Навчання прийомам гри в нападі

Таблиця 1. Значення блоків схеми моделі спортсменів різної кваліфікації

Вид моделі	Модельні характеристики	Рівень для спортсменів
Кваліфікованих	Юних
Змагальна модель	Найбільш характерні показники змагальної діяльності в гандболі	І	ІІІ
Модель майстерності	Спеціальна фізична підготовленість. Технічна підготовленість. Тактична підготовленість.	ІІ	ІІ
Модель спортивних можливостей	Функціональна підготовленість. Психічна підготовленість. Морфологічні особливості, вік і спортивний стаж.	ІІІ	І

Як можна побачити з таблиці 1, провідне місце в моделі дорослого спортсмена займає змагальна діяльність, а моделі майстерності та спортивних можливостей мають підрядне значення. Головне в підготовці висококваліфікованих гандболістів – найвищі досягнення у змаганнях. Для юних гандболістів показ найвищих досягнень – перспективна настанова.

Знання модельних характеристик гандболістів вищого класу ще не вирішує питань відбору. Ті якості та властивості, які розрізняють у дорослих спортсменів, у нових гравців ледь простежуються, а то й зовсім непомітні. Тому тренер має в процесі відбору оцінювати потенційні можливості дітей, спираючись на рівень тих якостей і властивостей, якими вони володіють на даний момент, а також на успіхи при навчанні елементам гандболу.

Важливою є також розробка проміжних моделей становлення гравця високого класу на різних вікових етапах. Велике значення в моделі молодого гандболіста надається фізичному розвитку та фізичній підготовленості, зумовленими генетичними та наслідковими факторами.

Існують два методи прогнозування в процесі відбору: на основі наявних у гравця якостей і властивостей та на основі вивчення спадкових ознак.

Спадково передаються конституція та інші морфологічні ознаки, рухові та функціональні особливості організму. Дослідниками з’ясовано, що в середньому в 50% дітей видатних спортсменів можна очікувати виразних здібностей в будь-якому виді спорту (В.М.Зациорський). З’ясовано також, що деякі показники сили ніг і швидкості значною мірою обумовлені спадковістю, сила ж і точність руху верхніх кінцівок менш залежать від спадковості та добре формуються в процесі тренувань. Для виховання гандболіста це важливо.

Латентний період простої рухової реакції, що інтегрально відображає функціональну активність центральної нервової системи, для кожної людини генетично запрограмований і є стабільним показником, який суттєво не змінюється протягом певного вікового періоду. При цьому віковий розвиток йде нерівномірно .

Для гандболу потрібні люди зі швидким типом реагування, але серед великої кількості обстежених таких виявлено лише 15% і серед чоловіків, і серед жінок, в той час як із середнім та уповільненим типом відповідно 40 і 45% (табл.2).

Таблиця 2. Час реакції на різні подразники (мс) (Л.П.Запорожанова)

Стать	Типи реакцій	Подразники
Світовий	Звуковий	Мовний	Ситуаційний
Чоловіки	Швидкі
Середні	158-182	151-173	146-168	184-210
Уповільнені
Жінки	Швидкі
Середні	165-194	159-184	149-174	199-227
Уповільнені

Треба знати, що в юнаків до 16 років і в дівчат до 15 років у зв’язку з віковими особливостями дуже рідко зустрічаються особи зі швидким типом реакції. Тому для виявлення перспективності юних гандболістів можна брати за основу показники за типом “середніх” відповідей (Л.І.Запорожанова).

Гандбольний м’яч летить зі швидкістю 90-100 км/год, це становить 25м/с, що вимагає високого розвитку у воротарів рухової реакції.

Латентний період рухової реакції в них менший, ніж в інших гравців команди. Найпростіша та найбільш традиційна проба – вимірювання рухової реакції – несе важливу психологічну інформацію для відбору воротарів. Те ж саме можна сказати і по відношенню до реакції на об’єкт, що рухається.

1.3. Спортивна орієнтація

Спортивна орієнтація містить і собі два кроки: 1 – відбір дітей, що здатні займатися гандболом; 2 – відбір дітей, здатних досягти вищої спортивної майстерності.

На першому етапі розв’язуються три основні завдання. По-перше, чи рекомендувати дитині займатися в системі масового спорту чи спорту вищих досягнень. По-друге, допомогти обрати конкретний вид спорту. По-третє, здійснювати початкову спортивну підготовку. На першому етапі відбору визначається вихідний рівень фізичного розвитку та розвитку фізичних здібностей у всіх дітей, які бажають займатися. При визначенні потенційних можливостей дітей для занять гандболом головними критеріями мають бути показники здоров’я, антропометричних даних, функціонального стану та розвитку основних рухових здібностей, рухової активності, ігрового мислення.

Оцінку стану здоров’я дитини проводить кваліфікована медична комісія. Її основне завдання – встановлення відхилень у здоров’ї, які можуть бути протипоказаннями до занять певною групою видів спорту.

Але це не єдине завдання медичної експертизи. Відомо, що різке відставання у фізичному розвитку за рядом важливих показників значно знижує функціональні можливості організму. Тому існує необхідність оцінки фізичного розвитку, коли кваліфікований аналіз морфологічних особливостей дитини створить можливість вже на цьому етапі рекомендувати певний рід спортивних занять.

При відборі необхідно звертати увагу на дітей середнього та вище середнього для своєї вікової групи зросту, із розвинутими м’язами, пропорційним співвідношенням окремих частин тіла. Необхідно враховувати потенційні можливості зросту тіла в довжину. Можна сподіватись на суттєве збільшення зросту в майбутньому, якщо в дитини, навіть невисокої, великі долоні та гомілки ніг. Необхідно також познайомитись із батьками, щоб визначити, який буде зріст молодого гандболіста в майбутньому. У батьків високого зросту, як правило діти теж мають неабиякі розміри тіла.

Важливо звертати увагу на вагу тіла. Діти з великою вагою не володіють достатньою силою м’язів і рухомістю нервових процесів. У період статевого дозрівання значно збільшується вага тіла в дітей з широкою грудною клітиною, значним обсягом стегон, з локалізацією жировідкладення в області живота.

Для оцінки фізичної підготовленості необхідний аналіз рівня розвитку фізичних якостей, бо розвиток рухової функції відбувається на тлі їх взаємовпливу.

У процесі орієнтації на заняття з гандболу найбільшої уваги треба приділити результатам тестування спритності (різниця в результатах гладкого та челнокового бігу), швидкісно-силових якостей (стрибок у довжину та у висоту з місця) і швидкості як такої. Сума рангів, отриманих за виконання нормативів, може бути критерієм правомірності рекомендацій до занять гандболом.

Як і інші засоби орієнтації, оцінка фізичної підготовленості сама по собі не може дати вичерпну відповідь на питання про спрямованість задатків і здібностей дитини. Одначе навряд варто зменшувати її значення, бо вихідний рівень найважливіших для гандболу фізичних якостей багато в чому зумовлює подальший прогрес рухової функції в тому напрямку, який забезпечує становлення спортивної майстерності. Дуже важливим критерієм відбору дітей для занять гандболом слід вважати їх рухову активність. Показники працездатності є відносно стабільними, і успішний прогноз цієї якості можна зробити в 10-12 років. З’ясувати ступінь активності дитини можна шляхом спостереження за нею на уроках фізкультури в школі, у процесі улюблених ігор, які дітям пропонують при вступі.

Значну інформацію дають тести ігрового характеру і про дуже важливу здібність гандболіста – ігрове мислення. Оперативне мислення – це елемент інтелектуальної діяльності, яка має спільні механізми для всіх людей. Воно може розвиватися під впливом специфічної діяльності, але цей розвиток є дуже обмеженим. Тому посилання на прогнозування у грі треба визначити завчасно, запропонувавши дітям виконати неважкі вправи, що вимагають орієнтування в просторі та часі.

Командний характер ігрових тестів створює сприятливу атмосферу для спостережень за поведінкою гравців у різноманітних ситуаціях. Крім того, ряд рухливих ігор вимагає значних фізичних і вольових зусиль. Але головна перевага рухливих ігор як засобу діагностики на цьому етапі – природній характер діяльності молодших школярів. Саме він забезпечує сприятливий і оптимальний рівень мотивації.

На практиці для цієї мети добре зарекомендував себе наступний набір ігрових тестів: “Часові та розвідники”, “Швидко в щит”, “Бігуни”, “Мисливці та качки”, “Боротьба за м’яч”.

Результати записують у загальну таблицю, у якій вказують місце, яке гравець посів у кожній ігровій вправі. Спочатку визначається місце гравця в кожному окремому показнику ігор (наприклад, “спіймав” окремо від “був спійманий” у “Бігунах”).

Потім ці місця (ранги) складаються та по сумі визначається відносна характеристика гравців. При цьому найменша сума рангів є найкращим показником.

Наука не дає чіткої відповіді на питання, з якої дитини вийде гандболіст високої кваліфікації. Однак, залучаючи дітей до занять, треба визначити найбільш точно, використовуючи сучасний рівень методики відбору, наскільки якості та властивості особистості кожної дитини відповідають особливостям спортивної діяльності гандболіста.

Основний шлях пошуку талановитих гандболістів – це організація занять гандболом найбільшої кількості дітей, бо здібності дитини до цього виду спорту виявляються через діяльність, через засвоєння прийомів і дій гри.

На момент відбору всі діти однаково розвинуті. Це пов’язано в першу чергу з їх руховим режимом у звичайному житті. Тому важлива попередня спортивна підготовка юних гандболістів, що проводиться під час уроків фізичного виховання в загальноосвітніх школах. Усі учні два рази на тиждень навчаються грати в гандбол. Ці уроки (тренування) проводяться один-два роки. У процесі навчання треба застосувати стандартні тренувальні навантаження, навчати основним технічним прийомам гри, проводити спеціальне тестування, спостерігати й аналізувати розвиток здібностей у дітей.

Тренери відбирають найбільш здібних дітей у групи початкової підготовки ДЮСШ за нормативами, що представлені в табл.3.

Таблиця 3. Нормативи для відбору хлопчиків у підготовчі групи ДЮСШ з гандболу (За Ч.Гарбаляускасом)

Оцінка		Тести
Складна рухова реакція на периферії поля зору (мс)	Біг на 30 м (с)	Кидок тенісного м’яча (м)	Стрибок вгору з місця (см)	ЖЕЛ (смЗ)
		9-10 років
		5Д
		5,4
		5,7
		6,0
		6,3
		10-11років
		4,8
		5Д
		5,4
		5,7
		6,0
Вартість тесту

Нормативи складаються з оглядом на прогностичне значення кожного тесту. Визначений коефіцієнт вартості тесту, на який множиться оцінка в кожній окремій вправі. Наприклад, хлопчик показав при дослідженні його складної рухової реакції результат (у перший рік навчання) 210мс. Це відповідає оцінці “5”. Отримана оцінка помножується на коефіцієнт вартості цього тесту, рівний “5”, і отримані 25 балів є загальною оцінкою за даним тестом. За другим тестом (біг на 30м) можна набрати максимально вже 20 балів тощо, що свідчить про прогностичне значення кожного тесту в успішному навчанні грі в гандбол. При виконанні всіх тестів на “відмінно” можна набрати максимальну суму балів, що дорівнює 75.

Доцільно відбирати для підготовчих груп ДЮСШ з гандболу хлопчиків, що набрали не менше 65 балів. За цієї умови процент відсіву дітей з ДЮСШ після етапу попередньої спортивної підготовки – 12-16% відібраних, тоді як при масовому наборі без попередніх тестових випробовувань відсів дітей (як неперспективних для подальшої спортивної спеціалізації з гандболу) коливається в межах 70-80%. Серед учнів 3-х і 4-х класів середніх шкіл, обстежених за нормативами відбору, 65 балів отримують в середньому 9,3% третьокласників і 9,7% четвертокласників.

Попередня підготовка є важливою тому, що вона дозволяє до десятилітнього віку сформувати стійкий інтерес до занять гандболом. Результати динамічних спостережень дадуть можливість прийняти рішення щодо рекомендації в групи початкової підготовки ДЮСШ.

При відборі в дитячу спортивну школу доцільно користуватися комплексом експертних і тестових оцінок. Співставлення суб’єктивних оцінок тренерів з об’єктивними характеристиками юних спортсменів дозволяє визначити найбільш інформативні показники обдарованості дитини, щоб використати їх на етапі початкової підготовки.

Другий рівень відбору допомагає прийняти рішення про перспективність дитини на заняттях гандболом. Проводиться спеціалізований відбір наприкінці етапу початкової підготовки, тобто після навчання в ДЮСШ і спостережень за дитиною протягом 1-1,5 року.

У цей період необхідно визначити рівень спеціальної фізичної підготовленості юного гравця, його біологічний вік.

Визначення біологічного віку – одне з основних завдань медичної експертизи на цьому етапі, вирішення якого суттєво впливає на оцінку рівня фізичного розвитку та досягнень школярів у тестових програмах.

Діти повинні не лише володіти потрібними фізичними кондиціями, але й уміти проявляти свій фізичний потенціал у конкретних, спеціальних по відношенню до гандболу, рухах та діях. Крім того, до даного періоду накопичується значна інформація про успішність оволодіння дітьми спеціальних вправ і дій, набуті технічно-тактичні навички та рівень моторної навчаємості в цілому, яка може свідчити про перспективність кандидата.

На другому рівні відбору вирішальне значення набуває оцінка росту здібностей, які визначають досягнення високого результату в гандболі. Поєднання високого вихідного рівня морфофункціональних показників і високих темпів приросту оволодіння техніки та тактики свідчать про надзвичайну обдарованість дитини. Крім оцінки навчаємості, на цьому етапі враховується стан здоров’я, успішність у школі, відвідування тренувань, виконання програмових вимог ДЮСШ.

Навіть за допомогою сучасної обчислювальної техніки неможливо визначити інтегральні показники, які б достатньо точно охарактеризували рівень спортивних здібностей. Тому остаточне рішення про зарахування в учбово-тренувальні групи має прийматися на основі аналізу можливості досягнення юним гандболістом вищої спортивної майстерності. Висновок з цього питання дають досвідчені спеціалісти – тренери, що відіграють роль експертів.

Доцільно, щоб у склад комісії експертів входили тренери вищої ліги та дитячі тренери.

Експертиза може також бути використана для оцінки характеристик, які погано піддаються виміру, – спортивного працелюбства, прагнення до вищих результатів, а також інтегральної оцінки технічної, вольової та тактичної підготовленості. У таких випадках експерти ведуть динамічні спостереження, підкріплюючи їх об’єктивними методами на додачу до програми відбору.

Комплектування учбово-тренувальних груп здійснюється як за рахунок випускників початкової підготовки, так і за рахунок поповнення в результаті систематичних пошуків талантів. Ці пошуки особливо ефективні на шкільних змаганнях і в спортивних таборах.

У цей період доцільно звернути особливу увагу на рівень розвитку наступних характеристик: кінестетичної чутливості, розподілу уваги, простої реакції, відчуття часу, диференціації м’язових зусиль. Саме цей комплекс сприяє формуванню основних ігрових здібностей.

На етапі початкової спеціалізації орієнтація продовжується, але тепер вона спрямована на вибір амплуа в команді. На цьому етапі йде пошук найкращого застосування здібностей гандболіста безпосередньо в ролі гравця команди: воротаря, розігруючого, крайнього, напівсереднього, лінійного. До початку етапу спортивного вдосконалення це питання має бути вирішеним. Переорієнтація гравця буває й на більш пізньому етапі, але це має бути окремим явищем.

Другий рівень відбору спрямований на виявлення здібностей гандболіста щодо досягнення високої кваліфікації. Формуються збірні команди з найбільш перспективних гандболістів. При переході в стадію спортивного вдосконалення із кількості здібних спортсменів відбирають найбільш талановитих і дозволяють їм іноді відвідувати тренування команди майстрів.

На цьому рівні відбору особлива увага приділяється соціальній спрямованості особистості спортсмена (інтереси, ідеали, мотивація) і психічним якостям (впевненість у своїх силах, здатність переносити великі навантаження, бажання тренуватися тощо).

Починаючи з 16 років структура здібностей гравця в основному сформувалася і мало відрізняється від структури здібностей дорослих майстрів. Це означає, що ефективність гри на цьому етапі вперше може бути критерієм відбору. Тому показники гри та якість гри в цілому повинні стати предметом уваги тренерів.

На етапі відбору для спортивного вдосконалення виявляється необхідність визначення соціологічного статусу спортсменів. Він може бути встановлений за допомогою достатньо простої анкети. Гравцям пропонується обрати чотирьох партнерів окремо для гри в атаці та захисті. Названий першим отримує п’ять балів, другим – чотири тощо. Бали складаються, а результати ілюструються на соціограмі. У квадрати, що позначають зони очків, записують номери гравців. На отриманому малюнку добре видно і тих, хто є бажаним партнером для багатьох товаришів, і тих, з ким разом ніхто грати не хоче, – “відкинуті”. Досвід показує, що спортсмени, як правило, обирають партнерів, які мають високі показники взаємодії в змагальній діяльності. Для діагностики спрямованості взаємодії треба отримати відповідь на питання: “Тобі треба, щоб партнери грали на тебе чи ти сам прагнеш їм підіграти?” За спрямованістю взаємодії гравці можуть бути класифікованими за трьома групами у зв’язку з прагненням використати допомогу партнерів, надати її самому чи не мати певної тенденції.

1.4. Комплектування команди

У сучасному гандболі при зростаючій універсалізації гравців основною вимогою залишається чітка спеціалізація. Це непросто розподіл на гравців 1-й і 2-й лінії та воротаря. Це саме оптимальне поєднання сил в команді, підкріплене раціональним розташуванням спортсменів на майданчику.

Проте до теперішнього часу розподіл ігрових амплуа серед гравців здійснюється з урахуванням лише тих якостей і особливостей, які виявляються в достатньо відкритій формі. Перш за все звертають увагу на антропометричні дані і на деякі відверто виражені форми поведінки. Не оспорюючи значення антропометричних фізичних даних, проте, необхідно враховувати і психологічні здібності спортсмена.

У гандбольній команді велике значення має індивідуальна майстерність гравця, але не менше головне – це уміння кожного гравця оцінити свої можливості і можливості партнерів. Однаково високі потреби до досягнення особистого успіху у тих або інших гравців команди можуть перешкоджати досягненню загальнокомандного успіху. Надмірне внутрішньогрупове суперництво може несприятливо вплинути на спільну командну діяльність. Успішніше діють команди, де ролі чітко розподілені.

У наш час із спеціальних досліджень і численних спостережень добре відомо, що група (спортивна команда) включає два початки: діяльність “ведучих” і “ведених” її членів, тобто тих, хто здатний вчасно підтримати, і тих, хто здатний вчасно підстроїться. Психологічна проблема відбору полягає не у формальному розподілі ролей за принципом “ведучий – ведений”, а у визначенні, наскільки виконувана роль відповідає індивіду. Тільки у разі, коли роль відповідає особі, можна говорити про структуру команди, що реально склалася.
Для вивчення психологічних особливостей спортсменок (“профілю особи”) застосовується метод Тімомі Ліррі, в основі якого лежить модель двохчинника особи (Ю.Я. Рижонкин).

Методика є набором 128 думок у вигляді висловів про різні форми поведінки людини в груповій ситуації, характерній для ігрової діяльності. Випробовуваний, прочитавши, повинен дати відповідь “згоден” або “не згоден”. Підраховуються відповіді “згоден”. Запитальник складений так, що всі думки групуються у вісім розділів, що відображають різний ступінь домінуючої потреби.

Формальна структура гандбольної команди визначається наявністю гравців по амплуа: розігруючого, напівсереднього, лінійного, крайнього.

Зона дій центрального розігруючого характеризується місцезнаходженням гравця, яке забезпечує найвигіднішу умову для організації і проведення тактичних комбінацій як команди в цілому, так і її окремих ланок. Знаходячись в центрі, гравець одержує всі необхідні умови для установки ігрових комунікацій з партнерами, йому ставиться в обов'язок виконати функції організатора командних дій. Даний гравець повинен бути розумний, не тільки запропонувати програму дій в конкретному ігровому епізоді, але й зуміти її реалізувати зусиллями “ведених”. Центральному розігруючому повинен відповідати такий тип особи, який відрізняється перш за все здатністю нав'язати свою програму і організувати дію партнерів. У зв'язку з цим розігруючий найбільшою мірою відповідає типу особи “лідер”, що відноситься до першого розділу “профілю особи” індивіда (по Т. Ліррі).

Зона дії напівсереднього дещо зміщена від центру і є якнайкращим місцем для закидання м'ячів з ближніх і дальніх позицій за рахунок зручного кута по відношенню до воріт супротивника. Більшість тактичних комбінацій одержує своє завершення в актах напівсередніх. Вони виконують дві функції: перша - роль “бомбардира”, а друга – за рахунок цих дій прикувати до себе пильну увагу супротивника, щоб у інших гравців з’явилася можливість для взяття воріт. Напівсередні повинні відрізнятися такими особливостями характеру, як відчуття переваги і упевненості, прагнення до конкуренції, виконання соло. Якнайкращі з низ відрізняються рішучістю, сміливістю, самостійністю в своїх діях. Напівсередній ближче за все відповідає типу особи “конкуруючий”.

Зона дії лінійного гравця характеризується, по-перше, самою ближньою прихильністю до воріт супротивника, по-друге, щільною опікою його з боку супротивника. Все це примушує його вести в нападі впродовж всього матчу силову (у прямому розумінні слова) боротьбу за найвигідніше місце біля площі воротаря. У зв'язку з тим, що гравець знаходиться “на вістря атаки”, на самому небезпечному місці для воротаря супротивника, на нього не рідко надають жорстоку дію, якій він повинен протистояти. Від нього потрібне уміння руйнувати оборону супротивника на своїй ділянці. Характерними рисами цього амплуа є “наденергійність”, незалежність, прагнення до протиборства і фізичного зіставлення себе супротивнику. Цей гравець перш за все повинен відрізняться руйнівною тенденцією і відповідати типу особи “агресивний”.

Місцезнаходження крайніх гравців вимагає від них не тільки уміння виконувати соло, але і уміння вчасно і, головне, першими підхопити комбінацію ігрового епізоду, що зав’язується. Своїми діями вони повинні полегшити дії лінійного і напівсередніх. У них більшою мірою, ніж у кого-небудь, виражена робота партнерів. Від них вимагають як самостійних рішень, так і уміння підіграти, розтягуючи лінію оборони супротивника, підключитися розвинути контратаку, піти у відрив і т.п. Дії їх носять універсальний характер, ці гравці краще всього відповідають типам особи, що відносяться до розділу “ведені”.

Ефективність діяльності гандбольної команди в цілому і окремих гравців ступенем відповідності індивідуальних особливостей спортсмена по характеру виконуваної в команді функції. При організації команди необхідно враховувати, наскільки ті або інші якості спортсмена відповідають вимогам, які пред’являються гравцеві як носію конкретної ролі. Незадовільна потреба лідирувати, виконувати соло, повлаштовуватися, бути опікуваним і т.п., яка може реалізуватися у відповідній діяльності, приводить до несприятливих полягань людини і прямо позначається на якості виконання його діяльності.

Підтвердженням цього є свідчення деяких шкал “фрустраційного тесту”, який розробив Ю.Я. Рижонкиним.

“Фрустраційний тест” містить шкали настрою, фізичного полягання, активності і психічних відмов. На наявні 72 думки випробовуваний відповідає “згоден” або “не згоден”. Одержаний результат виражається у відсотках. Є відносні форми, що свідчать про адекватну і неадекватну форму реагування на фрустатор (перешкода).

Тренери клубних команд і особливо тренери, що працюють з юнацькими колективами, повинні надати цьому питанню особливу увагу. Лише при відповідності індивідуальних особливостей характеру виконуваної ролі можна працювати над формуванням спеціалізованих здібностей, виробляти індивідуальний стиль діяльності.

Успішність діяльності команди забезпечується тим, наскільки сумісні ті або інші типи особи, що знаходяться в безпосередній взаємодії один з одним. Тест Т. Ліррі дозволяє розкрити також рівень психологічної сумісності типів особи відповідно до їх приналежності до тих або інших розділів “профілю особи” індивіда.

Напівсередній гравець достатньо добре сумісний з типом особи гравців, що виконують роль крайніх (“виконуючий і ведений”). Дещо в складніших відносинах знаходяться гравці, що виконують роль центрального і лінійного. Тут сумісність двох типів особи (“організатор” і “руйнівник”) вимагає яскравих проявів цих тенденцій з боку обох. Є явна сумісність між розігруючими і крайніми гравцями. Сумісність гравців в команді забезпечує високий рівень їх зіграності, а досягається вона за рахунок розстановки гравців на майданчику, що забезпечує психологічну відповідність типів особи.

2.1 Тренування як компонент системи підготовки гандболістів

У системі підготовки гандболістів тренування входить до складу блоку функцій реалізації. Метою спортивного тренування є досягнення максимально можливого для індивіда рівня техніко-тактичної, фізичної, психічної і ігрової підготовленості, обумовленого специфікою гандболу і вимогами досягнення максимально високий результатів в діяльності змагання.

Основними задачами тренувальної діяльності гандболіста повинні стати наступні:

• досягнення необхідного рівня розвитку рухових якостей, можливостей функціональних систем організму, що несуть основне навантаження в гандболі;
• освоєння техніки і тактики гандболу;
• виховання необхідних моральних і вольових якостей;
• забезпечення необхідного рівня спеціальної психічної підготовленості;
• придбання теоретичних знань і практичного досвіду для успішної тренувальної і змагання діяльності;
• комплексне вдосконалення і прояв в діяльності змагання різних сторін ігрової підготовленості.

Ці задачі в загальному вигляді визначають основні напрями тренувального процесу. Більш конкретні задачі пов’язані з розділами підготовки: фізичної, технічної, тактичної, теоретичної, психологічної і ігрової.

У процесі фізичної підготовки гандболісту необхідно підвищувати рівень можливостей функціональних систем, розвивати рухові якості - силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність, а також здатність проявляти фізичні якості в умовах змагання.

У процесі технічної підготовки гандболісту необхідно створювати необхідні уявлення про техніку, оволодіти уміннями і навиками необхідних рухів, прийомів гри, досягти варіантності, стійкості техніки до чинників, що заважають.

У процесі тактичної підготовки необхідно теоретично освоїти зміст тактичних дій, практично обробити схеми взаємодій на майданчику, забезпечити варіантність тактичних рішень залежно від виниклої ситуації, удосконалювати оптимальні варіанти дій згідно своєму амплуа в команді.

У процесі психологічної підготовки виховуються і удосконалюються морально-вольові якості і спеціальні психічні функції, отримується уміння управляти своїм психічним поляганням в період тренувальної і змагання діяльності.

У процесі ігрової підготовки в єдине ціле об'єднуються всі якості, уміння, навички, накопичені знання і досвід для інтегрального прояву в діяльності змагання.

Для вирішення задач тренування застосовують певні властивості і методи. З курсу “Теорія і методика спортивного тренування” [5] відомо, що всі засоби тренування діляться на загальнопідготовчі, спеціально-підготовчі, тренувальні форми вправи змагання і власне вправи змагань. Вживання їх в такій послідовності при підготовці до змагань гарантує наростання дій спортсмена, оскільки загальнопідготовчі вправи забезпечують фізичну підготовленість, спеціально-підготовчі – технічну, тренувальні форми змагання і власне змагання – тактичну й інтегральну.

Така класифікація засобів годиться для циклічних видів спорту, де таке чергування і послідовність забезпечує готовність спортсмена у зв'язку з тривалим підготовчим періодом підготовки. В спортивних іграх для вдосконалення майстерності всі види підготовки від фізичної до ігрової застосовуються на всіх етапах річного і багаторічного циклу, але в різних пропорціях. Тому дана класифікація вимагає уточнення для того, щоб орієнтувати на неї в підготовці гандболіста.

Загальнопідготовчі засоби є вправами для різносторонньої підготовки спортсмена. До них відносяться наступні: а) ті, що сприяють становленню технічних і тактичних навиків і зростанню необхідних фізичних якостей; б) ті, що підвищують загальну працездатність; в) ті, що прискорюють відновлення після навантажень.

Технічна підготовка.

Спортивно-технічну майстерність можна охарактеризувати як здатність гандболіста до цілеспрямованої адекватної рухової задачі використовування своїх реальних можливостей за допомогою конкретної системи рухів. Головною метою технічної підготовки і є вдосконалення цієї здатності.

Навчання техніці здійснюється в тісному взаємозв'язку з вихованням фізичних якостей. Навчання рухам і виховання фізичних якостей мають загальні витоки, оскільки лежачі в їх основі закономірності формування рухових навиків і розвитку рухових здібностей єдині. Виховуючи фізичні здібності, прискорюють процес освоєння рухових навиків. Виконуючи прийоми техніки, проявляють фізичні якості, прискорюють їх розвиток. Проте, для навчання рухам, як правило, полегшують умову, а для виховання фізичних якостей необхідне постійне збільшення навантажень.

2.3.1 Початкове навчання прийомам гри

При вивченні кожного прийому важливо розглядати його по фазах. Причому головну увагу необхідно концентрувати спочатку на основній фазі руху. А вже потім на деталях і різноманітності підготовчої. При вивченні будь-якого прийому повинна дотримуватися логічна послідовність формування техніко-тактичної дії: 1) ознайомлення з прийомом; 2) вивчення прийому в спрощених умовах; 3) вдосконалення прийому в ускладненій, наближеної умовам гри обстановці; 4) вживання прийому в грі.

При ознайомленні необхідно дати відомості про прийом або дію, що вивчається, за допомогою наочних методів і створити загальне зорове і рухове уявлення про них. При повторних показах, доповнених демонстрацією наочних допомог (кінограм, фотографій, схем, кінокільцівок тощо), акцентується увага на найважливіших деталях. Показ супроводжується розповіддю про місце і значення в окремих ігрових ситуаціях.

Для отримання елементарного рухового уявлення дається спроба.

Розучування в спрощених умовах припускає відсутність перешкод для освоєння структури руху. Успіх у даному випадку багато в чому залежить від правильного підбору підготовчих і особливо вправ, що залучають. Для того, щоб відчути елементи руху, застосовуються різні прийоми примусового обмеження рухів і фіксації положень. Для спрощення або ускладнення умов виконання при розучуванні прийомів ігри, змінюють початкове положення, відстань, напрям, швидкість руху, вводять перешкоди.

Головне на заняттях гандболом – це гра. Якщо всі прийоми техніки доводити до досконалості в кожній стадії вивчення поза грою, на це піде багато часу. Тому гандболісти застосовують прийоми в грі, коли ті ще мало засвоєні, і потім знову продовжують удосконалювати їх в спрощених і ускладнених умовах.

Послідовність вивчення прийомів повинна бути такою, щоб поступове введення їх в гру ускладнювало б єдиноборство. Причому при вивченні прийому нападу раціонально приступати до вивчення прийому захисту. Вивчаються прийоми гри паралельно, але не більше два-трьох занять.

Навчання прийомам гри в нападі

Навчання техніці переміщення

При навчанні переміщення необхідно вивчити кожний прийом окремо (біг, стрибки, зупинки) і навчитися їх поєднувати. Довго вивчати один прийом не слід. Коли засвоєна структура одного прийому, можна переходити до нового і вивчати поєднання цього прийому з іншими в різних комбінаціях.

Біг.

Вивчають в такій послідовності: звичайний, із зміною швидкості (прискорення, ривки), із зміною напряму (з поворотом, зигзагоподібний, човниковий), схресним кроком, з різного роду підстрибуванням, ритмічний і аритмічний біг.

Зупинка.

Вивчають спочатку гальмуванням однієї, а потім двома ногами. Спочатку по сигналу зупиняються при швидкій ходьбі, потім при повільному бігу і, нарешті, при виконанні прискорень і ривків. Викладач стежить за правильним розподілом ваги тіла після зупинки на обидві ноги для збереження рівноваги. Далі після зупинки можна включати переміщення в різних напрямах.

Стрибок

Вивчають спочатку відштовхуючись двома ногами, а потім однієї з місця і розгону. При цьому необхідно звертати увагу на правильну постановку ноги, ступінь її згинання у зв'язку з виконанням стрибка вгору або в довжину і на м’яке стійке приземлення.