Принципи призначення покарання
Р.
Тема: "ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ"
Навчальні та виховні цілі: Призначати основні та додаткові покарання з урахуванням принципів і основних засад призначення покарання, в т.ч. за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. Призначати більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. Враховувати межі застосування обтяжуючих та пом’якшуючих покарання обставин. Застосовувати правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув‘язнення. Обчислювати строки покарання
Час2 години
Навчальні питання (згідно навчального плану):
Заняття № 1. (2 години). Навчальні питання:
1. Принципи призначення покарання.
2. Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України.
3. Обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання та їх значення для призначення покарання.
4. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.
5. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
6. Призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків.
Навчально-методичне забезпечення:
Нормативна база.
1. Конституція України.
2. Кримінальний кодекс України
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання".
Література
1. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – Киев: Вища школа, 1980. – 216с.
2. Камынин М., Колесников А. Особенности назначения наказания за неоконченные преступления и преступления, составляющие множественность // Законность 1999 №4. – с.32-35.
3. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961.
4. Степанюк А.Ф. Проблемы правового регулирования применения наказаний, возникшие с принятием нового УК Украины // Проблеми законності. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Х.: 2002. Вип. 52. – с.117-124.
5. Ткаченко В.И. Общие начала назначения наказания – М.: Всесоюзный юридический институт, 1984. - 71с.
6. Тютюгин В.И. К вопросу о системе наказаний и порядке их назначения в проекте УК Украины // Проблеми законності. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Х.: 2000. Вип. 45. – с.154-162.
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Принципи призначення покарання
Принципи призначення кримінального покарання – це закріплені в нормах кримінального та кримінально-процесуального права положення, що встановлюють підстави, умови та порядок застосування заходів кримінального покарання.
Проте, одні вчені, вважають що принципи призначення покарання не існують паралельно з принципами кримінального права
Інші вважають за необхідне виділяти як принципи кримінального права, так і принципи призначення покарання і загальні засади призначення покарання. На їхню думку принципи не слід змішувати з загальними засадами призначення покарання. Вони є окремими, самостійними категоріями. Загальні засади вказують на те, що суддя повинен взяти до уваги при призначенні покарання, але вони не відповідають на те, як, чому та навіщо він повинен це робити. Принцип же – це не тільки ідея, яка щось наказує, але і ідея, яка пояснює відповідні положення та спрямовує діяльність суду.
Види принципів призначення покарання:
1. Принцип справедливості виражається забороною повторного засудження особи за вчинення одного злочину.
2. Індивідуалізація покарання – це принцип, який заключається в урахуванні всіх факторів, які характеризують діяння та особу винного.
3. Принцип гуманізму втілюється у можливості суду мінімізувати покарання, тобто призначити строк ув’язнення (розмір штрафу) менше, ніж передбачено санкцією статті. Крім того, якщо суд обирає покарання у вигляді позбавлення волі, він повинен обґрунтувати причину вибору такого заходу.
2. Загальні засади призначення покарання
Відповідно до ст. 65 КК України "Загальні засади призначення покарання" суд призначає покарання:
1. у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Дана вимога означає, що суд може призначити покарання лише в рамках санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винної особи. У відносно-визначеній санкції, де вказані найменших та найбільший розміри покарання, суддя має право призначити покарання в указаних межах. У відносно-визначеній санкції, де вказаний лише найбільший розмір покарання, суддя керується положеннями Загальної частини КК про мінімальний та максимальний розміри для даного виду покарання. В альтернативних санкціях суд повинен вирішити питання про можливість виправлення особи, що вчинила злочин, без ізоляції від суспільства. І лише у разі, коли таке виправлення не можливе, призначити покарання у виді позбавлення волі.
2. відповідно до положень Загальної частини КК. До таких положень слід відносити: 1) додержання вимог Загальної частини КК про цілі покарання; 2) додержання вимог Загальної частини КК про систему та види покарання; 3) додержання вимог Загальної частини КК про стадії вчинення злочину; 4) додержання вимог Загальної частини КК про співучасть у злочині.
3. враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. враховуючі ступінь тяжкості вчиненого злочину
Ступінь тяжкості вчиненого злочину залежить від положень ст.12 КК, яка виділяє злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Особа винного. Наука кримінального права підрозділяє сукупність ознак особи, що вчинила злочин, на дві групи. Першу групу складають ознаки суб’єкту злочину (всі ознаки суб’єкту злочину враховуються в конструкції складу злочину та відображаються в санкції). Друга група об’єднує ознаки, які характеризують особу злочинця. Ці ознаки можуть давати підставу як для пом’якшення покарання, так і для його посилення.
Особа винного виступає як одна з необхідних умов кримінальної відповідальності: характеристики, які представляють особу як суб’єкт злочину, включені законодавцем до складу злочину в якості їх конститутивних ознак. До них, насамперед, відносяться загальні ознаки, що визначають суб’єкта будь-якого злочину (вік кримінальної відповідальності, осудність), певні ознаки спеціального суб’єкту (службове становище, наявність родинних зв’язків та ін.) та ознаки, що характеризують її попередню злочинну діяльність.
3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання – це різноманітні фактори, що стосуються особи винного та вчиненого ним діяння, і які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і особи, що його вчинила.
Обставини, що пом’якшують покарання, мають велике значення для призначення покарання. Наявність у справі декількох таких обставин дає суду змогу звільнити особу, що вчинила злочин, від відбування з випробуванням, призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті, в альтернативних санкціях обрати більш м’який вид покарання, та призначити мінімальний строк передбачений санкцією статті.
Обставини, що пом’якшують покарання:
1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
3) вчинення злочину неповнолітнім;
4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.
При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ст.66 КК.
Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.
Обставини, що обтяжують покарання:
1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
2) вчинення злочину, групою осіб за попередньою змовою;
3)вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
5) тяжкі наслідки, завдані злочином;
6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів.
При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ст.67 КК.
Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
4. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.
Відповідно до ст. 68 КК України при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65 - 67 КК України, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
5. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом
Законодавець надає суду якнайбільші можливості для індивідуалізації покарання особі, яка вчинила злочин. Саме принципові індивідуалізації покарання підпорядкована норма про призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом. Так, закон вказує, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК. Суд також може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове.
З цього випливає, що суддя має право призначити більш м’яке покарання ніж передбачено законом лише за злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. В даному переліку відсутні злочини невеликої тяжкості. Такий підхід є виправданим тому, що злочини невеликої тяжкості – це злочини, за які строк позбавлення волі не перевищує два роки або передбачене альтернативне покарання. В такому випадку суддя завжди може призначити альтернативне покарання або навіть звільнити від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК).
Законодавець виділяє два види призначення покарання більш м’якого ніж передбачено законом: призначення покарання нижче від найнижчої межі та перехід до іншого, більш м’якого виду покарання.
При призначенні покарання нижче від найнижчої межі суддя обирає вид покарання, що передбачено в санкції статті (альтернативна санкція), і у разі, коли визначені мінімальний та максимальний розміри покарання, суддя може призначити покарання менше, ніж мінімальний розмір покарання, передбачений в даній статті. При застосуванні положень ст.69 КК про призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом, суддя має право призначити покарання нижче ніж 3 роки позбавлення волі. Але суддя не має права вийти за межі, встановлені для даного виду покарання в Загальній частині КК.
Перехід до іншого, більш м’якого виду покарання, ніж передбачено законом можливий з урахуваннямположень ст.51 КК, де визначена система кримінальних покарань. Згідно даної системи суд має право перейти до більш м’якого покарання згідно ієрархічної побудови системи покарань.
6. Призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків
Призначення покарання за сукупністю злочинів.При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
Призначення покарання за сукупністю вироків.Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
Відповідно до ч.4 ст.67 КК якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
В той же час законодавець припускає можливість врахування ознаки повторності двічі: при кваліфікації діяння та при призначенні покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.