Теологічні концепції культури

Серед культурологічних теорій теологічні концепції по­сідають важливе місце, їхня суть зводиться до розгляду релігії як вирішальної основи розвитку культури. Так, на думку С. Пуфендорфа,культура - це проміжна ланка між люди­ною та Богом. Саме за велінням Божим культура впливає на природу людини й визначає її діяльність.

Концептуальні основи теологічного пояснення культури за­початкували філософи-схоласти Аврелій Августин(354-ЧЗО pp.), М. Боецій(480-524 pp.), П. Абеляр (1079-1142 pp.), T. Аквінський(1225-1274 pp.) та ін. Сучасна католицька культуро­логія ґрунтується на тому, що культура є наслідком божествен­ного одкровення, а культурний процес - це спроба пізнати Божу мудрість і божественну першооснову світу. Усі досягнення куль­тури, особливо духовної, пов'язані з волею Божою.

Представники православної культурологічної думки (М. Бердяев, П. Флоренськийта ін.) доводять, що культура виникла з релігійного культу. Саме розвитком релігійності, що є сутністю культурно-історичного процесу, можна врятувати західну цивілізацію, в цьому аспекті завдання православної культури, на думку Лев Карсавіна,є універсальним і водно­час індивідуально-національним.

У протестантській культурології релігія розглядається як форма осмислення культурних цінностей: лише Бог є першо­основою виникнення та розвитку культури. Цю концепцію роз­робив німецький теолог Пауль Тілліх(1886—1965 pp.). Куль­тура, на його думку, містить у собі релігійний досвід, тому ре­лігія є субстанцією культури, а культура—функцією релігії. Його ідеї покладені в основу екуменічного руху, спрямованого на по­долання міжконфесійних відмінностей на засадах християнства. Ідеї культурно-релігійного екуменізму обстоює й німецький соціолог Р. Демоль,котрий розглядає культуру як прагнення людини до розвитку своїх здібностей, як найблагородніший культи душі, несення служби Богові в самій людині. Він про­понує принцип відповідності всієї творчої діяльності людини нормам релігійної моралі.

У наш час активно розвивається мусульманська культуро­логія, що вирішальну роль у розвитку культури, науки, мистецтва, етики відводить Корану. Характерною рисою всіх теологічних концепцій є протиставлення духовної культури матеріальній. Перша, на думку теологів, досягає високого розвитку тільки на основі релігії, оскільки юна пронизана світлом Божого розуму. Що ж до виробничої сфери людей і матеріальної культури, то вони вражені уособленням та атеїзмом, що є причиною зане­паду життя суспільства й гальмом культурного прогресу людства.

9. Концепція "осьового часу"

Цікава концепція, що дає змогу цілісно уявити світову куль­туру та її своєрідність у різних народів і на різних етапах історичного розвитку, була запропонована німецьким філософом-екзистенціалістом Карлом Ясперсом(1 883-1 969 pp.). У багатьох випадках, погодившись з ідеями теорії локальних цивілізацій, він водночас намагався, як і Г. Гегель, зберегти ідею єдності світової історії та культури. Однак, на відміну від нього, К. Ясперс сприймав те, що створює витоки й мету історії, як таємницю, шукав "вісь" світової історії не в Західній Європі, а в усіх трьох культурних центрах: у Китаї, Індії та на Заході (до якого належать, насамперед, власне Захід в особі греків і Близький Схід). "Осьовий час" культури (між VIII та II століттями до Р. X.), за К. Ясперсом, - це нібито "центр" історії. До того ж розвиток людини, суспільства й культури відбувався локально. Після цього відкрилася можливість універсального, єдиного розвитку людства.

Така можливість і досі не реалізована, хоча в межах захід­ноєвропейського культурного розвитку (на його останньому історичному етапі у новий час) завдяки науці та техніці були створені емпіричні умови для такої реалізації. Проте все буде залежати від людини, від її можливостей і бажань вирішити ті проблеми, що прийшли в світ разом з наукою та технікою.

10. Суть ігрової концепції

Культурологічна думка розглядає гру як базу виникнення та функціонування культури. У межах цієї концепції гра ви­знається культурною універсалією.

Голландський історик Йоганн Гейзингу книзі "Homo ludens" розглядає гру як спонтанну, самодостатню, не орієнто­вану на досягнення практичної мети діяльність. Вона є джерелом, внутрішнім змістом і рушійною силою культури. Культуротворчий потенціал гри Й. Гейзинг пов'язує з продуктивністю люд­ської уяви: перш ніж створити щось матеріальне, людина має продумати .цей процес. Культура виникає у формі гри, вона первісно розігрується. Однак, зазначає автор, у сучасному світі гра, сповнена естетичних і творчих елементів, перетворюється на сурогат ігрової діяльності - спорт.

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет(1 883-1 955 pp.) у праці "Дегуманізація мистецтва" тлумачить гру як засіб спасіння культури від "повстання мас". Гра в його концепції протиставляється буденності, утилітаризму буття натовпу. Життя еліти (носія культуротворчості) він зосереджує саме у сфері ігрової діяльності.