Геодезичні роботи при зведенні підземної

ЧАСТИНИ БУДИНКІВ

Відповідно до термінології, прийнятої в проектно-кошторисній документації відповідно до вказівок СНіП, будівельний обсяг будинку визначається як сума будівельних обсягів вище позначки ±0,00 - надземна частина будинку й нижче цієї позначки - підземна частина будинку. Цокольний поверх, якщо верх його перекриття перебуває нижче середньої планувальної позначки землі не менш чим на 2м.

До будівельних робіт по зведенню підземної частини будинків ставляться грабарства по відкриттю котлованів, їх облаштунку й зміцненню штучними конструкціями (підпірні стінки, шпунтові огородження, палі й т.п.).

Земляні роботи. Вихідними даними при виритті котлованів, траншів й інших переміщень ґрунту служать топографічні плани з нанесеними на них проектами споруд. Проекти вертикального планування, траншів, котлованів, насипів, виїмок, кар'єрів спочатку виносять у натуру. Розбивку контурів споруд виконують по існуючі до початку робіт поверхні.

Точки розбивки закріплюють на місцевості геодезичними знаками, які обгороджують; огородження красять яскравими смугами, що чергуються. У скельних ґрунтах положення точок розбивки закріплюють перетинанням двох канавок, висічених у скелі. Точки розбивки при цьому обкладають каменями, а напису роблять важкозмиваєму, звичайно масляної, фарбою.

При перенесенні позначок для пристрою насипів, зводимих без ущільнення, ураховують наступне природне осідання ґрунту.

По закінченні роботи механізованої землерийної техніки приймають геометричні розміри й позначки котлованів, траншів й ін. споруд.

При зведенні фундаментів і для укладання труб дно котловану або траншів підчищають вручну. Для цього в дно забиваю! у шаховому порядку (приблизно через 2м) коли, на які переносять позначки й підписують величину добору (наприклад, - 2,5см.) або підсипання (наприклад, +20см.).

При прийманні виїмок і насипів перевіряють розташування трас споруд у плані й профілі й геометричні розміри споруд, позначки брівок, дна, поздовжніх ухилів, розміри канав й інших водовідвідних пристроїв.

Для приймання виконаних грабарств становлять акти й виконавчі схеми.

Пальові підстави. Місця забивання паль визначають від точок перетинання осей. Осі, закріплені поза контуром котловану, переносять спочатку на верхню брівку, а потім на його дно. Послідовність розбивки місць занурення паль залежить від типу пальових полів, прийнятих схем занурення паль, напрямків руху копрових установок (установка для забивання або занурення паль).

При однорядному розташуванні паль (рис. 20.1, а) на дно котловану переносять всі основні (габаритні) осі (А, В, 1, X і т.д.). Проміжні осі розбивають між габаритними на дні котловану й вибирають таким чином, щоб відстань між ними було не більше довжини застосовуваної рулетки. Габаритні й проміжні осі закріплюють на будівельних ослонах 2. Між рухливими марками б ослонів (рис. 20.1, б), установленими в створах однойменних осей, натягають шнур-причалку (лісочку) і на дно котловану переносять точки перетинання поздовжніх і поперечних осей будинку. Точки перетинання маркірують на верхньому торці кола, що забиває урівень із землею. У створі однієї з осей натягають рулетку й при розташуванні паль на осі по проектних відстанях між палями забивають коли, що фіксують місця 4 їхні занурення.

При розташуванні паль поза створами осей на відстані не більше 4м місця занурення паль розбивають, відкладаючи від натягнутої по створі осі рулетки проектні відстані між палями. В отриманих точках «на око» воставляють перпендикуляри й друга рулетка визначають місця занурення паль.

При кущовому розташуванні паль послідовність розбивки трохи змінюється. На дні котловану після закріплення основних осей на будівельних ослонах визначають центри кущів. Відстані відміряють двома рулетками від створу, утвореного волосінню. Довгомірну рулетку натягають по одній осі між рухливими марками будівельних ослонів. По марках іншої осі натягають лісочку. На перетинанні рулетки й лісочки визначають центр куща. Зберігаючи напрямок створів осей, за допомогою другої рулетки або метра визначають місце розташування кожної палі у кущі.

6

Рис 20 1 Розбивка місць занурення паль при однорядному розташуванні (а)і будівельний ослін (б)'

1 - точка закріплення осі на брівці котловану, 2 - будівельні ослони, 3 - знаки закріплення створів осей, 4 - місця занурення паль, 5 - вертикальна й горизонтальна штанги, 6 - рухлива марка

При розташуванні паль на відстані більше 4м від осей паралельно винесеним у натуру осям розбивають лінії зі зсувом від створів осей на величину, рівну відстані від палі до попередньо винесених осей. Місця занурення паль визначають як при однорядному й кущовому розташуванні.

Для контролю за глибиною занурення на кожній палі від вістря до оголовка наносять розподілу через 1м. Метрові відрізки маркірують яскравими ризиками з відцифровкою метрів, а проектну глибину занурення - буквами ПГ.

Вертикальність занурення палі забезпечується установкою напрямної стріли копрової установки в прямовисне положення. При використанні безрейкових копрів на базі тракторів і гусеничних кранів ґрунт планують під одну оцінку. Голівки рейок для рейкових копрів виводять на однакові позначки Прямовисність напрямної стріли вібраційних копрових занурювачів перевіряють теодолітами, а копрів з молотами й вдавлюючих занурювачів - важкими схилами. Маса схилу (у кожному разі більше 5кг) залежить від довжини паль, що занурюють, і сили вітру. Якщо при зануренні паля відхиляється від вертикального положення, роботу припиняють і виправляють положення стріли й палі.

На оголовки встановлених паль виносять проектну оцінку їх грубки (зрізки). Після зрізання оголовків виконують виконавчу зйомку положення паль у плані. Зйомку роблять від створів ліній, паралельно зміщених від осей. Ці створи одержують переміщенням рухливої марки по поперечині будівельник ний ослони на величину, рівну діаметру палі плюс 100мм. При розташуванні паль поза створами осей зйомку роблять безпосередньо від створів осей. Якщо виміру виконують до граней паль, то зсув їхніх центрів обчислюють у такий спосіб.

Наприклад, проектна прив'язка центра сваї до осі 1 (мал, 20.2) дорівнює 1250мм, а до осі Б - 265мм. Зсув оголовка палі від проектного положення уздовж осі Б обчислюють ш> результатам вимірів: 1250- (1436 +1040)/2 = 12мм, 1250-(14484-1047)/2=2,5мм. Середній зсув (12+2,5)/2=7мм, а уздовж осі / по обидва боки палі зсув буде дорівнює 265-(265+65)/2=0мм.

Цифрами на схемі виконавчої зйомки позначають величину зсуву оголовка палі від проектного положення. Місце написання цифри показує напрямок зсуву.

Відхилення при зануренні паль не повинні перевищувати 0,2...0,4 величини сторони або діаметра палі.

Виконавчу зйомку пальових полів починають із перенесення осей на палі (рис. 20.3). Теодоліт установлюють над створом 7 осі й приводять у робоче положення. Орієнтують трубу уздовж осі 1. При розташуванні паль на створах осей трубу наводять послідовно на палі, розташовані не рідше чим через 3м, і на оголовках олівцем відзначають створ осі. При розташуванні свай поза створами осей на відстані не більше 4м до оголовків палі, розміщені

Рис.20,2, Виконавча зйомка пального поля

Рис. 20.3. Перенесення осей на палі:

1 - знак закріплення створу осі, 2 - візирні промені, 3 - рейхи, 4 - грань палі, 5 - теодоліт, 6 - кіл, 7 - створ осі

також не рідше чим через 3м уздовж створів, горизонтально прикладають нівелірну рейку 3. Перпендикулярність рейки до створу осі і її горизонтальність визначають «на око». П’ятку рейки з відліком 0 притуляють до грані палі, перпендикулярної створу. Горизонтальним переміщенням рейки в бісектор сітки ниток труби теодоліта вводять відлік а. Величина відліку а по рейці дорівнює проектній прив'язці палі до осі.

Горизонтальність установки рейки і її перпендикулярність до створу спостерігач перевіряє по сітці ниток зорової труби. При цьому рейку прикладають до оголовка (см. вузол ІІ) під кутом 45° до стрімкої площини, що проходить через грань 4 палі. На палі переносять всі осі, що проходять по габариті будинки, а також поздовжні й поперечні осі, які розташовані на відстані, рівній довжині застосовуваної рулетки або меншому.

При пристрої монолітних фундаментів з використанням пальової підстави розбивка складається в розмітці на оголовках паль поздовжніх і поперечних осей будинків.

Осі переносять на палі послідовно зі знаків 1 закріплення їхніх створів 4 на брівку котловану (см. вузол І). Створи осей на брівці котловану закріплюють на верхньому торці дерев'яних колів 6 діаметром 10см., довжиною 25см.. Коли забивають не ближче 1м від верхньої брівки котловану. Створ 7 осей маркірують (олівцем або іншими маркувальними засобами). Потім теодоліт установлюють послідовно над перенесеними точками й орієнтують його трубу уздовж створів однойменних осей.

За описаною методикою на палі переносять всі габаритні осі, а також поздовжні й поперечні осі, розташовані на відстані, рівній довжині застосовуваної рулетки або меншому.

Далі на оголовках паль розмічають всі поздовжні н поперечні осі. При розташуванні паль на відстані більше 4м від створу осей у натуру переносять лінії, паралельні осям, зі зсувом від осей на величину, рівну відстані палі від осі плюс 200...50мм. Осі на палях розмічають олівцевими рисками.

Арматури каркасів й опалубку розмічають у плані від осей 4 (рис. 20.4), винесених на оголовках паль. Для цього геометричним нівелюванням переносять позначки по висоті на оголовки палі. Для наступного бетонування на внутрішню грань опалубки після її установки й закріплення виносять ризики 3 позначок верху бетонування й контрольних позначок, що відстоять від позначок бетонування на 100мм. Їх підписують +0,1м.

Правильність установки опалубки перевіряють, вимірюючи відстані від осьових рисок на оголовках паль до внутрішньої грані опалубки рейкою (метром) 2 і визначаючи товщину захисного шару 5 бетону. Вертикальність опалубки контролюють схилами по зовнішніх гранях, а величину захисного шару бетону в нижньому перетині перевіряють «на око».

При пристрої фундаментів у ковзному опалубленні крім раніше описаних розбивочних робіт виконують вивірку опалубки. Для цього стінки опалубки встановлюють із нахилом, що забезпечує збільшення відстані між ними донизу (конусність у межах 10...14мм, якщо інша конусність не встановлена проектом). Нахил стінок перевіряють по схилі. Додатково також знаходять відстань між внутрішніми поверхнями обшивання стінок, що визначають посередині їхньої висоти (ця відстань дорівнює проектній товщині стіни).

Рис. 20.4. Розбивка їжаків й позначок для установки арматур і вивірки опалубки (арматури умовно не показана):

1 - горизонт нівеліра, 2 - метр (лінійка), 3 ~ ризики позначки верху бетонування, 4 - осі на оголовках паль, 5 - захисний шар бетону

За встановленою опалубкою в процесі бетонування ведуть безперервні спостереження. Якщо опалубка деформується або зміщається, бетонування припиняють й елементи опалубки повертають у проектне положення. При цьому виміру виконують так само, як і при установці опалубки.

По закінченні бетонування проводять виконавчу зйомку фундаментів у плані й по висоті. Для зйомки в плані на верхні і бічні грануючи фундаментів знову переносять осі. Від перенесених осей роблять виміру й по різниці між обмірюваними й проектними відстанями визначають їхнього відхилення.

Приклад запису результатів виконавчої зйомки монолітних фундаментів наведений на Рис. 20.5. Цифри зі знаком плюс або мінус показують величину відхилення позначок верху або низу фундаментів від проектних позначок (плюс - перевищення в зрівнянні із проектної, мінус - заниження). Цифри без знаків позначають величину розширення або звуження фундаментів; при цьому, якщо цифра написана із внутрішньої сторони контуру фундаменту, то він звужен, якщо із зовнішньої сторони контуру, то фундамент розширений. Збірні фундаменти. Підстави під фундаменти перевіряють по висоті нівелюванням. При глибині котловану до 3м позначки на його дно переносять безпосередньо із брівки. При цьому задню рейку встановлюють на один з реперів, а передню - на стійку будівельного ослона на дні котловану або на закріплений кіл. Нівелір установлюють дуже низько, так щоб візирна вісь розташовувалася на висоті не більше 1,2м від поверхні землі. При глибині котловану більше 3м позначки переносять на його дно в кілька прийомів. Нівелірний хід прокладають по трасі виїзду автомашин із дна котловану (по пандусі), а при його відсутності для установки рейки використовують укіс.

Позначки на дні котловану фіксують на тимчасових реперах, що закладають не менш двох на захватку будівництва. Позначки підстав фундаментів визначають для кожного фундаменту в декількох місцях. Окремі збірні фундаменти розбивають у такий спосіб (рис. 20.6). На дно котловану виносять осі під установку кутових і маякових фундаментних блоків або подушок. Створи осей будинку послідовно переносять на верхню брівку (ослін 3), а потім і на дно котловану. На дно котловану за допомогою теодоліта 1 переносять всі габаритні поздовжні й поперечні осі, а також осі, що проходять по захватках монтажу або чергам будівельних робіт. Правильність перенесення осей контролюють, вимірюючи довжину діагоналей. Кутові й маякові фундаментні блоки можна встановлювати, не переносячи осі на дно котловану й використовуючи створ осей на верхній брівці або будівельні ослони. У цьому випадку укладають фундамент, що, орієнтують двома теодолітами, а проміжні фундаментні блоки, відкладаючи між ними проектні відстані

Рис. 20.5. Виконавча зйомка фундаментів

Рис. 20.6. Перенесення осей на фундаментні блоки:

1 - теодоліт, 2 - знак закріплення створу осі, 3 - будівельні ослони, 4,6 - рулетки, 5 - шнур-причалка, 7 - рухлива марка

Рис. 20.7. Сполучення рисок при монтажі фундаменту під колону:

1,3 - орієнтирні ризики, 2 - настановні ризики

рулеткою 4. Якщо на фундаменти встановлюють башмаки під колони або фундаменти монтують у кілька рядів по висоті, осі розбивають, використовуючи як підставу перший ряд покладених фундаментів. При цьому всі розмітки створів осей і ліній їх перетинань маркірують.

Якщо кутові й проміжні блоки встановлені по теодоліті й нівеліру, то відпадає необхідність у розбивці осей на будівельних ослонах. У цьому випадку використовують шнур-причалку 5, що натягають по будівельних ослонах 5, кутовим і маяковим фундаментам на відстані 20...30мм (до грані монтуємого фундаменту).

До монтажу фундаментів на їхніх гранях розмічають за допомогою метра настановні ризики. При симетричній прив'язці фундаментів до осей настановну ризику наносять на середині фундаменту, при несиметричній прив'язці установні ризики наносять, відмірюючі величини прив'язок від тих самих ребер на всіх фундаментах.

При монтажі башмаків під колони (рис. 20.7) орієнтирні ризики 1 наносять, виходячи з розмірів отворів склянок. Отвір розмічають відповідно до прив'язки до нього або осям колони. За допомогою лінійки, волосіні й схилу цю розмітку переносять на зовнішні грані в місці контакту встановленого фундаменту й монтуємого башмака. Орієнтирні ризики 3 на фундаментах [ і настановні 2 на башмаках сполучають на око.

Висотні позначки при монтажі колон у склянки фундаментів перевіряють геометричним нівелюванням і вирівнюють, підкладаючи калібровані прокладки й установлюючи заставні фіксуючі пристрої. Прокладки калібрують по товщині по даним висотної виконавчої зйомки.

Рис. 20.8. Схема розбивки стрічкових збірних фундаментів

Стрічкові збірні фундаменти розбивають так само, як й окремі. Для фіксації положення осей можна використати монтажний дріт 1 (рис. 20.8), натягнуту між будівельними ослонами 2. У цьому випадку перенос осей у котлован здійснюється за допомогою схилів 3. У такий спосіб установлюють кутові й маякові фундаменти. Проміжні фундаменти влаштовують між кутовими й маяковими за допомогою шнура-причалки. Якщо фундаменти монтують у кілька рядів по висоті, то наступну розбивку осей і винос позначок роблять, використовуючи як підставу перший ряд покладених фундаментів.

По закінченні зведення збірних фундаментів виконують виконавчу зйомку. Для цього на всі елементи фундаментів знову переносять осі. При виконавчій зйомці башмаків під колони по висоті позначки визначають по дну склянок.