Герберт Спенсер як фундатор еволюціонізму

Еволюціонізм – один з провідних напрямків досліджень суспільнихпроцесів, роль якого значно зросла у Європі після оприлюднення вченняЧ.Дарвіна про антропосоціогенез. Ідея суспільного прогресу як поступовогорозвитку була базовою у творчості англійського мислителя ГербертаСпенсера (1820-1903рр.), який, на думку вчених, на сім років ранішеЧ.Дарвіна висунув ідею еволюції.

Г.Спенсер визнаний у світі теоретик органіцизму, еволюціонізму як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ.

Як засновник органіцизму, вчений вдався до аналогій між біологічним організмом і суспільством, підкреслюючи, що суспільство, як і біологічний організм, з часом кількісно збільшується в об'ємі, ускладнюється його структура, посилюється залежність його складових частин між собою. Разом з тим, як і організм людини, суспільство, втрачаючи окремі свої одиниці, продовжує існувати як цілісність, постійно самовідтворюючись. За таких умов роль комунікаційної системи відіграє мова, що внутрішньо пов'язує окремі складові суспільства в єдине ціле і виконує такі ж функції, як і шкіра у біологічному організмі. Оскільки шлях науки йде в напрямку від відомого до невідомого, то можна пояснити появу органістичної концепції.

Оскільки, саме у біології на той час було досягнуто значних успіхів, а суспільство розглядалося тільки як потенційний предмет для вивчення , дослідники при поясненні складних суспільних явищ вдавалися до аналогії з організмом.

Як теоретик еволюціонізму Г.Спенсер відстоює засаду вільного розвитку суспільства від втручання урядів та реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний відбір і боротьбу за існування. За Г.Спенсером, виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство шляхом природного відбору здатне відкинути нездорових, нерозумних, повільних, нерішучих. Втручання ж держави, на думку вченого, тільки посилить деструктивні процеси, сприятиме виживанню непристосованих, що врешті-решт призведе до занепаду суспільства.

Г.Спенсер - ідеологічний ворог соціалізму, оскільки соціалізм, на його думку, передбачає невіддільність від рабства "Якщо він (індивід повинен віддавати всю свою працю суспільству і отримувати із загального прибутку ту частину, яку суспільство йому призначає, він - раб суспільства", - стверджує Г.Спенсер. Його політико-ідеологічні погляди можна розцінити як ліберальні, що відповідало англійській національній традиції

Обстоюючи засаду структурно-функціонального аналізу Г.Спенсер створив власне вчення про державу. Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. У дусі ліберальних поглядів він вважав, що держава, як соціальна інституція, повинна слугувати індивідам, а не навпаки.

Предметом дослідження Г.Спенсера стало вивчення таки) соціальних інститутів, як сім'я, політика, економіка та релігія Досліджуючи окремі соціальні інститути суспільства, їх функції, ролі у суспільстві, він розуміє саме суспільство як цілісну структуровану систему, що підпорядкована об'єктивним законам еволюційного розвитку. Не втратили своєї актуальності дотепер його міркування та висновки про рівновагу, гармонію, стабільність у суспільстві, а також зворотні суспільні процеси: розпад суспільства, регрес, дисгармонія, деструкція тощо.

Соціологічні погляди Карла МарксаНайвизначнішим опонентом О.Конта був Карл Маркс (1818-1883 рр.).Разом із своїм однодумцем та соратником Ф.Енгельсом він фактичноздійснив розрив з теоретично спрямованими вченнями про суспільство, щоіснували до них, і запропонував людству новий, ліворадикальний проектперебудови існуючого суспільства. К. Марксом було написано великукількість робіт (деякі у співавторстві з Ф. Енгельсом), де у той чи іншийспосіб розроблялася соціологічна проблематика.

У роботах К.Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи становище мозельських селян у 40-і роки XIX ст. він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опитувань тощо.

К.Маркс не застосовував назви "соціологія", хоч деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що сам термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом та його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслював, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання. К. Маркс є автором вчення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (а саме суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу даної концепція ҐК Маркс розробив спеціальний категоріальний апарат. Він включає у себе наступні поняття:

• суспільно-економічна формація - певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі виробництва. За К. Марксом, існує п'ять суспільно-економічних формацій, які послідовно змінюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

• спосіб виробництва - історично обумовлений спосіб здобування засобів для людського існування, який, у свою чергу, складається з двох складових: виробничих відносин та продуктивних сил;

• виробничі відносини - сукупність об'єктивних відносин, що складаються у матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності - володіння, розпорядження та використання;

• продуктивні сили - люди як активні суб'єкти процесу виробництва вкупі із засобами виробництва, за допомогою яких можливий сам процес виробництва;

• економічний базис - сукупність продуктивних сил та виробничих відносин даного суспільства;

• надбудова-сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософських та інших форм суспільної свідомості, які є відображенням економічного базису;

• класова боротьба - стан відносин, що складається між різними класами , інтереси яких є полярними, непримиренними (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу.

Соціальна революція - корінний, якісний злам усієї системи суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес суспільства .Революція - це локомотив історії.

Перу К. Маркса належить вчення про комуністичне майбутнє людства, пов’язане з безкласовим суспільством, з відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кожного громадянина стане умовою свободи усіх, де зникне соціальна нерівність та приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

К. Маркс визначив та сформулював такі соціальні закони:

• закон прогресивного руху людства шляхом зміни суспільно-економічних

формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису і вторинності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

• закон відповідності виробничих відносин рівеві та характеру розвитку

продуктивних сил.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, яка поряд з його теорією додаткової вартості зумовила значний вплив на світовий розвиток XX століття. За даними Інтернет-опитування, що проводилося БІ-Бі-СІ наприкінці 90-х років, К. Маркс був названий у десятці найвидатніших людей, котрі суттєво вплинули на розвиток суспільних процесів XX століття. У довіднику із соціології, складеному американськими вченими під редакцією Н. Смелзера, ім'я К. Маркса згадується 49 разів і є домінуючим разом з іменами ще чотирьох видатних мислителів: М. Вебера, Т. Парсонса, Р. Мертона, Е. Дюркгейма.