Поняття про диверсифікацію. Стратегії диверсифікації та фактории їх вибору. Алина

Диверсифікацію розглядають у двох формах:

- як вид корпоративної стратегії - вихід за межі основного бізнесу, проникнення в нові галузі та сфери господарювання, що може здійснюватись як через створення нових підприємств, так і скуповування фірм або злиття з ними;

- як частина маркетингової стратегії - процес розширення асортименту, зміни виду продукції, виробленої підприємством, фірмою, заснування нових видів виробництв з метою підвищення ефективності виробництва, отримання економічної вигоди, запобігання банкрутству [4, с.83 ]

У світовій практиці українські підприємства використовують всі форми диверсифікації. Як корпоративну стратегію використовують, переважно, компанії з іноземним капіталом або компанії, що працюю з іноземними партнерами, а також компанії, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Процес диверсифікації як частину маркетингової стратегії застосовують, переважно, як спосіб проникнення у нові галузі, оскільки він дає можливість витіснити конкурентів і розширити сегмент ринку. Диверсифікація є такою концепцією, якій не можна дати однозначного визначення. Диверсифікація - це вид стратегії, відповідно до якої підприємство розширює асортимент товарів чи послуг, організовує нові напрями діяльності, орієнтовані на нові ринки. Диверсифікація дає змогу підприємствам „триматися на плаву” при складній економічній кон’юнктурі за рахунок випуску широкого асортименту продукції і послуг: збитки від нерентабельних виробів (тимчасово, особливо по нових) перекриваються прибутком від інших видів продукції. Цей процес торкається насамперед переходу до нових технологій, ринків і галузей, до яких раніше підприємство не мало ніякого відношення; крім того, сама продукція (послуги) підприємства повинна бути також абсолютно новою, і завжди передбачаються нові фінансові інвестиції.

Диверсифікація пов’язана із різноманітністю застосування продуктів, що випускаються компанією, і робить ефективним функціонування компанії в цілому, незалежною від життєвого циклу окремого продукту, вирішуючи не стільки завдання виживання компанії, скільки забезпечення стійкого поступального зростання. Якщо продукти компанії мають дуже вузьке застосування, то вона є спеціалізованою; якщо вони знаходять різноманітне застосування, то це - диверсифікована компанія. Ідеальним варіантом діяльності будь-якого підприємства, як відомо, є попередження можливих невдач і втрат продуктивності, які можна визначити з різних прогнозів компанії, що стосуються саме означених показників. Необхідність диверсифікації може бути виявлена в результаті порівняння бажаного і можливого рівнів продуктивності і того рівня, який був досягнутий в результаті діяльності компанії. Для менш успішних компаній, які не планують (або не можуть спланувати) свої дії на майбутнє, першою ознакою такого розриву показників продуктивності часто є скорочення портфеля замовлень або зменшення виробничої потужності.

Процес вироблення оцінки і плану диверсифікації вимагає часу, зусиль, ретельного вивчення, а головне — фінансових ресурсів. Диверсифікація охоплює широкий спектр можливостей, варіюючись від досить обмеженого вторгнення в нову область виробництва лише в межах країни („вузька” диверсифікація) до широкого вторгнення у виробничі сфери інших країн („широка” диверсифікація).

Маркетингові стратегії диверсифікації застосовуються в тому випадку, коли підприємство знаходить привабливі для себе можливості поза його бізнесом . В окремих випадках диверсифікація є необхідністю. Наприклад, коли ринок збуту, на якому діє підприємство, має тенденцію до скорочення (тобто товар, який виробляє підприємство, вступає до стадії спаду життєвого циклу), підприємство мусить виходити в інші сфери бізнесу. Диверсифікація має свої позитивні та негативні сторони. Головна небезпека диверсифікації пов’язана з розпиленням сил, а також з проблемами управління диверсифікованими підприємствами. Ця проблема привела до розвитку методів портфельного аналізу. Стратегія диверсифікації реалізується тоді, коли фірма далі не може розвиватися на даному ринку в рамках даної галузі.

Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов’язані з основними видами діяльності фірми області. Або ж стратегія диверсифікації - це система заходів, що використовується для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного стратегічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи. Стратегія диверсифікації передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому товари можуть бути новими для всіх підприємств, працюючих на цільовому ринку, або тільки для даного підприємства. Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому. Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат. Займатися диверсифікацією підприємства змушує ряд причин, серед яких одними з головних є прагнення зменшити або розподілити ризик, а також прагнення піти з ринків, що стагнують та отримати фінансові вигоди від роботи в нових областях. Останні два чинники - стагнуючий ринок і прагнення освоїти нові області діяльності - є головними причинами диверсифікації українських підприємств. Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства.

Стратегії диверсифікації застосовуються у випадках, коли підприємство відкриває для себе нові можливості в інших сферах бізнесу. В окремих випадках така стратегія може бути необхідністю, коли ринок, на якому діє підприємство, скорочується, і фірма вимушена шукати для себе інші види діяльності.

Основними факторами, що зумовлюють вибір стратегії диверсифікації:

а) ринки для здійснюваного бізнесу виявляються в стані насичення або ж скорочення попиту на продукцію внаслідок того, що продукт перебуває в стадії вмирання;

б) поточний бізнес дає перевищуючи потреби надходження грошей, що можуть бути прибутково вкладені в інші сфери бізнесу;

в) новий бізнес може викликати синергічний ефект, наприклад за рахунок кращого використання устаткування, сировини тощо;

г) антимонопольне регулювання не дозволяє подальшого розширення бізнесу в рамках даної галузі;

д) можуть бути скорочені втрати від податків;

е) може бути полегшений вихід на світові ринки;

є) можуть бути залучені нові кваліфіковані службовці або ж краще використаний потенціал наявних менеджерів.

Основними стратегіями диверсифікації є:

а) стратегія концентрованої диверсифікації яка базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів, що укладені в існуючому бізнесі; тобто існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає виходячи з тих можливостей, що укладені в освоєному ринку, використаній технології або ж інших сильних сторонах функціонування фірми;

б) стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використаної; за даної стратегії фірма повинна орієнтуватися на виробництво таких технологічно не зв’язаних продуктах, які б використовували вже наявні можливості фірми; тому що новий продукт має бути орієнтований на споживача основного продукту, по своїх якостях він має бути супутнім продуктам, що вже виробляються;

в) стратегія конгломеративної диверсифікації полягає в тому, що фірма розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов’язаних товарів, що реалізуються на нових ринках; це одна з найскладніших для реалізації стратегій розвитку; дуже часто ця стратегія реалізується шляхом придбання підприємств, а не створенням нових підприємств для роботи на незнайомому ринку.

3.Класифікація видів диверсифікації…… Стас …………………………………………………

Більшість науковців виділяють два головних типи диверсифікації – пов’язану (вона ж профільна) і непов’язану (вона ж непрофільна). Також виділяють як форму непов’язаної диверсифікації латеральну (бічну). Пов'язана диверсифікація - це новий напрям діяльності компанії у суміжні сфери бізнесу: у виробництві, маркетингу, матеріальному постачанні або технології. Непов'язана диверсифікація — це новий напрям діяльності, що не має очевидних зв'язків з існуючими сферами бізнесу.

Звертаючи увагу на можливість отримання синергетичного ефекту науковці виділяють концентричну (центрована або, як її інколи називають, синергетична) та конгломератну (комбінована, чиста). В залежності від місця створення нових підрозділів по відношенню до діючого підприємства та просторово-територіальної приналежності виділяють вузьку (до неї належать галузева та багатогалузева) та широку (вона ж географічна або транснаціональна).

І

За місцем проведення диверсифікація поділяється на внутрішню та зовнішню. Найбільш проста зовнішня форма диверсифікації, що не вимагає значних витрат, – доручення ведення нового виду діяльності, наприклад, торгівлі виробленою продукцією, комерційному представнику. Іншою формою, що вимагає більшої юридичної прив'язки, є створення представництва та доручення йому нових для організації функцій: реклами, просування, дослідження регіональних ринків і т.п. Третя форма – створення консорціумів (тимчасових об’єднань без прав юридичної особи, на основі договору простого товариства (спільної діяльності) для спільних наукових розробок,проведення досліджень або здійснення великих виробничих або інвестиційних проектів). Четверта форма – створення філії, якій можна доручити виробництво нової продукції або здійснення іншої нової діяльності. П’ята форма – покупка частки в новому бізнесі та спрямування своїх ресурсів на її розвиток. До цієї форми можна також віднести підвищення присутності в новій фірмі шляхом покупки контрольного пакету акцій і часток. Наступною формою є створення спільних з іншими фірмами підприємств, фінансово-промислових груп, концернів, синдикатів, інших типів стратегічних альянсів з метою виробництва нових видів продукції або надання нових видів послуг [9].

В свою чергу зовнішня диверсифікація поділяється на вузьку та широку. Вузька диверсифікація – вторгнення у нову область виробництва тільки всередині даної країни. Також вона передбачає розвиток нових видів виробництва в межах однієї галузі. Широка – полягає в розвитку нових видів виробництва в різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників. Тоді можливі втрати компенсуються підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи і суттєво знизити ризик [6]. Вона істотно відрізняється від традиційних форм диверсифікації (І. Ансофф називає її не диверсифікацією, а інтернаціоналізацією) і має свої специфічні особливості, пов’язані не тільки з проникненням в інші галузі різних країн, але й з географічною експансією.

ІІ

МАША За сферою проведення диверсифікація поділяється на диверсифікацію виробництва, товару та фінансів. Диверсифікація виробництва – це одночасний розвиток багатьох не пов’язаних один з одним видів виробництва, розширення асортименту вироблених виробів у межах одного підприємства, концерну та ін. Диверсифікація застосовується з метою підвищення ефективності виробництва, отримання економічної вигоди та запобігання банкрутству.

Диверсифікація товару – розширення асортименту продукції шляхом виробництва значного числа модифікацій одного і того ж товару. Слід розрізняти реальну і уявну диверсифікацію. При реальної диверсифікації кожна нова модифікація відповідає конкретним інтересам окремих споживачів, тоді як при уявної диверсифікації якісні характеристики товару залишаються незмінними, а змінюється тільки дизайн і упаковка товару, але на ринку даний товар пропонується, як новий за вищою ціною.

Диверсифікація фінансів передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій – короткострокових фінансових вкладень, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень і т.п. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій одна з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток.

Більшість науковців виділяють наступні види фінансової диверсифікації:

1) диверсифікація програми реального інвестування передбачає включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативної галузевої та регіональної спрямованістю, що дозволяє знизити загальний інвестиційний ризик по програмі. При формуванні реального інвестиційного портфеля фірмі доцільно надавати перевагу програмам реалізації кількох проектів відносно невеликої капіталомісткості у порівнянні з програмами, що складаються з великого єдиного інвестиційного проекту [3];

2) диверсифікація кредитного портфеля – спрямована на зниження кредитного ризику фірми і передбачає різноманітність покупців її продукції чи послуг. Передбачає різноманітність покупців продукції підприємства і спрямована на зменшення його кредитного ризику. Зазвичай диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється спільно з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;

3) диверсифікація валютного кошика фірми. Даний вид диверсифікації передбачає вибір фірмою кількох видів валют для здійснення зовнішньоекономічних операцій. У процесі цієї диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному ризику підприємства. У результаті фірма має можливість мінімізувати валютні ризики;

4) диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає організацію робіт одночасно на декількох сегментів фінансового ринку. Невдача на одному з них може бути компенсована успіхами на інших;

5) диверсифікація портфеля цінних паперів – дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень прибутковості інвестиційного портфеля. До даного виду вдаються для того, щоб уникнути серйозних втрат, у випадку падіння цін однієї або кількох цінних паперів. Інвестори розподіляють свої кошти між різними видами паперів, секторами економіки, по країнах та регіонах, по компаніях в межах кожного класу. Ризик втратити все і відразу в даному випадку зводиться до нуля, оскільки вартість різних класів цінних паперів і різних паперів всередині цих класів не може змінитися одночасно.

ІІІ МАША

За рівнем стійкості більшість науковців виділяють оборонну та наступальну диверсифікацію. Оборонна диверсифікація – проведення диверсифікації з метою збереження своїх існуючих позицій за типом «заміна і згортання». Наступальна диверсифікація здійснюється з метою проведення суттєвих змін та завоювання лідируючих позицій за типом «експансія і розгортання» [5]. Змушена диверсифікація – має місце на підприємствах, де виробництво одного виду продукції пов’язане з іншим (наприклад, коли виробники напоїв випускають тару для них).

ІVАлёна

За ступенем зв’язку нового виду діяльності з вже існуючими на підприємстві диверсифікація поділяється на пов’язану та непов’язану. Пов’язана диверсифікація являє собою нову галузь діяльності компанії, пов’язану з існуючими сферами бізнесу. Така диверсифікація передбачає доповнення номенклатури виробами, які з технічних чи маркетингових позицій подібні на товари організації. Наприклад, виробник тракторів може додатково випускати вантажні автомобілі чи комбайни. Непов’язана диверсифікація – це нова сфера діяльності для підприємства, яка не має очевидних зв’язків з існуючими сферами бізнесу. Це диверсифікація підприємницької діяльності фірми, що передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних видів діяльності, безпосередньо не пов'язаних один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності виявиться збитковим, інші будуть приносити прибуток.

В свою чергу, пов’язана диверсифікація може бути вертикальною або горизонтальною.

Вертикальна інтеграція (зв’язана вертикальна диверсифікація) – це процес придбання або включення в структуру підприємства нових виробництв, які технологічно входять в процес виробництва. Тобто, підприємства бажають створювати необхідні для виробничого процесу товари самостійно, в середині самого підприємства замість того, щоб купувати їх на ринку у інших підприємств. Прикладом вертикальної інтеграції може бути виробництво напоїв, яке доповнюється виготовленням пляшок, створенням мережі власних кафе.

Розрізняють декілька типів вертикальної інтеграції:

1. повна інтеграція виробничої діяльності;

2. часткова інтеграція – в цьому випадку частина продукції виготовляється на підприємстві, а частина закуповується у інших підприємств;

3. квазі-інтеграція – створення альянсів між компаніями, які зацікавлені в інтеграції без переходу прав власності.

Вертикальна інтеграція реалізовується в двох основних формах:

1. зворотна інтеграція або інтеграція назад – в такій ситуації підприємство приєднує функції, які раніше виконували постачальники. Метою такої інтерації може бути захист стратегічно важливого джерела сировини або доступ до нової технології, яка важлива для базової діяльності;

2. пряма інтеграція або інтеграція вперед – у даному випадку підприємство приєднує функції, які раніше виконували дистриб’ютори. Тобто, приєднуються транспортні, сервісні служби, канали збуту та інші функціональні служби, які пов’язані з основною діяльністю підприємства. Метою такої інтеграції є забезпечення контролю над збутом продукції. Найчастіше вертикальна інтеграція використовується підприємствами металургійної, паперової, нафтової та хімічної промисловості.

Переваги вертикальної диверсифікації:

ü поєднання координації дій з великими можливостями контролю;

ü стабільність господарських зв’язків у межах підприємства;

ü гарантовані поставки матеріально-технічних ресурсів;

ü тісний контакт з кінцевими споживачами.

Недоліки:

· взаємозалежність підрозділів підприємства, що в разі негативних зовнішніх змін погіршує становище підприємства;

· обмежений ринок збуту призводить до зменшення впливу конкуренції;

· необхідність удосконалення потребує значних витрат, що, урешті, призводить до перевищення вартості ресурсів за середньою ринковою ціною. Як наслідок указаних недоліків спостерігається зниження рівня вертикальної диверсифікації.

Горизонтальна інтеграція (концентрична диверсифікація) – передбачає випуск підприємством нових товарів, які технологічно не пов’язані з існуючими, але призначені для існуючих споживачів підприємства.Тобто, підприємство додає до товарів своєї номенклатури нову продукцію, яка виробляється із використанням тих самих технологій або потребує аналогічних маркетингових програм.

Наприклад, 1. підприємство з виготовлення побутових пластмас починає виробництво деталей із тих самих матеріалів для машинобудування; 2. туристичне агентство вступає в готельний бізнес.

Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позиції фірми у галузі шляхом поглинання певних конкурентів, або встановлення контролю над ними.

Також виділяють латеральну диверсифікацію, вона здійснюється тоді, коли підприємство приймає рішення увійти в галузі, які не мають нічого спільного з його головною діяльністю, а тому немає жодного взаємозв’язку між традиційною та новою продукцією. Така диверсифікація є дуже ризикованою і може бути виправдана лише тоді, якщо можливості фірми або взагалі відсутні, або позиції конкурентів досить сильні, або тому, що ринок базової продукції знаходиться на стадії занепаду. Наважуються на впровадження даного виду диверсифікації лише підприємства зі значним науково-технічним та технологічним потенціалом.

VЯрослав

До пов’язаної диверсифікації відносяться наступні види стратегії диверсифікації: концентрична і конгломератна. Приймаючи рішення про диверсифікацію підприємства, вибираючи певні її варіанти, менеджери і власники переймаються бажанням досягти або синергізму, або ж гнучкості. Прихильники критерію синергізму вибирають концентричну диверсифікацію, яка менше ніж конгломератна диверсифікація відхиляється від звичайної діяльності підприємства, від її внутрішніх можливостей, а, отже, здатна повніше використати ефект синергізму. Відповідно таку диверсифікацію називають синергетичною. Даний вид диверсифікації орієнтований на отримання «ефекту синергізму», що підсилює конкурентну позицію компанії з двох основних причин: економії на масштабах діяльності і підвищення стійкості компанії в кризові моменти завдяки зв’язкам і взаємної підтримки напрямків бізнесу. Ефект синергізму – багатоцільове спільне використання виробничих потужностей, збутових мереж, торгової марки, технічного і управлінського досвіду та ін. Прихильники критерію гнучкості підприємства вибирають конгломератну диверсифікацію, вважаючи, що конгломерат володіє вищою конкурентною стійкістю завдяки гнучкості Між прихильниками синергетичної і конгломератної диверсифікації і досі тривають суперечки.

Отже, концентрична диверсифікація – стратегія розширення асортименту товарів чи послуг завдяки створенню товарів-додатків до існуючого асортименту (наприклад, краватки до чоловічих сорочок). Основна мета полягає в тому, щоб домогтися ефекту синергії та розширити потенційний ринок організації. Наприклад, виробник тракторів може додатково випускати вантажні автомобілі чи комбайни.

Конгломератна– це така стратегія диверсифікації, характерною рисою якої є доповнення асортименту новими виробами, які технічно не пов'язані з продукцією організації та реалізуються на нових ринках. Вона зорієнтована на виробництво товарів, що задовольняють потреби на сучасному рівні. Так, телевізори знайшли своє продовження в відеомагнітофонах, кабельному телебаченні, супутниковому зв’язку [5]. Звертаючи увагу на характер нового товару можна зробити наступний висновок. Горизонтальна диверсифікація – це виробництво товарів-аналогів, які є дещо не схожими на товари підприємства, але цікавими для існуючих споживачів. Концентрична диверсифікація – стратегія розширення асортименту товарів чи послуг завдяки створенню товарів-додатків до існуючого асортименту. Це поповнення асортименту виробами, схожими на товари, що вже випускаються підприємством. Конгломератна диверсифікація – це поповнення асортименту товарами, що не мають відношення ні до застосовуваної технології, ні до існуючих ринків збуту.

Висновок по класифікаціям

Науковцями налічується багато видів диверсифікації. Проте варто пам’ятати, що віднесення підприємства до того чи іншого виду не є абсолютним, тому що з плином часу спеціалізоване підприємство може бути перетворено в диверсифіковане і навпаки, види диверсифікації можуть замінювати, доповнювати один одного або ж поєднуватися для досягнення більшої ефективності.

Обираючи диверсифікацією як модель стратегічного управління на підприємстві, потрібно обов'язково враховувати особливості напряму, якого ви дотримуєтесь та який від цього може бути ефект. Тому вибір виду диверсифікації для кожного підприємства специфічний і повинен спиратися на результати системно-комплексного аналізу як внутрішніх можливостей, так і потреб ринку. Ефективність роботи підприємств за сучасних умов господарювання в значній мірі залежить від їх здатності до адаптації в мінливих ринкових умовах. Диверсифікація дозволяє підприємствам швидко перебудовуватися в залежності від умов господарювання знижувати ризики, гнучко реагувати на мінливу структуру попиту, зберігати та найбільш ефективно використовувати кадрові, матеріально-технічні та фінансові ресурси.

4.Ризики, які властиві диверсифікації діяльності підприємств Лена

Соціально-економічний стан України в умовах впровадження ринкових відносин та поступової інтеграції у світову економіку характеризується значною мінливістю та непередбачуваністю. Господарсько-фінансова діяльність будь-якого підприємства в цих умовах пов'язана з невизначеністю, яка є головною причиною ризику. Рівень ризику належить до реальних чинників життєдіяльності організації, а тому обов'язково має бути врахований при виборі стратегії. Існує низка способів, які використовують для зниження рівня економічного ризику. Серед них диверсифікація. Але впровадження стратегії диверсифікації може не тільки зменшити, а й збільшити ризик. Саме проблема ризикових ситуацій є найважливішою при вирішенні питання прийняття рішення щодо диверсифікації діяльності підприємства. Отримання очікуваного результату від застосування будь-якої стратегії, що впроваджується на підприємстві, зумовлено вмінням правильно оцінити та спрогнозувати наслідки діяльності, які посвоєму залежать від виміру, контролювання та керування ризиком. Рівень ризику належить до реальних чинників життєдіяльності організації, а тому обов'язково має бути врахований при виборі стратегії. Одним із способів уникнути частини ризиків, завдяки розподілу капіталу між різноманітними видами діяльності є впровадження стратегії диверсифікації. Використовуючи стратегію диверсифікації для зниження рівня ризиків, суб'єкти інноваційної діяльності можуть створити принципово нові товари і послуги на базі використання передової технології, що, можливо, приведе до раціоналізації виробництва. Знизити витрати і ціни завдяки реалізації нових технологій у процесі диверсифікації своєї діяльності.

З метою мінімізації ризиків дуже великі та спрямовані на зниження рівня їхньої концентрації. Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризиків при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження рівня фінансового ризику.

Ризик зниження прибутку диверсифікованого підприємства буде нижчим, ніж зважений ризик окремих видів діяльності за відсутності між ними позитивного кореляційного зв'язку. Адже ймовірність одночасного настання відразу всіх несприятливих подій значно менша, ніж кожної з них окремо. Саме на основі цього висновку і будується диверсифікація.

Диверсифікація є оправданою стратегією, коли підприємство прагне до збільшення прибутку і зменшення ризиків. Але отримання прибутку на диверсифіковах підприємствах залежить від уміння оцінювати і спрогнозувати ризики. Ризики при диверсифікації діяльності підприємств виникають через з господарсько-фінансову діяльність, при невизначеності та становлять загрозу виникнення наслідків дії диверсифікації у кінцевому вираженні – недоотримання прибутку, втрату ринків збуту та сировини, втрату фінансових ресурсів

порівняно з прогнозованим варіантом [4, c. 69]

Найризикованішою є реалізація стратегії диверсифікації. Тільки в одному з двадцяти випадків організація без особливих ускладнень досягне істотного комерційного успіху. Високий рівень ризику пояснюється граничним рівнем витрат на реалізацію цієї стратегії. Її застосування пов'язане здебільшого з надзвичайними обставинами або прагненням значно збільшити обсяги продажу продукції.

Згідно з дослідженнями деяких вчених-економістів, ризики при диверсифікації можна поділити за такими ознаками: за характеристикою об'єкта диверсифікації господарсько-фінансової діяльності та за ступенем складності, характеристикою дії та комплексністю у дослідженні ризику.

Водночас, за першою ознакою він виділяє: ризик окремої диверсифікованої господарсько-фінансової операції, ризик диверсифікованих видів господарсько-фінансової діяльності, ризик суб'єкта диверсифікованої господарсько-фінансової діяльності в цілому, а за другою – поділяє на прості та складні.

На нашу думку, доцільно здійснити поділ ризиків при диверсифікації щодо сфери прояву на:

● економічні: ризик недосконалого вивчення особливостей нового ринку; ризик злиття з конкурентом; ризик втрати доходу та зниження прибутку; ризик втрати ринків збуту та сировини; ризик непередбачуваних і додаткових витрат;

● соціальні: ризик утрати репутації; ризик правильності оцінки власної компетенції; ризик ускладнення виробничо-збутової системи; ризик управління;

● техніко-технологічні: ризик фізичного і морального зносу устаткування; ризик старіння наявної системи виробництва і збуту.

Огляд літератури, присвяченої сутності ризиків, дає змогу стверджувати, що чинники ризику – це причини або рушійні сили, що породжують ризик. Джерела ризику – це конкретні складові чинників ризику.

Джерелами, що зумовлюють виникнення ризиків при диверсифікації, є:

● об'єктивні – ті, на котрі підприємство не може вплинути: конкуренція, фінансова нестабільність, економічна криза, антимонопольна політика держави;

● суб'єктивні – ті, котрі піддаються впливу: виробничий потенціал фірми, рівень технічного оснащення, організація праці, вибір покупців та постачальників, кваліфікація менеджерів.

На основі викладеного вище матеріалу і, оскільки немає чітко сформульованого визначення ризику, що виникає під час впровадження стратегії диверсифікації діяльності підприємства, ми пропонуємо під цим поняттям розуміти – сукупність ризиків, властивих підприємству, які характеризують ймовірність унеможливлення досягнення цілей, що поставлені перед диверсифікованим підприємством. Такі ризики існують незалежно від виду діяльності підприємства, можуть бути викликані внутрішніми причинами розвитку підприємства та впливом зовнішніх чинників. Виникнення ризиків при диверсифікації неминуче, коли підприємство:

● вирішує впроваджувати стратегію диверсифікації;

● встановлює перспективні коопераційні зв'язки з науково-дослідними організаціями;

● створює інвестиційні пріоритети;

● скорочує рівень сплати податків за рахунок освоєння пільгових напрямків

діяльності;

● розширює простір для використання наявних природних ресурсів;

● аналізує реальні конкурентні умови для нового напрямку діяльності;

● освоює нові ринки збуту.

Нехтування диверсифікаційним ризиком призводить до втрати змісту стратегії диверсифікації, а саме до недоотримання прибутку, втрати ринків збуту та сировини, втрати фінансових ресурсів порівняно з прогнозованим варіантом.