Тема 10: Соціологія сім’ї.

План

1. Поняття про предмет соціології сім’ї.
2. Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група.
3. Структура, функції сучасної сім'ї. Типологія сім'ї.
4. Тенденції розвитку сучасної сім'ї.

Поняття про предмет соціології сім’ї.

Ця тема с перехідною від соціологічного аналізу особистості до вивчення соціальних спільнот, бо сім'я є найбільш давньою природною формою з’єднання людей, заснованою на кровноспоріднених зв'язках, і найпростішою вихідною спільнотою.

Соціологія сім’ї розглядається як спеціальна соціологічна дисципліна, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї та шлюбно-родинних відносин в конкретних культурних і соціально-економічних умовах. Центральною рядоутворюючою категорією цієї галузі соціологічного знання є поняття сім'ї.

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчас специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмету і методу. В демографії, наприклад, особливо розвинутим є напрямок дослідження ролі сім'ї і сімейної структури населення у його відтворенні; в соціальній психології — дослідження сімейних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; в педагогіці увага акцентується на вивченні виховної функції сім'ї як одного з важливих факторів формування особистості. Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей в різноманітних етнічних групах і спільнотах; правові науки займаються з'ясуванням юридичних аспектів розлучень, майнового стану сім'ї; для економіки одним з основних завдань є аналіз сімейного бюджету, стану сімейного споживання; історія досліджує виникнення сім'ї та форми її існування у різні періоди історії людства.

Соціологія сім'ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і носить міждисциплінарний характер. Специфіка соціології сім'ї полягас в тому, що сім'я одночасно виступає у двох проявах: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, якій регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, — з іншого.

Шлюб — історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між жінкою і чоловіком, що визначає їх права і обов'язки стосовно одне одного і дітей.

Американський соціолог Н. Смелзер визначає поняття сім'ї наступним чином: сім'єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, які пов'язані між собою спільністю побуту і взаємною відпо­відальністю за виховання дітей. Інші соціологи, погоджуючись в цілому з таким визначенням, додають до нього такі риси, як історично зумовлений характер сім'ї та її функціонування у різні історичні епохи, соціальна потреба суспільства в існуванні сім'ї, у фізичному і духовному відтворенні населення тощо. Підкреслюється, що з часом “сім'я-відносини” розвинулась у “сім'ю-соціальну спільноту”. Сучасна сім'я визначається як інституйована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров'я дітей, їх соціалізацію та виховання.

Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група.

Як мала соціальна група, вказує М. Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають і відносини між індивідами, які складають сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми. Ці проблеми міжособистісної взаємодії тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і взірцями по­ведінки і зумовлені соціокультурними та соціоекономічними умовами життєдіяльності групи.

На думку Мацковського, при аналізі сім'ї як малої соціальної групи або спільноти доцільно виділити три основні типи характеристик:

а) характеристики групи в цілому: цілі і завдання сімейної групи, склад і структура сім'ї, соціально-демографічний склад сім'ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії, структура влади, спілкування в сім'ї тощо;

б) характеристики зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства; в цьому випадку виділяються і аналізуються насамперед функції сім'ї по відношенню до суспільства;

в) цілі, завдання і функції по відношенню до індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивідів у сім'ї, груповий контроль; групові санкції, сімейні цінності, норми і взірці поведінки, включеність індивіда в сім'ю, його задоволеність перебуванням в ній.

Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, у якій мірі спосіб життя сім'ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Модель соціального інституту є надзвичайно важливою для прогнозів майбутніх змін сім'ї. На думку Мацковського, соціолога-дослідника цікавлять перш за все взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних і неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних відносин. Одні норми, обов'язки і права носять юридичний характер і регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов'язаній батьків стосовно дітей і один одного, про мінімальний вік вступу до шлюбу, про юридичні підстави для розірвати шлюбу, про права і обов'язки колишнього подружжя, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розірвання шлюбу і т. ін.). Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору і дошлюбної поведінки, розподіл влади і обов'язків між подружжям, характер сімейного дозвілля тощо. Така ж моральна регламентація розповсюджується на процес розлучення, відносини з рідними, друзями.

Кожна з двох парадигм у вивченні сім'ї має свою специфіку: внутрішні зв'язки всередині сім'ї досліджуються крізь призму понять, що характеризують малу групу; парадигма соціального інституту орієнтована насамперед на зовнішні зв'язки сім'ї,

Дослідники проблем сучасної сім'ї (як вітчизняні, так і зарубіжні) погоджуються у тому, що нині аналіз сім'ї як соціального інституту поступається місцем дослідженням її групових характеристик. В минулому, особливо в умовах існування тоталітарного режиму в СРСР, протягом десятиріч сім'я виступала лише постачальником людських і трудових ресурсів, об'єктом державної політики; держава перебрала ні себе майже всі функції інших соціальних інститутів, в тому числі і сімейного, і вирішувала за сім'ю мало не всі питання. Повна залежність сім'ї від держави робила її фактично безправною. У цій ситуації тематика соціологічних досліджень проблем сім'ї виглядала однобокою і викривленою. Недостатньо вивчались причини і мотиви розлучень та їх наслідки (як явище, нетипове для соціалізму), характер дошлюбної поведінки та установки юнацтва і молоді, пов'язані з статевим життям (“у нас сексу немає, то лише в капіталістичних країнах бісяться з жиру”), проблеми бездітних або багатодітних сімей, сімей пенсіонерів чи молодих сімей. Практично не досліджувались в соціологічному аспекті питання виховання дітей дошкільного віку, дітей з неповних (тобто без батька або матері) сімей, вплив вживання алкоголю і наркотиків на міцність сім'ї та здоров'я її членів. Не було наукових праць про становище чоловіків у сім'ї, взаємини між братами і сестрами, подружні конфлікти, стосунки розлучених з дітьми та багатьох інших. “Цілиною” в соціологічних дослідженнях була молода сім'я, де чоловік і дружина не досягали 28 років, та її проблеми.

Повертаючись до сучасної України, підкреслимо, що зараз стосунки між державою і сім'єю суттєво змінились: нині мова йде насамперед про те, щоб держава подбала про належні умови для створення і функціонування сімей — економічні, соціальні, правові; адже від того, наскільки міцною є сім'я, залежить міцність і стабільність усього суспільства (згадаймо думки О.Конта з цього приводу).

В сучасній зарубіжній літературі дедалі більше науковців фіксує перенесення акцентів з розгляду сім'ї як соціального інституту у площину соціологічного аналізу сім'ї як малої соціальної групи. Німецький соціолог Х. Тірелл характеризує “розчинення” сім'ї в суспільстві та зміни її функціональних кордонів як процес деінституалізації сучасної сім'ї. У розвинутих країнах він зумовлений багатьма причинами. Втрата економічного значення сім'ї (коли всі її члени займалися спільною працею на власному клаптику землі чи виробництвом якогось продукту чи товару) призвела до того, що підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера. Засобом з'єднання у сім'ю стають не стільки економічні передумови, потреби і економічна залежність, скільки фактор кохання. Нині сім'я і шлюб орієнтуються переважно на емоційні відносини та інтереси. Відбувається подальша при­ватизація життя людей та ізоляція сім'ї від суспільства, заснована на еволюції традиційних цінностей (обов'язок поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження). Більшість сучасної молоді розвинутих країн вважає основною цінністю будь-яких парних відносин любов, визнання і розуміння; на перший план висувається партнерство.

Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї та її ролі у суспільстві нині збереглася тільки одна — турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Дістає переважаючу орієнтацію на дитину і, що найбільш важливо, усвідомлення цій орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації
тої чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині. .

Отже, і в нашій, і в інших країнах сьогодні відбуваються схожі процеси еволюції сім'ї та її місця і ролі в суспільстві. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних країн від тоталітарних до демократичних форм соціально-полі­тичного устрою, від “закритого” до “відкритого” типу суспільств. Сім'я все більше унезалежнюється від суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей, особливо молодих, і відображення цих процесів в державній сімейній політиці (відповідному законодавстві та конкретних заходах типу пільгового кредитування, пайової допомоги у будівництві житла, випуску спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їх дітей тощо).

Хоча увага дослідників-соціологів до сім'ї як соціального інституту відчутно зменшується, все ж у даний час існують достатні передумови для постановки питання про інтеграцію двох парадигм. Вона може здійснюватись в межах уявлень про сім'ю як соціальну систему. Якщо розглядати сім'ю як систему в усій її багатоманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті ж властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях. Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так і в її окремих напрямках і галузях. Його застосування в соціологічному аналізі сім'ї докладніше розглядатиметься у наступних питаннях теми.

Понятійний апарат соціології сім'ї, як і будь-якої іншої галузі соціологічного знання, включає широке коло понять і категорій. Зупинимося докладніше на трьох основних: умови життя сім'ї, структура сім'ї, функції сім'ї. Для їх характеристики візьмемо положення з праць вітчизняних і зарубіжних авторів.

Умови життя сім'ї являють собою сукупність факторів макросередовища (загальні соціальні умови), мезо- і мікросередовища (середовище розселення і найближче соціальне оточення).

Загальні соціальні умови поділяються, в свою чергу, на:

· соціально-економічні (рівень розвитку сфери обслуговування, розвитку дитячих дошкільних закладів, рівень житлового будівництва, обсяг і структура товарообігу, рі­вень реальних доходів населення взагалі і сім'ї зокрема, рівень розвитку системи охорони здоров'я і медичного обслуговування, число робочих місць, які дозволяють ви­користовувати жіночу і підліткову працю, число робочих місць з неповним робочим днем або пільговими умовами праці для підлітків і неповнолітніх тощо);

· соціально-політичні (політика уряду, органів державної влади, політичних партій, профспілок та інших громадських організацій по відношенню до сім’ї з метою її стабілізації, підвищення виховного потенціалу і т.ін.);

· соціально-культурні (система діючих в суспільстві правових, моральних норм, цінностей та ідеалів, взірців діяльності і поведінки; засоби зберігання і розподілу соціальної інформації, соціального знання, кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей; викладання курсів з етики і психології сімейного життя в дошкіллі і школі; частота, обсяг і зміст передач, програм і публікацій про сім'ю в засобах масової інформації тощо);

· демографічні (чисельність і темпи приросту населення або його депопуляції, статевий і віковий склад населення, його розподіл за типами регіонів; міграційні процеси і переселення; розподіл населення за етнічними і територіальними спільнотами);

· екологічні умови (природньо-географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості і санітарно-гігієнічні умови життєдіяльності, ступінь забрудненості оточуючого середовища);

· соціально-психологічні (загальний стан свідомості людей, їх ставлення до світу і свого безпосереднього оточення; соціальні установки, інтереси і ціннісні орієнтації, що визначають життєву позицію і поведінку людей в суспільстві, ставлення до шлюбу і сім'ї).

Ці загальні соціальні умови впливають на життєдіяльність сім'ї опосередковано, через фактори мезо- і мікросередовища. Адже сім'я, як правило, вступає у взаємодію з ширшими соціальними спільнотами та інститутами, здійснює контакти з рідними, сусідами, друзями. До конкретних характеристик середовища безпосереднього проживання сім'ї належать, згідно з Мацковським, наступні:

· ступінь урбанізованості середовища розселення сім'ї (тип населеного пункту — місто, село, число жителів);

· характеристики зайнятості населення (тип підприємств, їх розподіл між державними, приватними, комерційними структурами, рівень кваліфікації і освіти, який вимагається, використання чоловічої, жіночої, підліткової праці, дефіцит чи надлишок робочої сили);

· демографічна структура середовища розселення;
етнічні характеристики середовища розселення;

· кількісні і якісні характеристики сфери обслуговування;

· доступність дошкілля;

· кількісні і якісні характеристики культурно-освітніх закладів, спортивних споруд;

· характеристики закладів системи охорони здоров'я.

Структура, функції сучасної сім'ї. Типологія сім'ї.

При аналізі найближчого соціального оточення вирізняються основні соціальні характеристики друзів, знайомих, рідних і представників референтних груп, а також їх норми і цінності в сфері шлюбно-сімейних відносин: установки на число дітей в родині, професійну зайнятість жінок, характер сімейного дозвілля, характеристики сімейного споживання тощо.

Під структурою сім'ї розуміється вся сукупність відносин між її членами, яка включає відносини родства, систему морально-духовних відносин разом з відносинами влади, авторитету і т.ін.

У загальній системі родинних відносин, згідно з Н. Смелзером, існують два основні типи сімейної структури або форми сім'ї.

Нуклеарна сім'я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, житлово, емоційно).

Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в багатьох суспільствах й основним соціальним об'єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.

За формою шлюбу вирізняють моногамію (шлюб між одним чоловіком і однією жінкою) і полігамію (шлюб між одним та декількома іншими індивідами). Полігамія, в свою чергу, поділяється на полігінію (шлюб між одним мужчиною і кількома жінками) і поліандрію (шлюб між однією жінкою і кількома мужчинами). Ще одною формою є груповий шлюб (між кількома мужчинами та кількома жінками). Навіть сьогодні полігінія є досить розповсюдженою, наприклад, у Тибеті, на півдні Індії.

За типом владних структур виділяються патріархальні родини (де переважає влада чоловіків над іншими членами сім'ї), які існують в Таїланді, Японії, Ірані, Бразилії та багатьох інших країнах світу, та матріархальні сімейні системи (де влада належить жінці і матері). Останні зустрічаються досить рідко, наприклад, у жителів Тробріандських островів. В останні роки відбувається перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою майже порівну).

За партнером, якому надасться перевага при вступі до шлюбу, розрізняють шлюби, що здійснюються за правилами екзогамії (тобто партнера шукають поза певними група­ми, сім'ями або кланами), та шлюби за правилами ендогамії (тобто партнер обирається всередині своєї групи). Так, ендогамія була характерною для кастової системи в Індії. Найбільш відомим правилом ендогамії є заборона кровозмішування [інцест], яка виключає шлюби або статеві зв'язки між особами, що є близькими кровними родичами. Майже в усіх суспільствах, зазначає з цього приводу Смелзер, це правило стосується відносин між дитиною і одним з батьків, а також між братом і сестрою. Він же підкреслює, що в західних країнах ендогамія в обмеженому вигляді існує всередині расових груп (наприклад, американських негрів), релігійних груп (наприклад іудаїстів) і соціальних класів (наприклад, людей з аристократичним походженням).

За вибором місця проживання молодих соціологи вичленовують патрілокальне(коли молода відходить з своєї сім'ї і живе в сім'ї чоловіка або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть з батьками жінки або поблизу них) та неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживання вважається нормою на Заході, але порівняно рідко зустрічається деінде. Г.Мердок, який дослідив проблеми шлюбу у 250 суспільствах світу, лише в 17 з них виявив розповсюдженість неолокального місця проживання. Стосовно України, — то переважна більшість молодих сімей живе з батьками. Це пов'язано не так з традиціями української сім’ї, як з браком коштів у молодих для винаймання, а тим більше купівлі чи будівництва власного помешкання.

Н. Смелзер вказує на існування зв'язку між різними елементами структури сім'ї і шлюбу та соціальними умовами. Так, патрілокальне місце проживання знайшло розповсюдження в суспільствах, де існували полігінія, рабство і часто відбувалися війни. Члени їх суспільств звичайно займались, мисливством і збиранням рослин. Матрілокальне місце проживання вважалось нормою в суспільствах, де жінки корис­тувалися правом землеволодіння (наприклад, у селян Ірландії). Неолокальне місце проживання пов'язане з моногамією, тенденцією до індивідуалізму та рівного економічного становища чоловіків і жінок.

Нарешті, за родоводом і наслідуванням майна найбільш розповсюдженим є родовід за чоловічою лінією. В декотрих випадках родство визначається за жіночою лінією (коли майно матері відходить доньці, а основну підтримку молодому подружжю надає брат жінки). Сімейна система, заснована на двобічному родоводі, прийнята у 40% світових культур.

Функції сім'ї можна визначити як основні способи прояву активності життєдіяльності сім'ї та її членів, і поділити на соціальні (спрямовані на суспільство) та індивідуальні(спрямовані на особу). М. Мацковський перелічує функції сучасної сім'ї стосовно до основних сфер життєдіяльності родини. Їх можна простежити в даній таблиці.

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення суспільства	Задоволення потреби в дітях
Виховна	Соціалізація молодого покоління. Підтримка культурної неперервності суспільства	Задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях
Господарсько-побутова	Підтримка фізичного здоров'я членів, догляд за дітьми	Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших
Економічна	Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства	Одержання матеріальних засобів одними членами сім’ї від інших у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги
Сфера первинного соціальною контролю	Моральна регламентація поведінки членів сім’ї у різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов’язань у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старого і середнього покоління	Формування і підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім’ї
Сфера духовного спілкування	Розвиток особистості членів сім’ї	Духовне взаємозбагачення членів сім'ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу
Соціально-статусна	Надання певного соціального статусу членам сім’ї. Відтворення соціальної структури	Задоволення потреби у соціальному просуванні
Дозвільна	Організація раціонального дозвілля. Соціальний контроль у сфері дозвілля	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів
Емоційна	Емоційна стабілізація індивідів та їх психічна терапія.	Одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки в сім'ї Задоволення потреб в особистому щасті і коханні
Сексуальна	Сексуальний контроль	Задоволення сексуальних потреб

Тенденції розвитку сучасної сім'ї.

Загальновизнаним в сучасній соціологічній думці є положення про зміни, які торкаються сім'ї, на протязі всіх часів її існування. В західній соціології існує спеціальний напрямок історична соціологія, яка займається порівняльним аналізом еволюції сім'ї в історичній перспективі. Один з її представників, Дж. Голдторп, вважає, що сім'ю і сімейне життя слід розглядати в динаміці, а не у статиці. Він вирізняє декілька етапів розвитку сім'ї в англосаксонському середовищі:

• сім'я у дохристиянському суспільстві (з домінацією парної сім'ї, пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей);
• сім'я в християнському суспільстві (з великим впливом церкви на сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);
• сім'я в індустріальному суспільстві (з початком в кінці XVIII ст. промислового перевороту відбувається перша революція в сімейному житті: зниження віку вступу до шлюбу, збільшення народжуваності, широке розповсюдження жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т.ін.).

Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім'ю і сімейні стосунки, але, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Це зумовлене цілою низкою обставин економічного і культурного характеру. Соціологи називають серед них:

· зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім'ї, рівноправ'я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо. Недарма німецькому філософу Ф.Ніцше належать слова: “Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім'я загине”);

· утворення двох центрів життя — праці і дому (раніше професійна діяльність
і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї);

· еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв'язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних мужчин і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки в бік пом'якшення традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

· винахід надійних контрацептивних засобів проти запліднення (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальність від зачаття).

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім'ї, які нині широко розповсюджені як у розвинутих західних, так і у посткомуністичних країнах. До них належать:

· зростання розлучень (абсолютне і відносне);

· зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

· зменшення середньої тривалості шлюбу;

· відтермінування часу вступу до шлюбу;

· проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

· зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з наступним постарінням населення та навіть його депопуляцією;

· збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;

· зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Всі ці тенденції властиві (хоч і у меншій мірі) і для розвитку сучасної сім'ї в Україні. Нині тут налічується близько 17 млн. сімей, але середньорічна кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується (з 462 тис. у 1969 р. до 428 тис. у 1993 р.). Зменшення чисельності шлюбів відбувається на тлі ще двох негативних процесів. По-перше, зростає депопуляція населення України (з 1991 р. кількість померлих перевищує кількість народжених у середньому за рік; якщо у 1959 р. індекс природнього приросту становив 13,4 чол. на 1000 чол., то у 1993 р. він набуває від'ємного значення і становить — 3,4). По-друге, збільшується кількість розлучень: якщо у 1959 р. на 1000 чол. припадало 11,6 шлюбів і 1,2 розлучення, то у 1992 р. ці показники становили відповідно 7,6 і 4,3. Або, в інших вимірах, у 1993 р. було укладено 428 тис шлюбів і зафіксовано 219 тис. розлучень 3 розрахунку на 100 шлюбів кількість розлучень складала: у 1950 р. - З, 1960 - 10, 1970 - 27, 1980 - 34, 1990 - 38.

В Україні щорічно зростає кількість бездітних сімей. У 1979 р. вони становили біля третини всіх сімей, у 1989 — вже 35,1%. Кількість неповних сімей (тобто таких, де сталося розлучення і один з батьків виховує дитину або дітей) у 1989 р. складала 13,5% від загального числа сімей. Зростає і відсоток дітей, що народились поза шлюбом: у 1980 р. їх було 8,8%, у 1991 -11,9%.

Збільшується, хоч і повільно, кількість одиноких людей, що проживають поза шлюбом: у 1989 р. таких було 6,1% (для порівняння, в США — 12%). О. Якуба наводить вражаючі цифри, які свідчать про згубні наслідки одинокого позасімейного життя, особливо для чоловіків. Так, у віці від 25 до 64 років розлучені мужчини вдвічі більше скоюють самогубств, ніж сімейні; в 3,3 рази частіше помирають від цирозу печінки і раку, в 5,4 рази — від діабету і туберкульозу.

Статистика подає ще одну групу цифр, на перший погляд оптимістичну: і Україні за роки радянської влади невпинно зростала кількість дитячих садків і ясел. Якщо у 1959 р. налічувалось 4790 дошкільних дитячих закладів, то у 1992 — вже 24000, тобто відбулося збільшення їх кількості в 5 разів. Ці цифри опосередковано свідчіть про все більше залучення жінок до праці в народному господарстві. Нині співвідношення працюючих чоловіків і жінок майже рівне. Але це одночасно є доказом потрійного навантаження жінок: у праці, побуті і вихованні дітей. А оскільки домашнє господарство нині носить практично натуральний характер (бо жінка мусить все робити власними руками), а сфера послуг і побутового обслуговування знаходиться у зародковому стані, то на плечі жінки падає основний тягар подружнього життя. Такою є важка ціна жіночого рівноправ'я, і про це треба добре пам'ятати дітям, щоб вони з малих років допомагали матері у її нелегкій сімейній праці.

Зазначені тенденції, що набрали воістину універсальних масштабів у світі і в нашій країні, збільшують кількість наукової літератури, в якій цей феномен зміни сучасної сім'ї дістає критичну оцінку і розглядається як такий, що знаходиться у стані кризи і навіть смерті. Вже згадуваний Дж. Голдторп виділяє 6 критичних точок зору з приводу сучасної сім'ї в західних наукових працях:

• Песимістичні твердження про занепад і руйнацію сім'ї; вони звичайно виводились з протиставлення сучасної сім'ї патріархальній в традиційних суспільствах (Р. Флетчер).
• Більш оптимістична точка зору про невідповідність інституту сім'ї сучасному індустріальному та постіндустріальному суспільству, але з сподіваннями, що сімейне життя зможе модифікуватися у відповідності до вимог часу (Б.Мор).
• Уявлення про те, що сім'я є гальмом на шляху суспільного поступу, бо своє основне завдання — соціалізацію дітей — вона виконує занадто добре, і дітям в сім'ї прищеплюються погляди і переконання, що не відповідають соціальній реальності, яка блискавично змінюється. Виховані і приготовані до певних умов життєдіяльності в суспільстві, діти, виходячи в соціальне життя, зустрічаються з новими умовами і ситуаціями, навичок пристосування до яких вони не одержали. Саме тому вони неспроможні жити в новому, зміненому соціальному оточенні і свідомо чи позасвідомо гальмують те нове, що зростає у суспільстві (В.Райх, Г.Маркузе).
• Критика сім'ї як оплоту грубості і насильства. Ця точка зору аргументується статистикою сімейних злочинів.
• Феміністська критика сім’ї як інструменту закріпачення жінки (К.Міллер, Дж. Мітчел).
• Критика сім'ї за те, що вона частіше від інших соціальних інститутів створює передумови для психічних захворювань і розладів психічних станів внаслідок несприят­ливих сімейних обставин (Р.Лейн)

Отже, в середовищі західних соціологів переважають думки щодо кризи і загибелі сім'ї. Багато з них вважає, що сім'я досягла стану глибокого розкладу і цей процес є поворотнім. Однак Н.Смелзер зазначає, що серед західних дослідників є чимало таких, які, не закриваючи очі на певні негативні тенденції, висловлюють більш оптимістичні сподівання. Вони, як вказує Смелзер, позитивно ставляться до розпаду нуклеарної сім'ї і очікують, що виникатимуть нові форми сім'ї і шлюбу, які сприятимуть створенню більш відповідного оточуючого середовища і збільшенню можливостей самовияву і самовиразу всіх членів сім'ї. Інші соціологи вказують на вже існуючі нові форми сім'ї, які здаються незвичними і навіть шокуючими, але здобувають дедалі більшого розповсюдження у західному світі: шлюбні контракти на певний відтинок часу, шлюб з трирічним випробувальним терміном (без народження дітей), груповий шлюб, полігінія, “серійна моногамія” (тобто багаторазовий вступ до шлюбу), “консенсуальний шлюб” (тобто шлюб за згодою сторін, але без його реєстрації), “візитні союзи” (тобто роздільне проживання подружжя із зустрічами на короткий час — час нанесення візиту), шлюб між особами однієї статі, сімейне життя в комуні (типу ізраїльських кібутців або сімейних комун в американському суспільстві).

Таким чином, щодо стану і перспектив розвитку сім'ї в західних країнах існують досить відмінні точки зору, втілені у два різні гасла. Перше — “Прощавай, сім'є!”, друге — “Чутки про смерть сім'ї надто перебільшені” (парафраз відомого вислову Марка Твена, який прочитав у газеті некролог про самого себе).

Вітчизняні соціологи також не схильні надто драматизувати стан сучасної сім'ї і розглядати її майбутнє лише у похмурій перспективі. Вони, звичайно, як і їх західні колеги, стурбовані наростанням негативних тенденцій і явищ у становищі сім'ї та внутрішньосімейних стосунках, багато в чому зумовлених кризовим станом українського суспільства. Проте і вони зазначають появу позитивних змін, як от розширення свободи вибору для чоловіків і жінок, утвердження рівності положення і відносин, зростання рівноправ'я у сім'ях, більші можливості контактів між поколіннями, на загал більша орієнтація на сім'ю. На думку О. Якуби, численні опитування свідчать про те, що дедалі більша кількість людей в нашому суспільстві розглядає сім'ю як вищу цінність. Звідси й оптимістичні прогнози частини соціологів щодо розвитку сім'ї в XXI столітті як вільного союзу, заснованого на коханні, співробітництві, спільному веденні домашнього госпо­дарства і вихованні дітей.

Таким чином, сім'я як одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний характер і пов'язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім'ї як такої: нові часи відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної соціології це — одне з нових і важливих завдань.

Складний характер сім'ї як соціального утворення зумовлює наявність різноманітних методологічних підходів до її вивчення. Разом з тим їх можливо об'єднати в декілька груп залежно від того, в якій якості розглядається сім'я.

Методологія символічного інтеракціонізму розглядає сім'ю як малу соціальну групу. Сім'я розуміється тут як сукупність соціальних ролей, які виникають і реалізуються у взаємодії її членів, зумовлюючи займані ними позиції. У більшості таких досліджень сім'я ототожнюється з відносно закритою системою, яка мас досить слабкі зв'язки з оточуючими її інститутами, організаціями і групами. Тому інституціональний і культурний аспект сім'ї практично не аналізується. Цей напрямок акцентує увагу на дослідженні ролей і статусів, міжстатусних відносин в процесі комунікації, конфліктів, прийнятті рішень тощо.

Близькою до нього є інша спроба розгляду стосунків в сім'ї — конфліктологічнийпідхід, представники якого звертають увагу передусім на складний суперечливий характер сімейних відносин, на рольові і статусні конфлікти між членами родини і т.ін. Деякі дослідники акцентують увагу на аналізі порядку розподілу влади всередині сім'ї, надаючи особливого значення механізмові прийняття рішень. Як правило, відзначають вони, ті члени сім'ї, що володіють більшими матеріальними засобами, одержують в ній більшу владу. Сучасний варіант теорії конфлікту, що стосується сім'ї, запропонований X. Хартманн. Для неї сім'я — це “місце боротьби”. Сім'я стає полем бою, де відбуваються конфлікти щодо перерозподілу засобів, в тому числі і щодо праці в домашньому господарстві та виховання дітей. Як вважає Хартманн, більш важкі обов'язки жінки по домашньому господарству являються формою експлуатації, яка склалася всередині капіталістично-патріархальної системи. Ця теорія носить назву “марксистсько-феміністської”, бо наголошує на експлуатації жінки-робітниці з боку чоловіка-капіталіста, в руках якого зконцентровані економічні засоби. Отже, в центрі уваги цієї конфліктологічної парадигми є напруження і боротьба всередині сім'ї. Однак оскільки погляд на сім'ю як на малу соціальну групу лише нещодавно став домінуючим, то більш поширеними є соціологічні концепції, де сім'я розглядається як соціальний інститут і у ширшому плані — як соціальна система.

Найбільш характерними тут є моделі сім'ї, розроблені в межах структурного функціоналізму. Його представник Т. Парсонс виходить з точки зору про універсальний характер нуклеарної сім'ї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, пов'язане з вирішенням організаційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сім'ї уявляється Парсонсом у вигляді сукупності таких ролей:

• чоловік\батько жінка\мати
• син\брат донька\сестра.

Інструментальне лідерство закріплюється за роллю “чоловік\батько”, емоційне — за роллю “жінка\мати”. Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сім'ї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям, закріпленого шлюбом. Соціальна система сім'ї, згідно з Парсонсом, носить тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сім'ї. Модель Парсонса базувалась на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сім'ї, тобто відсутності сталих міцних зв'язків членів сім'ї з своїми батьками та іншими кровними родичами. Згідно цієї моделі лише один член родини — чоловік (чоловік\батько) здійснює зв'язок між сім'єю і економікою суспільства; праця жінки істотної ролі для життя родини не має. Дослідження сім'ї в США у 60-70-х рр. спростували багато положень Парсонса, перш за все його тезу про ізольований характер нуклеарної сім'ї. Було доведено, що зв'язки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних сімей, що в розвинутих країнах досить розповсюджені великі (а не лише нуклеарні) сім'ї, які складаються з 3-4 поколінь. Е. Ботт виявила наступну закономірність: чим у більш широкий соціальний контекст включена сім'я, тим менше розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сім'я аналізується з точки зору її присто­сування до більш широкої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості і міцності сім'ї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині сімейного кола.

Цю прогалину надолужує конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в сім'ї, але й між сім'єю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами і організаціями. Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання засобів, якими володіє сім'я, — члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома їжею, звареною жінкою, чи в кафе або ресторані). Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх — між сім'єю та її соціальним оточенням.

Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі.

Інституціональний підхіддозволяє розглядати сім'ю як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сім'ї переходить до суспільства. В цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він поділяє.

У західній соціологічній думці є ще один напрямок, який розглядає сім'ю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та її концепція сім'ї базується на визнанні всезагальності законів еволюції та природного відбору. Другий важливий вихідний пункт соціобіологів — ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закладена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди об'єднуються в сім'ях, але стратегія відтворення у чоловіків і жінок є відмінною. Для чоловіків характерним є прагнення і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, зрештою, є притаманним для всіх самців у природі). Жінки ж зосере­джуються на клопотах про виживання потомства; їх родинний внесок є вищим, ніж у чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сім'ях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож, соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива сім’ї, основи конфлікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти — неминучі.

В межах радянської соціології сім'я розглядалась насамперед як соціальний інститут. В СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів будувалась, виходячи з мети забезпечення максимально можливої зайнятості населення (в тому числі і жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір сім'ї досить часто ставав негативним фактором в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської лю­дини: при пошуках праці і розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому і медичному обслуговуванні, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсійному забезпеченні тощо. Як слушно зазначає О. Дудченко, зменшення ролі сім'ї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда уніфікації способу життя і мислення, зведенню сімейних та інших групових інтересів до “особистих” (на противагу “суспільним”), полегшенню, в кінцевому результаті, маніпуляції поведінкою індивідів і цілих груп людей.

Нині у вітчизняній соціології посилюється інтерес до проблем сім'ї як малої соціальної групи. Це багато в чому пояснюється тим, що руйнація тоталітарного режиму і болючий перехід до якісно нового типу суспільства, який супроводжується кризовими явищами, зробив сім'ю одним з центральних осередків життя людини, зумовив його зростаючу приватизацію. Сім'я в сучасних умовах перетворюється на “острівець безпеки”, притулок і схованку від усіх потрясінь перехідного періоду. На часі, очевидно, і вироблення нового типу стосунків сім'ї і суспільства, заснованого на рівноправності і партнерстві, на взаємодії і взаємній повазі.