним друком?

6. Які особливості процесу магнітографії та іонографії?

7. Яку технологію називають «computer-to-ink»?

Список рекомендованої літератури

до розділу 8 «Безконтактні способи друку»

1. Зацерковна Р., Слоцька Л. Безконтактні способи друку// Друкарство, 2001, №1, с. 48-49.

2. Мережко М. Друкувальні пристрої з цифровими системами обробки даних. Технологічні аспекти // Друкарство, 2002, №3, с. 38-43; №4, с. 25-27.

3. Стефанов С. И. Путеводитель в мире печатных технологий. — М.: Унисерв, 2000. — 224 с.

001. — 124 с.

17. Филин В. Н. Путеводитель в мире специальных видов печати. — М.: ИФ «УНИСЕРВ», 2003. — 328 с.

18. SST — руководство по трафаретной печати/ Перевод и редакция IMPREZA LTD. — 1993.