Міжнародна сертифікація харчових продуктів
Міжнародна практика сертифікації спрямована на усунення технічних бар'єрів, що виникають при оцінці відповідності в межах національних систем, і забезпечення безперешкодного просування продукції (послуг) на ринки збуту. Світова організація торгівлі WTO зацікавлює прийняття і застосування таких сертифікаційних схем, при яких можна було б уникнути будь-яких обмежень у міжнародних торговельних відносинах і, одночасно, забезпечити відповідність технічним правилам і стандартам і вимагає, щоб процедури по оцінці відповідності не були більш важкими і не застосовувалися б більш жорстко, ніж це необхідно, щоб забезпечити особі, що імпортує, адекватну впевненість у тому, що продукція відповідає технічним правилам і стандартам, з урахуванням ризику, що може бути через відсутність такої відповідності.
Проведення сертифікації харчових продуктів, відповідно до вимог міжнародних документів, визначається сукупністю оцінок якості продуктів, методів їхнього виготовлення, методів складування (пакетування, маркірування), зберігання і доставки, а також реалізація споживачеві. Тому схеми сертифікації продуктів у всіх національних системах, які вибирають за основу міжнародні документи, можна умовно описати трьома незалежними процедурами:
1. Визначення конкретних нормативних документів, відповідно до яких проводиться оцінка якості продукції;
2. Визначення методики оцінки якості харчової продукції;
3. Оцінка відповідності харчової продукції вимогам нормативних документів.
Питаннями стандартизації харчових продуктів займається технічний комітет ISO/TC 34 "Сільськогосподарські харчові продукти", у рамках якого утворено два підкомітети SC 9 "Мікробіологія" і SC 12 "Сенсорний аналіз". Технічний комітет співпрацює з чотирма комітетами ISO (ТС 57 "Хімія", ТС 54 "Ефірні олії", ТС "Крохмаль", ТС 176/SC2) і одинадцятьма іншими міжнародними організаціями.
Одним із важливих зв'язків комітету ISO/TC 34 є співробітництво з Комісією Кодексу Alimentarius Організації Об'єднаних Націй.
Комісія Кодексу Alimentarius нараховує 160 країн-членів і, у відповідності зі своїм статусом, координує всі роботи зі стандартами на продукти харчування, що проводяться міжнародними, урядовими і неурядовими організаціями. Основна мета Комісії Кодексу Alimentarius – упровадження міжнародних стандартів на продукти харчування, при цьому їхні норми повинні відповідати міжнародному або регіональному рівневі і, у першу чергу (насамперед), забезпечувати охорону здоров'я споживачів, а також полегшувати міжнародну торгівлю продуктами при одночасному дотриманні торговельної етики.
Як основу у своїй діяльності по визначенню придатності і якості продуктів харчування Комісія Кодексу Alimentarius прийняла метод НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Point) – аналіз безпеки і критичні контрольні точки.
Контроль якості продовольчої сировини і харчової продукції повинний бути забезпечений на всіх етапах життєвого циклу продукції, що закладено в сімох принципах функціонування системи НАССР.
Принцип 1 "Аналіз небезпеки можливого погіршення харчової продукції" передбачає виявлення й ідентифікацію небезпек на всіх етапах життєвого циклу продукції – від покупки сировини, її виробництва до упакування, зберігання і продажі споживачеві. Для кожної небезпеки необхідно вибрати засобу (спосіб) контролю, який можна було б застосувати. Іноді необхідне застосування декількох контрольних способів для виявлення потенційної небезпеки, що може спричинити неякісна продукція споживачеві.
Принцип 2 "Визначення критичних контрольних точок" визначає місця, етапи, процеси або операції, де найкраще застосувати контрольні або попереджувальні дії з метою зменшення або запобігання можливості погрози погіршення якості продукції. Якщо погроза або небезпека виявлена в такому місці, де немає можливості забезпечити контроль, тоді виробництво, процес або операцію варто змінити, удосконалити або модернізувати забезпечуючи належний контроль.
Принцип 3 "Визначення критичних параметрів" визначає критичні параметри процесу в кожній критичній контрольній точці. Це може бути температура, вологість, рН, час, активність води й ін.
Принцип 4 "Установлення (застосування) системи моніторингу критичних контрольних точок" установлює роботу системи контролю, обробки і запису інформації критичних контрольних точок. Задачею моніторингу є поточний контроль продукції і попередження виготовлення непридатної продукції.
Принцип 5 "Визначення коригувальних впливів при (установленні) реєстрації системою моніторингу перевищення критичних контрольних точок" визначає коригувальні впливи для кожної контрольної критичної точки, якщо параметри виробничого процесу виходять за припустимі границі.
Принцип 6 "Визначення процедур верифікації для підтвердження, що система НАССР працює ефективно" передбачає введення сертифікаційних процедур цілої системи контролю якості сировини і готової харчової продукції. Така робота із сертифікації/верифікації/реєстрації дозволяє визначити правильність функціонування системи, провести оцінку реагування системи на збій (збурення) і відхилення від критичних контрольних пунктів. Сертифікована система НАССР викликає довіру у споживача, що дозволяє розширити ринок збуту продукції.
Процедура верифікації повинна застосовуватися щоразу, якщо процес виробництва продукції змінюється або модернізується. Частота проведення процедур верифікації НАССР залежить від бажання виробника мати ефективну систему контролю випуску якісної продукції.
На підприємствах харчової промисловості роботи із сертифікації системи НАССР проводяться одночасно (паралельно) з роботами із сертифікації систем управління якістю.
Принцип 7 "Опис документації, що визначає всі процедури НАССР, і визначення всіх коригувальних впливів у випадку виявлення відхилень у роботі системи" визначає звичайні для кожної системи процедури – кожна система повинна бути задокументована відповідно до форми, що дозволяє легко перевірити її можливості функціонування, відповідальність окремих груп і членів колективу підприємства за випуск якісної продукції, установити відповідність даної системи вимогам нормативної документації.
Штрихове кодування
Позначення товарів числовими кодами вперше з'явилося в США 30 років тому при продажі алкогольних напоїв. Процес продажу полягав у тому, що продавець прикладав до штриха-коду, нанесеному на товар, скануючий пристрій, що миттєво зчитував і визначав ціну. Уся процедура займала кілька секунд.
Система сподобалася, до неї приєдналися інші товаровиробники. Через п'ять років прикладу американців наслідувала Європа. В даний час штрих-кодом користуються більш 100 країн світу.
Найбільше поширення в міжнародній торгівлі придбав штриховий код EAN (European Article Numbering - європейський товарний номер), розроблений Міжнародною Європейською Асоціацією "EAN-International", що знаходиться в Брюсселі.
В Україні з 01.01.2000 р. усі товари, що реалізуються через роздрібну торгівлю, маркіруються, як правило, штрих-кодом EAN.
Код EAN (13-розрядний або 8-розрядний) являє собою систему зі штрихів і пробілів різної ширини з відповідним цифровим позначенням (13 або 8 цифр). При цьому самий вузький штрих або пробіл приймається за одиницю товщини - модуль, а інші штрихи і пробіли складають два або три модулі, тобто дві або три товщини самого вузького штриха або пробілу. Кожній цифрі коду EAN відповідає сполучення двох штрихів і пробілів.
Штриховий 13-розрядний код EAN містить:
- код країни, що привласнюється EAN (двозначний або тризначний). Перші дві або три цифри називаються префіксом. Так, Україні привласнений префікс 482, Російській Федерації – від 460 до 469. Ті країни, що вступили в EAN раніше, мають дворозрядний код (США, Канада від 00 до 13, Франція – від 30 до 37, Японія – від 45 до 49, Велика Британія – 50, далі Бельгія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція й ін.);
- код підприємства-виготовлювача (чотиризначний або п'ятизначний), що привласнюється відповідальним органом кожної країни;
- код товару, що привласнюється підприємством-виготовлювачем;
- контрольну цифру (КЦ), по якій визначається правильність цифрового коду (за певними методиками).
Ознакою коду EAN-13 служать розділові подвійні лінії після першої цифри, після коду підприємства і після КЦ.
Нанесення штрихового коду на упакування або этикетку будь-якого товару стало обов'язковою вимогою в США, Канаді, деяких країнах Європи і Південно-Східної Азії. У США і Канаді заборонено імпортувати і реалізовувати продукцію без штрихового коду. Близько 80 % усієї продукції у світі маркірується штриховим кодом. Штрихове кодування дозволяє:
- здійснювати електронний обмін даними про товари між партнерами, прискорюючи їхній рух до споживача, а також швидко візуально визначити країну-виготовлювача по наявному переліку;
- споживачеві вибрати найбільш якісний товар, тому що штриховий код засвідчує високу якість не тільки на вітчизняному, але і на міжнародному рівні.
Для приклада розглянемо штриховий код з етикетки товару, зображений на рисунку 9.6.
 |
Тут 30 - код Франції, 45214 - код виготовлювача, 83412 - код продукції відповідно до реєстру виробів, що випускаються підприємством, 3 - контрольна цифра, що декодує штриховий код у цифровий, яку можна перевірити, по-перше, за допомогою сканера, а по-друге, простим математичним розрахунком.
Рисунок 9.7 – 13-розрядний штрихової код EAN
1. Складемо праворуч наліво цифри парних позицій коду: 2 + 4 + 8 + 1 + 5 + 0 = 20;
2. Отриману суму помножимо на 3, тобто 20´3 = 60;
3. Складемо праворуч наліво цифри непарних позицій коду (без урахування КЦ): 1 + 3 + 4 + 2 + 4 + 3 = 17;
4. Складемо результати, отримані в п. 2 і п. 3: 60 + 17 = 77;
5. Відкинувши десятки числа 77, одержимо 7;
6. Віднімемо з 10 результат, отриманий у п. 5: 10 - 7 = 3 (це і є контрольна цифра коду.
Якщо отримана цифра відрізняється від контрольної, можлива фальсифікація коду або в цілому товару.
У закордонній практиці товари екстра-класу мають у штриховому коді за подвійною розділовою смугою після КЦ знак «>». Штрихове кодування в Україні вводиться повсюдно: у виробництві, торгівлі, інформаційних технологіях, банківській справі, на транспорті й ін.
 |
Для працюючих у харчовій промисловості і ресторанному господарстві важливі штрихові коди, що приведені на рисунку 9.7, які містять у собі інформацію про якість і кількість продукції в упакуванні, номера цехів і бригад, що її виготовили, і транспортні дані.
Рисунок 9.8 – Зразки деяких штрихових кодів: а – транспортного ITF-14; б – технологічного EAN-128; в – пакувального Code 39.
На підставі цих даних при відпусканні товару складається відповідна накладна. По коду Code 39 здійснюється наскрізний облік, що допомагає виявити попит і можливі претензії по окремих партіях товару.
Дуже важливо чітко виконувати технологію нанесення штрихових кодів на етикетку виробу, тому що при наявності поліграфічних дефектів вони не зчитуються сканером, наприклад, коли немає чіткості зображення штрихів (хвилясті краї) або поєднанні кольорів (не зчитуються червоні штрихи на зеленому і синьому тлі, чорні, жовтогарячі і червоні на золотому тлі, жовті, червоні, жовтогарячі, ясно-коричневі і золоті на білому тлі).
Тому при розробці дизайну етикетки або коробки необхідно перед тиражуванням перевірити контрастність зображення штрихового коду, щоб попередити брак і зайві накладні витрати.
Щоб одержати штрих-код на продукцію, підприємство повинне вступити в Асоціацію товарної нумерації України, заплативши вступний і членський внесок (за перший рік), за присвоєння штриха-коду і консультацію фахівців до 600 доларів, що може бути не по кишені багатьом підприємствам, особливо малим.
Продукція, що не має штрих-коду, не експортується.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Які види сертифікації продукції (процесів, послуг) здійснюються в системі УкрСЕПРО? У чому їх сутність?
2. Які основні види продукції підлягають обов'язковій сертифікації в Україні?
3. Що є законодавчою базою сертифікації харчової продукції та продовольчої сировини?
4. На яких принципах заснована діяльність системи сертифікації в Україні?
5. Який порядок проведення сертифікації продукції в системі Укр-СЕПРО?
6. Які існують схеми сертифікації продукції? Що впливає на їх вибір?
7. Яка документація оформляється при сертифікації продукції?
8. Які існують особливості при видачі сертифіката відповідності?
9. Якими способами підтверджується факт сертифікації продукції ?
10. Яка нормативно-законодавча база сертифікації послуг в Україні?
11. Які особливості сертифікації послуг у порівнянні з сертифікацією продукції?
12. Які виконуються основні етапи робіт при сертифікації послуг?
13. Які виконуються основні етапи робіт при сертифікації готельних послуг?
14. Які застосовуються схеми сертифікації послуг харчування? У чому їх сутність?
15. Які особливості сертифікації продукції іноземного вмробництва?
16. Який порядок процедури признання зарубіжних сертифікатів у системі УкрСЕПРО?
17. У чому полягає міжнародна діяльність України в області сертифікації?
18. Які результати міжнародної діяльності України в області забезпечення якості харчової продукції набули поширення в нашій країні?
19. Який досвід міжнародного співробітництва в області торгівлі використовується в Україні?
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ РІВНЯ ЗАСВОЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ З СЕРТИФІКАЦІЇ
1. Виготовлювач представив заяву-декларацію про відповідність і маркірує товар знаком відповідності. На ринку, куди передбачається постачання товару, даний вид продукції підлягає обов'язкової сертифікації. Готуючись до переговорів про висновок контракту, виготовлювач не був упевнений, що контрагент визнає наявний знак. А як думаєте ви?
1) визнає;
2) не визнає.
2. Якщо в контракті купівлі-продажу передбачена обов'язкова сертифікація ввезеного в Україну товару, то експортер зобов'язаний:
1) здійснити сертифікацію за правилами системи ДСТУ;
2) провести процедуру визнання сертифіката в Україні;
3) провести сертифікацію в країні походження товару;
4) провести сертифікацію в закордонній лабораторії, що акредитована Держспоживстандартом України.
3. Декларація постачальника про відповідність під його повну відповідальність засвідчує, що продукція (послуга) відповідає:
1) конкретному стандарту;
2) сертифікату якості;
3) сертифікату відповідності;
4) директиві (у ЄС).
4. Експортована продукція повинна бути сертифікована відповідно до:
1) Закону України "Про сертифікацію...";
2) умов контракту;
3) закону приймаючої країни;
4) заяви підприємства-експортера.
5. Правові основи сертифікації в Україні встановлені:
1) законом "Про захист прав споживачів";
2) законом"Про якість і безпеку харчової продукції і продовольчої сировини";
3) законом "Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення".
4) стандартом ДСТУ 3410-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;
5) стандартом ДСТУ 3413-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.
6. Сертифікація підтверджує відповідність установленим вимогам:
1) однорідності партії товару;
2) технічного рівня товару;
3) параметрів безпеки;
4) показників екологічності;
5) усіх показників якості товару.
7. Мета сертифікації:
1) удосконалювання виробництва;
2) оцінка технічного рівня товару;
3) доказ безпеки товару;
4) захист споживачів від неякісного товару;
5) інформація споживачів про якість.
8. Сертифікат відповідності видає:
1) Держспоживстандарт України;
2) Торгово-промислова палата;
3) Орган з сертифікації;
4) Випробувальна лабораторія
9. Сертифікат засвідчує відповідність:
1) стандарту;
2) обов'язковим вимогам стандарту;
3) технічному регламенту;
4) Закону "Про якість і безпеку ...";
5) директиві (у ЄС).
10. Сертифікація обов'язкова, якщо:
1) стандарт містить вимоги безпеки;
2) продукція включена в Перелік обов'язкової сертифікації;
3) на продукцію діє технічний регламент;
4) виготовлювач прийняв рішення;
5) діє директива (у ЄС).
11. Добровільна сертифікація засвідчує відповідність:
1) обов'язковим вимогам стандарту;
2) Закону "Про стандартизацію";
3) нормативному документу на вибір заявника.
12. Випробувальна лабораторія може брати участь у сертифікації, якщо вона:
1) подала заявку в Держспоживстандарт;
2) має великий досвід випробувань;
3) акредитована у відповідній системі.
13. Виготовлювач використовує знак відповідності при наявності:
1) сертифікованого товару;
2) ліцензії на застосування знака;
3) указівки керівника підприємства.
14. Ліцензію на використання знака відповідності видає:
1) випробувальна лабораторія;
2) орган з сертифікації;
3) керівник підприємства-виготовлювача.
15. Товар підлягає обов'язковій сертифікації. Продавець прийняв його до реалізації без сертифіката відповідності, оскільки виготовлювач указав номер стандарту, відповідно якого товар зроблений. Чи законний цей продаж?
1) так;
2) ні;
3) при відповідних умовах.
16. Продавець зобов'язаний припинити реалізацію, якщо товар:
1) сертифікований 3,5 роки тому;
2) не відповідає міжнародним стандартам;
3) відповідає міжнародним стандартам, але термін дії сертифіката минув.
17. Імпортований в Україну товар повинний мати сертифікат відповідності, якщо він належить обов'язковій сертифікації за законом:
1) країни-експортера;
2) України.
18. Чи визнається закордонний сертифікат на імпортований товар в Україні?
1) так;
2) ні;
3) при відповідних умовах.
19. Проведення обов'язкової сертифікації фінансує:
1) держава;
2) виготовлювач (заявник).
20. Державний контроль за сертифікованою продукцією фінансує:
1) держава;
2) виготовлювач (заявник).
21. Сертифікація продукції проводиться за схемою 2 "Партія продукції". Що при цьому підлягає випробуванню?
1) вибірка (середня проба, %);
2) кожен виріб.
22. Сертифікація продукції проводиться за схемою 5, коли передбачається сертифікація системи якості. Чи піддається при цьому випробуванню продукція?
1) так;
2) ні.
23. Методи підтвердження відповідності продукції - це:
1) контроль якості;
2) сертифікація третьою стороною;
3) премія за якість;
4) заява-декларація виготовлювача.
24. Український знак відповідності засвідчує відповідність продукції:
1) стандарту;
2) вимогам безпеки;
3) Закону "Про якість і безпеку...";
4) міжнародному стандарту.
25.Продукція, що підлягає обов'язковій сертифікації, сертифікується за схемою 5. Чи потрібна в даному випадку сертифікація системи забезпечення якості цієї продукції?
1) так;
2) ні.
26. Товар підлягає обов'язковій сертифікації. Виготовлювач, побоюючись упустити момент своєчасного виходу на ринок, почав в Україні рекламну кампанію під час сертифікаційних іспитів. Чи правильно це?
1) так;
2) ні.
27. Державний нагляд за сертифікованими харчовими товарами проводять:
1) Держспоживстандарт України;
2) Міністерство охорони здоров'я України;
3) Міністерство зовнішньоекономічних відносин і торгівлі України;
4) Держсанепідемнагляд.
28. На митну територію України не була випущена партія посуду чеського виробництва, незважаючи на наявність сертифіката відповідності. Митний орган послався на Закон "Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення". Якого документа не вистачало постачальнику для визнання сертифіката?
1) митної декларації;
2) сертифіката якості;
3) копії контракту;
4) гігієнічного сертифікату.
29. У системі сертифікації УкрСЕПРО проводиться сертифікація:
1) тільки обов'язкова;
2) тільки добровільна;
3) обов'язкова і добровільна.
30. У системі сертифікації УкрСЕПРО акредитовані випробувальні лабораторії:
1) тільки України;
2) України і країн СНД;
3) України і інших закордонних країн.
31. Система сертифікації УкрСЕПРО - це сукупність декількох десятків систем сертифікації однорідної продукції. Їх поєднує:
1) Декрет "Про стандартизацію і сертифікацію";
2) єдність правил і принципів;
3) Держспоживстандарт України;
4) орган з сертифікації.
32. Для того щоб сертифікат відповідності був введений у дію, потрібно його реєстрація в:
1) Держспоживстандарті України;
2) Державному реєстрі;
3) Торгово-промисловій палаті;
4) органі з сертифікації.
33. У системі УкрСЕПРО сертифікують:
1) продукцію;
2) системи забезпечення якості;
3) послуги;
4) персонал.
34.Схему сертифікації в системі УкрСЕПРО призначає:
1) орган з сертифікації;
2) Держспоживстандарт України;
3) виготовлювач продукції;
4) випробувальна лабораторія.
35.Підприємство - акціонерне товариство - вирішило закупити устаткування для виробництва електротехнічних приладів і організувати їхній випуск дляпостачання на український ринок. Чи зв'язане це рішення з метрологічними законодавчими положеннями і правилами?
1) так;
2) ні.