Предмет, джерела та система конституційно-процесуального права України 25

До спеціальних принципів конституційно-процесуального права можна віднести:

1. Принцип компетентності, який полягає у тому, що упов­новажені органи можуть вчиняти дії та приймати рішення тіль­ки з питань і в обсягах, передбачених законом. Він тісно пов'яза­ний з положеннями Конституції України, згідно з якими органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові осо­би уповноважені виключно на те, що дозволено законом.

2. Принцип процесуальної економії, який означає необхідність мінімальної кількості дій для досягнення певного позитивного правового результату, які утворюють відповідний процес.

3. Принцип кворуму і більшості при прийнятті колегіальних рішень, який випливає з одного із постулатів сучасності про те, що керувати має більшість. Саме для забезпечення цього прави­ла і встановлено поняття кворуму та правило прийняття рішень більшістю. Залежно від важливості правовідносин рішення мо­жуть прийматися відносною чи абсолютною більшістю.

4. Принцип пропорційності голосування, який тісно пов'яза­ний із принципом рівності та полягає в тому, що при прийнятті рішень кожен суб'єкт голосування має пропорційно однакову кількість голосів порівняно з іншими суб'єктами конституцій­но-процесуального права. -

5. Принцип можливості оскарження процедури, відповідно до якого оскарження будь-якого рішення або дії гарантується Конституцією України. Таке оскарження може здійснювати­ся до вищестоящого органу або до суду, якщо законом не визна­чено інший порядок. При цьому оскаржити можна не тільки прийняте рішення, а й саму процедуру його прийняття. Слід за­значити, що незаконність процедури переважно призводить до визнання протиправності прийнятого під час цієї процедури рі­шення, навіть якщо його зміст не суперечить закону.

6. Принцип процесуальної послідовності, який означає, що правомірним має бути не тільки кожен окремий етап процесу, але ці етапи мають іти один за одним у послідовності, передба­ченій законом.

7. Принцип імперативності процедури, згідно з яким кожне рішення має прийматися лише в установленому законом поряд­ку. Альтернатива тут можлива лише у разі, коли це дозволяє сам закон.

26

Тема 1

8. Принцип недопустимості процесуальної аналоги. Так, бу­дучи здебільшого імперативним, конституційний процес не мо­же допустити аналогію, оскільки, по-перше, наявність дозволу на аналогію може призвести до зловживання правами та обов'яз­ками тими суб'єктами, які зацікавлені у прийнятті відповідного рішення у вигідному їм порядку¹, а, по-друге, кожна процеду­ра у конституційному процесі розрахована на «обслуговування» конкретних матеріальних норм (наприклад, застосування норм референдного процесу недопустиме під час процесу набуття ста­тусу біженця).

Щодо виділення інститутів конституційно-процесуаль­ного права України, то, з нашої точки зору, ними саме й ви­ступають визначені нами вище блоки суспільних відносин, що утворюють предмет конституційно-процесуального права України.

Однак існує також інша точка зору щодо порушеного питан­ня. Так, Л. С Жакаєва зауважує, що існування у «чистому ви­гляді» процесуальних інститутів у конституційному праві є сумнівним. Може йтися про процесуальну складову конститу­ційно-правового регулювання та про процесуальні норми, що мають прикладне значення щодо норм матеріального змісту; про переважання процесуальних норм у тому або іншому конститу­ційно-процесуальному інституті².

Щодо конституційно-процесуальних норм (як різновиду про­цесуальних норм та первинних елементів конституційно-проце­суальних інститутів), то їх призначенням є встановлення про­цедури реалізації визначених нормами конституційного права повноважень або конституційних прав та обов'язків, а також процедури притягнення до конституційно-правової відпові­дальності відповідних суб'єктів. Таким чином, конституційно-процесуальні норми виконують службову роль стосовно норм матеріального конституційного права, будучи засобом їх здійс­нення³.