Рольова теорія особистості
Основні положення цієї теорії були сформульовані
американськими соціологами Дж. Мидом і Р. Минтоном , а також активно розроблялися Т. Парсонсом . От основні положення цієї теорії . Рольова теорія особистості описує її соціальне поводження 2-ма основними поняттями: “ соціальний статус “ і “ соціальна роль“ .
Соціальний статус особистості — це певне місце людини в суспільній ієрархії, яке обумовлене його походженням, професією, віком, статтю, сімейним станом.
Кожна людина в соціальній системі займає кілька позицій . Кожна з цих позицій , що припускає визначені права й обов'язки , називається статусом. Людина може мати кілька статусів. Але найчастіше тільки один визначає його положення в суспільстві . Цей статус називається головним чи інтегральної. Часто буває так, що головний статус обумовлений його посадою ( наприклад , директор , професор ) . Соціальний статус відбивається як у зовнішнім поводженні і вигляді (одязі , жаргоні ) , так і у внутрішній позиції ( в установках , цінностях , орієнтаціях ) .
Соціологи відрізняють запропоновані і придбані статуси .
Запропонований- виходить, нав'язаний суспільством поза залежністю від зусиль і заслуг особистості . Він обумовлюється етнічним походженням , місцем народження , родиною . Придбаний ( досягнутий ) статус визначається зусиллями самої людини ( наприклад , письменник , ген. секретар ). Виділяться також природний і професійно- посадовий статуси . Природний статус особистості припускає істотні і відносностійкі характеристики людини ( чоловіка і жінки , дитинство ,юність ) . Професійно - посадовий - це базисний статус особистості, для дорослої людини , найчастіше , що є основою інтегрального статусу . У ньому фіксується соціальне , економічне і виробниче положення ( банкір , інженер , адвокат ) .
Соціальний статус позначає конкретне місце , що займає індивід у даній соціальній системі . Сукупність вимог , пропонованих індивіду суспільством , утворить зміст соціальної ролі . Соціальна роль-це сукупність дій , що повинний виконати людину , що займає даний статус у соціальній системі .
Одна з перших спроб систематизації ролей була почата Т. Парсонсом. Він вважав , що кожна роль описується 5 основними характеристиками :
· емоційної - одні ролі вимагають емоційної стриманості , інші - розкутості ;
· способом одержання - одні пропонуються , інші завойовуються ;
· масштабом - частина ролей сформульована і строго обмежена , інша - розмита ;
· нормалізацією - дія в строго встановлених правилах , або довільно;
· мотивацією - на особистий прибуток , на загальне благо .
Соціальну роль варто розглядати 2-х аспектах :
· рольового чекання
· рольового виконання.
Між ними ніколи не буває повного збігу . Але кожний з них має велике значення в поводженні особистості . Наші ролі визначаються насамперед тим , чого очікують від нас інші. У нормальній структурі соціальної ролі звичайно виділяються 4 елементи :
· опис типу поводження , що відповідає даної ролі ;
· розпорядження ( вимоги ) , зв'язані з даним поводженням ;
· оцінка виконання запропонованої ролі ;
· санкції
Рольовий набір - сукупність ролей (рольовий комплекс), що асоціюється з одним статусом.
Рольов́ий конфлíкт— конфлікт, пов'язаний з виконанням індивідом однієї або декількох соціальних ролей, які містять в собі несумісність, конфліктуючі обов'язки і вимоги.
Соціальні норми— сукупність, зобов'язуючих принципів, правил, еталонів вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності.
Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкцій — привести поведінку людини у відповідність до соціальної норми, застерегти людину від порушень.
Санкція — позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог. Соціальна роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу особистості, ц розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелектуального та психологічного напруження. Людина формує ставлення до виконання своєї ролі — від активного, цілеспрямованого, творчого, відповідального до байдужого, пасивного. Порівнюючи результати виконання ролі з аналогічними діями інших людей, кожен з нас формує самооцінку, знаходить додаткові стимули для подальшого самовдосконалення особистості.
Соціалізація
Соціалізація - це процес оволодіння людиною знаннями, навичками, вміннями та формування норм соціальної поведінки, цінностей і ідеалів.
Агенти соціалізації — конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.
Агенти первинної соціалізації — люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько — вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.
Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виковує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.
Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:
1. Соціалізація дитини.
2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).
3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).
4. Соціалізація дорослих.
На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов´язана здебільшого з мотивацією.
З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація - спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.
Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.