Словник основних термінів та понять

Родючості ґрунтів.

ЛІТЕРАТУРА

1 Аналітична база даних грунтів Європи // www.un.org.

2 Булигін С.Ю. Формування екологічно сталих агроландшафтів. – К.: Урожай, 2005. – 300с.

3 Булигін С.Ю., Барвінський А.В., А.О. Ачасова, А.Б. Ачасов Оцінка і прогноз якості земель: Навч.посібник/Харк.нац.аграр.ун–т. – Х., 2008. – 237с.

4 Вергунова І.М. Математичні моделі поверхневого забруднення у грунтах: Навчальний посібник. – К.:ННЦ «ІАЕ», 2008. – 148 с.

5 Действия Европейского союза. Резюме законодательства // http://europa.eu

6 Державна земельна політика в Україні: (робочі матеріали) Круглий стіл "Стан і стратегія сучасної земельної політики в країні" / Центр Разумкова. – К.: 21 травня 2009р.

7 Загальні критерії визначення області ризику ерозії грунтів в Європі // www.europa.eu.int

8 Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963–IV // офіційний сайт ВРУ

9 Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858–IV // офіційний сайт ВРУ

10 Закон України "Про оренду землі" вiд 17.11.1998р. № 46 // оф веб-сайт ВРУ

11 Закон України "Про охорону земель" від 19.06.2003 № 962–IV // офіційний сайт ВРУ

12 Закон України "Про охорону навколишнього середовища" від 21.06.1991 №1264-ХІІ // офіційний сайт ВРУ

13 Закон України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 № 1378–IV // офіційний сайт ВРУ

14 Закон України "Про плату за землю" від 19.09.1996 № 2535-ХІІ // офіційний сайт ВРУ

15 Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 № 2456-ХІІ

16 Заславский М.Н. Эрозиоведение. – М.: Высшая школа, 1983. – 320 с.

17 Заславский М.Н. Эрозия почв. – М.: Мысль, 1979. – 245 с.

18 Захист ґрунтів від ерозії / В.А. Джамаль, М.М. Шелякін та ін. – К.; Урожай 1986. – 240 с.

19 Земельне право / Семчик В., Андрейцев В., Кулинич П., Шемшученко Ю. та ін. – Київ, 2001.

20 Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768–ІІІ // офіційний сайт ВРУ

21 Казьмір П.Г. Протиерозійна організація території сівозмін: Навч. посібник.- Львів: ЛДАУ, 2006. - 141 с.

22 Концепція охорони грунтів від ерозії в Україні // Українська Академія Аграрних Наук // Національний науковий центр “Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського”. – Харків 2008 // http://issar.kharkov.ua;

23 Кривов В.М. Екологічно безпечне землекористування Лісостепу України. Проблема охорони ґрунтів. – К.: Урожай, 2006. – 304 с.

24 Кузнецов М.С., Глазунов Г.Н. Эрозия и охрана почв: Учебник. – М.: Изд–во МГУ, 1996. – 335.

25 Методические рекомендации по определению ущерба //Эколого–экономическая оценка ущерба от эрозии почв. // ВАСХНИЛ. – В.: Агропромиздат, 1984. – 110 с.;

26 Методические рекомендации по организации стационарных иследований почвозищитных систем контурно – мелиоративного земледелия. А.Н. Каштанов, Г.И. Швебс и др.М.: ВАСХНИЛ, 1985, 28с.

27 Методические рекомендации по разработке почвозащитной системы земледелия с контурно – мелиоративной организацией територии /контурно – мелиоративное земледелие/ А.Г. Тарарико, Л.Я. Новаковський, Д.С. Добряк и др. К.: ВАСХНИЛ, 1989, 239с.

28 Мольчак Я.О., Мельнійчук М.М., Андрощук І.В., Заремба В.М. Деградація грунтів та шляхи підвищення їх родючості. – Л.: 1998. – 392с.

29 Наказ Держкомзему України “Про Порядок консервації земель”: Наказ від 17.10.2002 № 175 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 8. – Ст. 323.

30 Наказ Держкомзему України "Про Методичні рекомендації щодо здійснення ерозійного районування (зонування) земель" від 28.12.2004.

31 Наказ Держкомзему України “Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів” від 06.10.2003 № 245 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 45. – Ст. 2369.

32 Наказ Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Мінсільгосппроду України та Української академії аграрних наук "Про внесення доповненьмдо Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", від 27 листопада 1995р. №76/230/325/150

33 Охорона ґрунтів: Підручник: М.К.Шикула, О.Ф.Ігнатенко, Л.Р.Петренко, М.В.Капштик. – 2–ге видання., випр. – К.: Знання, 2004, – 398с.

34 Пабат І.А. Ґрунтозахисна система землеробства. – К.: Урожай, 1992. – 157с.

35 Патика В.П., Тараріко О.Г. Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 296 с.

36 Світличний О.О., Чорний С.Г. Основи ерозієзнавства: Підручник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 266 с.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

Агроекосистема – сукупність біогенних та абіогенних компонентів на ділянці суходолу або акваторії, яка знаходиться в сільськогосподарському використанні.

Агроландшафт – ландшафт, основу якого становлять сільськогосподарські угіддя та лісові насадження, зокрема лісосмуги та інші захисні насадження.

Агролісотехнічна меліорація земель – передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень.

Агротехнічна меліорація земель – передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

Агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення – обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Агрохімічне обстеження ґрунтів – обов'язкове суцільне обстеження сільськогосподарських угідь з метою державного контролю за зміною показників родючості і забруднення ґрунтів.

Агрохімічний паспорт земельної ділянки (поля) – документ, що містить дані щодо агрохімічної характеристики ґрунтів і стану їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Антропогенне забруднення – забруднення, пов'язане з діяльністю людини.

Антропогенні фактори – різноманітні форми людської діяльності, які змінють біотичні та абіотичні елементи природи.

Бонітування ґрунтів – порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються водами ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Відновлення земель – повернення землям колишньої якості і властивостей родючості, які були порушені минулою діяльністю людини або природними катастрофами.

Відновлення природних ресурсів – самовідновлення природних об'єктів і живих організмів, які входять до складу біосфери. Забезпечується цілісністю та ефективним функціонуванням екологічної систем планети. Відновлення природних ресурсів відбувається успішно за умов, коли масштаби і швидкість використання ресурсів не перевищують їхньої здатності до відтворення. Відновлення природних ресурсів здійснюється також за допомогою комплексу заходів і цілеспрямованої господарської діяльності після періоду повного або часткового їх виснаження внаслідок діяльності людини (реінтродукція рослин, відновлення лісів, реакліматизація тварин тощо).

Водоохоронна зона – територія з особливим режимом використання земель для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, замулення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливання стоку вздовж річок, на територіях уздовж морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Гранично допустима кількість (концентрація) (ГДК) хімічної речовини, яка забруднює ґрунт та ін. середовище – максимальний вміст забруднювальної хімічної речовини, який не чинить прямого або побічного негативного впливу (включаючи віддалені наслідки) на навколишнє середовище і здоров'я людини, а також не спричинює нагромадження токсичних елементів у сільськогосподарських культурах. Величини ГДК змінюються залежно від конкретного грунтово-геохімічного стану. При встановленні ГДК речовини в повітрі робочої зони або в повітряному басейні населених місць орієнтуються на токсикологічний показник шкідливості або рефлекторну реакцію організму

Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин – максимально допустима кількість забруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків для їх родючості, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини;

Деградація ґрунтів — погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів.

Деградовані землі – земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.

Дефляція – видування, обточування і шліфування гірських порід і ґрунтів мінеральними частинками , які приносить вітер, а також перенесення дрібних продуктів вивітрювання гірських порід (пилюки, піску та ін.). Дефляція. найбільш інтенсивно відбувається в пустелях.

Ерозія ґрунтів – процес руйнування верхніх, найродючіших шарів ґрунту і підстеляючих порід талими і дощовими водами (водна ерозія ґрунтів) або вітром (вітрова ерозія ґрунтів, дефляція, видування). Місцями від ерозії ґрунтів втрачається більше родючих земель, ніж знову освоюється. Природна ерозія ґрунтів – дуже повільний процес. Наприклад, знесення поверхневими водами 20 см ґрунту під покривом лісу відбувається за 274 тис. років, під лугом – за 29 тис. років. При правильних сівозмінах поля втрачають 20 см ґрунту за 100 років, а при монокультурі кукурудзи – всього за 15 років. В останніх двох випадках швидкість руйнування ґрунтового покриву набагато перевищує швидкість ґрунтоутворення. Ерозія ґрунтів привела до повної або часткової, але господарсько-відчутної втрати родючості більше половини всієї ріллі світу (1,6-2 млн.км2, при сучасному використанні 1,4-1,6 млн.км2). Щорічно через ерозію вибуває із сільськогосподарського використання 50-70 тис.км2 земель (більше 3% експлуатованої ріллі в рік).

Ерозія ґрунтів вітрова (дефляція, видування) – процес руйнування і перевідкладення ґрунтових частинок повітряними потоками. Найруйнівніша дефляція на піщаних і торф'яних ґрунтах. При дуже сильному процесі дефляції виникають піщані (чорні) бурі.

Ерозія ґрунтів водна – процес руйнування і перевідкладення ґрунтових частинок водними потоками. Найчіткіший прояв є. ґ. в. – утворення ярів.

Етапи рекультивації земель – послідовно виконувані комплекси робіт щодо рекультивації земель. Рекультивацію земель виконують у два етапи: технічний і біологічний.

Заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Земельні ресурси – сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Землі водного фонду – до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі історико-культурного призначення – землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі лісогосподарського призначення – землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі оздоровчого призначення – землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі природно-заповідного фонду – ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Землі рекреаційного призначення – землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі смуг відведення – це територія з особливим режимом користування для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках.

Земля – 1) основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. 2) поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею.

Зонування земель – це поділ території з урахуванням природних та агробіологічних вимог щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також територій, які мають відповідну схожість за визначеними ознаками.

Консервація земель – припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я.

Контроль за використанням та охороною земель – забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Моніторинг земель – система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним. Ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питань екології та природних ресурсів. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.

Особливий режим використання земель – режим землекористування, що обмежує ті або інші види господарської діяльності на території зон особливого режиму землекористування, з метою гарантування прав власників землі, захисту населення від шкідливого впливу промислових та інших об'єктів, що мають спеціальний режим виробничої діяльності. Особливий режим землекористування встановлюється системою обмежень на використання землі.

Особливо цінні землі – чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові грунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі грунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення.

Охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

Охорона земель – система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель включає: обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення. заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; збереження природних водно-болотних угідь; попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Охоронна зона – це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об'єктів, водних об'єктів, об'єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від несприятливих антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв'язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об'єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження.

Рекультивація – штучне відновлення Ґрунтів після їх порушення; технічна рекультивація – це планування, формування укосів, пересування і трансплантація родючих ґрунтів на площу, яка рекультивується, будівництво меліоративних споруд і доріг; біологічна рекультивація – комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів, направлених на поновлення середовища мешкання тварин і рослин і відновлення господарської продуктивності земель.

Рекультивація порушених земель – комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується грунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

Санітарно-захисна зона (СЗЗ) – територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів.

Смуги відведення – смуги для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель, на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.

Спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок – офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.

Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів – нормативи і стандарти, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи: оптимального співвідношення земельних угідь; якісного стану ґрунтів; гранично допустимого забруднення ґрунтів; показники деградації земель та фунтів. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Техногенно забруднені землі – землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання.