Аналіз використання робочого часу

Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу"), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній містяться (наводяться) дані лише про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої працюючих, у тому числі робітників. Тому велике значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.

При розрахунку балансу робочого часу використовуються як нормативні матеріали, так і дані за попередні періоди (наприклад, неявки з причин хвороби), а також дані табельного обліку явок і неявок на роботу з розшифруванням причин останніх. Баланс робочого часу складається по господарюючому суб'єкту в цілому, кожному виробничому підрозділу та категорії працюючих. У балансі робочого часу розраховуються календарний, табельний, максимально можливий і явочний фонди робочого часу.

У процесі аналізу використання робочого часу виконуються наступні завдання:

Ä загальна оцінка повноти використання робочого часу;

Ä виявлення факторів і розміру їх впливу на використання робочого часу;

Ä з'ясування причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу;

Ä розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва.

Використання робочого часу за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників: середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту з праці.

Перший показник, що характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від наступних факторів:

1) кількість вихідних і святкових днів;

2) кількість днів чергової відпустки, інших видів відпусток, передбачених законодавством;

3) кількість днів непрацездатності;

4) неявки на роботу з дозволу адміністрації;

5) прогули тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від:

Ä величини нормативно встановленого робочого тижня;

Ä часу простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку;

Ä часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо);

Ä часу понадурочної роботи (збільшує величину показника) тощо.

Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від запланованих, проводиться порівняння їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюються конкретні причини можливих відхилень.

Дані для аналізу використання трудових ресурсів наведені у таблиці 12.7.

За даними таблиці 12.7 можна зробити висновок, що середня тривалість робочого дня у звітному році була більшою, ніж у минулому році на 17,9 %, але меншою від плану на 1,3 %, що складає 0,1 год. Вказана зміна обумовлена збільшенням відпрацьованих годин одним робітником у звітному році в порівнянні з минулим роком на 14,3 %, що склало 250 год. Збільшення середньої тривалості робочого дня ще не свідчить про покращання використання робочого часу; це є свідченням збільшення часу середнього перебування робітників на роботі, а не збільшенням власне робочого часу.

Так, за даними таблиці 12.7, непродуктивні втрати робочого часу збільшилися у 2-му році порівняно з 1-м на 0,3 тис. год. або на 7,5 %.

Після загальної оцінки повноти використання робочого часу необхідно визначити вплив наступних факторів на зміну фонду робочого часу (Ф_РЧ)

Ä чисельності робітників (ЧР);

Ä кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за звітний період (Д);

Ä середньої тривалості робочого дня (Т).

Зв'язок між цими показниками можна представити за допомогою мультиплікативної моделі:

Ф_РЧ = ЧР х Д х Т. (12.7)

Проведемо розрахунок за даними таблиці 12.7.

1) фонд робочого часу за 1-й рік:

Ф_РЧБ = 670 x 6,7 x 261 = 1171,6 (тис. год.);

2) фонд робочого часу плановий:

Ф_РЧБ = 670 х 8,0 х 260 = 1393,6 (тис. год.);

3) фонд робочого часу за 2-й рік:

Ф_РЧБ = 668 х 7,9 х 253 = 1335,1 (тис. год.).

Таким чином, фонд робочого часу у звітному році був менший за плановий на 58,5 тис. год. і на 163,5 тис. год. більший, ніж за минулий період.

Вплив факторів на зміну фонду робочого часу, можна встановитиспособом абсолютних різніть. Зміна фонду робочого часу за рахунок зміни:

Ä середньоспискової чисельності робітників:

∆Ф_РЧчр= (ЧР_ф – ЧР_пл) х Д_пл х Т_заг.пл= (668-670)х 260x8,0 = -4.2 (тис. год.)

Ä відпрацьованих днів одним робітником:

∆Ф_РЧд =ЧР_ф х (Д_ф –Д_пл) х Т_загал. = 662 х (253 - 260) х 8,0 = - 37,1 (тис. год.)

Ä середньої тривалості робочого дня:

∆Ф_РЧп= ЧР_ф х Д_ф х (Т_заг.ф – Т_заг.пл) = 668 х 253 х (7,9 - 8,0) = - 16,9 (тис. год.)

∆Ф_РЧ =Ф_РЧф –Ф_РЧп =1335,Г-1393,6 = -58,2(тис.год.)

З проведеного розрахунку можна зробити висновок, що на фонд робочого часу найбільший вплив мала середня тривалість робочого дня. За рахунок збільшення тривалості робочого дня на 1,9 год. фонд робочого часу збільшився на 152.0 тис. грн. Негативно вплинули на фонд робочого часу зниження чисельності робітників І кількість відпрацьованих днів одним робітником, що знизило фонд робочого часу відповідно на 3,6 і 32,7 тис. грн.

Аналізуючи використання робочого часу на підприємстві, необхідно визначити загальні втрати робочого часу, цілоденні та внутрішні.

Загальні втрати робочого часу (∆Т_вт) визначаються:

Ä як різниця між фактично відпрацьованим часом усіма робітниками за звітний період в урочний час (з фактично відпрацьованого часу вираховується час, відпрацьований надурочно) та часом, передбаченим для виконання планового завдання з випуску продукції, перерахованого на фактичну чисельність робітників. Алгоритм розрахунку:

∆Т_вт = (Ф_РЧф – Т_нв) - (Ф_РЧб : ЧР_б х ЧР_Ф); (12.9)

Ä як сума добутку втрат робочого часу, допущених одним робітником, і фактичної чисельності робітників і відпрацьованих надурочно годин.

Таким чином, за даними табл.12.7 загальні втрати робочою часу складають:

1) ∆Т_вт = (1335,1 - 4,3) - (1171,6/670 x 668) = 1330,8 - 1168,1 – 162,7² (тис.

год.);

2) ∆Т_вт = (1999-1749) х 670 + (-4.3) = 167,5 - 4,3 = 163,2 (тис. год.).

Цілоденні витрати робочого часу (Т_вт.д) розраховуються за наступними формулами:

1) як різниця між відпрацьованими людино-днями фактично та за планом, перерахованими на фактичну чисельність робітників:

2) як множення цілоденних втрат робочого часу одним робітником на фактичну чисельність робітників:

За даними наведеного прикладу цілоденні втрати робочого часу становлять:

1) Т_в =(253-26І) х 668 = -5,3 (тис. люд.-днів):

2) Т_чв =-5,3 x 6,7 = -35,5 (тис. люд.-днів).

Внутрішньозмінні втрати робочого часу (∆Т_вт) розраховуються:

Ä як різниця між загальними втратами робочого часу та цілоденними втратами, обчисленими в годинах:

Ä як зміна середньої тривалості робочого дня, помножена на кількість днів, відпрацьованих одним робітником фактично та помножена на фактичну кількість робітників плюс години надурочної роботи:

Внутрішньозмінні втрати робочого часу за даними табл. 12.7:

1) ∆Т_вт.ч = - 163,2 + 35.5 = 198.7 ³(Тис. год.);

2) ∆Т_вт.ч = ((7.9 - 6,7| х 253 х 668) + (- 4300) = 198,5 (тис. год.),

Зафіксовані в обліку та виявлені методом вибіркових спостережень внутрішньозмінні простої групуються за причинами, що дає можливість розробити заходи щодо їх скорочення.

Крім того причини втрат робочого часу (цілоденних і внутрішньозмінних) можна встановити порівнюючи плановий і фактичний баланс робочого часу.

Причини втрат робочого часу можуть бути викликані різними об'єктивними та суб'єктивними обставинами, не передбаченими планом: додатковими відпустками з дозволу адміністрації хворобою робітників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність машин, механізмів, кліматичні умови, відсутність роботи, електроенергії, палива тощо. Кожний вид втрат аналізується більш детально, особливо ті, які залежать від підприємства. Більшість з них (крім втрат, пов'язаних з хворобами та кліматичними умовами) можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. При цьому необхідно враховувати, що втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення виробництва продукції, вони можуть бути перекриті підвищенням продуктивності праці робітників підприємства.

Проведемо аналіз балансу робочого часу на підставі даних табл. 12.8.

Чисельність робітників взято з таблиці 12.7 і становить 668 чоловік.

За даними табл. 12.8 можна зробити висновок, що більша частина втрат робочого часу ((2004 + 3340 + 5344) х 7,95 + 1336 = 86306 (гад.)) викликана суб'єктивними факторами: додаткові відпустки, прогули, простої, що можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого. часу. Недопущення їх рівнозначно вивільненню 47 працівників підприємства (86306 /1829). За рахунок вказаних факторів фонд робочого часу фактичний був менший за плановий на 21 день з розрахунку на 1 робітника або на 14028 днів роботи всіх робітників. При цьому корисний фонд робочого часу фактичний був менший за плановий па 168 год. з розрахунку на 1 робітника, або на 112,2 тис. год. роботи всіх робітників, а фактична середня тривалість робочої зміни зменшилася у порівнянні з планом на 0,02 год. (на 1 робітника) або на 13,36 год. (на всіх робітників підприємства).

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні витрати робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу).

У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;

2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат;

4) визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

5) розраховується заробітна плата робітників в остаточному браку та на його виправлення (сума 2 п. і 4 п.);

6) обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

7) визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати (п. 5 / п. 6).

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу.

При вивченні використання робочого часу проводиться аналіз організації праці (табл. 12.9).

Викладена методика аналізу використання фонду робочого часу застосовується для господарюючих суб'єктів, які працюють в одну зміну. При двох - і трьохзмінному режимі роботи використовується узагальнюючий показник - коефіцієнт змінності робітників. Він розраховується шляхом ділення загальної чисельностіробітників, які фактично працювали, на число робітників, що працювали в найбільшій зміні, тобто визначається скільки змін у середньому за період, що аналізується, працював господарюючий суб'єкт кожен робочий день.