III. Сторони, зміст і форми кредитного договору

Сторонами кредитного договору є позикодавець та позичальник, однак вживають також такі терміни: банк і клієнт та кредитор і позичальник.

Кредитні договори повинні укладатися тільки на підставі вільного волевиявлення сторін. Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укла­даються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідаль­ність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому по­рядку без згоди обох сторін.

Відповідно до Указу Президента України від 6 листопада 1998 р. «Про гербовий збір» та інших законодавчих актів Ук­раїни здійснюється маркування всіх оригіналів договорів суб'єктів підприємницької діяльності.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та по­зичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, те­лефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Основними джерелами формування банківських кредит­них ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізич­них осіб на депозитні рахунки, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками тільки у межах кредитних ресурсів.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єк­там господарської діяльності незалежно від їх галузевої при­належності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своє­часного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.

Для отримання кредиту позичальник повинен звернути­ся в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, кло­потання, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встанов­люються банком і визначаються в кредитному договорі в за­лежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, по­питу і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Слід зазначити, що у разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кре­дитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних рин­ках капіталів.

Перед тим, як прийняти рішення про надання кредиту, комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогно­зує ризик неповернення кредиту і тільки потім приймає рі­шення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності по­зичальника можуть бути:

1) забезпеченість власними коштами не менш як 50 від­сотків усіх його видатків;

2) репутація позичальника (кваліфікація, здібності керів­ника, дотримання ділової етики, договірної платіжної дис­ципліни);

3) оцінка продукції, що випускається, наявність замов­лення на ЇЇ реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

4) економічна кон'юнктура (перспективи розвитку пози­чальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень тощо),

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються та­ким чином:

- матеріали з надання кредиту (кредитний договір, бор­гові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

- фінансово-економічна інформація (бухгалтерські балан­си, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

- матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листу­вання, звіти аудиторських фірм тощо).

Після підбору майбутнього позичальника, попередньої бесіди з ним керівника кредитного підрозділу комерційного банку документи передаються в службу економічної безпеки банку для перевірки достовірності наданих відомостей. В за­лежності від реальності угоди, що фінансується, іміджу по­зичальника, переконливості положень бізнес-плану та інших Документів, перевірка може бути суцільною або вибірковою, ³ виїздом на місце або без такого.

Слід зазначити, що необхідні відомості стосовно прохо­дження фірми-позичальника по облікам банкротів, лжебанкротів, підприємств, які мають опротестовані векселі, непога­шені кредити або що знаходяться серед небажаних партне­рів по іншим ознакам, зібрати досить важко. Міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною ба­зою даних володіють інформаційні служби, які поповнюють свої банки даних на обов'язковій основі у вигляді відповід­них форм звітів усіх учасників економічних відносин.

В Україні максимально наблизилась до такого стандарту роботи з_ інформацією Міжбанківська служба безпеки «СКІФ», її засновниками, основними постачальниками та користувачами накопиченої тут інформації є ряд великих українських банків, зокрема Промінвестбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк. Створена розпорядженням Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1993 р., ця служба володіє розгалуже­ною мережею філій практично у всіх регіонах України. Ко­ристувачам — комерційним банкам, фінансовим установам, страховим компаніям, державним та комерційним підприєм­ствам - надаються довідки щодо кредитної біографії того чи іншого підприємства, про наявність претензій до нього зі сто­рони контролюючих органів, про участь в арбітражних про­цесах, про заборгованість, яка має місце по кредитам та по­ставкам стосовно відповідності здійснюваної діяльності ста­туту та отриманим ліцензіям, загальної ділової репутації та ряду інших відомостей, які впливають на рівень безпеки учасників фінансових та майнових угод. Така інформація ві­діграє важливу роль у мінімізації ризиків фінансово-госпо­дарської діяльності суб'єктів кредитних правовідносин.

Кредити надаються суб'єктам господарювання переваж­но у безготівковій формі шляхом сплати платіжних докумен­тів з позичкового рахунку як у національній, так І в інозем­ній валюті, у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку, або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, якщо Ін­ше не передбачено кредитним договором, а також у готівко­вій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподар­ської продукції.

Кредитний договір передбачає виконання низки обов'яз­ків, зокрема:

1. Обов'язок повернути у строк отриманий кредит. Строк повернення отриманого кредиту визначається або безпосе­редньо у кредитному договорі, або у терміновому зобов'язан­ні —- документі, яким оформлюється отримання клієнтом кожної суми в межах загальної суми кредитного договору. Факт погашення кредиту на практиці пов'язується з момен­том списання грошей з поточного або інших рахунків клієн­та. Повернення наданого кредиту може бути здійснено пози­чальником добровільно або примусово — за рішенням суду або арбітражного суду.

2. Обов'язок сплатити банку відсотки (звичайні або під­вищені) за користування кредитом. Звичайні відсотки спла­чуються в межах строку користування кредитом, підвищені відсотки стягуються при порушенні строку повернення пози­ки. Розмір відсоткової ставки визначається сторонами у кре­дитному договорі самостійно.

3. Обов'язок не ухилятися від банківського контролю пов'язаний з тим, що надаючи клієнту кредит, комерційний банк несе певний ризик. Клієнт може не повернути отримані кошти через погіршення свого фінансово-господарського ста­ну. Чим більший строк користування кредитом, тим більше ризик банку, тому вартість кредиту безпосередньо залежить від строку, на який він наданий.

4. Обов'язок дотримуватися цільового призначення кре­диту. Банк має право надати кредит без зазначення мети кредитування, однак на практиці це зустрічається досить рідко. Якщо мета кредитування зазначена у кредитному до­говорі, клієнт зобов'язаний використовувати отримані кошти для фінансування тих затрат, для яких вони надані.

5. Обов'язок надавати та гарантувати наявність забезпе­чення протягом всього строку кредитування. Такий обов'я­зок клієнта передбачається у переважній більшості догово­рів, хоча кредит може бути наданий і без забезпечення. Якщо в якості забезпечення по кредитному договору вико­ристовується застава товарно-матеріальних цінностей, то необхідно забезпечити їх зберігання. Наявність та зберіган­ня заставленого майна та дійсність заставного права переві­ряється банком у процесі кредитування.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здій­снюється позичальником з поточного (валютного) рахунку. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умо­ви визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Комерційний банк може прийняти рішення про пролонга­цію, тобто відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки. Пролонгація здійснюється банком у ви­няткових випадках, у разі виникнення у позичальника тим­часових фінансових ускладнень через непередбачені обста­вини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене до­датковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитором та сплати відсотків, при відсутності домовленості про відстро­чення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.