Завдання слідчої та слідчо-оперативної групи, правові засади їх діяльності.

Згідно закону підставою застосування групового (бригадного) методу розслідування є особлива складність справи (ст. 119 КПК України 1960р.). Тому що ані в КПК, ані на практиці немає чіткого розмежування особливо складної справи від складної справи. Слід підкреслити, що прокурор або начальник слідчого відділу, приймаючи рішення про створення слідчої групи та відображаючи його у відповідній постанові, спочатку ретельно вивчають всі обставини справи, та діє на підставі доцільності. Тому у складі слідчої групи діють від двох до кількох десятків слідчих.

Груповий метод не тільки скорочує строки слідства, але і підвищує якість розслідування, дозволяючи вести його одночасно у декількох місцях та у різних напрямах. Ще у 70-десятих роках минулого сторіччя видатний радянський вчений-процесуаліст М.В. Жогін вважав груповий метод найбільш доцільним у таких випадках:

А) якщо необхідно одночасно перевірити велике число версій;

Б) при надходженні даних про вчинення злочинів на великої території, в зв’язку з чим розслідування необхідно проводити одночасно у різних місцях;

В) при розслідуванні злочинів, які містять в собі багато епізодів, або вчинених великою кількістю осіб.

Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним.

При груповому методі розслідування виникають й труднощі. Вони викликані тим, що не один, а декілька слідчих ведуть розслідування у рамках однієї кримінальної справи. Для того, щоб позитивні сторони групового методу використовувались максимально повно, необхідно чітко координувати дії всіх осіб, які приймають участь у розслідуванні. Важлива роль в цьому належить так званому старшому слідчої групи - тобто слідчому, на якого покладено керівництво групою. Він бере всю кримінальну справу до свого провадження і приймає найважливіші рішення, підписує процесуальні документи, в яких вони викладаються (за КПК укріїни 1960р.):

- постанову про притягнення особи як обвинуваченого (повідомлення про підозру у вчиненні криінального правопорушення відповідно КПК України - проект Верховної Ради України);

- постанову про обрання запобіжного заходу ст.155 КПК України-1960р. (подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ст.183 відповідно КПК України -2012р.);

- постанову про об'єднання і виділення кримінальних справ за КПК Укріїни-1960р.(Обєднання і виділення матеріалів досудового розслідування ст217 відповідно КПК України -2012р.);

- обвинувальний висновок ст.212 КПК України-1960р. (або інше підсумкове процесуальне рішення про закінчення досудового розслідування).(обвинувальний актст, відповідно КПК України2012р.);

Існують два основних способи розподілу роботи усередині групи:

1. Виконання окремих доручень її керівника,

2. Виділення кожному слідчому самостійної ділянки (по епізодах або особах, інколи – по багатої кількості однакових слідчих дій – наприклад, обшуки, виїмки, відтворення обстановки та обставин події. (Приклад: якщо у кримінальній справі 10 осіб притягнуті як обвинувачені за вчинення за попередньою змовою 5 крадіжок – буде провадитись 50 відтворень обстановки та обставин подій). Очевидно, що другий спосіб є найбільш ефективним.

У складній кримінальній справі, які містить у собі багато епізодів злочинів, вчинених при тому різними особами і часто в різних місцях, керівник групи не може планувати всі необхідні дії та розподіляти їх серед виконавців – членів групи. Саме тому в багатьох випадках створюються два види планів розслідування: загальні та часткові, які складаються кожним зі слідчих в межах своєї ланки роботи.

Жоден спосіб не надає необхідного ефекту, якщо не буде взаємної інформованості всіх учасників слідчої групи. Поінформованість членів групи про те, що робиться взагалі по справі та які результати отримані кожним слідчим, досягається такими засобами:

а) спільними обговореннями стану розслідування (нарада),

б) відповідною попередньою систематизацією матеріалів справи,

в) складанням спеціальних схем, графіків, креслень, списків тощо. Якщо епізодів злочинів та обвинувачених багато – ліпше складати схеми за типом “шахматки”.

Слід відмітити, що у випадках особливої складності справи, або коли вона має так званий “резонансний” характер, на практиці часто створюються міжвідомчі групи, куди входять слідчі з різних відомств: прокуратури, ОВС, СБУ, податкової міліції.

Говорючи про СОГ які також застосовуються в слідчій практиці у формі різних видів, що відрізняються за структурою, складом учасників, відомчою належністю, часом функціонування, рівнем організації роботи, функціонально-цільовим призначенням.

То одним з таких критеріїв класифікаційного поділу слідчо-оперативних груп, який найчастіше використовується в юридичній літературі, є їх функціонально-цільове призначення. За цим критерієм можна виділити наступні види СОГ:

А) чергові, які створюються при чергових частинах ОВС для добового чергування. Це найбільш поширений вид СОГ. Вони виїзжають на місця подій, проводять огляд місця події та оперативно-розшукові заходи. Їх діяльність має чітко виражений пошуковий характер. Склад чергових слідчо-оперативних груп затверджується на місяць начальником ОВС згідно графікам чергувань, які надають начальники підрозділів (начальник слідчого відділу, карного розшуку тощо);

Б) що створюються для проведення однієї об'ємної і складної слідчої дії (наприклад, обшуку, відтворення обстановки і обставин події) або окремої тактичної операції (наприклад, затримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину). Це так звана «разова» група. ЇЇ створення відбувається на підставі усного наказу начальника ОВС за проханням слідчого;

В) які створюються для розкриття і розслідування конкретного злочину. Такі СОГ створюються в обов’язковому порядку при розслідуванні тяжких, особливо тяжких злочинів, серійних злочинів, що визначаються особливою складністю, багатоепізодністю або мають суспільний резонанс, а також злочинів, учинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями. На практиці вони створюються за спільним рішенням (наказом або розпорядженням) начальника ОВС та слідчого підрозділу на будь-якому етапі розслідування, якщо в цьому виникає необхідність, і діє на протязі всього процесуального строку розслідування. Досить часто зустрічаються випадки завершення діяльності таких СОГ після встановлення особи, яка вчинила злочин.

Таким чином сновними принципами діяльності слідчо-оперативних груп є: 1) керівна роль слідчого, який очолює групу; 2) спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; 3) розмежування функцій і компетенції членів групи; 4) раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов .

До складу СОГ можуть включатися представники різних правоохоронних органів – прокуратури, Служби безпеки України, податкової міліції, органів внутрішніх справ тощо. До неї можуть входити і співробітники різних підрозділів одного відомства. Склад таких груп залежить від мети її створення, характеру вчиненого злочину, кадрових можливостей правоохоронних органів. Характерною особливістю СОГ є те, що співробітники, які входять до її складу, виконують свої функціональні обов’язки для досягнення завдань, що стоять перед всією групою.[22,с.5-67]