Аварія 26 квітня 1986 року, ліквідація наслідків

Півде́нноукраї́нська АЕС

Півде́нноукраї́нська АЕС — атомна електростанція, розташована в степовій зоні на лівому березі ріки Південний Буг, при Ташлицькому водосховищі, неподалік (на схід) від міста Южноукраїнська, що в Миколаївській області. Збудована у 1975—1982 роках.

Енергетичне підприємство офіційно називається ВП «Южно-Українська АЕС», входить до складу державного підприємства — Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» України. Є частиною Південноукраїнського енергетичного комплексу.

Щорічне вироблення електроенергії на АЕС перевищує 17 млрд. кіловат-годин, що перевищує 10% загальнодержавного виробництва електроенергії і близько 25% її виробництва атомними електростанціями України. Південноукраїнська АЕС обсягом генеруючої енергії забезпечує умови для життя і роботи регіону з населенням понад 5 мільйонів людей. Потужності АЕС достатньо, щоб задовольнити потреби в електроенергії населення, промисловості та сільського господарства Миколаївської, Одеської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим на 96%.

Цурік Василій Андрійович та його команда перші розробили план розташування станції та почали її будувати

Аварії на АЕС

Чорнобильська АЕС розташована у східній частині білорусько-українського Полісся на півночі України за 11 кілометрів від кордону з Білоруссю, на березі річки Прип'ять, що впадає у Дніпро. На захід від трьохкілометрової санітарно-захисної зони АЕС розташовується покинуте місто Прип'ять, за 15 км на південний схід від станції знаходиться колишній районний центр — покинуте місто Чорнобиль, за 110 км на південь — місто Київ Перша частина ЧАЕС (перший і другий енергоблок і з реакторами РБМК-1000) була побудована в 1970–1977 роках, друга частина (третій і четвертий енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована на тому ж майданчику до кінця 1983 року. У 1981 за 1,5 км на південний схід від майданчика першої-другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.

Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодження конденсаторів турбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 22 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.

Проектна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом на квітень 1986 року в експлуатації були задіяні чотири енергоблоки з реакторами РБМК-1000 сумарною генеруючої потужністю 4000 МВт. На момент аварії Чорнобильська АЕС, поряд з Ленінградською і Курською, була найпотужнішою в СРСР (За даними МАГАТЕ запуск четвертого енергоблока Курської АЕС відбувся в лютому 1986 року, і він ще тільки виходив на проектну потужність). За непідтвердженими даними всього на ЧАЕС планувалося ввести до 12 реакторів, але це не більше, ніж міська легенда.

Після 23 років і одного дня експлуатації 15 грудня 2000 року станція припинила генерацію електроенергії. В наш час ведуться роботи щодо виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого в результаті аварії четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему

Аварія 26 квітня 1986 року, ліквідація наслідків

26 квітня 1986 року в ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки приблизно о 1:23 стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло більше 30 вогнищ пожеж^[15]. Основні осередки пожежі на даху машинного залу до 2 години 10 хвилин і на даху реакторного відділення до 2 годин 30 хвилин були пригнічені. До 5 години 26 квітня пожежа була ліквідована^[15]. Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20 годині 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоки виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння даної пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.

У перші години розвитку аварії зупинений сусідній 3-й енергоблок, проведені відключення устаткування 4-го енергоблока, розвідка стану аварійного реактора.

У результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 14×10¹⁸ Бк , що становить приблизно 380 мільйонів кюрі радіоактивних речовин, в тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 , цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинула одна людина, ще один помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.

Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСР Б. Є. Щербина.

Основна частина робіт була виконана в 1986–1987 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.

У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйозніших наслідків.

Потім почалися роботи по очищенню території і похованню зруйнованого реактора. Уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. Довкола 4-го блоку приступили до зведення бетонного «саркофага» (так званий об'єкт «Укриття»). У процесі будівництва «саркофагу» було укладено понад 400 тисяч м³ бетону та змонтовано 7 000 тонн металоконструкцій. Його зведення завершено та Актом Державної приймальної комісії і законсервований четвертий енергоблок прийнятий на технічне обслуговування 30 листопада 1986 року.

Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95% від тієї кількості, яка була на момент аварії. Якщо ця оцінка вірна, то руйнування укриття може привести до дуже великих викидів. У березні 2004 року Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага для ЧАЕС. Переможцем тендеру в серпні 2007 року була визнана компанія NOVARKA, спільне підприємство французьких компаній Vinci Construction Grands Projets і BOUYGUES.^[1]. Планується збудувати так звану «Арку», яка накриє сучасний об'єкт «Укриття»

Країни-донори назбирали на будівництво нового укриття на ЧАЕС та сховища відпрацьованого ядерного палива 750 мільйонів євро. За деякими джерелами в розпоряджені є навіть 980 млн. євро - про запас. Всі витрати ретельно контролює ЄБРР

Основна функція нового саркофагу полягає в обмеженні розповсюдження радіоактивних речовин, які знаходяться в об'єкті Укриття. Ця умова повинна виконуватись, як за умов нормальної експлуатації, так в разі аварії (руйнація існуючого об'єкту Укриття). За проектом передбачено, що нова споруда буде експлуатуватись впродовж 100 років.

Особливість спорудження нового саркофагу полягає в тому, що він будуватиметься на відстані 180 метрів від об'єкту Укриття. Це дасть змогу суттєво знизити опромінення персоналу, задіяного на будівництві. Для будівництва буде створено спеціальний майданчик. Після завершення будівництва арки її насунуть, застосовуючи спеціальні механізми, на існуючий об'єкт Укриття.

За проектом новий саркофаг складатиметься з таких елементів:

основна споруда, що включає аркову конструкцію, проліт якої у напрямку північ-південь становить 257,44 м, висота 108,39 м, довжина 150 м, фундаменти, західну та східну торцеві стіни, необхідні забезпечувальні та допоміжні системи;
технологічний корпус, який включає ділянки дезактивації, фрагментації та упаковки, саншлюзи, майстерні та інші технологічні приміщення
Проект оцінюється у $1.4 мільярдів і має завершитись до 2013 року.^[37] Окрема угода була укладена з американською фірмою Holtec для створення сховища на території Зони відчуження для ядерних відходів Чорнобильської АЕС.

Перша Фукусімська атомна електростанція— атомна електростанція в Японії. Розташована на території містечок Окума й Футаба повіту Футаба префектури Фукусіма. Запущена в експлуатацію 1971 року. Станом на 2011 рік мала шість енергоблоків. Виробляє 4,7 ГВт енергії. Одна з 25 найбільших атомних електростанцій cвіту. Перша АЕС, побудована Токійською енергетичною компанією (TEPCO). Розташована на відстані 11,5 км на південь від Другої Фукусімської АЕС, що також експлуатується компанією TEPCO

11 березня 2011 в результаті найсильнішого за час спостереження землетрусів в Японії сталася радіаційна аварія з локальними наслідками, за заявою японських авторитетних осіб — 4-го рівня на момент початку аварії за шкалою INES. На Першій Фукусімській АЕС три працюючі енергоблоки були зупинені дією аварійного захисту, проте було перервано електропостачання (у тому числі від резервних дизельних електростанцій), необхідне для відводу залишкового енерговиділення реактора.

12 березня о 0:00 за київським часом була оголошена евакуація населення з 10-кілометрової зони навколо АЕС (пізніше зона була розширена до 20 кілометрів, а згодом до 30-ти).

12 березня о 8:36 за київським часом стався вибух на першому енергоблоці АЕС, у результаті зруйнувалося частина бетонних конструкцій. Причина вибуху — утворення водню в результаті падіння рівня води в реакторі і перегріву активної зони. Корпус реактора не постраждав, зруйнована зовнішня оболонка блоку із залізобетону. Чотири людини, які брали участь у роботах на станції, отримали поранення і були направлені в лікарні.

12 березня у взятих пересувними лабораторіями за територією проммайданчика АЕС пробах виявлений цезій, що може говорити про негерметичності оболонок частини ТВЕЛів (тепловиділяючих елементів), але кількісних даних не наведено.

12 березня о 11:20 стало відомо, що Генеральний секретар уряду Японії підтвердив інформацію про витік радіації. Масштаби витоку не уточнювалися.

12 березня о 14:41 за київським часом Генеральний секретар кабінету міністрів Юкіо Едано підтвердив інформацію, що під час вибуху була зруйнована зовнішня бетонна стіна будівлі реакторного відділення, а внутрішня сталева герметична оболонка не була пошкоджена. Таким чином, за його словами, істотного викиду радіоактивних речовин не сталося. Юкіо Едано також заявив, що з метою охолодження реактору прийнято рішення заповнити його гермооболонки морською водою. Операція із закачування води займе від п'яти до десяти годин. З приводу причин вибуху Юкіо Едано заявив, що в міру падіння рівня охолоджуючої води утворювався водень, який, просичуючись у простір між бетонною стіною і сталевою оболонкою, змішувався з повітрям, що і призвело до вибуху.

Рівень радіації на кордоні проммайданчика станції відразу після вибуху досяг 1015 мікрозіверт/год, через 4 хвилини — 860 мікрозіверт/годину, через 3 години 22 хвилини — 70,5 мікрозіверта/год.

13 березня Уряд Японії поінформувало про складну ситуацію на блоці № 3 — вийшла з ладу система його аварійного охолодження, яка повинна була запрацювати при зниженні рівня теплоносія нижче певної уставки. Є попередні дані, що твели по висоті частково перебували або перебувають вище рівня води. Існує загроза вибуху водню.

13 березня японські офіційні особи повідомили МАГАТЕ, що о 9:20 за місцевим часом почалося скидання тиску в гермооболонки 3-го блоку контрольованим випуском пари. У подальшому, через відсутність всіх можливостей охолодження реактора зсередини, почалася операція по закачуванню морської води в гермооболонки 3-го енергоблоку, для охолодження корпуса реактора зовні.

14 березня стався вибух на 3-му енергоблоці станції в результаті скупчення водню під дахом реактора. Генеральний секретар уряду Японії повідомив, що реактор та його захисна оболонка не постраждали.

24 червня на дах АЕС «Фукусіма-1» впав безпілотний літальний апарат. Ніяких зовнішніх ознак вибуху не було, однак про рівень нанесених ушкоджень одразу після аварії не було відомо.

11 березня влада Японії евакуювала населення із трьох-кілометрової зони навколо Першої фукусімської АЕС. 12 березня евакуацію було поширено до 10км 14 березня зона евакуації — до двадцяти кілометрів навкруг станції. Люди, які живуть на відстані від 20 до 30 кілометрів від АЕС, повинні залишатися у приміщенні. Із 20-кілометрової зони, за інформацією на 15 березня, було евакуйовано за одними даними 185 000, за іншими — 200 тисяч чоловік.

15 березня влада Японії заборонила польоти над зоною в радіусі 30 км від станції

Японська влада після аварії на 1-му реакторі АЕС оголосила 4 рівень аварії, а згодом (18 березня 2011) — 5 рівень (за оцінкою NISA) за Міжнародною шкалою ядерних подій. Проте французькі експерти вважають, що аварія досягла 6 рівня

15 березня, посилаючись на дані про вибухи і проблеми у басейні для зберігання стрижнів відпрацьованого ядерного палива, вашингтонський аналітичний центр підвищив рівень загрози з 4-го до 6-го.

Перспективи використання атомної енергії

Світовими лідерами у виробництві ядерної електроенергії є: США (788,6 млрд кВт/г), Франція (426,8 млрд кВт/г), Японія (273,8 млрд кВт/г) і Німеччина (158,4 млрд кВт/г)^[2]. В Росії в 2006 році на АЕС вироблено 154,7 млрд кВт/г.

Наприкінці червня 2008 року заступник голови Міжнародного агенства з атомної енергії (МАГАТЕ) Юрій Соколов заявив, що до 2030 року, атомні електростанції лишатимуться ключовим джерелом електроенергії, а кількісно збільшаться на 60 %

Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів модернізації ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки нафти, природного газу та особливо вугілля будуть суттєво меншими.

Наймасштабніше будівництво ядерних енергоблоків здійснюється в Південно-Східній Азії. Зокрема, у Китаї на етапі будівництва знаходиться 25 енергоблоків (в експлуатації – 13), ще 50 ядерних енергоблоків планувалося збудувати до 2050 року. В Індії в експлуатації знаходяться 22 енергоблоки, які виробляють 2,5% електроенергії в країні, а до 2050 року частку електроенергії, що виробляється на індійських АЕС, планується збільшити до 25%.

Проте високі темпи розвитку атомної енергетики не відповідають рівню її безпеки. На підставі досвіду експлуатації об’єктів атомної енергетики, дедалі глибшого науково-технічного розуміння процесів і можливих наслідків виникла необхідність перегляду технічних вимог, що викликає збільшення капіталовкладень й експлуатаційних витрат.

Використана література