Соціологічні концепції релігії

Наука переконливо свідчить про те, що релігія є продуктом історичного розвитку людства, і її корені слід шукати в умовах матеріального життя людей різних історичних епох. Соціальні корені релігії — це ті суспільні, матеріальні й духовно-культурні умови життя людей, які породжують різні вірування і релігію та сприяють її подальшому розвитку.

Сучасні американські соціологи Лео Шнайдер і Томас О’Діа включають у визначення релігії віру в реальність надприродного, як дещо надемпіричне, трансцендентальне, сакральне.

Узагальнюючи основні підходи до аналізу суті й змісту релігії, можна сформулювати таке її визначення:

Релігія як соціальне явище має свою структуру, кожен елемент якої виконує свою роль. Структуру релігії, за визначенням Георгія Плеханова, складають три основні частини: уявлення, настрої, дії.

Сутність релігії
Релігія — це:	Засновані на трансцендентальних, фантастичних почуттях та уявленнях
1) форма суспільної свідомості;
2) специфічний світогляд;
3) концептуальне бачення світу;
4) спосіб пізнання світу

До структури релігії дехто з учених відносить і релігійні організації та заклади. Однак це не можна вважати обґрунтованим, оскільки церква не може розглядатися як частина релігії. Скажімо, християнська релігія єдина, а церков і різних сект - велика кількість. Церква— це не тільки орган відправлення культу, а й соціальний інститут зі своєю ієрархічною організацією і функціями, в тому числі владними.

Релігія як форма суспільної свідомості і специфічний світогляд виконує свої, притаманні лише їй, функції.

Функції релігії
Ілюзорно-компенсаторська	Компенсує недостатність знань, знімає з віруючих тягар їхніх турбот, моральних переживань, несе розраду («Відкриття твої — розрада моя»)
Комунікативна	Забезпечує систему спілкування віруючих у різних формах, насамперед у церквах і під час молитов
Світоглядна	Формує за допомогою церкви релігійний світогляд
Регулятивна, або етична	Виробляє єдині для релігійної системи норми, принципи як регулятори життєдіяльності віруючих

На сучасному етапі світового суспільного розвитку існує велика кількість релігій, однак найчисленнішими за кількістю віруючих і найвпливовішими у більшості країн є три світові релігії: буддизм, християнство та іслам.

Буддизм— найстаріша світова релігія — виник у VI ст. до н. е. як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм. В основі буддизму лежить вчення про «чотири благородні істини».

Першаз них стверджує, що будь-яке існування є страждання (дукха).

Другаістина полягає в тому, що причина страждання закладена в самій людині: це її потяг до життя, насолод, влади, багатства тощо.

Третяістина проголошує, що спинити страждання можна, для цього необхідно звільнитися від потягу до життя, досягти такого стану, за якого будь-яке сильне почуття відсутнє, будь-яке бажання пригнічене.

Четвертаблагородна істина полягає у вказуванні благородного середнього шляху, що складається з восьми сходинок:

1. Праведне знання (чотири благородних стани).

2. Праведне прагнення.

3. Праведна мова (утвердження правди).

4. Праведна поведінка.

5. Праведний спосіб життя.

6. Праведні зусилля.

7. Праведна концентрація (самоаналіз).

8. Праведна техніка медитації (раджа-йога).

Праведна поведінка (четверта сходинка) включає в себе п’ять заборон: вбивства, крадіжки, обману, блуду та пияцтва.

Таким чином, буддизм — це система моральних норм життя і поведінки людей, їхніх взаємовідносин.

Християнствовиникло в І ст. н. е. і стало однією з найпоширеніших і найбільш розвинутих релігійних систем сучасного світу. Сутність християнства це віра в єдиного Бога, який постає у трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, ога — Духа Святого (Свята Трійця). Священною книгою християн є Святе письмо — Біблія, що складається з двох частин: Старого і Нового Завітів. Старий Завіт включає в себе 50 книг, Новий Завіт складається з 27 книг. християнство — єдина релігія, але поділена на численні церкви, віросповідання, секти. Уп­равляють християнською церквою п’ять патріархів: Папа Римський, архієпископ Константинопольський, Папа Олександрійський, архієпископ Єрусалимський, патріарх Антіохійський.

Головним змістом християнської релігії є Десять заповідей Божих:

1. Я — Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім мене.

2. Не роби собі ідола або чогось схожого до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або в водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3. Не призивай надаремно імені Господа Бога твого.

4. Пам’ятай день святий, щоб святкувати його: шість днів працюй і роби в них усю працю свою, а день сьомий — свято Господу Богу твоєму.

5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі.

6. Не вбивай.

7. Не чини перелюбу.

8. Не кради.

9. Не свідчи неправдиво на свого ближнього.

10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані поля його, ні слуги його, ні вола його, ні осла його, ні всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.

та дві головні заповіді Божі:

1. Возлюби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душою своєю, і всією мислію своєю.

2. Возлюби ближнього свого, як самого себе [Мф., 22, 37, 39].

Основний зміст християнства багато в чому збігається з буддизмом, заповіді якого також являють собою моральні норми життя і поведінки людей, якраз у цьому полягає їхня соціальна сутність і роль у суспільстві.

Іслам— виник у VI ст. н. е. у Південній Аравії. Як рух ханіфів — пророків-проповідників, що закликали відмовитися від язичництва на користь єдиного бога. Їхні проповіді тривалий час не мали успіху, і тільки Мухаммедові вдалося переконати багатьох в існуванні єдиного Бога — Аллаха, якому й потрібно молитися щоденно. Мухаммед став великим і головним пророком в історії ісламу.

Іслам складається з двох частин:

1) теорії— релігійно-філософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в його догмати, які також є моральними нормами поведінки;

2) релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо.

Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед - пророк Його»). Вважається, щоАллах - єдиний, всемогутній.Він - творець Всесвіту, землі і неба, всіх форм життя. В нього немає ні сина, ні дочки, керує світом один. За непослух, невіру Бог може покарати як за життя, так і після смерті.

Другийдогмат ісламу вимагає вшанування пророка Мухаммеда.

Третій— віра в предковічність Корану.

Коран — це священна книга, котра є основним мусульманським законодавством як релігійним, так і громадянським, тобто основним регулятором життєдіяльності і поведінки людей.

Таким чином, соціальна сутність будь-якої релігії полягає у визначенні моральних норм життя і поведінки людей від імені Бога, в організації дотримання цих норм і виконання їх віруючими в повсякденній діяльності і взаємодії.

Предметом соціології релігії є широке коло проблем, що визначають соціальну сутність, місце і роль релігії та церкви у суспільстві, її соціальні функції, закономірності і випадковості функціонування релігії і церкви, ставлення до релігії і церкви різних соціальних і етнічних спільностей, співвідношення релігії та атеїз­му, як соціальне явище, взаємодію, взаємозв’язок та взаємовплив світових релігій, церков, конфесій та різних релігійних об’єднань, взаємовідносин держави і церкви тощо

Соціологія релігії використовує загальнонаукові і специфічні соціологічні методи

Використовуючи загальнонаукові і спеціальні методи, соціологія релігії досліджує, розкриває сутність і зміст кожного елементу свого предмета, виробляє і формує певні висновки і рекомендації щодо удосконалення як релігійно-церковних відносин, так і відносин між релігією і церквою та інститутами держави і громадянського суспільства.

Домінуючим релігійним напрямом в Україні єхристиянство. Хрещення Русі відбулося в 988 р. в Києві, коли за наказом князя Володимира в річці Почайні, що впадала в Дніпро під сучасною Володимирською гіркою, було здійснено хрещення киян. З Києва християнство поширилось у Чернігові, Володимирі-Волинсько­му, Полоцьку, Турові, Тмутаракані. Поступово християнство поширювалося на інші регіони Київської Русі. Історія становлення й розвитку християнства в Україні була дуже складною і суперечливою, особливо складно було в часи татарського нашестя, коли релігійне життя почало занепадати. Після монголо-татарської неволі, починаючи з 30—40-х років XIII ст., християнство розвивалося, а його центр (митрополича кафедра) офіційно був перенесений у 1354 р. до Володимира-на-Клязьмі, але за умови, що «тільки нехай буде Київ першим її престолом і першою кафедрою». Потім цілими століттями здійснювався поділ і перерозподіл митрополії на різні регіональні патріархії.

Сучасна релігійна ситуація в Україні дуже складна, вона харак­теризується передусім відсутністю єдності організацій провідної - християнської православної - релігії і церкви. Вивільнені з-під впливу тоталітарної системи всі без винятку релігійні конфесії розгорнули процес відновлення, прагнуть до самостійності, ведуть боротьбу за посилення свого авторитету і впливу на віруючих. По-друге, в населення України зростає інтерес до релігійних вірувань, але велика кількість церков і конфесій не сприяє проникненню віруючих у суть релігійних учень. По-третє, здійснюється суперечливий процес взаємовпливу релігійної свідомості і відродження народних звичаїв, традицій, свят і ритуалів, на жаль, вони не завжди узгоджуються. По-четверте, розвиток сучасної релігійної свідомості супроводжується пожвавленням окультизму та інших негативних явищ, що межують з шарлатанством і вірою в чудодійні сили, які пригнічують соціальну активність людей. По-п’яте, йде процес становлення нових відносин між державою і церквою. Нове ставлення держави до релігії та церкви знайшло відображення в прийнятому Законі «Про свободу совісті та релігійних організацій». Держава повернула церкві тисячі храмів, десятки монастирів. Якщо раніше було дев’ять діючих монастирів, то тепер їх — понад 180. Створена Київська духовна академія, відкрито багато релігійних навчальних закладів. Держава та її органи всебічно підтримують православну церкву та авторитет релігії в суспільній свідомості. Релігія є засобом особливої терапії людини від захворювань фізичних, нервових, психічних і т. ін.

Таким чином, долаючи труднощі й суперечності, релігія поступово прагне до своєї основної мети — зцілювати людину від моральних і духовних недугів (пристрастей), що є причинами всіх лих людських.

ЛІТЕРАТУРА

1.	Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998. — С. 558—577.
2.	Павлов С. В., Мезенцев К. В., Любимцева О. О. Географія релігій. — К.: Артек, 1998.
3.	Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.
4.	Яблоков И. Н. Социология религии. — М., 1979.

ОПИТУВАННЯ

Питання для самоперевірки і повторення

1. У чому полягає соціальна сутність релігії?

2. Які функції виконує релігія у суспільстві?

3. У чому виявляється специфіка церкви як соціального інституту?

4. Які існують типи відносин між державою і церквою?

5. У чому сутність предмета соціології релігії?

6. Назвіть основні релігійні організації України.

7. Чим характеризується релігійна ситуація в сучасній Україні?