Сервіси, протоколи та адресація ресурсів (служби) Інтернет

Сервіси, протоколи та адресація ресурсів.

1. Сервіси (служби) Інтернет. Під час пересилання інформації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший - надає відповідь (комп'ютер-сервер). Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема, встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а які опрацьовують запит і надають відповідь - серверами. Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм - для клієнта - та сервера - утворюють службу Інтернет.

Існують універсальні та спеціалізовані служби Інтернет. Спеціалізовані служби доступні вузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кожний. Основне програмне забезпечення для роботи з універсальними службами входить до комплекту операційних систем. До основних служб належать:

o WWW або WEB-служба;

o електронна пошта (e-mail);

o служба новин UseNet;

o служба пересилання файлів між комп'ютерами FTP;

o служба Gopher;

o служба Telnet;

o служба WAP.

Служба WWW (World Wide Web або WEB-служба) вважається найбільш популярною. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступ майже до всіх видів ресурсів мережі.

Електронна пошта (e-mail) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями. Одночасно з текстовими повідомленнями можна передавати файли в різних форматах: графіку, звук тощо.

Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення направляються не конкретній людині, а так, щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.

Адресація ресурсів Інтернет. Пересилання інформації в мережі здійснюється за принципом "запит - відповідь". За допомогою одного комп'ютера - клієнта - формують запит і звертаються до іншого комп'ютера - серверу - за потрібною інформацією. Запит містить адресу комп'ютера, на якому знаходиться потрібна інформація (її називають ресурсом), тобто шлях до ресурсу та адресу клієнта. Колись комп'ютерів, під'єднаних до Інтернет, було небагато, і кожний з них мав своє ім'я . в мережі. Ці імена записувались у спеціальні файли, які постійно розсилала серверам організація InterNIC (Network Information Center).

Коли кількість комп'ютерів досягла певної критичної межі, робота з такими файлами ускладнилася. Тому Інтернет вирішили умовно поділити на зони. Кожному комп'ютеру надали номер, який складається з чотирьох чисел, кожне з яких менше ніж 256. Числа розмежовані крапками. Такі адреси називаються IP-адресами. Ось приклади адрес:

124.178.65.12; 193.131.45.112; 193.101.48.96.29.

Кожна така адреса складається з двох частин. До першої частини можуть належати від одного до трьох чисел зліва. Ця частина визначає адресу мережі, до якої входить комп'ютер, і називається ідентифікатором мережі. До другої частини входить інша група чисел адреси. Вони визначають у певний проміжок часу конкретний комп'ютер у мережі і називаються ідентифікатором вузла.

Для адміністрування (керування) мережею така система адресації зручна, а ось для користувачів - ні. Не зручно постійно пам'ятати набори цифр, їх можна легко переплутати, крім того, вони можуть змінюватися. Тому поряд з IP-адресацією була введена інша система імен - доменна система. Вона дає змогу поставити у відповідність IP-адресі деяке ім'я, зручне користувачам. Для цього мережу умовно поділили на так звані домени (тематичні частини). Домени побудували так, щоб за назвами можна було визначити їхнє призначення, належність, форми обслуговування та фінансування. Так, спочатку в СІЛА були створені шість доменів:

com комерційні компанії, net провайдери, edu освітні організації, mil військові організації, gov державні організації, org суспільні організації.

Домен com призначений для обслуговування різноманітних комерційних організації, edu - для Міністерства освіти США, a mil - для військового комплексу.

Коли Інтернет вийшов на міжнародний рівень, існуючих доменів стало недостатньо. Було вирішено створити додатково домени за територіальним принципом, тобто для держав, наприклад:

uа Україна

uk Великобританія

ru Росія

fr Франція

са Канада

jp Японія

ch Китай

it Італія.

Домени другого рівня (Iviv, kiev, narod, microsoft тощо) може отримати будь-яка особа або організація. Після придбання домену другого рівня його власник може розподіляти (продавати) домени третього рівня і т. д. Довгі імена (адреси) вважаються непрестижними і солідні компанії ними не користуються.

На противагу IP-адресам, доменні адреси читають справа наліво. Доменне ім'я в числове можна перевести за допомогою спеціальної програми ping.

Інтернет складається з тисячі різних мереж, кожна з яких може працювати за своїми правилами, використовувати різноманітні протоколи та системи адресацій. Для обміну інформацією між такими мережами служать спеціальні служби.

Служба FTP призначена для пересилання файлів між комп'ютерами. Ця служба дає змогу швидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відео файли т а ін.

Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба і сьогодні вона майже не розвивається.

Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.

Останнім часом популярними стали нові служби Інтернет: інтерактивний чат, аудіо- і відео конференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу тощо.

Протоколи Інтернет. Сукупність правил взаємодії клієнта та серверу, називають протоколом. Звичайному користувачеві не обов'язково знати його зміст, але варто орієнтуватись, який протокол використовує та чи інша служба. Розглянемо основні протоколи мережі Інтернет.

На початку 70-х років розроблено спеціальний протокол міжмережної взаємодії, який назвали протоколом ТСР/ІР (Transfer Control Protocol/internet Protocol).

TCP (Transfer Control Protocol) - протокол управління пересиланням даних. Він визначає правила розбиття інформації на пакети певного розміру та формату, їх доставки до адресата певними маршрутами й об'єднання пакетів в єдине ціле,

IP (Internet Protocol) - протокол міжмережевої взаємодії. Він дає можливість коректно пересилати інформацію між комп'ютерами, які мають різну архітектуру та різні операційні системи.

HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) - протокол служби WWW. Це протокол пересилання і відображення гіпертексту, тобто Web-сторінок. Він дає змогу за допомогою спеціальних програм - броузерів - отримувати і переглядати Web-сторінки.

З розвитком мобільного зв'язку значно зросла роль електронних повідомлень. Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернет користувачам мобільних телефонів, пейджерів, електронних органайзерів, що використовують різні стандарти зв'язку.

Комп'ютери, які називають шлюзами, встановлюють на виході кожної мережі. Шлюзи перекладають внутрішні мережні адреси комп'ютерів в адреси Інтернет.

Висновок. Кожний комп'ютер, під'єднаний до Інтернет, має свою адресу. Існує два способи написання адрес: текстово-доменний (domain) і числовий (IP адреси), між якими є однозначна відповідність.

Приєднання до мережі Інтернет.

Для роботи в мережі Інтернет необхідно:

o фізично приєднати комп'ютер до одного з вузлів мережі;

o одержати постійну або тимчасову IP-адресу;

o установити і настроїти програмне забезпечення - програми-клієнти тих сервісів, послугами яких є намір скористатися.

Організаційно доступ до мережі користувачі дістають через провайдерів.

- організація (юридична особа), що надає послуги приєднання користувачів до мережі Інтернет.

Провайдер має постійно ввімкнений продуктивний сервер, сполучений з іншими вузлами каналами з відповідною пропускною здатністю, і засоби для одночасного підключення кількох користувачів (багатоканальний телефон, багатопортова плата і т. ін.). Провайдери роблять подібну послугу на договірній основі, найчастіше орієнтуючись на час роботи користувача або обсяг даних, які пересилаються по мережі. При укладенні договору провайдер повідомляє клієнту всі атрибути, необхідні для підключення та настроєння з'єднання (ідентифікатори - login, паролі, номери телефонів тощо).

Зазвичай користувачі навчальних закладів, великих організацій, фірм, підприємств приєднуються до Інтернету через свою ЛОМ. На один із комп'ютерів локальної мережі покладається виконання функцій proxy - сервера - управління локальною мережею і "посередництво" між комп'ютерами користувачів та мережею Інтернет (proxy - представник, довірена особа). Всі технічні й організаційні питання щодо взаємодії з провайдером вирішує адміністратор мережі. Для користувачів розробляється інструкція з переліком дій, які треба виконати для приєднання до мережі Інтернет.

Технічно для приєднання до комп'ютера провайдера необхідні ПК, відповідне програмне забезпечення і модем - пристрій, що перетворює цифрові сигнали від комп'ютера на сигнали для передавання по телефонних лініях і навпаки.

Комп'ютери провайдера можуть виконувати функції хост-машини або звертатися до потужніших хост-машин для доступу до глобальних ресурсів Інтернету через високопродуктивний канал передавання даних - магістраль. Хост-машина (від англ, host; - господар) - це комп'ютер, що виконує мережні функції, реалізуючи повний набір протоколів усіх семи рівнів моделі OSI, або завдання користувача (програми, розрахунки).

Служба FTP

Служба FTP - файл транспорт протокол.

На серверах всемирной сети хранится множество файлов, представляющих массовый интерес. Это программы, архивы, справочные документы. Эти файлы могут храниться как на обычных Web-узлах, содержащих Web-страницы, так и на специальных узлах FTP (www.Neosoft.ru), содержащих только файлы. И в том и в другом случае для загрузки файла из Интернета используют гиперссылки. Такие гиперссылки указывают не на Web-страницу, а на файл, хранящийся на Web-узле или в архиве FTP. Это может быть файл любого типа, хотя общепринятыми считаются архивы в формате .ZIP или самораспаковывающиеся архивы (.ЕХЕ). Для загрузки файла следует щелкнуть на соответствующей гиперссылке. Загрузка и сохранение файлов несколько отличается от загрузки Web-страниц, поскольку в этом случае используется другой протокол передачи данных - протокол ftp (файл-транспорт-прокол). В частности, перед загрузкой файла необходимо сообщить программе дополнительную информацию. Для приема файлов по протоколу FTP обозреватель Internet Explorer запускает Мастер загрузки файла. Первое, что надо сделать, — это выбрать, следует ли открыть указанный файл или сохранить его на локальном диске. Так как Интернет следует рассматривать как ненадежный источник непроверенных данных, рекомендуется никогда не открывать файл непосредственно, а всегда сохранять его на диске. Его можно будет открыть впоследствии, после принятия необходимых мер предосторожности. Перед сохранением файла на диске Мастер предлагает выбрать папку и задать имя файла. Для файлов, принятых из Интернета, рекомендуется использовать специальную папку. Ход загрузки файла отображается в специальном диалоговом окне. В большинстве случаев это окно позволяет оценить продолжительность загрузки и отказаться от нее, если время загрузки окажется неприемлемым. Обозреватель Internet Explorer позволяет производить одновременную загрузку нескольких файлов, хотя надо понимать, что при приеме нескольких файлов скорость приема каждого файла пропорционально снижается. Во время приема файлов по протоколу FTP можно продолжать просмотр Web-страниц. Для "закачки" информации на FTP-сервер необходима специальная программа FTP-клиент (например встроенный FTP-клиент в программе Windows Commander), а также допуск на FTP-сервер, который организует администратор сервера.