Як, взагалі говорячи, будувати майбутнє?
Я починаю обговорення цього питання із старої тези (ЧиП № 3/88) про те, що майбутнє будується у думці. І тут професійний досвідпроектно-вишукувальних робіт (ПВР) та методології ПВР несподівано опиняється у центрі обговорення. Цей досвід свідчить, що (із урахуванням підкресленої тези) будівництво майбутнього є складна система різнотипних діяльностей, в якій на даному історичному етапі можливо рафінувати наступні типи та відповідні їм позиції:
- прогнозування;
- прожектування;
- програмування;
- планування;
- проектування;
- вишукування;
- експертиза;
- реалізація;
- авторський нагляд;
- моніторинг;
- організація та управління.
Перераховані типи діяльностей (їх 12 типів), у свою чергу мають види та різновиди, включаючи множину різних робіт, і вимагають відповідного обґрунтування , мисленого забезпечення, наукових та методологічних досліджень та розробок. Уся ця складніша полісистема діяльностей повинна бути явлена структурно та процесуально, відповідним образом описана та нормована. І тільки маючи повний набір позицій, які являють усі ці типи діяльності (включаючи і додаткові – дослідницькі , методологічні) – а їх будуть сотні, - ми можемо потім приступити до професійної роботи по побудові майбутнього.
Тут може виникнути питання про правомірність такого глобального узагальнення досвіду методології ПВР. Але я не претендую на рецепти суспільного спасіння: альтернативні точки зору не тільки корисні, але і необхідні.
Повторюсь:
немає іншого способу осмисленого руху вперед, окрім зіткнення різних позицій, виявлення та рішення проблем які стоять за цими зіткненнями.
Охарактеризована система діяльностей байдужа до предметного змісту задумів: щоб ми не збиралися будувати – житловий будинок, космічний корабель або світле майбутнє, якщо ми бажаємо зробити це грамотно та професійно, нам прийдеться здійснювати повну гаму перерахованих діяльностей. Інша справа при здійснені локальних проектів (будівництво будинку або корабля) частина вказаних робіт опиняється виконаною раніше (програма розвитку міста або освоєннякосмічного простору), але без них локальне проектування немає навіть критеріїв осмисленості, не кажучи вже про цілесообразність та ефективність. Тому будь які прожективні (тобто спрямовані у майбутнє) побудови осмислені лише у рамках та в контексті біль широких прожективних уявлень.
Граничною рамкоюу цьому сенсі опиняється наш підхід до майбутньогоі перш за все орієнтація на один із альтернативних підходів – природничо-науковий (П-Н підхід) або діяльністний (тобто так або інакше вбираючий у себе штучну компоненту). Легко бачити, що уявлення, які тут розвиваються знаходяться у руслі діяльністного підходу, що являється вже словами про будівництво майбутнього.
У рамках П-Н підходу будівництво майбутнього неможливо у принципі: природнича наука лише прогнозує майбутнє своїх об’єктів, яке нам непідвласне і від нас не залежить.
Саме тому управлінцям та господарникам так важко отримати наукові рекомендації: бо їх надає не наука, а вчений в міру своєї громадської (а не наукової) позиції. З іншої сторони останню обставину слід було б враховувати й користувачам цих рекомендацій.
Друга рамка екотехнічної програми – рамка перебудови («перестройки») без якої усі розмови були б неможливі. При цьому перебудова розуміється тут як радикальний перегляд усіх сторін нашого життя та діяльності, а не лише тільки політичної та економічної системи. Одним із можливих способів її обговорення при цьому опиняється фокусування на людині, із однієї сторони, та середовищі існування – з іншої. Термін «фокусування» фіксує ту обставину, що ці дві теми не поділяють на частини матеріал, який обговорюється. Навіть такі, здавалось би, орієнтовані виключно на людину системи, як охорона здоров'я або педагогіка, «з іншої сторони» опиняються компонентами середовища існування.
Важливе значення для нашої роботи має зміна цінностей, яка відбувається у ході перебудови. Кривдні цінності епохи «деформованого соціалізму» повинні бути розвінчані, їм треба повернути первісний статус засобів. Пріоритет реабілітованих загальнолюдських цінностей потребує перегляду усієї системи цінностей і головне, їх операціоналізація.
Цінності – не матеріал для гасел. Це важливіше підґрунтя для самовизначення та цілеполагання, підвалина стратегії будівництва майбутнього, у тому числі и екологічної програми. Тому нам ще прийдеться до них повернутися.
Я не буду описувати усі перелічені типи діяльностей, які входять до будівництва майбутнього, це спеціальна велика робота, яка вбирає себе багато проблем. Для нашої мети достатньо самого загального уявлення про полісистему у цілому з більш детальною проробкою програмування як основного засобу роботи на цих сторінках.
Перелічені дванадцять типів діяльності можливо розділити на чотири групи:
- перша вбирає у себе особисто прожективні (або проектування у широкому сенсі):
· прогнозування;
· проожектування (в узькому смислі – т.б. розробка ідеальних картин або прожектів майбутнього);
· програмування;
· планування;
· проектування.
Усе це різні способи мисленої проробки майбутнього, які передбачають – за винятком прогнозування – той або інший штучний вплив на це майбутнє.
Прогнозування із тієї точки зору також може бути віднесене до групи допоміжних (або забезпечуючих ) діяльностей – друга група – аналітичні діяльності, куди входять:
· вишукування;
· авторський нагляд;
· експертиза;
· моніторинг.
Мисленій прожективній роботі, яка ратифікує майбутнє, протистоїть – третя група діяльностей, яка вбирає реалізацію мислених уявлень у матеріал:
· «упровадження»;
· будівництво;
· виготовлення.
Співвідношення проективної (мисленої) роботи та реалізації у подробицях обговорювалося раніше на прикладі проектування та будівництва (ЧиП № 3/88).
Нарешті, у четверту групу (організація, керівництво, управління) я відношу:
· організацію та
· управління
усіма переліченими діяльностями і це є третя рамка нашої роботи по будівництву майбутнього.
Ми не маємо на сьогодні розгорнутого уявлення про усю цю полісистему діяльностей, яка необхідна нам, ні у цілому, ні по частинах. «Копнувши» у будь якому місці , ми отримаємо одразу кучу запитань, готових відповідей на які немає. Наприклад говорячи про реалізацію задумів взагалі, ми змішуємо:
1) реалізацію - як мислену роботу особливого роду, яка забезпечує оприроднення та асиміляцію прожективних задумів (сюди відносять, як частку, такі розділи проектів як – організація будівництва та виконання робіт, а також інструкції по експлуатації );
2) матеріалізацію- як фізичну роботу по перетворенню задумів « у бетон та метал», яка забезпечує реалізацію. Але у нашій господарчій «практиці» (смисл лапок поясню трохи далі) усе перевернуто на голову: у нас бо головне – це будівництво «у бетоні та металі» , а усе інше ( тобто головне, по суті справи, - мислена робота) – вряд чи не безкоштовний додаток, навіть не те що забезпечує, а те, що обслуговує роботу бульдозерів.
Так саме, як свідчить досвід, наші розхожі уявлення про вишукування, проектування, , авторський нагляд є хибними, а сама організація цих діяльностей (як частка, у сферах планування та проектно-будівельної справи) є нікуди не гідною. Тому я повинен констатувати проблемний характер нашої ситуації:
ми повинні перебудовувати будинок, але необхідних для цього відібраних засобів та методів не маємо.
Простіше говорячи, беремося за будівництво, не знаючи як це робиться. Тому не випадкові усі наші «довгобуди», низька культура будівельних робіт і тому подібне. Куди ж будувати світле майбутнє, якщо ми звичайний будинок побудувати як слід не можемо !
Немає у нас практики будівництва ні будинків, ні світлого майбутнього, бо практика передбачає наявність теорії, А коли немає теорії, практика перетворюється у безвідповідальну «поезію». Ці міркування Аристотеля зовсім не застаріли і підтверджуються усім ходом нашої історії. На мій погляд, вони мають принциповий характер. Ігноруючи наведений вище факт, ми ризикуємо повторити помилки минулого. Призначаючи його, ми вимушені прибігнути до особливої до особливої стратегії будівництва майбутнього – перманентному програмуванню, роблячи особливий упор на мисленому забезпечені своєї роботи ( дивись далі – 2 «Програми та програмування»).