Завдання: Проаналізувати відмінності спеціалізованих закладів розміщення екотуристів на прикладі гірського туризму.
Знайти нетрадиційні (специфічні) заклади розміщення
Практична робота №3(на 5 балів)
Тема: Організація розміщення екотуристів
Мета: З’ясувати особливості закладів розміщення екотуристів
Завдання: Проаналізувати відмінності спеціалізованих закладів розміщення екотуристів на прикладі гірського туризму.
ВТО визначає засіб розміщення як будь-який об’єкт, який регулярно чи епізодично надає туристам місця для ночівлі. Засоби розміщення поділяються на колективні та індивідуальні. Відмінність колективних засобів розміщення полягає в тому, що кількість місць у них повинна перевищувати певний мінімум, об’єкт повинен мати єдине керівництво, а управління повинне будуватися на комерційній основі.
Готелі – основний класичний тип розміщення звичайних туристів, але не у випадку з екотуристами. Ознаки готелю як засобу розміщення – наявність номерів, набір обов’язкових та додаткових послуг.
Відмінності гірських, тематичних готелів – у архітектурі будови, наборі додаткових послуг. Наприклад, туристи, що подорожують Нідерландами, можуть відчути сиву давнину в Лелистаді, перебуваючи в сільському дворі бронзового віку, а в Ансені провести ніч у торфяних хатинах, в Ірландії деякі готелі розташовані в старовинних замках, а в заполярній Швеції, в містечку Юккас’ярві, щорічно споруджується готельний комплекс з льоду і снігу „Арктик Холл” з рестораном, каплицею, кінотеатром і виставковим залом. В Болівії можна поселитися у „соляному” готелі.
В місці впадіння р. Ріу-Негру в р. Амазонку розташований готель „Арау Джангл Тауер”. Його дерев’яні вежі з номерами розташовані на величезних деревах. Найбільша – „Закоханий Тарзан” піднята над землею на 60 м. Таке розташування готелю пояснюється дбайливим ставленням будівельників, архітекторів, а найважливіше – туристів до природи р. Амазонки. При будівництві не було зрубано жодного дерева. Крім того, в період дощів простір під вежами заповнюється водою на 15-20 м.
Спеціалізовані засоби розміщення відрізняються від готелів мінімальним набором пропонованих послуг, невеликим комфортом номерів та котеджів, а також обслуговуванням переважно певних категорій туристів (рибалок, мисливців, альпіністів, „водних” туристів, дослідників природи і культури місцевого населення*. Перелік послуг, що надаються, безпосередньо пов’язаний з потребами. Для альпіністів – описи маршрутів і прокат спорядження, для рибалок і мисливців – пристосування для розбирання здобичі, утримання мисливських собак. Чи автотурбази, що мають автомобільну стоянку, автомийку тощо.
Таблиця
Стандартна класифікація засобів розміщення екотуристів
| Категорія засобів розміщення | Розряд | Група |
| Колективні | Готелі та аналогічні заклади | Готелі Гірські готелі, тематичні готелі |
| Спеціалізовані засоби розміщення | Турбази Будинки мисливця й рибалки Туристські притулки Альптабори | |
| Інші колективні засоби розміщення | Туристські стоянки Стаціонарні наметові табори Базові табори Ночівки | |
| Індивідуальні | Індивідуальні засоби розміщення | Власні помешкання (дачі, будинки) Орендовані кімнати в сімейних будинках Орендовані помешкання у приватних осіб чи агентств Розміщення, що надається безкоштовно родичами чи знайомими Інші види розміщення на індивідуальній основі (автофургони, намети тощо) |
Види спеціалізованих та інших колективних засобів розміщення розглянемо на прикладі гірського туризму та альпінізму.
Туристські бази (турбази* – підприємства готельного типу, що надають групам туристів нічліг, харчування й забезпечують їх туристсько-екскурсійним, культурно-побутовим та фізкультурно-оздоровчим обслуговуванням. Раніше турбази будувалися на так званих планових туристських маршрутах, що організовувалися ЦРТЕ, в місцях їх початку, закінчення чи пересікання кількох туристських маршрутів. Вони не були орієнтовані на тривале проживання туристів, тому мали мінімум зручностей і номери великої місткості. Для турбаз характерно, на відміну від готелю, розміщення в кількох будовах, а також наявність сезонних житлових приміщень. Деякі турбази мають на маршрутах свої притулки. Середня місткість туристських баз коливається від 200 до 1 500 осіб. На початку 90-х років у СРСР у віданні ЦРТЕ знаходилося понад 2 000 турбаз. Частина їх закрилася через ліквідацію системи планового туризму. Це – найбільш поширений вид колективного розміщення внутрішніх екотуристів.
Альпіністський табір (альптабір* – спортивна база, призначена для навчання альпіністів та вдосконалення їх майстерності. Зараз вони орієнтовані і на обслуговування звичайних туристів – індивідуалів, дитячих туристських груп, спортсменів (борців, легкоатлетів тощо*, які проходять підготовку в умовах середньогір’я. Як правило, в альптаборі є літні будиночки, капітальні споруди (адміністративний та житловий корпуси*, медичні та лікарські кабінети, пункт прокату альпіністського та гірськолижного спорядження, рятувальний загін, місце для наметового табору. В ньому передбачено розміщення й харчування туристів, їх культурно-масове й побутове обслуговування, виконання альпіністами учбово-тренувальних та спортивних планів. Більшість альптаборів (сезонних та круглорічних* раніше належали профспілкам, незначна їх частина – різним відомствам та організаціям.
Перший радянський альптабір „РотФронт” (нині „Баксан”* був створений у 1932р. профспілкою кіно- і фотопрацівників у Баксанській ущелині в Кабардино-Балкарії. До 1989р. в СРСР діяло 22 тільки профспілкових табори з пропускною здатністю 20 тис. чол. на рік. З них 15 були розташовані на Кавказі і 7 – в Середній Азії та Казахстані. Деякі табори мали статус міжнародних і були орієнтовані на обслуговування горосходжувачів з країн Східної та Західної Європи, США. Сьогодні найбільш відомі серед вітчизняних альпіністів та туристів діючі на Кавказі альптабори „Алібек” в Домбаї (Західний Кавказ*, „Узункол” (Західний Кавказ*, „Шхельда”, „Адил-Су”, „Безенгі” (Центральний Кавказ* та інші. Взимку альптабори функціонують як гірськолижні бази.
Ще один вид спеціалізованих засобів розміщення, широко поширений в Альпах і на початку ХХ ст. на Кавказі – гірські хатини й притулки. Як правило, вони будуються й належать різним туристським, альпіністським клубам, федераціям, іноді державі чи рятувальним службам і призначені для короткочасного перебування горосходжувачів перед та після сходження, перечікування негоди. Часто обладнані кімнатами для нічлігу, кухнею, туалетом, мають радіозв’язок. Будуються в місцях найбільш популярних серед гірських туристів та альпіністів. Наприклад, притулок „Гара-Баші” на Ельбрусі, хатина „Космік” на Монблані тощо.
Стоянка – місце розміщення туристської групи для нічлігу, відпочинку. В пригодницькому туризмі розрізняють декілька видів стоянок – бівуак, ночівки, базовий та проміжний табори. На стоянках, як правило, використовуються намети та спальні мішки, відводяться місця для туалету, приготування їжі. Основна вимога до вибору місця стоянки – безпека туристів, комфортність відпочинку (наявність води, в лісовій зоні – дров, рівний майданчик для наметів, укриття від вітру*. Необхідно пам’ятати, що сміття зі стоянки повинне бути евакуйованим силами туристської групи для подальшої його утилізації чи захоронення у спеціально відведених місцях.
Бівуак – місце розміщення туристської групи на маршруті для організації ночівлі та відпочинку. Зимою у високогір’ї бівуак іноді організовують шляхом спорудження снігових печер, хатин, ям. Під час складних стінних сходжень там, де звичайний намет поставити неможливо (немає горизонтальних майданчиків*, використовують спеціальні підвісні намети на платформах.
Термін „проміжний табір” за своєю суттю близький до терміну „бівуак”. Він використовується переважно у висотних (понад 6 000м над рівнем моря* походах і сходженнях. Відмінність від бівуака в тому, що туристи, альпіністи залишають тут поставлені намети (чи викопані снігові печери*, в яких зберігається спорядження, продукти та повертаються сюди знову. Як правило, проміжний табір ліквідовується після сходження чи під час повернення групи з маршруту.
Ночівки - відоме й часто використовуване місце розміщення альпіністських груп під горою, на яку планується сходження. Ночівки отримали широке поширення на Кавказі. Вони мають свої назви (Німецькі ночівки, Верхнє-Софруджинські ночівки, Зелена Гостиниця тощо* й часто відмічаються на туристських картах.
Базовий табір – багаторазово й тривало використовуваний, організований усіма учасниками групи бівуак, з якого туристи (альпіністи* вирушають на учбові й тренувальні заняття, маршрути та сходження. Цей вид стоянок використовується переважно в спортивних та наукових експедиціях, на альпініадах та туріадах, при організації учбово-тренувальних зборів туристів та альпіністів. Тут знаходиться необхідні для подорожування продукти, спорядження, радіостанція, лазня, рятувальний загін, яма для сміття. Часто тут розміщуються великі намети для організації кухні, що працює на зрідженому газі, їдальні (кают-компанії), медпункту. Цей вид бівуака організовується для значної кількості людей на термін 10 та більше днів, тому що тут необхідно врахувати всі заходи безпеки й захисту довкілля.
Серед індивідуальних засобів розміщення, що використовуються в пригодницькому екотуризмі, варто відмітити лоджії (орендовані в місцевих мешканців спеціальні будови*, поширені в Гімалаях, та розміщення у приватному секторі, що набуло поширення у етнографічних турах та аграрному туризмі.
Залежно від програми туристського обслуговування, маршруту екотуру та тактики його проходження, можуть використовуватися різні з зазначених засобів розміщення.