Основні елементи графічної побудови конструкцій одягу
В якості вихідної інформації під час проектування одягу масового виробництва використовують дані: про тілобудову людини; форму (силует) одягу; тип покрою (характер членувань одягу на частини – деталі); технологічну обробку, що передбачається для надання об’ємної форми деталям.
Врахування тілобудови людини та форми одягу. Весь одяг масового виробницва проектують в теперішній час на типові фігури середніх розмірів та зростів в кожній повнотній групі, що визначається відповідно до вимог ОСТ 17-325-74 та ОСТ 17-326-74. Розмірні дані про тілобудову типових фігур визначають за допомогою дискретних вимірів типових фігур або побудовою креслення лініяного каркасу їх поверхні.
Відомості про форму (силует) одягу визначають набором композиційних припусків до розмірних ознак фігури (півобхват грудей, талії, стегон), кресленням лінійного каркасу або натурною моделлю виробу, що проектується ( у вигляду одягненого на поверхню манекена внутрішньої форми зразка моделі або макету зовнішньої форми.
Типовий покрій одягу та характер технологічної обробки. Для того щоб побудувати розгортки деталей складної поверхні одягу, що не розгортається, без врахування сітчастої структури тканин, цю поверхню зазвичай розбивають на елементарні ділянки (зони), апроксимують такими, що розгортаються (конічними, циліндричними) поверхнями. Розбивку на зони ведуть з урахуванням типової членування одягу на частини. Залежно від прийнятого методу проектування членування поверхні задається ескізом моделі, теоретичним кресленням форми виробу, що проектується (1) або його натурною моделлю.
Число елементарних зон залежить від характеру кривизни поверхні. Так, спинку піджака можна уявити як таку, що складається з шести ділянок (рис 1, а), відрізні бічну частину – з двох, а пілочку з чотирьох (рис 1, б).
Під час розгортання поверхні деталей піджака типового покрою (без поперечних ліній членувань) по номінальному направленню ниток основи орієнтуються лише на опорні ділянки деталей, що підлягають максимальним зусиллям до розтягнення (ділянки 1,2 спинки та 1,2 пілочки). Під час укладання розгорток решти ділянок по можливості витримують вимоги максимальної стиковки однойменних точок та ліній суміжних ділянок. Розриви, що залишаються, визначають величину технологічної обробки (посадки).
Рисунок 2 – Сітки горизонтальних і вертикальних ліній, що визначають параметри розгорток деталей плечових виробів: а – спинка та пілочка, б – рукава. | Рисунок 3 – Сітки горизонтальних та вертикальних ліній, що визначають параметри розгорток деталей поясних виробів: а – спідниці, б – штани. |
Принципи визначення конструктивних параметрів під час проектування одягу
Елементи графічної побудови. До основних елементів графічної побудови під час конструювання одягу відносять: нанесення сітки горизонтальних та вертикальних ліній, що визначають параметри розгорток деталей та виробу в цілому; визначення конструктивних точок креслення засічками дуг; побудову лекальних кривих; радіусографія; побудова кривих другого порядку за допомогою проективних сегментів.
Сітки горизонтальних та вертикальних ліній, що визначають параметри розгорток деталей плечових виробів, показані на рис. 2. Для спинки та пілочки (див. рис.2, а) основні горизонтальні та вертикальні лінії сітки мають наступні найменування: 1-1-лінія основи горловини спинки, 2-2-грудей , 2’-2’ – глибини пройми, 3-3-талії, 4-4 стегон, 5-5 низу, І-І середини спинки, ІІ-ІІ, ІІІ-ІІІ, ІV- ІV – лінії, що визначають відповідно ширину спинки, пройми та всього виробу.
Сітка горизонтальних та вертикальних ліній, що визначає параметри розгортки вшивного рукава (2,б), має наступні найменування ліній: 1-1- висоти окату, 2-2- глибини пройми, 3-3- ліктя, 4-4- низу; І-І та ІІ-ІІ – лінії, що визначають положення переднього та заднього перекатів рукава в готовому вигляді.
Сітки горизонтальних та вертикальних ліній, що визначають параметри розгорток деталей поясних виробів, показані на рис.ІІ4. Горизонтальні та вертикальні лінії сітки розгортки спідниці (рис 3, а) мають назви: 1-1- лінія талії, 2-2- стегон, 3-3- низу; І-І – середини спинки;, ІІ-ІІ – середини переду; ІІІ-ІІІ – лінії положення бічного шва. Горизонтальні лінії розгортки штанів (рис.І3,б) мають назви: 1-1- лінія талії, 2-2- лінія стегон, 3-3- кроку (сідниць), 4-4-коліна, 5-5- низу.
Вертикальна лінія одна – лінія середини (сгину) передньої та задньої частини штанів.
Під час побудови креслення деталей одягу достатньо широким є розповсюдження спосіб визначення положення конструктивних точок засічками дуг (рис.4). (плечова точка, розхил верхньої виточки).
Побудова лекальних кривих знаходить широке використання головним чином під час використання приближених методів конструювання. Частіше за все криву проводять через точки – початкову, кінцеву та проміжну, що лежить на бісектрисі кута (наприклад, крива горловини спинки або крива нижньої сатини пройми). Для підвищення точності побудови таких кривих рекомендується використовувати спеціальні лекала.
Рисунок 4 – Схема визначення положення конструктивних точок розгорток деталей методом засічок: а – плечової точки, б – положення виступаючої точки грудей та розхилу нагрудної виточки | Рисунок 5 – Схема побудови лекальних кривих при побудові креслень одягу |
Рисунок 6 – Схема оформлення криволінійних контурів деталей одягу з використанням способу радіусографії | Рисунок 7 – Схема побудови кривих другого порядку за їх дискримінантами |
Радіусографія використовується для оформлення горловини пілочки (рис.6,а)
Rr=F3F5+F3F4 + (0,5-1),
А також пройми спинки та пілочки (рис.6,б)
Re = 0,6Шпр; Rп = 0,4Шпр., де Шпр – ширина пройми.
Графічна побудова кривих другого порядку, що апроксимірують контури лекал деталей одягу, здійснюється з використанням проективних дискримінантів кривої (рис. 7). проективний дискримінант характеризує ступінь кривизни лінії. Він визначається співвідношенням відрізку А1А2, що відсікається кривою на медіані трикутника АВС, що утворився за допомогою дотичних до кривої в начальних та кінцевих точках, та хордою ВС, до довжини медіани АА2 (f1=f4=0,5 та f2=f3=0,42) для побудови лінії зрізу пройми показаний на ри.7,б.
Форма лінії переходу для деталей спряження одягу. Лініями переходу називають контурні лінії членування, що отримують від перехрещення двох поверхонь або поверхні площиною. Лінії членування в одязі можуть проходити по межі різноманітних поверхонь (рис. 8,а) та по найбільш випуклим або ввігнутим ділянкам однієї поверхні (рис.8,б).
В першому випадку форма лінії переходу деталей спряження частіше за все отримується зовсім відмінно (наприклад,
Форма зрізів пройми та окату рукава, горловини та стійки коміра); в іншому випадку форма ліній переходу зрізів суміжних деталей схожа (наприклад, бічні зрізи спинки та пілочки, зрізи рельєфних швів на спинці та пілочці). Під час розташування ліній членувань деталей по лінії симетрії фігури (наприклад, посередині спинки) лінії переходу будуть також симетричними.
Рисунок 8 – Класифікація форми ліній переходу для спряження деталей одягу
Опорна поверхня
Внутрішні розміри і форма одягу визначаються, передусім, розмірами і формою тіла людини, але не точно копіюють його. Швейні вироби на одних ділянках прилягають до тіла людини щільніше, на інших розташовуються вільно. Ділянки тіла людини, де одяг прилягає щільно, називають опорною поверхнею, а ділянки деталей одягу, що відповідають їй, називають опорними, або ділянками статичного контакту.
На ділянках, розташованих нижче опорної поверхні, між внутрішньою поверхнею одягу і тілом людини утворюються повітряні проміжки. Вони потрібні для забезпечення свободи дихання і рухів, нормального самопочуття людини в одязі, а також для того, щоб надати одягу певної форми – силуету. Різниця між будь-яким виміром одягу і відповідною ознакою фігури є прибавка. У конструюванні одягу розрізняють прибавку мінімально-необхідну, конструктивну, декоративно-конструктивну і припуск технологічний.