Соціологія освіти як наука: предмет, обєкт, сутність її складових.

Тема 8. Соціологія освіти

1. Соціологія освіти як наука: предмет, обєкт, сутність її складових.

2. Освіта як інститут соціалізації та самореалізації людини.

Ключові слова:соціологія освіти, система освіти, освіта, соціальна функція освіти, соціалізація тощо.

Соціологія освіти як наука: предмет, обєкт, сутність її складових.

Науковий інтерес до освіти в останні роки постійно зростає. І це не ви­падково. Адже в сучасному суспільстві освіта набуває дедалі більшої ваги: саме на неї покладає надії людство у вирішенні глобальних проблем свого існування і розвитку, побудови суспільного життя, гідного Людини у висо­кому розумінні цього слова. Забезпечити підготовку такої Людини, озброїти її сукупністю знань та умінь для реалізації своєї гуманної місії, передати їй багатство знань і культури попередніх поколінь, перетворити навчання на неодмінний атрибут життєдіяльності впродовж усього життя — завдання, які ставить перед сучасною освітою суспільство і які визначають пріори­тетну роль освіти в суспільстві, підвищену увагу до неї з боку науковців.

Освіта сьогодні — це складне і багаторівневе явище соціального жит­тя, сфера передачі, засвоєння та опрацювання знань і соціального досві­ду. Це система навчальних і виховних форм діяльності, основним зміс­том яких є навчання. Вона інтегрує різні види навчальної діяльності, її зміст, організує взаємодію між учасниками навчального процесу, орієнту­ючи їх на соціальні потреби суспільства, на його соціальне замовлення. Отже, освіта як соціальне явище не може не викликати до себе першочер­гової і цілеспрямованої уваги з боку соціологічної науки.

Соціологія освіти — галузь соціологічного знання, яка вивчає законо­мірності розвитку та функціонування освіти як соціального інституту та його взаємодії із суспільством. Інститут освіти має відносну самостійність за своїми соціальними функціями, володіє спадкоємністю історичних систем освіти, здатністю активно впливати на функціонування й розвиток суспільства. Стан цієї системи визначається пануючими в цьому суспільстві спосо­бом виробництва та економічними відносинами, породженими ним, струк­турою соціальних зв'язків і відносин, а отже, і соціальною (насамперед соціально-класовою) структурою, особливостями політичних та ідеоло­гічних відносин. Разом з тим соціальні функції освіти зумовлені загально­людськими потребами в соціальному відтворенні та передачі нагромад­жених людських знань і навичок від покоління до покоління, тенденціями переходу нових поколінь до вищого рівня освіченості й культури.

У соціології освіти, яка вивчає освіту як соціальний інститут, виокрем­люють два діалектично взаємопов'язаних напрями дослідження проблем освіти — внутрішній та позаінституційний. Перший розглядає соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соціальну структуру й функціонування установ системи освіти, проблеми планування і управління, взаємин педагогів та учнів, закономірності соці­алізації особистості в навчальному процесі, соціальне становище й суспіль­ну роль учителів і викладачів, їхній професійний статус. Другий напрям до­сліджує соціальні аспекти взаємодії освіти та інших інститутів суспільства — виробництва, науки, культури, політики, зв'язок освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив освіти на розвиток суспільних від­носин, ефективність трудової та інших видів соціальної діяльності.

Вивчення ролі системи освіти як однієї з умов соціального прогресу в сучасному світі, каналу соціальної мобільності, що визначає прогресивні зміни в соціальній структурі суспільства, є одним з основних напрямів у соціології освіти.

Різні аспекти соціології освіти висвітлені у працях М. Антонова (осві­та як фактор формування соціальної структури і соціальних переміщень, вплив освіти на виробничу діяльність), М. Титми (роль системи освіти у професійному самовизначенні молоді, формування студентства та його соціального обличчя), В. Турченко (НТР і розвиток освіти), В. Шубкіна (освіта, життєві шляхи молоді, порівняльний аналіз орієнтації на освіту в різних країнах) та ін. Спробу систематизованого викладення цієї науки зроблено у працях Ф. Філіппова та В. Нечаєва, М. Лукашевича, В. Солодкова, Г. Гавриленко, О. Якуби.

Основи західної соціології освіти були закладені Е. Дюркгеймом і М. Ве­бером, які дослідили соціальні функції освіти, її зв'язок з економічними і політичними процесами, а також педагогічні соціальні процеси. Пізніше Т. Парсонс запропонував досліджувати освіту як інститут соціалізації в сучасному суспільстві, розглядати навчальні установи та їхні елементи як соціальні системи (системи ролей, норм та ін.). Широкі розробки цих про­блем здійснюються у Польщі (Я. Щепаньський, В. Адамський, К. Загурський), в Угорщині (Ж. Ферге). Велику дослідницьку роботу в галузі соціоло­гії освіти провели також французькі дослідники (А. Жерар, Р. Будон, Р. Жиро, Д. Зерто). Відомі в соціології фундаментальні положення теорії "постіндустріального суспільства" Д. Беяла поширюються і на освіту. Монографія А. Турена "Університет і суспільство у Сполучених Штатах" наводить певну аргументацію на користь зростання ролі освіти як фактора соціаль­них змін. Загалом структурний функціоналізм, що був популярний на Заході, розглядав будь-який процес, у тому числі й пов'язаний з функці­онуванням школи, тільки у зв'язку з категорією "соціальна система".

Представники феноменологічної соціології, теоретичні витоки якої йдуть від С. Гуссерля, прямо пов'язують методологічні принципи своєї концепції із соціологією освіти. У сучасній соціології освіти нормалізую­чі концепції, джерелами яких є погляди Е. Дюркгейма, стверджують рів­ність в освіті, що "диктується моральними принципами", але вона (рів­ність) принципово неможлива в сучасному суспільстві з його розподілом праці. Що ж до освіти, то Дюркгейм вимагав, щоб дії педагогів були плід­ними і сприяли надійності та стабільності в суспільстві.

Американські соціологи Д. Нельсон і Ф. Безаг інтерпретують систему освіти як таку, що зберігає і передає систему цінностей. Прихильники лівоекстремістських поглядів, які методологічно пов'язані здебільшого із соціально-філософськими поглядами Франкфуртської школи (Г. Маркузе, Д. Кон-Бендит, Р. Дучке), обстоювали теорію "культурної революції"", що поширюється і на проблеми освіти (згадаймо "культурну революцію" в Китаї). На їхню думку, тільки студентська молодь через високий рівень своєї освіченості і культури, а також завдяки тому, що вона не "інтегрова­на" в капіталістичному суспільстві, є його "революційним авангардом", протистоїть консервативним силам і "пасивності" робітничого класу.

Слід також наголосити, що в західній соціології об'єктом досліджен­ня була й радянська система освіти. Часто-густо вона зазнавала нападів, наклепів, але також об'єктивно висвітлювала негативні риси радянської школи (наприклад, недемократичність, певну елітарність, адмініструван­ня тощо).

Дослідники-марксисти на Заході розглядали сферу освіти як поле кла­сової боротьби, де демократичні сили, очолювані робітничим класом, повинні протистояти пануванню монополістичного капіталу.

Виходячи з наведеного короткого історичного огляду слід констатувати, що межі цієї галузі соціології не визначені достатньо чітко, її структу­ра, зміст значною мірою дискусійні, але загалом соціологія освіти виборола право на існування.

Об'єктивною умовою існування і розвитку соціології освіти як самостійної наукової дисципліни є відносна самостійність системи освіти як соціального інституту. Такий соціальний інститут детермінується об'єктивною потребою людства у відтворенні та передачі наступним поко­лінням нагромаджених знань і соціального досвіду. Він характеризується відносною самостійністю, стабільністю та спадкоємністю. І справа тут не в консерватизмі системи освіти, а в тому, що цей соціальний інститут має свої власні закономірності функціонування та розвитку і є відносно незалежним від соціальних зрушень. Ця автономність призводить до су­перечностей між самою системою освіти і потребами суспільства.

Мало того, у системі освіти, коли вона не встигає за нагальними потре­бами виробництва і суспільства загалом, виникає криза. Задовольняючи потреби суспільства, освіта як соціальний інститут виконує, так би мови­ти, нагальну поточну соціальну функцію. Окрім цього, готуючи молодих людей до майбутнього (а період активної трудової діяльності людини ста­новить 40-50 років), освіта виконує ще й перспективну соціальну функцію.

Таким чином, об 'єкт соціології освіти достатньо очевидний. Це сфера освіти, те соціальне середовище, яке утворюють люди, залучені до пере­дачі знань, в якому відбувається процес навчання у формі різноманітних навчальних занять, у ситуаціях, що складаються у ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з їх інституціональною та неінституціональною організацією.

Що стосується предмета соціології освіти, тобто тієї суттєвої риси, що являє собою основу дослідження, вказує на її специфічність, особливість, то можна навести кілька визначень. Кожне з них має свої нюанси, аспекти, на­укові особливості, що може призвести до певних дискусій, але, на наш по­гляд, вони не мають принципового характеру. Найзагальніший вигляд має коротко сформульоване визначення соціології освіти, що наведено у Філо­софській енциклопедії: "Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і спосіб суспільного життя".

Інші визначення збігаються з наведеним. Зокрема, Ф. Філіппов концен­трує предметний зміст соціології освіти навколо проблеми взаємодії освіти соціальної структури суспільства. В. Нечаєв наголошує на зв'язку соціології освіти з особливим проявом соціального — соціокультурним. Він вводить до предмета соціології освіти таке:

• стан і динаміку соціокультурних процесів у сфері освіти;

• закони, принципи, механізми, технологію навчання соціокультурної діяльності;

• взаємодію сфери освіти з іншими сферами суспільного життя, про­цеси, що утворюються в такій взаємодії, вплив освіти на цілісний, гармо­нійний розвиток соціального суб'єкта, на його готовність включитися до тієї діяльності, що становить його цілісне суспільне буття.

Українські соціологи М. Лукашевич та В. Солодков вважають, що пред­метом соціології освіти є соціально-освітні відносини, в які соціальні суб'єкти вступають у процесі навчання. Таке визначення узагальнює іс­нуючі погляди, спираючись на методику визначення предметної сфери соціології загалом.

Саме з визначення предмета соціології освіти випливає її особливість, специфіка. Це відрізняє її від суміжних дисциплін. У педагогіці, напри­клад, предметом є педагогічний процес, тобто явище, що висвітлює такі проблеми: як саме забезпечується ефективність дій педагога, як сприй­маються і наскільки продуктивні його дії, засоби залучення до навчання. Завдання психології освіти пов'язані з розкриттям фізіологічних і соціа­льно-психологічних механізмів навчальної діяльності, з виявленням мо­жливостей людини в засвоєнні та реалізації навчального матеріалу.

Слід наголосити і на зв'язку із суміжними дисциплінами. Психологи постійно звертаються до соціологів, які, у свою чергу, використовують результати психологічних досліджень. Суттєвими є зв'язки соціології і філософії освіти. Гносеологічні та світоглядні проблеми освіти давно вже турбують філософів. Об'єктом дослідження багатьох гуманітарних наук є проблеми ціннісних орієнтацій в освіті, ідеалу, засобів, механізмів їх реалізації. Останнім часом дедалі більше заявляє про себе інформатика, що вивчає основи оволодіння мовними системами, без чого неможливий соціокультурний фактор освіти. Усі науки, будь-яка галузь людської дія­льності пов'язані з освітою, її проблемами.

Основні методи соціологічних досліджень у галузі освіти виплива­ють із загальної методики конкретно-соціологічних досліджень. Кожна галузева соціологія у повному обсязі використовує всі методи соціологіч­ної науки. Щоб досягти об'єктивного відображення освітянського життя, треба залучити до дослідження всі методи, засоби, критерії, необхідні для правдивого висвітлення проблеми. Той, хто досліджує — соціолог, педагог, журналіст, управлінець, — повинен застосовувати однакові крите­рії для вивчення соціальної проблеми освіти в різних соціальних групах. Дослідник має враховувати специфіку тієї чи іншої групи учнів. Звичайно, методи дослідження серед студентів чи аспірантів мають відрізнятися від роботи серед учнів початкової школи чи професійно-технічного училища.

Модифікація загальних методів соціологічних досліджень у соціології освіти характеризується тим, що вони (методи досліджень, опитувань, ан­кетування) здебільшого проводяться серед "організованих респондентів" у навчальному колективі (студентській групі, класі, на курсі). Ігнорування вікових та психологічних особливостей може призвести до значних пере­кручень інформації, певних прорахунків. Підкреслюючи специфіку об'єк­та дослідження в соціології освіти, її предмета, слід наголосити на всебіч­ному залученні загальних методів.

З іншого боку, методи, що використовуються в соціології освіти, показ­ники, індикатори, шкали широко застосовують і в інших галузях соціології. Показники рівня освіти, тобто освітянський індикатор, застосовуються в до­слідженнях соціальної структури суспільства. Між іншим, у популярній на Заході концепції соціальної стратифікації рівень освіти відіграє одну з голов­них ролей серед критеріїв соціального статусу людини. Саме ці освітянські показники в соціальній структурі є відображенням того об'єктивного зв'язку, що існує між системою освіти як соціальним інститутом і суспільством як соціальної структури. Методи соціології освіти не є ізольованими від мето­дів інших галузей соціології, від будь-яких інших проблем людського буття.

У соціологічних дослідженнях освіти використовується соціометричний аналіз здебільшого як попередній засіб добору еталонних груп учнів, студентів. Визначають такі групи за критеріями внутрішньої згуртованості, спільністю ціннісних орієнтацій, ідеалів тощо. Слід зауважити, що дані соціометричного аналізу доповнюють і показники, ознаки соціолого-статистичного характеру: соціальний і демографічний склад, рівень успішності, становище в освітянській адміністративній і громадській ієрархії тощо.

Особливе значення в соціології освіти має метод порівнянності даних. Тут можуть бути різні зіставлення: порівнюються дані, отримані в одному дослідженні, в різних дослідженнях, за однією тематикою, або вивчаються близькі проблеми. Складніше, коли порівнюються факти різного історичного часу, відмінні за соціальними та економічними умовами, психологічним станом респондентів, дані з різних регіонів. Загальнонаукові принципи історизму та об'єктивності набувають величезного значення. Саме при використанні методу порівнянності застосовується математика, яка? забезпечує кількісну інтерпретацію змін, що відбуваються.

Джерелом соціологічних досліджень в освіті можуть бути дані державної статистики, перепису населення, результати опитування різних груп населення (учнів, учителів, студентів, батьків). Різноманітну інформацію дає первинна документація: в школах — класні журнали, книги обліку учнів, у вузах — журнали, книги обліку деканатів, картки відділу кадрів. Аналіз шкільної документації має певні переваги, оскільки при опитуванні дітей можна припуститися помилок, наприклад, щодо соціального по­ходження, роботи батьків, їхніх посад, що має певний зв'язок з освітою.

Отже, основне завдання соціології освіти полягає в тому, щоб своєча­сно виявити (на відповідному рівні) нагальні потреби або проблеми осві­тянського життя суспільства, які тільки зароджуються, і науково обгрунтувати рекомендації щодо їх вирішення. Ця поточно-прогностична функ­ція соціології освіти тісно пов'язана з соціальним врядуванням, плану­ванням, прогнозуванням. Тут постає не стільки теоретичний інтерес, скі­льки потреба в обґрунтованих практичних рекомендаціях. Серед завдань соціології освіти, на наш погляд, можуть бути й такі:

• вивчення соціальних функцій освіти (загальної, вищої, професій­ної) в умовах становлення освіти як національної і, зокрема, в умовах українського духовного відродження;

• те саме, але в умовах розвитку ринкових відносин;

• те саме, тільки в умовах розвитку української державності, демократії. Реалізація завдань соціології освіти, як показує аналіз, здійснюється че­рез її функції.

Теоретико-пізнавальна функція соціології освіти вивчає глибинні, сут­тєві риси освітянського життя, саму систему освіти як соціального інсти­туту, її тенденції та закономірності.

Методологічна функція пов'язана з розробкою засобів пізнання сус­пільних процесів, які стосуються освіти.

Прогностична функція спрямована на передбачення наслідків відпо­відних освітніх концепцій, рішень, ідей, теорій, задумів.

Прикладна функція пов'язана з практикою освіти, використанням до­сягнень педагогіки, психології в освітянському житті суспільства, з роз­робкою критеріїв соціальної ефективності діяльності школи, технікумів, вузів, ліцеїв, академій тощо.

Гуманістична функція досліджує процеси гуманізації освіти, виділяє як пріоритетні ті напрями соціологічних досліджень, що пов'язані з гуманітарними проблемами освіти.

Інноваційна функція зобов'язує соціологію освіти крокувати попере­ду практики, постійно випереджати її, збагачувати новаціями, науковими ідеями. Інновації можуть бути радикальними (коли висувається якась "навіжена" ідея), удосконалюючими (удосконалення того, що вже мало міс­це в практиці), комбінаторними (з кількох положень висувається нове) або ж сукупними.

Світоглядна функція відображає формування освітянської свідомості, поведінки особистості, її позиції, оцінки щодо певних освітніх концепцій.

Виходячи з предметної специфіки соціології освіти на часі є виділен­ня як інтегруючої соціалізаційної функції, пов'язаної з соціологічним за­безпеченням і супроводом процесу соціалізації.