Оформлення текстів довідкового призначення

До довідково-допоміжних елементів видання належать усі ті види його текстів, які полегшують читачеві користуватися виданням, допомагаючи йому орієнтуватися в ньому і розуміти, про що йдеться у виданні, а також швидко знаходити потрібне місце в ньому. До таких елементів належать зміст, колонцифри та колонтитули, різні види вказівок і список ілюстрацій.

При оформленні довідково-допоміжних текстів слід перш за все враховувати їх значущість у виданні, а відповідно й доцільність більшої або меншої акцентації. Композиційні, шрифтові та графічні способи оформлення довідково-допоміжних текстів залежать від загального характеру оформлення видання.

Зміст

Зміст зустрічається в кожному виданні, що складається з окремих частин, розділів, оповідань і має систему заголовків (рубрикацій). Зміст відображає загальну побудову та характер системи заголовків видання (повної або трохи скороченої). За допомогою змісту читач може швидко ознайомитися із складом видання. а також знайти потрібну йому частину тексту. Проте, незважаючи на загальний довідковий характер змісту, значущість його в тому чи іншому виді видань може бути різною і це впливає як на розташування змісту у виданні, так і на побудову й акцентування його окремих частин. Зміст може розміщуватися в кінці або на початку видання. Це залежить від кількох чинників, основними з яких є вид видання, його обсяг та умови користування ним. Так, у наукових, довідкових і навчальних виданнях зміст майже завжди доцільно розміщувати на початку (особливо це стосується видань великого обсягу). У виданнях подібного типу він відіграє дуже важливу роль як довідковий елемент. Читач користується ним не тільки в момент ознайомлення з виданням а й протягом усієї роботи з ним. Краше розміщувати зміст відразу після звороту титулу. При складній рубрикації (переважно в наукових та довідникових виданнях великого обсягу) відповідні частини рубрик змісту іноді додатково виносять на шмуцтитули або їхні звороти).

У дитячій і художній літературі зміст найчастіше розміщують у кінці видання, бо значущість цього тексту для читача здебільшого тут невелика, а основну довідкову роль при виборі видання (за винятком збірників, антологій тощо) відіграють обкладинка та титул. Окрім того, у виданнях цього типу характер оформлення "входу" у видання часто не залишає місця для змісту.

В окремих випадках для швидкого ознайомлення читача із складом видання найбільш значущі частини змісту виносять на зовнішні елементи видання (суперобкладинку, обкладинку, їхні клапани) або вносять до титулу (що не виключає повного змісту, який розміщується на початку або в кінці видання).

У брошурах, розрахованих на обмежений строк користування, місце заверстування змісту часто визначаються зручним для друку аркушем. Із цього випливає, що зміст може розміщуватися і на звороті титулу, і навіть на другій та третій сторінках обішадинки. Формат змісту, як правило, визначається складністю й обсягом його тексту. Якщо зміст складають меншим (порівняно з основним текстом) кеглем, то і формат його, зрозуміло, вибирається трохи вужчим, ніж ширина сторінки складання (за винятком тих випадків, коли зміст завантажено текстом, складним за побудовою і він займає кілька шпальт).

Вибір формату змісту може залежати також від побудови сторінки складання.

При побудові тексту змісту з максимальною наочністю має бути чітко визначена супідрядність рубрик видання. Для цього використовують як шрифтові, так і

композиційні способи.

Для виділення рубрик можуть застосовуватися різні накреслення шрифту (напівжирні, великі, курсивні) та навіть інша гарнітура. Характер цих шрифтів тісно пов'язаний з оформленням усієї системи рубрик видання.

Використання різних складально-графічних елементів (лінійок, точок, квадратиків та ін.) в оформленні заголовків видання може знайти своє відображення також в оформленні змісту.

Використовуючи шрифти різних насиченості й накреслення для виявлення супідрядності рубрик, слід уникати надмірної строкатості, бо це негативно позначається на сприйнятті тексту змісту. При невеликій кількості рівнозначних рядків змісту можна застосовувати шрифти великого накреслення, трохи збільшуючи при цьому пробіли між рядками.

У звичайних випадках збільшення кегля на 4 н. бажано, проте при невеликому тексті змісту і великому форматі видання або необхідності підсилити значущість змісту використовують шрифти того самого кегля, яким складено основний текст, чи навіть шрифти збільшеного кегля.

При складній системі рубрикації поряд із шрифтовими виділеннями використовують колшозиційні способи: різні виключання рядив, втяжки, а також відбивки.

Втяжки різного розміру дають можливість наочніше передати супідрядність рубрик, однак застосування великої кількості невеликих втяжок призводить до небажаного результату.

Іноді при деякій редакційній перебудові нумераційної частини композиція змісту може стати більш чіткою і зрозумілою. Так, якщо порядковий номер розділу розмістити на початку рядка, це зразу привертає увагу читача. Якщо до того ж слово "Розділ" розташувати над першим рядком або приєднати до першого рядка, то це вивільнить від непотрібного повторення цього слова.

Для збереження композиційної єдності в оформленні всіх текстових елементів видання, а також за необхідності акцентувати окремі частини змісту можна по-різному верстати рядки рубрик та розташовувати відносно них колонцифри.

Найтрадиційніший спосіб оформлення змісту - ліворуч перелік рубрик, а праворуч (окремою колонкою) нумерація сторінок. Рубрики пов'язуються з колонкою цифр за допомогою багатьох точок, дефісів або лінійок. При нескладній системі рубрикації та невеликій відстані між рубриками і колонкою цифр можуть бути різні варіанти оформлення змісту.

Розташування колонцифр колонкою зліва та вільне виключання рядків рубрик по правому краю дають зовсім інший силует і дещо більшу акцентуацію колонцифр. Зустрічаються цікаві способи розташування рубрик та колонцифр до них по центру шпальти.

Однак при будь-якому оформленні змісту необхідно створити оптимальні умови користування ним. При розмітці змісту мають бути записані детальні вказівки щодо кегля і накреслення шрифтів для складання рубрик, їх виключання, розміру втяжок та відбивок, а також загального формату складання змісту.

Колонцифри

Колонцифра - це порядковий номер сторінки у виданні. Вибір шрифту для колонцифр та їх місця залежить від того, які роль і призначення колонцифр у виданні. Так, у виданнях з нескладною рубрикацією, де читач дуже рідко користується колонцифрами для відшукання окремих частин тексту (в дитячій, художній, словниковій літературі), особлива її акцентація не потрібна. Навпаки, в навчальних, наукових, довідкових виданнях колонцифри - необхідний елемент; тут вони мають бути помітними, що досягається місцем їх розташування, а також кеглем та накресленням шрифту.

У тих випадках, коли особлива акцентація колонцифр не потрібна, їх найчастіше складають тією самою гарнітурою, що й основний текст, але кеглем на ступінь меншим. Для більшої акцентації колонцифр допускається складання їх шрифтом курсивного або напівжирного накреслення, атакож збільшеним кеглем.

Найзручніше місце для колонцифри - нижнє поле, бо найчастіше воно найбільше за розміром. Колонцифра, розміщена біля зовнішнього краю цього поля, при перегортанні видання буде помітнішою, ніж розташована на середині. Якщо у виданні є колонтитул, то колонцифра, як правило, розміщується в його рядку.

Хоча місце колонцифри в основному визначається її роллю у виданні, не треба забувати, що колонцифра-один з істотних елементів композиції як окремих сторінок, так і розворотів видання. Тому її розміщення може залежати від загальної конструкції видання.

На рис.23 показано можливі варіанти розміщення колонцифр.

Рис. 23. Можливі варіанти розміщення колонцифр

Колонцифри всіх видів не ставлять:

· на титульних сторінках видання (титулі, контртитулі, авантитулі, фронтиспісі та шмуцтитулі);

· на порожніх сторінках (звороті титулу та шмуцтитулу, сторінках для записів);

· на сторінках з вихідними даними;

· на сторінках, повністю зайнятих ілюстраціями;

· на вклейках, що не входять у загальну нумерацію сторінок;

· у кінці розділів, не зайнятих повністю текстом;

· на всіх кінцевих сторінках, за винятком тих, де розміщено матеріал, назву якого включено в зміст видання.

Верхні колонцифри, як правило, розміщують в одному рядку з колонтитулом з виключанням у зовнішній край. За наявності колонлінійки колонцифру іноді верстають по центру сторінки складання. При будь-якому розташуванні верхня колонцифра обов'язково входить у розміри сторінки складання. У словниках, енциклопедіях верхні колонцифри іноді складають без колонтитулів, але тоді вони мають бути заверстані з відбивкою від початку тексту на 4... 12 п. для забезпечення суміщеності верстки.

У двошпальтових виданнях іноді нумерують не сторінки, а шпальти; тоді на всіх сторінках колонцифру лівої шпальти верстають із виключанням ліворуч, а правої -праворуч.

Верхні колонцифри з колонтитулами, колонлінійками чи без них не ставлять на всіх початкових сторінках із спуском.

Колонтитули, колонлінійки

Колонтитули (від франц. colone - стовпчики та лат. titulus - напис) — текстові рядки, поміщені над основним текстом кожної сторінки видання. Колонтитули слугують для полегшення користування виданням, іноді - для поліпшення його оформлення.

У сучасних виданнях колонтитули, що мають суто декоративне значення (так звані "мертві"), майже не застосовують. Композиційне розміщення колонтитулів може бути різноманітним, хоча переважно їх складають окремим, майже завжди одним рядком, шрифтами, які відрізняються від основного (курсивним, напівжирним курсивним, капітельними літерами, великими літерами зменшеного кегля). Здебільшого в одному рядку з колонтитулом може бути розташована колонцифра.

Дуже часто колонтитул закривають знизу тонкою лінійкою на повний формат сторінки складання. Зустрічаються колонтитули, відокремлені лінійками зверху і знизу.

Колонтитули з колонцифрами чи без них завжди входять у розмір сторінки складання. їх відокремлюють від тексту не менш як на кегль основного шрифту або трохи більше, враховуючи, щоб загальний формат сторінки складання був кратний кеглю основного шрифту.

Колонтитули не розміщують на всіх титульних сторінках видання, порожніх сторінках, на сторінках, зайнятих повністю ілюстраціями (крім наукової та технічної літератури), а також, на початкових сторінках видання із спуском.

Колонлінійки - це лінійки чи прикраси, які розміщують на кожній сторінці складання, над основним текстом як елемент художнього оформлення. Композиційне розташування колонлінійок різноманітне. Часто з колонлінійками компонують колонцифри. Колонлінійки, як і колонтитули, завжди входять у розмір сторінки складання.

У дод. 20 показано сторінку видання з колонтитулом, колонлінійками. колонцифрою, нормою та сигнатурою.

Сигнатура

Сигнатура - порядковий номер друкованого аркуша видання, необхідний для полегшення виконання друкарських операцій, а саме: друкування, фальцювання, комплектування блоків, перевірки готової продукції.

Сигнатуру переважно складають шрифтами тієї самої гарнітури, що й основний шрифт, цифрами кегляІГп. і поміщають у лівому кутку першої та третьої сторінок кожного друкованого аркуша видання. На третій сторінці аркуша після сигнатури (без відбивки від неї) складають зірочку. У формат сторінки складання сигнатура не входить. її заверстують в одному рядку з нижньою колонцифрою або нижче її з відбивкою 4 п.

Сигнатура - це перш за все технічно допоміжний елемент видання, і тому в різних виданнях можна зустріти неоднаковий порядок розміщення сигнатур.

При верстанні сигнатур слід пам'ятати, шо перш за все це номер друкованого аркуша і її розташування має відповідати частці аркуша. Для видань, які друкуються в 1/16 частку,-через 16с, в 1/8 частку -через 8 с. тощо.

Сигнатуру ніколи не ставлять на титулі.

У дод. 21 наведено колонцифри сторінок, на яких ставлять сигнатуру та сигнатуру з зірочкою.

Норма

Норма - коротка позначка замовлення, яка включає прізвище автора, перші слова назви, іноді просто номер замовлення. Розміщується на першій сторінці кожного друкованого аркуша, крім першого, і слугує для полегшення операції комплектування

книжкових блоків.

Норму завжди складають шрифтом кг. б гарнітурою основного шрифту та поміщають у лівому кутку першої сторінки друкованого аркуша слідом за сигнатурою з відбивкою 8...12 п.

Норму ставлять також на вклейках.

На сторінках з художніми ілюстраціями норму бажано заверстувати так, щоб при обрізуванні блока вона відрізалась.

У дод. 21 наведено колонцифри сторінок, на яких ставлять норму.