Асиміляція за місцем і способом творення

Тема: Зміни приголосних у потоці мовлення

В українській мові діє закон милозвучності, суть якого полягає в тім, що вимова звукосполучень має бути якнайпростішою, без напруження голосових м’язів, без зайвих голосових зусиль під час вимови. Наприклад: молотьба [молод'бá], з саду [сںсáду] →[с:áду], дні [д'н'і] Тому під час вимови в словах відбувається зміна приголосних, яка називається а с и м і л я ц і є ю.

Асиміляція (від лат. assimilatio — уподібнення) — це зміна приголосних, що відбувається внаслідок взаємодії двох сусідніх звуків, коли один приголосний уподібнюється сусідньому за якимись ознаками.

1) Якщо попередній звук впливає на наступний, відбувається прогресивна асиміляція. Прогресивна асиміляція не поширена в українській мові.

Якщо наступний приголосний впливає на попередній, відбувається регресивна асиміляція. Такий вид асиміляції характерний для СУМ:

молотьба [молод׳бá] — дзвінкий звук [б] впливає на попередній глухий звук [т'] і уподібнює його до себе за дзвінкістю:

дні [д׳н׳і] — м’який звук [н'] впливає на попередній твердий звук [д] і уподібнює його до себе за м’якістю.

2) Розрізняють асиміляцію сусідніх звуків (контактну) і віддалених (дистантну). Для СУМ характерна контактна асиміляція.

3) У СУМ відбувається регресивна контактна асиміляція таких видів:

1) асиміляція за дзвінкістю-глухістю;

2) асиміляція за м’якістю;

3) асиміляція за місцем і способом творення.

Асиміляція за дзвінкістю-глухістю

Суть її полягає в тім, що глухий приголосний уподібнюється до наступного дзвінкого приголосного і теж стає дзвінким, тобто у позиції перед дзвінким набуває голосу: просьба [прóз׳ба], отже [óдже] — асиміляція за дзвінкістю.

Або навпаки: дзвінкий звук під впливом наступного глухого втрачає голос і стає глухим, тобто уподібнюється до глухого приголосного: зціпити [сц׳ іпúти],

з татом [сںтáтом] — асиміляція за глухістю.

Найбільш поширеними проявами цього виду асиміляції є такі:

1. Глухі приголосні завжди перед дзвінкими набувають дзвінкості:

вокзал [воґзáл] боротьба [бород׳бá] футбол [фудбóл]

2. Дзвінкі приголосні не завжди! оглушуються під впливом наступного глухого.

1) В українській мові ніколи не відбувається асиміляція за глухістю в середині слова, тобто дзвінкий приголосний у середині слова ніколи не оглушується перед глухим (на відміну від російської мови): берізка [бе р׳ізка], рибка [рúбка].

Виняток: у середині слова звук [г] перед глухими [к] [т] змінюється на [х]: берегти [беиреихтú], легкий [леихкúǐ], вогкий, нігті, кігті, стерегти.

2) Префікс з- і прийменник з перед наступним глухим приголосним втрачає дзвінкість і змінюється на [с], тобто уподібнюється з глухим:

зсунути [ссýнути] → [с:ýнути] з хати [зںхáти]→[сںхáти]

з тобою [зںтобójу]→[сںтобójу]

Цей вияв асиміляції має відображення навіть на письмі: перед к, п, т, ф, х префікс з- на письмі змінюється на с-.

3) У префіксах роз-, без- кінцевий приголосний [з] перед глухим кореневим приголосним має подвійну вимову, він може вимовлятися і дзвінко, і оглушуватися (тобто асиміляція за глухістю може відбуватися і не відбуватися):

розписка [роспúска] і [розпúска],

безперечний [беиспеирéчниǐ] і [беизпеирéчниǐ]

Асиміляція за м’якістю

Твердий приголосний звук, зазнаючи впливу наступного сусіднього м’якого приголосного, також набуває м’якості (стає м’яким):

пісня [сн׳]→[с׳н׳][п’іс׳н׳а]

радість[ст׳]→[с׳т׳][рàд'іс'т']

Приголосні, які в українській мові не мають пари за м’якістю (губні, шиплячі, задньоязикові, гортанний), а також звук [р] не підлягають асиміляції за м’якістю: перед м’якими приголосними вони ніколи не пом’якшуються:

вірні [в’ірн׳і] належні [налéжн'і]

Перед пом’якшеними (губними, шиплячими, задньоязиковими і гортанним, що стоять перед [і]), тверді приголосні не асимілюють (не стають м’якими): твір [тв’ір] сміх [см’іх]

Асиміляція за місцем і способом творення

Суть її полягає в тім, що артикуляція попереднього приголосного (місце творення і спосіб творення) може уподібнюватися до артикуляції наступного.

Фонетичне правило: В українській мові завжди відбувається уподібнення свистячих приголосних попереднім шиплячим і навпаки:

через жито [зж]→[жж]→[ж:] [чеиреижںжǔто] → [чеиреиж:ǔто]

намажся [жс׳]→[зс׳]→[з′с′] [намáзс'а] → [намáз'с'а]

Якщо уподібнення повне й сусідні звуки збігаються за всіма своїми характеристиками (стають одним подовженим звуком) — це повна асиміляція. Якщо уподібнення часткове й сусідні звуки збігаються не повністю — це часткова асиміляція:

розжувати [рожжувáти]→[рож:увáти]: [з] — свистячий, уподібнюється наступному шиплячому [ж] і стає теж шиплячим [ж]. Це повна асиміляція.

у книжці [ўںкнứз׳ц׳і]: [ж] — шиплячий, уподібнюється свистячому [ц′] і стає теж свистячим, але не збігається зі звуком [ц′] повністю. Це часткова асиміляція.

Найуживаніші випадки цього типу асиміляції:

1) [с]+[ш]→ [шш]→[ш:] : принісши [приен׳íш:и]

2) [з]+[ш]→[жш]: без шуму [беижںшýму]

3) [ш]+[ц׳] →[с׳ц׳]: на дошці [наںдóсц'і] [наںдóс׳ц׳і]

4) [ч] +[ц׳]→ [ ц׳:]: у бочці [ўںбóц׳:і]

5) [ж]+ [ц׳] →[з׳ц׳]: на стежці [наںстéз׳ц׳і]

6) [ш]+ [с׳] →[с׳]: купаєшся [купájеис׳а]

7) [ж]+ [с׳] →[з׳с׳]: не поріжся [неиںпор′íз׳с׳ а]

Асиміляція за місцем і способом творення не має закріплення на письмі.