Народи Африки під владою європейських колонізаторів

Колоніальні загарбання в Африці розпочали в XV ст. португальці, які на узбережжі засновували невеликі території — бази для подальших завоювань.

У XVII ст. англійці, французи та голландці закріпилися на Золотому березі (сучасна Гана).

Французький загін заснував форт у гирлі річки Сенегал. Голландці захопили мис Доброї Надії, створили Капську колонію.

Голландські колоністи — бури — загарбували землі корінного населення, перетворювали жителів на рабів. Після того як Капську колонію захопила Велика Британія (початок ХІХ ст.), більшість бурів вирушила на північний схід, до річок Оранжева та Вааль, де вони заснували республіки Оранжеву та Трансвааль

Упродовж XVIII — першої половини XIX ст. народи Африки вели боротьбу проти колонізаторів. Колонізатори використовували в Африці військово-технічну відсталість, роз’єднаність її народів, зраду багатьма феодалами й племінними вождями народних інтересів.

Проте через народний опір європейцям удалося загарбати в більшості прибережні території, в глибину материка вони ще мало проникали. В цей період організовувалося багато експедицій дослідників, місіонерів, торговців для вивчення внутрішніх районів Африки, їх народів і багатства.

Англійський вчений Давид Левінгстон у 40-70-х роках XIX ст. дослідив величезні райони Центральної і Південної Африки. На континенті колонізатори захопили лише 11% її території.

Колонізатори вивозили із Африки слонову кість, дорогоцінності, довгий період існувала работоргівля.

На 70-ті роки XIX ст. величезні простори всередині Африки були ще майже не відомі європейцям. Колоніальний поділ цих територій між капіталістичними державами відбувся наприкінці XIX — на початку XX ст.

Кровопролитні, часом дуже жорстокі загарбницькі війни вели провідні держави Європи:

• Франція — у Північній, Західній та Екваторіальній Африці;

• Велика Британія — у Південній Африці.

Війни вели також Бельгія, Португалія, Німеччина, Італія, Іспанія, які прагнули заволодіти африканськими землями.

У середині XIX ст. французькі колонізатори одержали концесію на будівництво Суецького каналу. Його прорили за проектом французького інженера Лессепса єгипетські селяни. Роботи велись 11 років. За цей час на будівництві загинуло від виснажливої праці 120 тис. осіб.

Наприкінці 1869 р. канал відкрито для судноплавства між Середземним і Червоним морями.

Африку було поділено між провідними європейськими державами:

• Велика Британія — Золотий Берег, Нігерія, Південно-Африканський Союз, Бечуаналенд, Родезія, Кенія;

• Франція — Алжир, Марокко, Західна Африка, Екваторіальна Африка, Мадагаскар;

• Португалія — Гвінея, Ангола, Мозамбік, Східний Тімор;

• Бельгія — Конго;

• Німеччина - Ліберія, Камерун, Того, Невільничий Берег;

• Італія — Сомалі, Ерітрія;

• Іспанія — Марокко.

На загарбаних територіях колонізатори нещадно придушували всі спроби місцевого населення відстояти свою свободу.