Г.Спенсер як продовжувач позитивістської лінії у соціології

Ідеї О.Конта були уточнені, поглиблені й розвинуті англійським філософом і соціологом Гербертом Спенсером (1820-1903).

Основні соціологічні погляди Г.Спенсера:

– застосування принципу еволюції як методологічної основи будь-якого знання (розгляд суспільства з точки зору поступальності його розвитку).

Основні складові еволюції:

-інтеграція – перехід від простого до складного;

-диференціація – перехід від однорідного до різнорідного;

-зростання порядку – перехід від невизначеного до визначеного.

– відносини суспільства з довкіллям, регулюються принципом рівнодії енергії (боротьба за існування між суспільством і навколишнім середовищем, між різними типами суспільств, між індивідами).

– джерелом класових відмінностей є завоювання (переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками).

– кожне розвинуте суспільство має три системи органів: виробничу, розподільну і регулятивну.

– виділяв такі соціальні інститути: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні та промислові.

– виокремив два типи суспільства: військове (характеризується централізованим контролем та ієрархічною системою влади, основне – дисципліна), індустріальне (переважає промисловість і торгівля, з’являється політична свобода, стає гнучкішою соціальна організація).

– головна ознака суспільного розвитку – розподіл праці, який веде до становлення індустріального суспільства.

– сформулював закон «рівної свободи» (усі індивіди повинні користуватися таким обсягом свободи, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Головне завдання держави – здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи),

– впровадив структурно-функціональний підхід до вивчення суспільства (використання у соціології поняття «система», «функція», «структура», «інститут»).

Основна праця: «Основи соціології» (1877 р.).

Позитивістсько-натуралістичний напрям у соціології (соціальний дарвінізм, расово-антропологічна школа, географічний напрям)

Західна соціологія другої половини XIX ст. розвивалася під впливом двох основних концепцій, органічно пов’язаних з позитивізмом – еволюції та натуралізму. Теоретична соціологія прагнула реконструювати головні фази історичної еволюції, описавши одночасно структуру суспільства. Розвиток суспільства соціологи-позитивісти розглядали як прямолінійну еволюцію, а його структуру зводили до механічного підпорядкування різних елементів. Залежно від того, що висували вони на передній план – природні чинники, рушійні сили соціального розвитку, методологічні зразки певної природничої науки, формувалися певні натуралістичні школи в соціології.

Соціал-дарвіністська школа. Започаткована наприкінці XIX ст., спиралась на вчення Г.Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів. Відповідні детермінантні чинники застосовувались і щодо суспільного життя. Найвідомішим представником цієї школи вважають польсько-австрійського соціолога Людвіга Гумпловича (1838-1909).

Спроби звести соціальне до біологічного, властиві позитивістській соціології, виявлялись неспроможними. А наприкінці XIX ст. призвели до кризи біолого-натуралістичних теорій, посилення психологічних тенденцій у соціології. Соціологи, незадоволені примітивними біоорганічними аналогіями, виявляли зростаючий інтерес до проблем мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки. З іншого боку, зародження експериментальної психології та її інституціалізація як самостійної дисципліни високо піднесли її науковий престиж, сприяли «експансії» психологізму в інші галузі знань.

Расово-антропологічна школа. Її представники інтерпретували суспільний розвиток у поняттях спадковості, «расового добору», боротьби «вищих» і «нижчих» рас. Зародження її пов’язане з іменем Жозефа-Артюра де Гобіно (1816-1882), французького філософа, письменника, дипломата, одного із засновників ідеології расизму.

Географічна школа охоплювала натуралістичні вчення, які головну роль у розвитку суспільств, народів відводили їх географічному положенню і природним умовам. Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив англійський історик Томас Бокль (1821-1862), який обґрунтовував механічний географічний детермінізм, проповідував майже повну зумовленість діяльності людини природним середовищем.