Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

Поняття зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Підставою для виникнення зобов’язань, як відомо, можуть бути не тільки

правочини (в тому числі договори), а й інші юридичні факти, зокрема

заподіяння шкоди іншій особі. Зобов’язання, що виникають внаслідок

заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов’язань. Їх ще

називають охоронними (а якщо виникли з правопорушення — деліктними

зобов’язаннями). Вони регламентуються окремою главою 81 нового

Цивільного кодексу України «Завдання шкоди» і складають окремий

цивільно-правовий інститут, який виконує передусім компенсаційну

(відновлювальну) функцію і набуває особливого значення у сучасному

суспільстві. В процесі реалізації дедалі різноманітніших, складніших

відносин майновим та особистим немайновим благам їх учасників може бути

заподіяна шкода. Якщо вона виникла поза межами договірних відносин, то

виникає проблема: хто повинен відшкодовувати цю шкоду.

Підставою для виникнення таких зобов’язань є цивільне правопорушення

(делікт), що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. Суб’єктами

зобов’язання є: потерпілий — особа, якій завдано шкоду, виступає як

кредитор; особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка

заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб’єкти такого зобов’язання не

перебувають у договірних правовідносинах, бо дане зобов’язання виникає

незалежно від останніх. Змістом такого зобов’язання є право потерпілого

вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації

моральної шкоди, а також обов’язок заподіювача шкоди вчинити зазначені

дії.

Загальні умови, наявність яких, як правило, є обов’язковою для

покладення на особу відповідальності за заподіяння шкоди, визначені у

відповідних статтях ЦКУ. Це такі умови: наявність шкоди, заподіяної

майну фізичних або юридичних осіб, та/або особистим немайновим благам

фізичної чи юридичної особи; неправомірні (протиправні) дії

(бездіяльність) заподіювача шкоди; причинний зв’язок між протиправною

поведінкою та шкодою, яка настала; вина заподіювача шкоди. Той, хто

заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду

заподіяно не з його вини.

Згадані підстави визначені законом як загальні. Наявність їх у

сукупності є обов’язковою для покладення відповідальності на особу, яка

заподіяла шкоду. Разом з тим законом можуть бути передбачені винятки з

цього правила. Наприклад, у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної

небезпеки, незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,

прокуратури і суду та деяких інших, відповідальність настає незалежно

від вини.

Шкода може бути заподіяна і правомірними діями, до яких можна віднести

дії вчинені при самозахисті від протиправних посягань та у стані

крайньої необхідності. Питання про відповідальність за такі дії

вирішується у законодавстві по-різному. Так, шкода, завдана при

самозахисті — у стані необхідної оборони, якщо не були перевищені її

межі, не підлягає відшкодуванню. Необхідною обороною вважаються дії з

метою захистити законні права та інтереси від протиправного посягання.

Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.

С т а т т я 440. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 2444-11 від 27.06.86)

Наши рекомендации