Процесуальний порядок приватизації земель

Конституція України гарантує кожному громадянину України право на землю (стаття 14). Це право громадяни реалізують в процесі безоплатної приватизації землі.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.08.2009 року № 844 «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році», якою затверджено Порядок безоплатного оформлення та видачі громадянам України у 2009 році державних актів на право власності на земельні ділянки.

Дія цієї постанови поширюється на громадян, яким за рішенням сільської (селищної) ради відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» та статті 118 Земельного кодексу України у розмірах, визначених статтею 121 цього Кодексу, передано у власність земельні ділянки для:

Право на безоплатну приватизацію може бути використано громадянином лише один раз по кожному виду використання (ч. 4 статті 116 Земельного кодексу України).

Для одержання державного акта на право власності на земельну ділянку громадянин або уповноважена ним особа звертається із заявою про видачу такого акта до сільського, селищного, міського голови або уповноваженої ним особи, який забезпечує організацію прийому таких заяв у кожному населеному пункті.

Заява про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку подається за місцем розташування земельної ділянки.

Територіальні органи Держкомзему за актами приймання-передачі отримують від органів місцевого самоврядування заяви громадян про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку.

З моменту публікації згаданої постанови забороняється стягування з громадян плати за оформлення і видачу державних актів на право власності на земельні ділянки. На виготовлення документів Уряд виділив кошти зі Стабілізаційного фонду.

При наявності у громадянина вже приватизованої земельної ділянки, право на безоплатну приватизацию ще якоїсь земельної ділянки залежить від категорій (призначення) земельної ділянки, яка вже приватизована, та земельної ділянки, яку громадянин бажає приватизувати.

Іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об’єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється на основі законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України.

Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає приватизація земель.

Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію, коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3 та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення — це процес передачі земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а приватизація — це передача цих же земель у приватну власність їх членів. Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме — об'єднував два етапи демонополізації державної власності: корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув, таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення земель сільськогосподарського призначення» підтримувався і у юридичній літературі.

Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій як передача їх із державної власності у приватну власність громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:
1) роздержавлення земель сільськогосподарських підприємств і організацій;

2) паювання земель сільськогосподарських підприємств і організацій;

3) виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш широкою, стало етапом приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організації.

Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1—2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, — безоплатно один раз, про що обов'язково робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює.

В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених законом джерел (наприклад, резервного фонду).

Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення відносин власності на землю — юридичний склад, що включає прийняття рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості), видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на землю.

Деколи під приватизацією розуміють спеціальний різновид земельних процесуальних правовідносин, у яких за допомогою активної діяльності їх суб'єктів проводиться безоплатна передача земельних ділянок із державної власності у приватну власність громадян тау колективну власність їх об'єднань з метою створення умов для її ефективного використання в результаті здійснення земельної реформи в Україні.

Приватизація земель — це юридичне визначена процедура (процес, порядок), за якої реалізується матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спрямована на виникнення права приватної чи колективної власності громадян на землю.

Іншими словами, приватизація — це спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, за якими за допомоги активної діяльності їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земельного фонду України та виникає право приватної власності громадян і колективної власності їх об'єднань на земельні ділянки. Характерною особливістю цих правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолютних, тобто повноваження щодо набуття права відповідної форми власності належать законодавчо визнаним суб'єктам, а всі інші особи зобов'язані утримуватись від порушення цих повноважень, відповідні ради народних депутатів повинні здійснити комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значний дій щодо юридичного посвідчення вказаних повноважень громадян та їх об'єднань стосовно індивідуально відособлених земель них ділянок.

Вказаним земельно-процесуальним правовідносинам притаманні всі ознаки правовідносин: підстави виникнення, зміни і припинення, наявність суб'єктивного складу та змісту.

Об'єктом приватизації є всі землі в межах території України. Об'єктами конкретних приватизаційних земельних право відносин можуть бути, переважно, земельні ділянки резервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу та наступній передачі у приватну й колективи власність.

Зміст цих правовідносин складає низка прав і обов'язків юридичне визначених фізичних і юридичних осіб.

Відповідно із законом приватизація має здійснюватися безоплатно, але гарантії щодо цього практично проігноровані, оскільки розробка проектів відводу здійснюється у різних регіонах комерційними землевпорядними структурами за рахунок осіб, які приватизують земельні ділянки.

Очевидно, що матеріальні і процесуальні права найменш врегульовані у чинному законодавстві, а це є реальною перешкодою на шляху реформування земельних правовідносин.

Припинення земельних приватизаційних правовідносин здійснюється на підставі сукупності юридичних фактів, які юридичне фіксуються видачею Державною акта на право власності і його реєстрацією у відповідній раді народних депутатів. Отже, будь-які інші форми придбання чи набуття права власності на землю не можуть розглядатися як приватизація і підлягають регулюванню іншими актами законодавства (купівлі-продажу, дарування, обміну тощо).

Приватизація земельних ділянок займає важливе місце у реформуванні земельних правовідносин. В Україні вона розпочалася із прийняттям ЗУ «Про форми власності на землю» та нової ред. (від 13.03.1992) ЗКУ 1990 р. і триває досі. Законодавство не пішло шляхом приватизації на основі земельних бонів (такий спосіб первісно передбачався Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, ухваленою Постановою ВРУ 31.10.1991), натомість, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі земель у власність громадянам. Деякі дослідники також відносять до приватизації земель процедури паювання та розпаювання землі (див. тему «Право на земельну частку (пай)»).

У теорії земельного права прийнято виділяти різні «моделі» приватизації земельних ділянок. На наш погляд, з урахуванням сучасного стану земельного законодавства доцільно виділяти такі моделі, або процедури:

т.з. повну модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок в порядку відведення;

спрощену модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані в користування особам, що бажають їх приватизувати (заявникам);

ускладнену модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших осіб (не заявника);

приватизацію земельних ділянок колективами громадян (по суті – юридичними особами);

приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити такі моделі правових процедур можливої приватизації земель:

1. Передача земельних ділянок у приватну власність громадян із земель запасу.

2. Передача у власність земельних ділянок, що знаходились у користуванні суб'єктів приватизації.

3. Передача земель у власність громадянам для заняття селянсь­ким (фермерським) господарством.

4. Передача земельних ділянок у колективну власність садівницьких товариств та приватну власність членів цих това­риств.

5. Передача земель у колективну власність сільськогосподарсь­ким товаровиробникам.

6. Передача земельних ділянок у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних то­вариств та інших сільськогосподарських товаровиробників у разі їх виходу з них та сертифікаційно-ресертифікаційного оформлення прав на землю (сертифікаційно-ресертифікаційна передача земель у приватну власність громадян).

Паювання земель — це встановлений порядок визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства в умовних кадастрових гек­тарах, виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої гро­шової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для цих господарств без їх виділення в натурі (на місцевості).

Умови паювання земельних часток:

1. Паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

2. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств здійснюється після їх перетворення на ко­лективні сільськогосподарські підприємства.

3. Право на земельну частку (пай) мають члени:

а) колективного сільськогосподарського підприємства;

б) сільськогосподарського кооперативу;

в) сільськогосподарського акціонерного товариства;

г) пенсіонери, які раніше працювали в цих господарствах і за­лишилися їх членами, відповідно до списку, що додається до дер­жавного акта на право колективної власності на землю.

4. Рівні права в процесі паювання всіх членів колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних то­вариств на вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах зе­мельних часток (паїв).

5. Вартість земельної частки (паю) для кожного з перерахова­них підприємств, кооперативів, акціонерних товариств визна­чається виходячи із грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюються за Мето­дикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

6. Визнання права на земельну частку (пай) на першому етапі суб'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави з подальшим обмеженням форм його відчуження до прийняття но­вого Земельного кодексу України'.

7. Землі, передані у колективну власність, підлягають в найкоротші строки поділу на земельні частки (паї) без виділення в натурі (на місцевості) організаціями землеустрою.

Важливою формою переходу прав на землю від права на земель­ну частку (пай) до права приватної власності на цю ділянку є проце­дура розпаювання земельної ділянки або реєстрації прав на землю.

Юридичною підставою для реалізації такого права стала норма ч. 9 ст. 5 ЗК України, за якою кожний член колективного сільсько­господарського підприємства, кооперативу або акціонерного това­риства в разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості). У подальшому це право було деталізоване нормативними актами щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва, якими, зокрема, перед­бачалося право кожного члена вищезазначених господарств безпе­решкодно вийти з нього та одержати безкоштовно в приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю.

Цей процес вважаю за доцільне назвати «розпаюванням», а оформлення відповідного права приватної власності — «ресер-тифікацією», який спрямований на привласнення відповідної зе­мельної частки та виникнення права приватної власності.

Процес розпаювання земель колективної власності та ресер-тифікації права на земельну частку (пай) базується на таких прин­ципах та юридичних можливостях:

1. Право безперешкодного виходу з колективних господарств.

2. Право виділення в натурі належної частки.

3. Наявність особистого волевиявлення особи — члена відповідного колективного господарства.

4. Добровільний характер здійснення відповідних дій та отри­мання в приватну власність належної частки земельної ділянки.

5. Вільний вибір форм господарювання на цій земельній ділянці приватним шляхом (одноособове) або об'єднання земельних діля­нок, майна, коштів та праці щодо організації та здійснення відповідної діяльності.

6. Право добровільного створення на базі земельних ділянок відповідних організаційно-правових форм підприємницької діяль­ності:

а) селянських (фермерських) господарств;

б) спільних сільськогосподарських підприємств, асоціацій, спілок, акціонерних товариств, інших кооперативних підприємств і організацій;

в) створення приватних (приватно-орендних) підприємств, різних господарських товариств, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності на землю та майно.

7. Вказане право не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, ко­оперативів, товариств або будь-якими іншими рішеннями.

8. Надання новим власникам розпайованих і ресертифікованих земельних ділянок різних правових можливостей щодо розпоряд­ження земельними ділянками, які передані на праві приватної власності:

а) надавати в орендне землекористування;

б) відчужувати у законний спосіб — дарувати, обмінювати, про­давати громадянам України;

в) передавати у спадщину;

г) передавати в заставу;

д) здійснювати інші розпорядчі повноваження, які не змінюють цільового призначення цих земельних ділянок.

Процес приватизації земель в Україні забезпечується певними юридичними гарантіями.

Юридичні гарантії здійснення приватизації земель в Україні — це юридичні засоби, що забезпечують безперешкодну і безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян та їх об'єднань.

Можна виділити такі групи юридичних гарантій:

1. Матеріально-правові.

2. Організаційно-правові.

3. Процесуально-правові.

4. Забезпечувально-правові.

Висновок.Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1—2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, — безоплатно один раз, про що обов'язково робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює.

В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених законом джерел (наприклад, резервного фонду).

Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення відносин власності на землю — юридичний склад, що включає прийняття рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості), видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, під впливом законодавства про приватизацію земель державної форми власності та їх платного відчуження в юридичній літературі сформувалися два основні підходи до визначення цього процесу.