Відповідальність за пошкодження здоров’я і смерть громадянина

С т а т т 455. Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я

В разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

С т а т т я 456. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків

У разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Шкода відшкодовується: 1. неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням - вісімнадцятирічного віку;

2. жінкам, старшим п'ятдесяти п'яти років, і чоловікам, старшим шістдесяти років, - довічно;

3. інвалідам - на строк інвалідності;

4. одному з батьків або подружжя померлого незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років, - до досягнення ними восьмирічного віку.

Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянина, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджуються Кабінетом Міністрів України. (із змінами, внесеними Законом N 3128-12 від 22.04.93)

С т а т т я 457. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески

Якщо каліцтво або інше ушкодження здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 440, 441, 450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично одержуваної ним пенсії. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу, на строки, зазначені у частині третій тієї ж статті.

С т а т т я 458. ( Стаття 458 виключена на підставі Закону N 3128-12 від 22.04.93 ) Відшкодування шкоди, зв'язаної з ушкодженням здоров'я громадянина, якому не призначені допомога або пенсія

Якщо громадянинові, який підлягає державному соціальному страхуванню, не призначені допомога або пенсія в зв'язку з заподіяним йому каліцтвом або іншим ушкодженням його здоров'я, то організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані відшкодувати понесену ним шкоду у повному обсязі (стаття 455 цього Кодексу).

С т а т т я 459. Відшкодування витрат на поховання

В разі смерті потерпілого витрати на поховання відшкодовуються особі, яка понесла ці витрати, організацією або громадянином, відповідальними за шкоду, пов'язану з смертю потерпілого.

С т а т т я 459-1. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину

Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптом виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат. У разі заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого неповнолітніми, зазначеними у статтях 446 і 447 цього Кодексу, витрати на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність. Стягнені кошти зараховуються залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, який поніс витрати, до відповідного бюджету (державного, Республіки Крим, місцевого чи регіонального самоврядування) або на користь юридичної особи, якій належить відомчий заклад охорони здоров’я. Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, а також зарахування стягнених коштів до відповідного бюджету та їх цільового використання визначається Кабінетом Міністрів України. (Кодекс доповнений статтею згідно з Законом N 3132-12 від 22.04.93)

С т а т т я 460. Регресні вимоги

Організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за регресною вимогою органу державного соціального страхування чи Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій, що виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457 цього Кодексу. У випадках зменшення розміру відшкодування шкоди (стаття 454 цього Кодексу) відповідно зменшується і розмір відшкодування за регресною вимогою. ( Стаття 460 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3128-12 від 22.04.93, N 372/95-ВР від 06.10.95 )

С т а т т я 461. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню

В разі ушкодження здоров'я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому витрати, пов'язані з відновленням його здоров'я, а також шкоду, викликану втратою або зменшенням його працездатності, в розмірі, обчислюваному стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди, що обчислюється у встановленому вище порядку, мають громадяни, зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу на строки, зазначені у частині третій тієї ж статті. (із змінами, внесеними Законом N 3128-12 від 22.04.93)

С т а т т я 462. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього

В разі ушкодження здоров'я неповнолітнього, який не досяг п'ятнадцяти років (учні вісімнадцяти років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати необхідні витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я потерпілого (лікування, протезування, сторонній догляд тощо). По досягненні потерпілим п'ятнадцяти років (учнями - вісімнадцяти років) організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому також шкоду, зв'язану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру середньої заробітної плати (заробітку) некваліфікованого робітника в даній місцевості. Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітній, який не досяг п'ятнадцяти років, мав заробіток, то шкода повинна бути відшкодована йому виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку) некваліфікованого працівника в даній місцевості. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної потерпілим кваліфікації він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов'язану з зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження здоров'я, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 465. Строки виплати відшкодування

Відшкодування за шкоду, пов'язану з зменшенням працездатності потерпілого, а також за шкоду, пов'язану з смертю, провадиться щомісячними платежами.

Спадкове право.

Поняття спадкового права.

Спадкове право — це сукупність правових норм, регулюючих перехід прав і обов'язків померлого до інших осіб.

Наслідування існує майже стільки ж, скільки існує цивілізація — більшості людей властиве бажання хоч трішки полегшити життя нащадкам після своєї смерті.

На законодавчому рівні спадкове право в Україні регулює шоста книга Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Необхідно підкреслити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб, і тільки вони можуть бути спадкодавцями. Юридичні особи не помирають, а ліквідуються, таким чином вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває успадкування і між живими. У законі закріплюється традиційний для цивільного права підхід, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов'язки спадкодавця. їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права і обов'язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково відмовитися від неї. Склад спадщини має певні особливості:

• у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті;

• права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень. Якщо право спадкодавця було забезпечене, наприклад, заставою, то це забезпечення переходить і до його правонаступників, які у разі невиконання зобов'язання боржником мають право вимагати звернення на предмет застави;

• деякі права та обов'язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників. Це такі права та обов'язки, що безпосередньо пов'язані з особистістю спадкодавця.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права;

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

• права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

Склад спадщини (всі права та обов'язки спадкодавця), коло спадкоємців, виникнення права на успадкування та деякі інші важливі моменти, пов'язані з часом відкриття спадщини. Важливе значення має точне визначення дня смерті спадкодавця. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У деяких випадках спадщина відкривається щодо двох осіб, які мають право спадкувати одна після одної. Якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але з певним проміжком у часі, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожного з подружжя. Внаслідок цього той з подружжя, хто помер першим, не стає спадкодавцем другого і, навпаки, той з подружжя, хто помер останнім, не набуває права на спадкування майна. Якщо особи померли одна після одної навіть із невеликим розривом у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається на загальних підставах і особа, яка померла останньою, вважалася померлою після відкриття спадщини. Якщо вона не встигла її прийняти (що скоріше за все мало місце у такому випадку), право на прийняття належної їй частки у спадщині переходить до її спадкоємців за правилами спадкової трансмісії.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (аварії, стихійного лиха катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб. У такому разі має місце припущення щодо часу настання смерті осіб, тому ця норма застосовується до випадків, коли конкретний час смерті осіб визначити неможливо. Якщо особи померли під час спільної небезпеки (аварії, катастрофи тощо), але відомо, що один з них пережив іншого і помер раніше (у різні доби), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати. Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин — держава, територіальні громади, АРК тощо. Особливість полягає у тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як у силу прямого припису закону (спадкоємці за законом), так і в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі інші особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадкування лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом від умерлим.

Закон визначає випадки усунення спадкоємців від права на спадкування, які стосуються двох категорій фізичних осіб. До першої категорії належать особи, які в силу закону взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили протиправні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо). Достатньо встановити один із фактів, вказаних у законі, для того щоб усунути спадкоємця від спадкування. До другої категорії належать особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Відповідно до закону за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.