В) незавершені капітальні інвестиції. 1 страница
На підставі зазначених груп банки самостійно здійснюють класифікацію основних засобів і встановлюють вартісні ознаки предметів, що входять до складу необоротних матеріальних активів.
Земля чи будівля або частина будівлі, або їх поєднання, що утримувані власником або лізингоодержувачем за договором про фінансовий лізинг (оренду) з метою отриy мання лізингових (орендних) платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягy нення обох цілей відноситься до категорії «інвестиційна нерухомість».
До інвестиційної нерухомості належать:
• земля, що утримується з метою отримання вигод від зростання капіталу в довгостроковій перспективі, а не для реалізації в короткостроковій перспективі в процесі діяльності;
• земля, подальше використання якої на цей час не визначено;
• будівля, що перебуває у власності банку або в розпорядженні за договором про фінанy совий лізинг (оренду) та надається в лізинг (оренду) за одним або кількома договорами про оперативний лізинг (оренду);
• будівля, що не зайнята на цей час та призначена для надання в лізинг (оренду) за одy ним або кількома договорами про оперативний лізинг (оренду).
Нематеріальний актив— це актив, який не має матеріальної форми, може бути іденy тифікований та утримується банком з метою використання у своїй діяльності понад один рік (або один операційний цикл, якщо він перевищує один рік) в адміністративy них цілях або надання в лізинг (оренду) іншим особам.
Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за такими їх групами:
• права на користування майном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду приy міщень тощо);
• права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і поy слуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);
• авторське право та суміжні з ним права (право на комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних) тощо);
• незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;
• інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання економічy них та інших привілеїв тощо).
Банки самостійно визначають групи залежно від виду та способу використання нематеріальних активів у своїй діяльності.
Банк має класифікувати необоротні активи як утримувані для продажу, якщо балансова вартість таких активів відшкодовуватиметься шляхом операції з продажу, а не поточноy го використання.
Необоротні активи класифікуються як утримувані для продажу, якщо на дату прийy няття рішення щодо визнання їх активами, що утримуються для продажу, виконуються такі умови: стан активів, у якому вони перебувають, дає змогу здійснити негайний проy даж і є високий ступінь імовірності їх продажу протягом року з дати класифікації.
9.2. Методологічні засади бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів
На міжнародному рівні питання, пов’язані з визнанням, оцінкою та розкриттям інy формації про необоротні активи регламентуються такими МСФЗ:
• МСБО 16 «Основні засоби»;
• МСБО 38 «Нематеріальні активи»;
• МСБО 36 «Зменшення корисності активів»;
• МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість»;
• МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу»;
• МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність».
Згідно з МСБО 16 «Основні засоби», собівартість об’єкта основних засобів слід виy знавати активом, якщо і тільки якщо:
а) існує ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов’язані з об’єктом, надійдуть до суб’єкта господарювання;
б) собівартість об’єкта можна достовірно оцінити.
Відповідно до МСБО 16, первісна оцінка основних засобів здійснюється за їхньою собівартістю. При цьому собівартість об’єкта основних засобів складається з:
а) ціни його придбання, включаючи імпортні мита та невідшкодовувані податки на придбання після вирахування торговельних та цінових знижок;
б) будьyяких витрат, які безпосередньо пов’язані з доставкою активу до місця розташуy вання та приведення в стан, необхідний для його експлуатації у спосіб визначений управлінським персоналом;
в) первісної попередньої оцінки витрат на демонтаж, переміщення об’єкта та відновленy ня території, на якій він розташований, зобов’язання за якими суб’єкт господарюванy ня бере або коли його купують, або внаслідок використання об’єкта протягом певного періоду з метою, яка відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.
У випадку, коли оплата придбаних основних засобів відстрочується, то ринкова процентна ставка повинна бути визнана в обліку або капіталізована.
Якщо об’єкт основних засобів придбаний в обмін на інший актив (подібний або неy подібний), то його собівартість оцінюється за справедливою вартістю, якщо а) операція обміну має комерційну сутність та б) справедливу вартість отриманого активу або відy даного активу можна достовірно оцінити. Придбаний об’єкт оцінюють таким чином, навіть якщо суб’єкт господарювання не може негайно припинити визнання відданого активу. Якщо придбаний об’єкт не оцінюється за справедливою вартістю, його собіварy тість оцінюють за балансовою вартістю відданого активу.
Відповідно до МСБО 16, подальші видатки, пов’язані з об’єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що
майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивносy ті існуючого активу, надходитимуть до підприємства. Подальші видатки на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують їх стан, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності. Прикладами таких поліпшень є модерy нізація, модифікація, дообладнання, добудова, реконструкція.
Витрати на ремонт чи обслуговування основних засобів здійснюються для відновy лення або підтримання майбутніх економічних вигід, що їх підприємство може очікуваy ти від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. В такому разі вони визнаються витратами періоду, коли вони були понесені.
Після первісного визнання основних засобів їх подальший облік може здійснюватиy ся, згідно з МСБО 16, за однією із двох моделей:
1) за моделлю собівартості, згідно з якою, основні засоби відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення коy рисності;
2) за моделлю переоцінки, яка передбачає відображення в обліку основних засобів за переоціненою вартістю, яка відповідає їх справедливій вартості за вирахуванням наy копиченої амортизації та збитків від зменшення корисності.
У випадку застосування моделі переоцінки, переоцінку потрібно здійснювати настіy льки регулярно, щоб їх залишкова вартість не відрізнялась суттєво від їх справедливої вартості на дату балансу.
Якщо в результаті переоцінки балансова вартість основного засобу збільшилася, то збільшення відображається безпосередньо за кредитом рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка». Проте це збільшення має визнаватися у звіті про фінансові резульy тати, якщо воно сторнує зменшення від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане у звіті про фінансові результати.
Якщо балансова вартість активу зменшилася в результаті переоцінки, зменшення має визнаватися у звіті про фінансові результати. Проте зменшення слід безпосередньо відображати за дебетом рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка», якщо існує кредитове сальдо дооцінки щодо цього активу.
Коли припиняється визнання переоціненого активу, дооцінку, що входить до власноy го капіталу стосовно цього активу, можна прямо перенести до нерозподіленого прибутку, або можна залишити на рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка». Перенесенy ня дооцінки до нерозподіленого прибутку не повинно здійснюватися через звіт про фінансові результати.
МСБО 16 вимагає, щоб при проведенні переоцінки об’єкту основного засобу також здійснювалась переоцінка усього класу, до якого належить даний об’єкт. При цьому клас основних засобів трактується як група активів, однакових за характером і споy собом використання в діяльності підприємства. Прикладами окремих класів активів є земля; кораблі; літаки; автомобілі, меблі та приладдя; офісне обладнання.
Стосовно амортизації основних засобів у МСБО 16 «Основні засоби» містяться наступні вимоги. Суму активу, що амортизується, слід розподіляти на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації. Ліквідаційну вартість та строк корисної експлуатації активу слід переглядати принаймні на кінець кожного фінансоy вого року та, якщо очікування відрізняються від попередніх оцінок, зміну (зміни) слід
відображати як зміну в обліковій оцінці відповідно до МСБО 8 «Облікові політики, зміy ни в облікових оцінках та помилки». Метод амортизації, що використовується, має віy дображати очікувану форму споживання майбутніх економічних вигід від цього активу суб’єктом господарювання. Кожну частину об’єкта основних засобів, собівартість якої є суттєвою стосовно загальної собівартості об’єкта, слід амортизувати окремо. Амортиy заційні відрахування за кожен період слід визнавати у звіті про фінансові результати, якщо вони не включені до балансової вартості іншого активу.
Компенсацію від третіх сторін за об’єкти основних засобів, корисність яких зменy шилась, втрачені або віддані об’єкти, слід включати до прибутку чи збитку, коли комy пенсація стає такою, що підлягає отриманню.
Зменшення корисності або втрата об’єктів основних засобів, відповідні позови щоy до компенсації або виплати компенсації від третіх сторін та будьyяке подальше приy дбання або будівництво активів для заміни — це окремі економічні події та обліковуy ються окремо таким чином:
а) зменшення корисності об’єктів основних засобів визнається відповідно до МСБО
36 «Зменшення корисності активів»;
б) припинення визнання об’єктів основних засобів, які вибули з експлуатації або лікy відовані, визначається згідно з МСБО 16;
в) компенсація від третіх сторін за об’єкти основних засобів, корисність яких зменшиy лася, втрачені або віддані об’єкти, включається до визначення прибутку чи збитку, коли вона стає такою, що підлягає отриманню;
ґ) собівартість об’єктів основних засобів, які були відновлені, придбані або збудовані з метою заміни, визначається згідно з МСБО 16.
Слід припиняти визнання балансової вартості об’єкта основних засобів: а) після виy буття або б) коли не очікують майбутніх економічних вигід від його використання або вибуття. Прибуток чи збиток, що виникає від припинення визнання об’єкта основних засобів слід включати до прибутку чи збитку, коли припиняється визнання об’єкту (якy що МСБО 17 не вимагає іншого після продажу з подальшою орендою). Прибутки не слід класифікувати як дохід.
Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об’єкта основних засоy бів, слід визнавати як різницю між чистими надходження від вибуття, у разі їх наявносy ті, та балансовою вартістю об’єкта.
Питання, пов’язані з обліком нематеріальних активів регламентуються МСБО 38
«Нематеріальні активи». Даний стандарт вимагає, щоб підприємство визнавало в обліку придбаний або створений нематеріальний актив тільки тоді, коли існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з цим активом, та його варy тість може бути достовірно визначена.
Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю. Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об’єкт, повинні визнаватися витратами на момент їхнього понесення.
Згідно з МСБО 38, усі видатки на дослідження мають визнаватися як витрати на час їхнього понесення. При цьому під дослідженнямрозуміють сплановані дослідження, здійснювані вперше певним підприємством для отримання і розуміння нових наукових або технічних знань.
Нематеріальний актив, який виникає в результаті розробок (чи на етапі розробок внутрішнього проекту), слід визнавати, якщо і тільки якщо суб’єкт господарювання може продемонструвати все, що зазначено нижче:
a) технічну можливість завершити створення нематеріального активу так, щоб він був придатний для використання або продажу;
б) свій намір завершити створення нематеріального активу та використовувати або продати його;
в) свою здатність використовувати або продати нематеріальний актив;
г) як нематеріальний актив генеруватиме ймовірні майбутні економічні вигоди.
Серед іншого, суб’єктові господарювання слід продемонструвати існування ринку для результатів експлуатації нематеріального активу чи для самого нематеріальноy го активу або (якщо його використовуватимуть внутрішньо) корисність нематеріаy льного активу;
ґ) наявність відповідних технічних, фінансових та інших ресурсів для завершення розy робок та використання чи продажу нематеріального активу;
д) свою здатність достовірно оцінити видатки, які відносяться до нематеріального активу протягом його розробки.
Розробки— це застосування даних наукових досліджень чи інших знань для плануy вання і проектування виробництва нових або вдосконалених матеріалів, механізмів, тоy варів, технологій, систем (послуг) до початку їх серійного виробництва (надання) або використання (отримання).
Видатки на розробку капіталізуються (капіталізація — це визнання витрат як частини собівартості активу) лише після того, коли встановлена технічна та комерційна придатy ність активу для його продажу або використання. Це означає, що підприємство повиy нно мати намір і можливість завершити створення нематеріального активу, щоб він був придатний для використання або продажу та мати здатність продемонструвати як актив генеруватиме майбутні економічні вигоди.
Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, то підприємство розy глядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені лише на етапі доy слідження.
Наступні об’єкти визнаються як витрати на момент їхнього понесення:
• внутрішньогенерований гудвіл;
• витрати на створення підприємства;
• витрати на навчання, підготовку чи перепідготовку персоналу;
• витрати на рекламу;
• витрати на переміщення підприємства.
Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.
Згідно з МСБО 38, після первісного визнання, подальший облік нематеріальних акy тивів може здійснюватися за однією із з двох моделей:
• за моделлю собівартості, згідно з якою, нематеріальні активи відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення коy рисності;
• за моделлю переоцінки, яка передбачає відображення в обліку нематеріальних активів за переоціненою вартістю (яка базується на їхній справедливій вартості) за вирахуванy ням накопиченої амортизації і збитків від зменшення корисності, якщо тільки справеy длива вартість може бути визначена з посиланням на активний ринок.
При використанні моделі переоцінки, якщо балансова вартість нематеріального активу збільшилася в результаті переоцінки, то збільшення має відображатися в креy диті рахунку капіталу під назвою «Дооцінка». Проте збільшення від переоцінки має визнаватися як дохід, якщо воно сторнує зниження від переоцінки того самого акy тиву, яке раніше було визнане як витрати. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість нематеріального активу зменшилася, то зменшення має визнаватися як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будьy якої дооцінки, що з ним пов’язана, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.
Подальші видатки на нематеріальний актив після його придбання чи завершення створення слід визнавати як витрати на час їхнього понесення, якщо: а) не є ймовірy ним, що ці видатки спричинять генерування активом майбутніх економічних вигід, які перевищують його первісно оцінений рівень ефективності; б) ці видатки не можна достовірно оцінити та віднести до активу.
У МСБО 38 нематеріальні активи класифікуються на дві категорії:
• нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання, тобто за якиy ми неможливо передбачити період впродовж якого ці активи, як очікується, будуть приносити економічні вигоди;
• нематеріальні активи з визначеним строком корисного використання, тобто з обмежеy ним періодом принесення економічних вигод підприємству.
Згідно з МСБО 38, нарахування амортизації здійснюється лише для нематеріальних активів, які мають визначений термін корисного використання. Амортизаційні відрахуy вання за кожний період мають визнаватися як витрати у звіті про фінансові результати, якщо тільки інший МСФЗ не вимагає включення їх до собівартості іншого активу. Меy тод амортизації має відображати форму, за якою економічні вигоди від активу спожиy ваються підприємством. Якщо цю форму не можна достовірно визначити, то викорисy товується прямолінійний метод.
Ліквідаційна вартість нематеріального активу прирівнюється до нуля, крім випадків, коли існує невідмовне зобов’язання іншої особи придбати актив наприкінці строку йоy го корисного використання або коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підy ставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання нематеріального активу.
Нематеріальні активи з невизначеним терміном корисного використання не підляy гають амортизації. Водночас період корисного використання нематеріального активу, який не амортизують повинен переглядатися у кожному звітному періоді з метою визначення, чи зберігаються події та обставини, що зумовили висновок щодо невизнаy ченого періоду корисного використання такого активу. Якщо ні, тоді зміни в оцінці строку корисного використання з невизначеного на визначений повинні обліковуватиy ся як зміни в облікових оцінках згідно з МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки».
Визнання нематеріального активу слід припиняти: a) в разі його вибуття або б) якщо від його використання та наступного вибуття не очікується майбутньої економічної виy годи. Прибутки або збитки, що виникають від припинення визнання нематеріального активу в результаті його ліквідації чи вибуття, слід визначати як різницю між чистими надходженнями від вибуття та балансовою вартістю активу. Їх належить визнавати в звіті про фінансовий результат, коли припиняється визнання активу. Надходження не повинні класифікуватися як дохід.
Питання, пов’язані з визнанням в обліку зменшення корисності основних засобів та нематеріальних активів регламентуються МСБО 36 «Зменшення корисності активів».
Відповідно до МСБО 36, зменшення корисності активу визнається, якщо його балансова вартість перевищує більшу з двох оцінок: чисту ціну продажу та вартість виy користання. Чиста ціна продажу— це сума, яку можна отримати від продажу активу в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами, мінус витрати на ліквідацію. Вартість використання— це дисконтована теперішня вартість оцінених майy бутніх грошових потоків, які за очікуванням виникнуть від безперервного використанy ня активу та ліквідації наприкінці строку його корисної експлуатації.
Згідно з МСБО 36, на кожну дату балансу підприємство має переглядати усі активи з метою виявлення ознак зменшення їх корисності. У стандарті міститься перелік зовy нішніх та внутрішніх ознак зменшення корисності активів. Якщо підприємство ідентиy фікує одну з наведених чи інших ознак того, що корисність активу може зменшитися, то підприємство має визначити суму очікуваного відшкодування активу.
МСБО 36 також вимагає, щоб підприємство кожного року здійснювало оцінку суми очікуваного відшкодування, незалежно від наявності ознак щодо можливого зменшенy ня корисності, таких типів нематеріальних активів:
• нематеріального активу, термін корисної експлуатації якого не визначений;
• нематеріального активу, який ще не готовий для використання;
• гудвілу, придбаного у результаті об’єднання бізнесу.
Збитки від зменшення корисності необоротних активів мають одразу визнаватися як тільки сума очікуваного відшкодування активу менша його балансової вартості. Збитки від зменшення корисності активів, які не переоцінювалися, визнаються витраy тами у звіті про фінансові результати, а за активами які переоцінювалися — зменшенy ням додаткового капіталу за результатми переоцінки.
Після визнання збитку від зменшення корисності нарахування амортизації необоy ротних активів коригується у майбутніх періодах для розподілу переглянутої балансової вартості активу мінус його ліквідаційна вартість на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації, що залишається.
В Україні методологічні засади формування в бухгалтерському обліку банків інфорy мації про операції з основними засобами та нематеріальними активами регламентуються Інструкцією з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженою постановою Правління НБУ № 480 від 20.12.2005 р.
Згідно із зазначеною Інструкцією, об’єкт основних засобів або нематеріальний акy тив (придбаний або створений) визнається активом, якщо є імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, і його вартість може бути достовірно визначена.
Одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарний об’єкт основних засобів. Бібліотечні фонди, внутрішні телефонна і комп’ютерна мережі, системи безпеки (відеоy спостереження) та комплекс охоронноyпожежної сигналізації можуть обліковуватись як окремий інвентарний об’єкт основних засобів. Формування бібліотечного фонду здійснюється відповідно до законодавства України.
Придбані (створені) основні засоби та нематеріальні активи визнаються за первісy ною вартістю.
Первісна вартість придбаного об’єкта основних засобів складається з таких витрат:
• суми, що сплачується постачальникам активів (з вирахуванням торговельних знижок)
та підрядникам за виконання будівельноyмонтажних робіт (без непрямих податків);
• реєстраційних зборів, державного мита та аналогічних платежів, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються банку);
• витрат зі страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;
• витрат на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
• інших витрат, що безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням.
Адміністративні та інші витрати, які не належать безпосередньо до витрат на придбання або доведення об’єкта до робочого стану, не включаються до його первісної вартості.
Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з вартості приy дбання (з вирахуванням торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підляy гають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням до стану, придатного для використання за призначенням.
Нематеріальний актив, отриманий у результаті його розроблення, слід відображати в балансі, якщо банк має:
• намір, технічні засоби та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, приy датного для реалізації або використання;
• змогу отримати майбутні економічні вигоди від реалізації або використання нематеy ріального активу;
• інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних із розробленням нематеy ріального активу.
Якщо нематеріальний актив не відповідає зазначеним критеріям визнання, то витрати, що пов’язані з його придбанням або створенням, визнаються витратами звітного періy оду, протягом якого вони були здійснені.
Не визнаються нематеріальним активом і підлягають відображенню в складі витрат звітного періоду, у якому вони були здійснені, такі витрати:
• на дослідження;
• на підготовку і перепідготовку кадрів;
• на рекламу;
• на створення, реорганізацію та переміщення банку або його частини;
• на створення внутрішньої ділової репутації банку, вартість видань.
Первісна вартість окремого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, за які сплачена загальна сума, визначається розподілом цієї суми пропорційно справедлиy вій вартості кожного з придбаних об’єктів.
Первісна вартість об’єктів, переведених з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо до основних засобів, дорівнює їх собівартості.
Нематеріальні активи, отримані внаслідок об’єднання банків, визнаються в бухгалy терському обліку та оцінюються за їх справедливою вартістю. Якщо їх справедливу вартість визначити неможливо, то вони відображаються в складі гудвілу.
Справедливою вартістю придбаних ідентифікованих активів (земля, будівлі, маy шини та устаткування) є їх ринкова вартість. Якщо немає даних про ринкову вартість машин та устаткування, то використовується відновлювальна вартість з вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Для інших основних засобів справедливою вартістю є відноy влювальна вартість з вирахуванням суми зносу на дату оцінки.
Первісна вартість об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів. Якщо залишкова вартість переданного об’єкта пеy ревищує його справедливу вартість, то різниця відображається за рахунками витрат. Первісною вартістю об’єкта основних засобів чи нематеріальних активів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта.
Первісна вартість об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, отриманого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, збільшеній (зменшеy ній) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, що були передані (отримані) під час обміну.
Створені основні засоби та нематеріальні активи визнаються активами за тими саy мими критеріями, що визначені для придбаних необоротних активів. Первісна вартість об’єкта основних засобів і нематеріальних активів, створених банком, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, що безпосередньо пов’язані зі створенням цього активу та доведенням його до стану, придатного для виy користання за призначенням.
Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструy кція тощо), у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди, первісно очіy кувані від використання цього об’єкта.
Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строy ку використання, що сприятиме збільшенню первісно очікуваних майбутніх економіy чних вигод.
Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта основних засобів і нематеріальy них активів у придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду і не впливають на його залишкову вартість.
Після первісного визнання об’єкта основних засобів як активу його подальший облік має здійснюватися із застосуванням одного з таких двох методів:
а) за первісною вартістю (собівартістю) з вирахуванням накопиченої амортизації та накопичених збитків від зменшення корисності;
б) за переоціненою вартістю (справедливою вартістю) з вирахуванням накопиченої амортизації та накопичених збитків від зменшення корисності.
Обраний метод банки зобов’язані застосовувати для всіх об’єктів певної групи осноy вних засобів і не поєднувати об’єкти з різними методами оцінки в одну групу.
У разі застосування методу первісної вартості (собівартості) переоцінка необоротy них активів не здійснюється.
Переоцінку потрібно здійснювати, якщо залишкова вартість об’єкта суттєво відрізняy ється від його справедливої вартості на дату складання балансу. Під час переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату має здійснюватися переоцінка всіх об’єктів груy пи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Переоцінка групи основних засобів, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.
Не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості нараховується у першому місяці використання в розмірі 50 % вартості, що амортизується, а решта 50 % процентів вартості, що амортиy зується, — у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідноy сті критеріям визнання їх активом або в першому місяці їх використання в розмірі
100 % вартості.
Порядок проведення переоцінки банк визначає самостійно з урахуванням вимог законодавства України.
Після первісного визнання нематеріального активу його облік надалі має здійснюy ватися із застосуванням одного з таких двох методів: